Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №367/4979/19 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/4979/19

Провадження №2/367/2103/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі

судді Карабаза Н.Ф.,

за участі секретаря Зайцевої А.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,

встановив:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу. В позовній заяві позивач зазначає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є подружжям. 28 грудня 2018 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи в інтересах своєї сім`ї позичила в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США в термін до 08.01.2019 року. Після отримання коштів ОСОБА_4 власноручно написала розписку про отримання грошових коштів в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США. В зазначений в розписці час грошові кошти повернуті не були, а натомість ОСОБА_4 було написано ще одну розписку від 09.01.2019 року, в якій остання підтвердила факт отримання в борг грошових коштів в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США із кінцевою датою їх повернення 01.03.2019 року. Дату повернення грошових коштів було попередньо узгоджено та передбачено у розписці, згідно якої ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути до 01 березня 2019 року грошові кошти в доларах США - в сумі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США. ОСОБА_4 своїм підписом у розписці підтверджує факт отримання від грошових коштів. Грошові кошти ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 бралися в інтересах сім`ї та необхідні були як стартовий капітал для зайняття підприємницькою діяльністю. Починаючи з 01.03.2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання не виконали, грошові кошти в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США не повернули, а навпаки стали заперечувати проти даних розписок, вчиняти різноманітні дії, які спрямовані нате щоб не здійснювати повернення коштів. На її численні звернення та прохання повернути позичені кошти відповідачі не реагують та не виконують свої зобов`язання, а саме тому з метою захисту своїх законних прав звернулася до суду. Просить суд стягнути солідарно із відповідачів на її користь заборгованість за договором позики в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США, що еквівалентно 805 500,00грн.

Відповідач ОСОБА_3 через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що пред`явлені позовні вимоги не визнає повністю, заперечує проти задоволення цього позову та вважає, що позов не може бути задоволений, виходячи з наступного. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 позичила в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США в термін до 08.01.2019 року, згідно розписки від 28.12.2018 року. В зазначений період часу (до 08.01.2019) грошові кошти не були повернуті, а тому ОСОБА_4 було написано ще одну розписку від 09.01.2019 року про повернення 30 000 доларів США до 01.03.2019 року. З доданої до позовної заяви фотокопії розписки від 09.12.2018 року ОСОБА_4 було отримано в борг від ОСОБА_5 30000 (тридцять тисяч доларів) а саме:04.07.17 - в сумі 12 000 доларів та 04.07.18 - в сумі 18 000 доларів. Звертає увагу суду, що про отримання коштів у сумі 12000 доларів свідчить розписка від 04.07.17 року написана ОСОБА_4 . Відповідно до вказаної розписки, сума у 12 000 доларів була повністю повернута позивачу ОСОБА_2 у період з 31.07.17 по 04.07.18, що підтверджується підписами позивача на розписці напроти кожного рядка, де зазначена дата повернення коштів та сума яка повертається. Щодо нібито отримання 18 000 доларів, то вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки, у розписці від 04 липня 2018 року, яку написала ОСОБА_4 спочатку була зазначена сума 11000 доларів, а потім самовільно була виправлена позивачем на 30 000 доларів. Також ця сума була повернута ОСОБА_4 ОСОБА_1 частково в сумі 11 046 доларів, про що підтверджується підписами позивача на розписці напроти кожного рядка, де зазначена дата повернення коштів та сума, яка повертається. Таким чином, ОСОБА_4 було отримано в борг від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 23 000 доларів США та станом на 29 липня 2019 року повернуто - 22 046 доларів США. Отже, борг ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 станом на 29 липня 2019 року становить 954 долари США, а не 30000 як стверджує позивач. Щодо стягнення суми боргу в солідарному порядку. Позивач зазначає, що оскільки відповідачі є подружжям, а грошові кошти ОСОБА_2 бралися в інтересах сім`ї то, позивач посилаючись на приписи статті 65 СК України, просить суд стягнути борг з відповідачів у солідарному порядку як з подружжя. В той же час, з доданих до позовної заяви копій розписок не вбачається, на які цілі була отримана позика та не вказано, що, він як чоловік ОСОБА_4 , надавав згоду на отримання такої позики своєю дружиною. Оскільки, позивачем не подано доказів того, що договір позики укладений в інтересах сім`ї та отриманні грошові кошти використані в інтересах сім`ї, то він не погоджується з твердженнями позивача про те, що внаслідок укладення договору позики виникло зобов`язання в інтересах сім`ї, а тому не має жодних зобов`язань перед позивачем. Просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу у розмірі 805 500 гривень відмовити у повному обсязі.

Відповідачем ОСОБА_2 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що пред`явлені позовні вимоги вона не визнає повністю, заперечує проти задоволення цього позову та вважає, що позов не може бути задоволений судом виходячи з наступного. Як вбачається з доданої до позовної заяви фотокопії розписки від 09.12.2018 року вона отримала в борг від ОСОБА_1 30000 (тридцять тисяч доларів), що складається з наступних сум отриманих нею від Дударець наступним чином, а саме: 04.07.17- в сумі 12 000 доларів та 04.07.18 - в сумі 18 000 доларів. Звертає увагу суду, що кошти у сумі 12 000 доларів вона отримувала у Дударець під окрему розписку від 04.07.17 року. Відповідно до вказаної розписки, сума у 12 000 доларів нею була повністю повернута позивачу у період з 31.07.17 по 04.07.18, що підтверджується підписами позивача на розписці напроти кожного рядка, де зазначена дата повернення коштів та сума яка повертається. Щодо нібито отримання нею 18 000 доларів, то вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки, у розписці від 04 липня 2018 року яку написала вона спочатку була зазначена сума 11000 доларів, а потім самовільно позивачем була виправлена на 30 000 доларів. Ці грошові кошти були повернуті ОСОБА_1 частково в сумі 10 046 про що підтверджується підписами позивача на розписці напроти кожного рядка, де зазначена дата повернення коштів та сума яка повертається. Таким чином, нею було отримано в борг від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 23 000 доларів США (12 000 +11000), та станом на 29 липня 2019 року повернуто - 22 046 доларів США. Отже, її борг перед ОСОБА_1 станом на 29 липня 2019 року становить 954 долари США, а не 30000, як стверджує остання у своєму позові.

Позивачем подано відповідь на відзив від 30.07.2019 року на позовну заяву в якій вона зазначає, що відповідачі вважають позовні вимоги не обґрунтованими, такими що вводять суд в оману щодо дійсної правової природи правовідносин, що виникли між сторонами, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Проте надаючи відзив на позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично визнали позовні вимоги, оскільки, самі підтверджують факт отримання від неї грошових коштів отриманих в позику та на підтвердження останнього надають копії розписок. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своєму відзиві на позовну заяву, зазначають що частково повернули отриманні від неї кошти, про що ОСОБА_1 ставила свій підпис про отримання коштів. Проте відповідно до приєднаних до відзиву на позовну заяву копій розписок, із тексту розписки, вбачається, що ОСОБА_2 отримавши грошові кошти від ОСОБА_1 була зобов`язана здійснювати виплати відсотків за користування отриманими коштами. Окрім того, відповідно до написів на поданих до суду відповідачами розписок, жодних відомостей, що передані ОСОБА_2 кошти бути віддані в рахунок погашення предмету (тіла) позики, оскільки відповідно до розписки від 04.07.2017 року, ОСОБА_2 мала здійснювати виплату відсотків у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень, відповідно до розписки від 04.07.2018 року - в розмірі 14000 гривень, про отримання яких позивачка й ставила відмітки. Тобто станом на сьогоднішній день відповідачі по справі підтвердили факт отримання від неї коштів, проте взяті на себе зобов`язання не виконали, грошові кошти не повернули та своїми діями намагаються ввести суд в оману. ОСОБА_2 наполягає, що отриманні грошові кошти в розмірі 12000 доларів, відповідно до розписки від 04.07.2017 року, повернула у період з 31.01.2017 по 04.07.2018 року. Проте даний аргумент є хибним, оскільки, шляхом звичайного математичного рахунку, за період часу з 31.01.2017 по 04.07.2018 року відповідачі, сплачуючи відсотки за користування коштами, повернули їй кошти в розмірі 97000 гривень, що еквівалентно становить 3700 доларів США, хоча відповідачі стверджують що повернули грошові кошти в розмірі 12000 доларів США, тим самим знову ж таки вводячи суд в оману. Також у відзиві відповідачі стверджують, що відповідно до розписки від 04.07.2018 року отримали грошові кошти в розмірі 11000 доларів США, та нібито те що вона самовільно на розписці відповідачів виправила суму позики на 30000 доларів США, та що останні нібито повернули частково отриманні кошти в розмірі 11046 доларів США, хоча відповідно до розписки повернули лише 107 200 гривень, що еквівалентно становить 4100 доларів США, як відсотки за користування коштами. Тобто відповідачі самостійно зазначають, що отримали в борг 11000 доларів США, проте повернули 11046 США, такі дії відповідачів можливо інтерпретувати лише на намагання уникнути від повернення боргу та знову ж таки введення суд в оману. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 взяті на себе зобов`язання не виконали, грошові кошти в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США не повернули. А тому, враховуючи пояснення та аргументи заперечень відповідачів проти заявлених позовних вимог викладених у відзиві на позовну заяву, відповідачі підтвердили факти отримання від неї грошових коштів по розписці, проте їх аргументи стосовно нібито повернення коштів є надуманими та такими, які покликані ввести суд в оману, а тому просить відхилити їх та не брати до уваги.

В ході розгляду справи позивачем ОСОБА_1 через канцелярію суду подано заяву про збільшення позовних вимог, а саме: просить суд стягнути солідарно із відповідачів на її користь заборгованість за договором позики в розмірі 73000,00 доларів США, що еквівалентно 1 948 810,00грн. заяву мотивує тим, що відповідачі є подружжям. 04.07.2017 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за погодженням з чоловіком позичила в борг у неї ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США в термін до 04.07.2018 року. Крім того, даною розпискою обумовлена щомісячна (з 25 по 30 число) виплата відсотків в розмірі 7000 грн. Позику в розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США зобов`язалась повернути до 04.07.2018 року. Дана розписка долучена до матеріалів справи відповідачами. Відповідно до розписів на даній розписці, ОСОБА_2 щомісяця виплачувала обумовлені відсотки в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень протягом року, що в сумі склало 104 000 (сто чотири тисячі) гривень. Основну суму в розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США, остання не повернула. Слід зазначити, що зловживаючи довірою та придумуючи різні історії пов`язані зі здоров`ям, остання 25.04.2018 року взяла в борг у неї грошові кошти в розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) доларів США та зобов`язалась повернути всю суму боргу до 01.06.2018 року, а проценти за користування грошовими коштами в сумі 4000 (чотири тисячі) доларів США зобов`язалась повернути до 01.08.2018 року, копію даної розписки додає. Запозичена сума в розмірі 13 тисяч доларів США станом на сьогоднішній день не повернута. 04.07.2018 року ОСОБА_2 взяла в борг 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США та зобов`язалась повернути до 01.09.2018 року. Крім того, згідно домовленості та даної розписки було обумовлено виплату щомісячних відсотків за користування позикою в розмірі 14000 грн., які остання мала виплачувати щомісячно. Відсотки ОСОБА_2 виплачувались не завжди вчасно, але до 01.03.2018 року виплачено 107200 (сто сім тисяч двісті) гривень. Основна сума в розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США згідно вказаної розписки станом на сьогоднішній день, не повернута. 28.12.2018 року ОСОБА_2 отримала в борг від неї грошові кошти в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США та зобов`язалась повернути до 08.01.2019 року в сумі 30 500 (тридцять тисяч п`ятсот) доларів США. Станом на сьогоднішній день - позика не повернута. 09.01.2019 року ОСОБА_2 написано ще одну розпискою, якою вона підтвердила, що грошові кошти запозичені 04.07.2017 року в сумі 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США та 04.07.2018 року в сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США не повернула та зобов`язується повернути до 01.03.2019 року. Крім того, зобов`язувалась переоформити автомобіль Мерседес Спрінтер та домоволодіння на її користь, у разі не повернення грошових коштів. Курс НБУ станом на 04.07.2017 року складав 25,99 грн. за 1 дол. США. Курс НБУ станом на 25.04.2018 року складав 26,17 грн. за 1 дол. США. Курс НБУ станом на 04.07.2018 року складав 26,29 грн. за 1 дол. США. Курс НБУ станом на 28.12.2018 року складав 27,45 грн. за 1 дол. США. Таким чином, на сьогоднішній день відповідачами не повернуто грошові кошти запозичені в борг в розмірі 73 000 (сімдесят три тисячі) доларів США, що становить 1948810 (один мільйон дев`ятсот сорок вісім тисяч вісімсот десять) гривень. ОСОБА_4 своїм підписом у розписці підтверджує факт отримання від неї - ОСОБА_1 грошових коштів. Грошові кошти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 бралися в інтересах сім`ї та необхідні були як стартовий капітал для зайняття підприємницькою діяльністю. Саме на запозичені у ОСОБА_1 грошові кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 придбали два автомобілі Мерседес Спрінтер для здійснення нерегулярних пасажирських перевезень. ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності: інший пасажирський наземний транспорт не віднесений до інших угрупувань Право власності на транспортні засоби, які використовуються для підприємницької діяльності, а саме автомобілі Мерседес зареєстровані за ОСОБА_3 . Тобто грошові кошти отримані в борг позичені та використані в інтересах сім`ї. Відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконали, грошові кошти в розмірі 73 000 (сімдесят три тисячі) доларів США не повернули, а навпаки розпочали уникати зустрічей та розмов, вчиняти різноманітні дії, які спрямовані на те щоб ввести її в оману, щодо повернення коштів. У зв`язку із такими обставинами Ірпінським відділом поліції ГУ НП в Київській області зареєстровано кримінальне провадження за №12019110040000632 віл 29.03.2019 року. На численні звернення та прохання повернути позичені кошти відповідачі не реагують та не виконують своїх зобов`язань, тому за захистом свого порушеного права вимушена була звернутися до суду з даним позовом.

В судове засідання позивач не з`явилася. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Її представником - адвокатом Новіцькою І.Л. через канцелярію суду подано судові дебати в письмові формі, в яких просить суд позов задовольнити повністю та розгляд справи проводити за наявними документами в матеріалах справи без участі представника позивача та позивача.

Відповідачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися. Заяву про слухання справи за їх відсутності не надали, причини неявки суду не повідомили. Про час і місце слухання справи повідомлені належним чином.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно змісту копії розписки ОСОБА_2 взяла у борг грошові кошти у ОСОБА_1 в сумі 12000 (дванадцять тисяч) доларів США та зобов`язується (повертати) виплачувати щомісячно відсотки в розмірі 7000 грн. (сім тисяч грн.), а основну суму повернути до 04.07.2018 року. Кошти взяті в борг 04.07.2017 року з чоловіком погоджено. Щомісячний платіж відсотків повертати з (25 по 30 число). Розписка містить підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Згідно змісту копії розписки від 25 квітня 2018 року ОСОБА_2 взяла у борг грошові кошти у ОСОБА_1 в сумі 13000 доларів США (тринадцять тисяч доларів) та зобов`язується повернути всю суму 01 червня 2018 року, а проценти в сумі 4000 доларів США повернути до 01 серпня 2018 року. Розписка містить підпис ОСОБА_2 .

Згідно змісту копії розписки від 28.12.18р. ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 в сумі 30000 доларів США (тисяч доларів) і отримані в борг грошові кошти зобов`язується повернути в термін до 8.01.2019 року в сумі 30500 доларів США. В разі неповернення коштів 8.01.2019 року зобов`язується здійснити переоформлення належного їй житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 , в рахунок погашення боргових зобов`язань. Розписка містить підпис ОСОБА_2 , дата розписки містить виправлення.

Згідно змісту копії розписки від 09.01.18р. ОСОБА_2 запозичені в борг грошові кошти у ОСОБА_1 в сумі 30000 (тридцять тисяч доларів), а саме: 04.07.17 в сумі 12000 (міститься виправлення на тринадцять) доларів (дванадцять тисяч) 04.07.18р. в сумі 18000 доларів (вісімнадцять тисяч) та зобов`язується повернути їх до 01.03.19р. У випадку несплати грошових коштів в сумі 30000 (міститься виправлення на 31000) тис. доларів (тридцять одна тисяча доларів) зобов`язується переоформити на себе слідуюче майно: автомобіль мерседес спринтер, що належить її чоловікові ОСОБА_3 та 1/2 частини домоволодіння в АДРЕСА_1 , що належить її батькові ОСОБА_7 з метою продажу (у разі неповернення коштів) цього майна для розрахунку взятих у борг коштів та переоформити їх на ОСОБА_1 . Розписка містить підпис ОСОБА_2 , дата розписки містить виправлення.

В обґрунтування своїх вимог представником позивача надано для огляду в судовому засіданні оригінали зазначених розписок.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.

У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно до статті 525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Аналізуючи долучені позивачем до матеріалів справи договорів позики, копій розписок та оглянутих в судовому засіданні їх оригіналів, наданих для огляду представником позивача, відсутність належних доказів зі сторони відповідачів, щодо недійсності чи фіктивності вище зазначених розписок, чи не укладання зазначених договорів, судом встановлено, що договори позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладені та розписки написана власноручно позичальником та підписані нею, тобто факт укладення договорів і отримання позичальником коштів за договорами підтверджено належними (письмовими) доказами.

Сторони дотримались письмової форми договору.

Таким чином, позивач довів факт укладення договорів і факт передачі нею коштів позичальнику, тобто виконання нею своєї частини умов договору.

При цьому, відповідачі доказів на спростування наведених фактів суду не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як слідує з розписок строк повернення коштів за договором позики минув, однак, позичальник ОСОБА_2 грошове зобов`язання в строк, передбачений розписками, не виконала.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, та Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10.

Для встановлення солідарного боргового обов`язку подружжя слід, щоб один із подружжя довів у суді, що другий з подружжя був обізнаний про розписку та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Перебування відповідачів, на час укладення договорів позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц.

Укладені ОСОБА_2 розписки про позику грошових коштів у ОСОБА_1 в своєму змісті не містять мети позики, позичальник не зазначала на що саме позичалися кошти, крім того, жодна зазначена вище розписка не мітить підпису ОСОБА_3 .

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що позивачем не доведено того, що саме кошти, які були отримані відповідачем ОСОБА_2 у борг, використані в інтересах сім`ї.

Також, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_3 надавав свою згоду на отримання грошей ОСОБА_2 у борг від позивача.

Зазначені вище розписки не містить інформації про обізнаності ОСОБА_3 в отриманні грошей ОСОБА_2 взагалі, та в інтересах сім`ї.

Доказів того, що позичені, ОСОБА_2 у ОСОБА_1 , грошові кошти були використані як стартовий капітал для заняття підприємницькою діяльністю при придбанні двох автомобілів Мерседес спринтер для здійснення нерегулярних пасажирських перевезень у справі не має.

Відсутній будь-який документ, що свідчить про згоду відповідача ОСОБА_3 на отримання позики його дружиною ОСОБА_2 .

Крім того, у своєму відзиві відповідач ОСОБА_3 , заперечив факт укладання договорів позики в інтересах сім`ї та використання отриманих грошових коштів в інтересах сім`ї.

Суд не може погодитися з твердженнями позивача та її представника, що вказаний у розписках борг є спільним боргом подружжя, оскільки вказані твердження не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи і доказів вказаного ними не надано, не надано ніяких письмових доказів саме того, що відповідач ОСОБА_3 був згоден на отримання вказаних грошових сумах по вказаних боргових розписках написаних його дружиною ОСОБА_2 та вони використані в інтересах сім`ї, а на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України) доказування ґрунтуватися не може.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 22 травня 2019 року у справі № 638/5286/17.

Отже, суд дійшов висновку, що підстав для стягнення боргу за вказаними борговими розписками з відповідача ОСОБА_3 не вбачається.

Враховуючи ту обставину, що позивач, як позикодавець, має право вимагати повернення боргу, а відповідач ОСОБА_2 , як позичальник, позику в установлені розписками строки не повернула, то таку суму боргу за невиконання грошового зобов`язання слід стягнути на користь позивача в примусовому порядку.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки судом встановлено факт невиконання позичальником зобов`язання за договором позики, що не спростовано відповідачем в ході розгляду справи, суд приходить до переконання, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню сума боргу за договорами позики, оскільки такими договорами не покладається його виконання на чоловіка позичальника, останній не надавав згоду на укладання договору позики, факт використання таких коштів в інтересах сім`ї по справі належними та допустимим доказами не доведено, що виключає виникнення солідарного обов`язку іншого подружжя разом з боржником, а відтак ОСОБА_3 , не може відповідати за її зобов`язаннями в розумінні ст. 65 СК України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

Відповідно до укладеного договору позики сторонами визначено валюту договору долари США.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Позивач стверджує, що відповідачами не повернуто грошових коштів, отриманих у позику в розмірі 73000,00 (сімдесят три тисячі) доларів США, що еквівалентно 1948810 грн., проте зазначає, що відповідачами повернуті обумовлені відсотки за користування позиками згідно розписок в загальному розмірі 104000,00 грн. та 107 200,00грн.

Жодних доказів щодо виконання взятих ОСОБА_2 на себе зобов`язань та повернення вищевказаних грошових коштів позивачу стороною відповідача суду не було надано так як і не надано жодних розрахунків щодо суми заборгованості.

Суд бере до уваги поданий позивачем розрахунок, оскільки відповідачем жодних заперечень чи зауважень не надано.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, оскільки, ОСОБА_2 на день подання позову до суду зобов`язання не виконала, грошові кошти позивачу не повернула, суд приходить до висновку щодо задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми грошових коштів (основного боргу) за договорами позики в сумі 73000 доларів США.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Позивачем сплачено судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 9989,20 грн. (8055,00грн - за подання позовної заяви, 1550,00грн. - за подання заяви про збільшення позовних вимог, 384,00грн. - за подання заяви про забезпечення позову) на користь позивача.

Керуючись ст. 61, 65 СК України, ст.16, 192, 202, 207, 524, 525, 527, 533, 612, 624, 625, 628, 629, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 4, 5, 12,13, 76- 82, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 заборгованість за договорами позики в розмірі 73000,00 (сімдесят три тисячі) доларів США, що еквівалентно 1948810 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 сплачений судовий збір у розмірі розмірі 9989,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua

Суддя: Н.Ф. Карабаза