Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №308/18277/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/18277/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

12 березня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання – Вереш А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгороді, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах яких діє адвокат Росул О.М. до ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Росул О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з даною позовною заявою, яку мотивує тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є власниками будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвами про право особистої власності на жилий будинок від 06.06.1996 року та Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 12.07.1996 року.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований у житловому будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою № 76/12-12/1 від 03.11.2025 року, виданою Великогеєвецьким старостинським округом Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, однак фактично не проживає у цьому будинку тривалий період часу (більше 10 років).

Відповідач понад 10 років не сплачує комунальні послуги, участі в утриманні житла не приймає, особистих речей в будинку не зберігає та взагалі не цікавиться жилим будинком, не підтримує житло у належному стані, усі витрати по ремонту та утриманню житла позивачі несуть самостійно. Позивачі не чинили Відповідачу жодних перешкод у проживанні, його відсутність у будинку АДРЕСА_1 є свідомим і добровільним рішенням.

Місцезнаходження відповідача позивачам не відомо, добровільно з реєстрації відповідач не знімається. Реєстрація відповідача у вказаному будинку створює проблеми позивачам у нарахуванні плати за комунальні послуги, ускладнює можливість оформлення субсидій чи пільг та порушує їх право на вільне користування житлом.

З огляду на викладене, позивачі змушені звернутися до суду з даним позовом та просять визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вищевказаною адресою.

В судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явилися, однак їх представник - адвокат Росул О.М. надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задоволити. Проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечує.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився повторно, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, в тому числі й шляхом повідомлення на офіційному веб сайті судової влади.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, виходячи з їх належності, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав №465298759 від 23.02.2026 року, №465298899 від 23.02.2026 року, №465298958 від 23.02.2026 року, №465298818 від 23.02.2026 року.

Встановлено, що рішенням 9-ої сесії ХХІІІ скликання від 17 травня 2000 року помінялись назви вулиць в селі Малі Геївці, з вулиці Радянська на вулицю Ф.Егрі.

Встановлено, що за адресою проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрований ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою №76/12-1211 від 03.11.2025 року, яка видана Великогеєвецьким старостинським округом Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області.

Встановлено, що відповідач не проживає за вказаною адресою більше десяти років.

Згідно Акту про фактичне місце проживання (не проживання) від 09.10.2025 року відповідач не проживає у будинку АДРЕСА_1 більше 10 років.

Окрім цього, судом встановлено, що у позивачів виникають труднощі зі сплатою комунальних послуг, а також з можливістю реалізації належного їм майна.

Згідно статті 383 Цивільного кодексу власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

В ст.41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно приписів ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Згідно ст.163 ЖК України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і межах строків, встановлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої та частиною четвертою ст.71 цього кодексу.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутньої особи може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору – судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у встановлених випадках.

При цьому ст.78 ЖК України встановлені права і обов`язки тимчасово відсутніх наймача та членів його сім`ї, згідно якої - тимчасово відсутній наймач зберігає права і несе обов`язки за договором найму жилого приміщення.

Згідно ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

У своєму рішенні по справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації № 6-709цс16 від 16 листопада 2016 року Верховний Суд України вказав на те, що положення статей 383, 391, 405 ЦК України, статей 150, 156 в поєднанні зі статтею 64 ЖКУ передбачають право вимоги власника - захистити порушене право власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь-яких осіб, в тому числі осіб, які не є членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України, до статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім`ї, в тому числі в разі втрати власником права власності, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік. Також цей висновок використовував у своєму рішенні ВС КЦС від 09.10.2019 року по справі № 615/1636/17.

У п. 27 рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 р. у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно з законом», не переслідує одну з законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8 Конвенції, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві. Вислів «згідно з законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але стосується й якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути досить чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.

При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності її у приміщенні понад 6 місяців та поважність причин такої відсутності. Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 19.05.2021 р. у справі № 759/19579/17.

Згідно ст. 150 Житлового кодексу громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, здавати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 1 ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Виходячи з аналізу наведених вище норм матеріального права та враховуючи те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є законними співвласниками вищевказаного житлового приміщення, а саме будинку і факт реєстрації в такому ОСОБА_4 перешкоджає позивачам у володінні, користуванні та розпорядженні належним їм житловим приміщенням, суд приходить до висновку, що поданий позов є обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

У відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 82, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, ч.1 ст. 383, ст. 391, ч.2 ст. 405 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задоволити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір у розмірі – 1211,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 16.03.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк