Вирок від 10 березня 2026 р. у справі №297/2822/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 297/2822/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/90/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року у м.Львові.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду

під головуванням судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 ,

з участю: прокурора ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

встановила:

Вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2025 року ОСОБА_7 визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік.

На підстави п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.

За вироком суду, 9 квітня 2025 року близько 19:30 год. ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Infiniti» моделі «G25», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по центральній дорозі між с. Яноші та с. Гать Берегівського району зі сторони с. Яноші Берегівського району в напрямку с. Гать Берегівського району, діючи необережно, в порушення вимог пунктів 2.3 (б), 12.1 та 10.1 Правил дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку що склалася та при правосторонньому заокругленні дороги виїхав на зустрічну смугу руху, де в подальшому з?їхав в кювет та допустив зіткнення з стовбуром дерева, внаслідок чого пасажири автомобіля ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 отримали тілесні ушкодження та каретою швидкої медичної допомоги доставлені в лікарню.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у виді переломів великого горбка правої плечової кістки, 1-го поперекового хребця, бокових відростків 3-4 поперекових хребців, 11-12-го грудних хребців, вивиху правої плечової кістки, які згідно висновку експерта № 31/Б від 10.06.2025 року відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Також, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у виді перелому грудини, правих ребер, контузії легень, і правого стегна у вигляді закритого перелому середньої третини діафізу стегнової кістки із зміщенням та кутовою девіацією кістки, які згідно висновку експерта № 34/Б від 16.06.2025 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

На вказаний вирок суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покласти на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.

На підтримку своїх апеляційних вимог прокурор покликається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення ОСОБА_7 надто м`якого покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Вважає необґрунтованим рішення місцевого суду про не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Наголошує, що місцевий суд не надав належну правову оцінку характеру вчиненого кримінального правопорушення та ступеню тяжкості такого, а також його наслідкам у вигляді отримання одним потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження, а другим – тяжкі тілесні ушкодження.

Вказує, що суд належним чином не врахував, що ОСОБА_7 допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, а саме під час керування транспортним засобом не обрав безпечної швидкості руху для безпечного керування та контролю над транспортним засобом, не втримавши такий виїхав на смугу зустрічного руху та у подальшому з`їхав у кювет де допустив зіткнення із деревом. Зазначає, що наведені обставини свідчать про явну небезпеку, яку несе обвинувачений за кермом транспортного засобу, як для оточуючих так і для самого себе.

Звертає увагу, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходом. Водночас, судом не досліджено чи ОСОБА_7 взагалі використовує транспортний засіб для виконання своїх посадових обов`язків. Також не з`ясовано, чи мають права керування транспортними засобами інші фахівці КНП «Берегівський центр ПМСД» та чи має у користуванні ОСОБА_7 службовий автомобіль.

При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав подану апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів та просив таку задоволити.

Обвинувачений заперечив апеляційні вимоги прокурора як безпідставні, зазначивши про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку суду.

Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, кваліфікація його дій, в апеляційному порядку не оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Перевіривши апеляційні доводи прокурора щодо призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, колегія суддів враховує наступне.

В силу вимог ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.

Санкцією ч.2 ст.286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Згідно поданої апеляційної скарги прокурор не оскаржує рішення місцевого суду про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України основного покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, однак не погоджується із висновком місцевого суду про не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Згідно роз`яснень, які містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, місцевий суд дійшов висновку, що до ОСОБА_7 не слід застосовувати додаткове покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки ОСОБА_7 щиро розкаявся у скоєному, повністю відшкодував завдану шкоду потерпілим та власнику і володільцю автомобіля, вони претензій до обвинуваченого не мають, до кримінальної відповідальності притягається вперше, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, а також те, що його професійна діяльність пов`язана з ремонтом комп`ютерного обладнання в КНП «Берегівський центр ПМСД» з необхідністю пересування автотранспортом.

Водночас, колегія суддів визнає обґрунтованими апеляційні доводи прокурора про те, що місцевим судом не у повній мірі враховано той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, а саме не обрав безпечної швидкості руху для безпечного керування та контролю над транспортним засобом, не втримавши такий виїхав на смугу зустрічного руху та у подальшому з`їхав у кювет де допустив зіткнення із деревом, в наслідок чого один з потерпілих отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а другий – тяжкі тілесні ушкодження.

Також колегія суддів погоджується із доводами прокурора про те, що закон України про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, діяльність яких, пов`язана з користуванням таким правом.

При цьому, згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 працює на посаді оператора комп`ютерного набору КНП «Берегівський центр ПМСД», і з характеристики з місця праці обвинуваченого не вбачається, що у своїй професійній діяльності ОСОБА_7 використовує транспортний засіб (а.с. 56).

У матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б у достатній мірі підтвердили той факт, що професійна діяльність ОСОБА_7 пов`язана з використанням ним транспортного засобу.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що усі інші дані про особу ОСОБА_7 та обставини, які суд врахував при ухваленні рішення про не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, згідно оскаржуваного вироку, були враховані судом і при ухваленні рішення щодо застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням, що в апеляційному порядку не оскаржується.

Отже, з огляду на конкретні обставини даного кримінального провадження, характер допущенних обвинуваченим ОСОБА_7 порушень Правил дорожнього руху та їх наслідки, колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, слід призначити і додаткове покарання, передбачене санкцією цієї статті, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як передбачено п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий вирок.

Згідно п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Враховуючи наведене, те, що під час апеляційного розгляду було встановлено підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України окрім основного покарання у виді позбавлення волі і додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскаржуваний вирок у частині призначеного покарання слід скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 420, 426, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 задоволити частково.

Вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі із випробовуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: