Вирок від 15 березня 2026 р. у справі №703/8190/25 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

703/8190/25

1-кп/703/251/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла матеріали кримінального провадження №12025250350000810 від 28 листопада 2025 року за обвинуваченням

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, українки, уродженки с. Хлистунівка, Городищенського району Черкаської області, незаміжньої, непрацюючої, на утриманні неповнолітніх дітей не маючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої в силу ст. 89 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 .10.2025 року, близько 21 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , на ґрунті раптового виниклого словесного конфлікту з ОСОБА_4 , маючи умисел на нанесення їй тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправність своїх дій, під час того, як ОСОБА_4 знаходилася лежачи на підлозі, лівою ногою нанесла один удар в область правого плеча ОСОБА_4 та не менше 5 ударів ногами в область голови потерпілої, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому головки правої плечової кістки, рани тім`яної області голови зліва, синця на лівій щоці із садном на своїй поверхні та синця на лобі зліва, які згідно висновку судово-медичного експерта № 05-06-01/463 від 27.11.2025, відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Вказані дії ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України визнала повністю, у вчиненому щиро розкаялась, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення нею інкримінованого їй органом досудового розслідування злочину, викладеному в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і вона їх у повному обсязі підтверджує. Пояснила, що04.10.2025 близько 21 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , на ґрунті раптового виниклого словесного конфлікту з ОСОБА_4 , під час того, як ОСОБА_4 знаходилася лежачи на підлозі, лівою ногою нанесла один удар в область правого плеча ОСОБА_4 та не менше 5 ударів ногами в область голови потерпілої. У скоєному щиро кається .Готова нести відповідальність за свій злочини, але просить не позбавляти її свободи.

Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердила обставини спричинення їй тілесних ушкоджень обвинуваченою ОСОБА_5 за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Враховуючи те, що обвинувачена ОСОБА_5 в повному обсязі визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй органом досудового слідства кримінального правопорушенняпри обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачена, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності позиції останньої, роз`яснивши їй положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вона буде позбавленою права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченої та не знайшов підстав вважати, що обвинувачена себе обмовляє або в інший спосіб викривляє визнані нею у судовому засіданні обставини, чи визнає їх під примусом.

Заперечень з приводу оголошених фактичних обставин, встановлених в ході досудового розслідування в кримінальному проваджені, від сторін не надійшло, учасники погодилися із кваліфікацією вчинених діянь, будь-які заперечення відсутні.

Вина обвинуваченої ОСОБА_5 підтверджується доказами, які були зібрані органами досудового розслідування і які вона визнала в судовому засіданні, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.

Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинувачену, покази якої є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції, допитавши потерпілу ОСОБА_4 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що дії обвинуваченої ОСОБА_5 вірно кваліфіковані зач. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Прокурор , в судових дебатах, просив призначити обвинуваченій ОСОБА_5 міру покарання у вигляді одного року обмеження волі з застосування вимог ст. 75 КК України строком на 1 рік.

Потерпіла ОСОБА_4 при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_5 покладались на розсуд суду.

За змістом статей 50, 65КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р., особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченій ОСОБА_5 , суд відповідно до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, яке відповідно ст.12 КК України, відноситься до категорії нетяжкого злочину, дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, характеризується за місцем проживання позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, щиро розкаялась у вчиненому та активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої, згідно зі ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Про цю обставину, на думку суду, свідчать показання ОСОБА_5 , які не спростовані стороною обвинувачення, зокрема, що вона визнала вину, щиро покаялась у вчиненому кримінальному правопорушенні та активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Також суд враховує, що активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставину, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином, зокрема таким, як повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність.

У судовому засіданні обвинувачена свою вину визнала у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаялась, неодноразово вибачилась за вчинене та висловлювала жаль з приводу вчиненого, критично оцінювала свої дії та готова нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з її вини. Також у судовому засіданні обвинувачена зазначила, що вона співпрацювала з органами досудового розслідування, що не спростовано стороною обвинувачення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 , згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

На підставі вищевикладеного, враховуючи вимоги ст.65КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а також суспільну небезпеку злочинного діяння та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд вважає необхідним призначити покарання ОСОБА_5 у виді обмеження волі, в межах нижньої межі санкції ч.1 ст. 122КК України.

Разом з тим, суд також враховує: загальні засади призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості; вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; поведінку обвинуваченого до та після вчинення кримінальних правопорушень, яка усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, при цьому не намагаючись нічого спотворити або будь-яким чином перешкоджати проведенню необхідних слідчих дій, надала правдиві свідчення про обставини вчиненого нею кримінального правопорушення, які повністю викривають її у вчинені кримінального правопорушення, дала критичну оцінку своїм злочинним діям, виказала готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні неодноразово вибачалась за вчинене, а також враховуючи її щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Виходячи з принципу гуманізму, суд вважає, що при зазначених вище обставинах призначення ОСОБА_5 навіть мінімального покарання у виді реального обмеження волі в межах санкції вказаної норми було б явно несправедливим. При цьому, суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_5 положень ст.69 КК України.

Згідно ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбаченестаттями 403,405,407,408,429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З урахуванням вищевикладених обставин по справі, враховуючи характеристику на ОСОБА_5 з місця проживання, відомості про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, щиро розкаялась у скоєному, активно сприяла розкриттю злочину,матеріали досудової доповіді органу пробації що до ОСОБА_5 , та за відсутності обставин, які обтяжують покарання, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливо без ізоляції від суспільства, шляхом звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України, а також вважає необхідним покласти на обвинувачену ОСОБА_5 обов`язки у відповідності з п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України.

Призначення ОСОБА_5 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст.50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

У даному кримінальному провадженнізапобіжний захід ОСОБА_5 не обирався.

Цивільний позову встановленомузаконом порядкув даномукримінальному провадженні не заявлявся.

Речові докази та судові витрати по матеріалам кримінального провадження відсутні.

Керуючисьст.12, 65, 66, 67, 75, 76, ч.1 ст. 122 КК України, ст.100, 124, 369-371, 374 КПК України суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України та призначити їй покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно доп.1,2ч.1ст.76КК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Відповідно до ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом 30 днів - учасниками процесу з дня його проголошення.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно ст. 376 ч.6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий: ОСОБА_1