Постанова від 11 лютого 2026 р. у справі №990SСGС/45/25 — Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 990SCGC/45/25

провадження № 11-401сап25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1951/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25, і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

1. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 16 вересня 2025 року № 1951/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - Спірне рішення).

2. Цим рішенням ВРП погодилася з висновками її Другої Дисциплінарної палати, згідно з якими в діях судді ОСОБА_1 наявний склад дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), а саме: істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя, допущене через недбалість; невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом.

3. До ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

4. Суддя вважає рішення ВРП та її Другої Дисциплінарної палати протиправними, необґрунтованими і такими, що не містять посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотивів, якими відповідач мав би обґрунтувати викладені в оскаржуваному рішенні висновки.

5. Просить скасувати Спірне рішення.

6. ОСОБА_1 обґрунтовує свою скаргу тим, що він не заперечує факту допущення ним помилки, пов`язаної з постановленням ухвали від 08 лютого 2021 року про повернення позовної заяви на підставі статей 44, 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте не погоджується з тим, що ця помилка є настільки очевидною та однозначною, щоб кваліфікувати її як кричуще порушення.

7. Посилаючись на постанову Великої Палати від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, звертає увагу на те, що скасування судового рішення не може слугувати єдиною підставою визнання судового рішення незаконним, оскільки скасування не обов`язково означає що суддя діяв некомпетентно або непрофесійно.

8. За усталеною правозастосовною практикою, твердить далі скаржник, прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу, недбалості або неправомірного впливу. Помилка є добросовісною, якщо суддя, діючи незалежно, безсторонньо та сумлінно, з належним ставленням до своїх обов`язків та дотриманням прав учасників справи встановив та врахував усі вагомі для справи фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, належно оцінив докази, правильно визначив та витлумачив закон, що підлягає застосуванню у спосіб, що очевидно не суперечить матеріалам справи і сталій судовій практиці, переконливо мотивував свої висновки, але припустився помилки, яка не була кричущою, очевидною й однозначною для кваліфікованого судді.

9. Вважає, що, постановляючи ухвалу від 08 лютого 2021 року, він (враховуючи висновки суду апеляційної інстанції) допустив помилку, яка все ж таки не була кричущою, очевидною й однозначною з огляду на таке.

10. Судовий спір як у справі № 638/15761/20, так і у справі № 638/15608/20 виник між одними й тими ж сторонами, з одних і тих самих зобов`язальних правовідносин, а саме з договору позики грошових коштів від 21 березня 2019 року № 671, та стосувався одного й того ж положення вказаного договору, а саме пункту 5, проте, як пізніше встановлено, з різним предметом позову, про що зазначила колегія суддів Харківського апеляційного суду у своїй постанові.

11. Мовить про те, що, крім нього (судді ОСОБА_3.), одночасно подібну помилку допустила (визнала подання позову зловживанням правом) також суддя цього ж суду, яка є суддею з майже двадцятирічним стажем, має науковий ступінь кандидата юридичних наук (доктор філософії з права), викладає у Національній школі суддів України, що дає підстави стверджувати про високий фаховий рівень судді. Відтак допущені одночасно декількома суддями, які діяли незалежно один від одного, судові помилки були зумовлені доволі незвичною та неочевидною тактикою захисту цивільних прав позивачки ОСОБА_2 , що свідчить про добросовісність суддівських помилок у межах допустимого суддівського розсуду.

12. Як наслідок, декілька суддів, а не тільки він ( ОСОБА_1 ), сумлінно виконуючи свої обов`язки, припустилися добросовісної, неочевидної та некричущої суддівської помилки, неправильно кваліфікувавши спірні правовідносини, та застосували заходи процесуального реагування на зловживання процесуальними правами.

13. Натомість у Спірному рішенні ВРП не надала належної оцінки таким доводам скарги та безпідставно їх відхилила.

14. Звертає увагу, що скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків (частина друга статті 106 Закону № 1402-VІІІ).

15. На підтримку своєї позиції посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 06 жовтня 2022 року у справі «Ющишин проти Польщі», заява № 35599/20, пункт 276.

16. Зазначає, що судова помилка була допущена в межах суддівського розсуду, тобто була добросовісною, відтак висновки ВРП у Спірному рішенні про неналежне ставлення до службових обов`язків як підстава для притягнення до дисциплінарної відповідальності за постановлення ухвали від 08 лютого 2021 року є необґрунтованими та суперечать положенням частини другої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

17. До того ж ВРП у своєму рішенні не надала належної оцінки доводам скарги про те, що поведінка судді не мала для позивачки жодних інших негативних наслідків, у тому числі, через відсутність причинно-наслідкового зв`язку з її банкрутством.

18. Помилковість висновків ВРП про те, що ОСОБА_2 так і не отримала належного правового захисту, оскільки суд не надав правової оцінки наявності порушень її прав, не встановив винної особи та за необхідності не вирішив питання застосування заходів поновлення прав, полягає в тому, що зазначене не має жодного правового значення у цій дисциплінарній справі, оскільки, враховуючи стадію розгляду справи, на якій відбулися події, кваліфіковані ВРП як дисциплінарний проступок, він ( ОСОБА_3 ) взагалі не надавав та не міг надавати оцінку обґрунтованості позову, не встановлював та не міг встановлювати фактичні обставини справи, про які зазначено у рішенні ВРП, оскільки оцінка цих обставин не надається на стадії вирішення питання про прийняття справи до провадження.

19. Крім того, повністю поза увагою ВРП залишилися доводи скарги про причинно-наслідковий зв`язок між поверненням позову та банкрутством скаржника, тоді як наявність негативних наслідків (банкрутство боржника) залишилася як кваліфікуюча обставина в Спірному рішенні.

20. Так, ВРП не надала жодної оцінки доводам про те, що ані скарга ОСОБА_2 , ані рішення Дисциплінарної палати не містять відомостей про те, що між несвоєчасним вирішенням суддею ОСОБА_1 питання про прийнятність позовної заяви та банкрутством ОСОБА_2 існує будь-який (не кажучи вже про безпосередній) причинно-наслідковий зв`язок.

21. Звертає увагу на те, що відповідно до відомостей, розміщених на вебпорталі «Судова влада України» та в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР, Реєстр), ОСОБА_2 була учасником 21 судового провадження, які надійшли до місцевих загальних судів міста Харкова за період з 01 жовтня 2020 року до 31 травня 2021 року. Вказані обставини, а також остаточні рішення в цих справах, які б могли вплинути на статус ОСОБА_2 як банкрута, мала можливість перевірити як ВРП, так і її дисциплінарний орган.

22. Водночас ВРП у Спірному рішенні не пояснила, яким чином саме повернення позовної заяви у справі № 638/15761/20 у лютому 2021 року спричинило банкрутство ОСОБА_2 , а не, наприклад, нерозгляд станом на 23 червня 2021 року позовної заяви у справі № 638/15608/20 (враховуючи вагомість предмета позову у цій справі - визнання недійсним пункту 5 договору позики), або повернення Київським районним судом міста Харкова 15 січня 2021 року позовної заяви у справі № 953/18060/20, чи повернення Київським районним судом міста Харкова 11 січня 2021 року позовної заяви у справі № 638/19702/20, або рішення Московського районного суду міста Харкова від 15 червня 2021 року про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним пункту 5 договору позики грошових коштів, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малаховою Г. І. від 21 березня 2019 року за № 671 (далі - Договір позики).

23. Мовить, що, на його думку, безпосередньо на неплатоспроможність ОСОБА_2 вплинуло рішення Московського районного суду міста Харкова від 15 червня 2021 року у справі № 643/19897/20 про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту 5 Договору позики, оскільки подання заяви про неплатоспроможність перебуває у хронологічній послідовності з ухваленням цього рішення, а саме: рішення у справі № 643/19897/20 (про відмову у позові) ухвалено 15 червня 2021 року; заяву про неплатоспроможність ОСОБА_2 подано до Господарського суду Харківської області 18 червня 2021 року, тобто через 3 дні.

24. Натомість у Спірному рішенні ВРП надала оцінку іншим обставинам, які встановлені господарськими судами у справі № 922/2432/21 (643/8790/21) та хронологічно не пов`язані з неплатоспроможністю скаржниці. До того ж предмет позову в дослідженій ВРП справі (визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню) відрізняється від того, який був у справі № 638/15761/20, а підстави задоволення позову скаржниці в дослідженій справі відрізняються від тих, які були підставою позову у справі № 638/15761/20.

25. До того ж посилається у скарзі ОСОБА_1 і на те, що інкримінований йому проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, не вимагає встановлення додаткових наслідків, крім як незаконна відмова у доступі до правосуддя, водночас ВРП та її дисциплінарний орган враховували у своїх рішеннях як при кваліфікації дій, так і при визначенні виду стягнення ту обставину, що незаконна відмова у доступі до правосуддя зумовила банкрутство скаржниці, тому ця обставина підлягала встановленню на підставі відповідних доказів, як того вимагає пункт 2 частини восьмої статті 50 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ.

26. Усупереч зазначеним вище вимогам цю обставину ВРП не встановила на підставі відповідних доказів.

27. ОСОБА_1 стверджує, що висновки ВРП про те, що ОСОБА_2 не вживала визначених законом заходів щодо відкликання чи відмови від позовної заяви, чи від дисциплінарної скарги як спростування втрати інтересу як до судового, так і до дисциплінарного провадження, є помилковими, оскільки, з іншого боку, ОСОБА_2 з липня 2021 року до вересня 2025 року (понад 4 роки) не проявила жодної зацікавленості ані щодо стану судового провадження № 638/15761/20, ані щодо стану цього дисциплінарного провадження. Однак, як видно з вебпорталу «Судова влада України» та ЄДРСР, ОСОБА_2 бере активну участь у тих провадженнях, які мають для неї сенс та викликають інтерес (провадження про неплатоспроможність).

28. Безпідставними, на думку судді, є висновки ВРП про те, що ОСОБА_2 вживала заходів щодо встановлення стадії розгляду позовної заяви шляхом звернення до працівників апарату суду, оскаржувала процесуальні рішення, звернулася з дисциплінарною скаргою до ВРП, оскільки ці обставини охоплюють період до 06 липня 2021 року, а не після цієї дати. Саме після 06 липня 2021 року скаржниця втратила інтерес до судової справи, про що було зазначено у скарзі на рішення Дисциплінарної палати та залишилося поза увагою ВРП.

29. Помилковими вважає скаржник висновки ВРП про те, що процесуальна поведінка судді не може виправдовувати невжиття суддею визначених процесуальних заходів у встановлені строки щодо забезпечення процесуальних прав особи, з огляду на таке.

30. Після надходження справи № 638/15761/20 до місцевого суду з апеляційного суду скаржниця ОСОБА_2 (позивачка) припинила проявляти будь-яку зацікавленість у справі.

31. Посилаючись на рішення ЄСПЛ у справах «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії», «Олександр Шевченко проти України», «Трух проти України», «Каракуця проти України», зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.

32. У скарзі йдеться і про те, що ОСОБА_2 , будучи обізнаною про номер судової справи, маючи доступ та використовуючи ЄДРСР (випливає зі змісту скарги ОСОБА_2 ), проявляючи розумну зацікавленість у справі в попередній період часу (включно до 17 лютого 2021 року), маючи представника у цій справі - адвоката Баранова Т. О., який представляв її інтереси під час апеляційного провадження, після повернення справи до місцевого суду в липні 2021 року, не вжила жодних заходів, щоб дізнатись про стан судового провадження, не виявила жодної зацікавленості у цій справі, що вчергове підтверджує те, що ОСОБА_2 після 23 червня 2021 року втратила будь-який інтерес до справи № 638/15761/20.

33. Це, на думку судді, спростовує висновок ВРП про те, що невиконання обов`язку щодо своєчасного надіслання ухвали про залишення позову без руху та постановлення ухвали про повернення позовної заяви об`єктивно створювало перешкоди для особи на забезпечення доступу до суду, оскільки суд своєчасно постановив ухвалу про залишення позову без руху, надіслав її до ЄДРСР для забезпечення загального доступу. Отже, суд не створив для ОСОБА_2 , яка має доступ до ЄДРСР, перешкод та не порушив право на доступ до суду залишенням позову без руху 07 липня 2021 року та поверненням позову 01 квітня 2025 року.

34. Безпідставними, на думку судді, є висновки ВРП про те, що невиконання обов`язку щодо постановлення ухвали про повернення позовної заяви після закінчення наданого судом строку об`єктивно створювало перешкоди для особи на забезпечення доступу до суду, в тому числі у частині здійснення контролю за обґрунтованістю застосування судом першої інстанції відповідних (у цьому випадку фінансових, з огляду на відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору при залишенні позову без руху) обмежень її прав. Вказані висновки ВРП спростовуються процесуальною поведінкою ОСОБА_2 , яка станом на час ухвалення Спірного рішення (понад пів року від дня постановлення ухвали про повернення позову) не оскаржила ухвалу про повернення позову, зокрема з підстав неправомірної відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. Крім того, така процесуальна поведінка скаржниці вкотре підтверджує втрату інтересу до цієї справи та спростовує висновки ВРП про протилежне.

35. Не погоджується скаржник з висновками ВРП про його відповідальність за дії працівників апарату суду щодо забезпечення розгляду та надіслання копій судового рішення про залишення без руху позовної заяви після її повернення із суду апеляційної інстанції, які в цілому ґрунтуються на правовій позиції Великої Палати, викладеній у постанові від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24.

36. Зазначений висновок Великої Палати, на думку судді ОСОБА_3., є нерелевантним, оскільки сформульований за інших обставин, які відрізняються від тих, що були предметом дослідження у дисциплінарній справі. Так, у справі № 990SCGC/7/24 Велика Палата зробила висновок щодо виконання суддею обов`язків, передбачених статтею 56 Закону № 1402-VІІІ, у справах, які вже розглянуто судом, проте не передано до канцелярії / архіву. Натомість провадження у справі № 638/15761/20 навіть не було відкрито.

37. Обставини, які ВРП кваліфікувала як дисциплінарний проступок, полягали в тому, що суддя не забезпечив належної організації та контролю роботи свого помічника та секретаря судового засідання, зокрема щодо своєчасного надіслання позивачці копії ухвали про залишення позову без руху від 07 липня 2021 року.

38. Таким чином, фактичні обставини справи № 990SCGC/7/24, в якій Велика Палата дійшла висновку, на який посилається ВРП в оскаржуваному рішенні, та обставини справи № 638/15761/20 не є подібними, відтак зазначений в оскаржуваному рішенні правовий висновок Великої Палати є нерелевантним та не підлягає застосуванню.

39. Посилання в Спірному рішенні на обов`язки головуючого судді, передбачені у статті 214 ЦПК України, є безпідставними, оскільки ця норма процесуального права розміщена у главі 6 «Розгляд справи по суті» ЦПК України, тоді як обставини дисциплінарної справи обмежуються главою 2 «Відкриття провадження у справі» цього Кодексу.

40. Висновки ВРП про те, що неналежне виконання працівниками апарату суду своїх обов`язків не може повною мірою виправдовувати суддю в цілях дисциплінарної відповідальності, адже організація ефективної роботи «офісу судді» є його власними обов`язком і відповідальністю, не містять посилання на жодну норму права, яка б покладала на суддю такий обов`язок. Застосування статті 56 Закону № 1402-VІІІ та постанови Великої Палати від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 за фактичних обставин цієї справи є недоречним, про що зазначено вище.

41. Секретар судового засідання, яка перебувала у його ( ОСОБА_1 ) підпорядкуванні та була зобов`язана відповідно до посадової інструкції забезпечити своєчасне надсилання копії ухвали про залишення позову без руху (відповідно до супровідних листів від 07 липня, 19 вересня 2021 року, 02 лютого 2022 року), звільнилася із суду в середині 2024 року, помічник судді - у серпні 2025 року, у зв`язку із чим відібрати у них пояснення щодо цих обставин та ініціювати проведення службової перевірки за фактом можливого неналежного виконання ними своїх обов`язків на теперішній час неможливо.

42. Отже, як зазначає суддя ОСОБА_1 , безпідставними є висновки ВРП щодо несумлінного виконання ним покладених на нього обов`язків щодо дотримання суддею порядку і строків розгляду судових справ, виготовлення судових рішень у строки, передбачені чинним законодавством, забезпечення можливості реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, здійснення контролю за перебігом дій працівників апарату у справі, яка перебуває у провадженні судді.

43. Мовить скаржник і про те, що зазначені ним обставини спростовують висновки ВРП про наявність у його діях ознак складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

44. Щодо кваліфікації його дій за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону

№ 1402-VІІІ, то скаржник не погоджується з висновком ВРП про допущення ним протиправної бездіяльності щодо своєчасності вжиття судом заходів з перевірки місця проживання учасників провадження (понад два місяці).

45. У Спірному рішенні ВРП виснувала, що сукупність дій судді під час вирішення судом питання прийнятності позовної заяви свідчила про порушення ним строків вирішення цього питання. Так, за висновком ВРП, форма запиту до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області про місця проживання відповідачів містить застереження про надання інформації про його виконання у 5-денний строк відповідно до вимог частини сьомої статті 187 ЦПК України, натомість суддя з повторним запитом звернувся лише через два місяці після попереднього, водночас, ним не надано пояснень, які могли б свідчити про наявність поважних причин, що виправдовували таке тривале затягування з боку суду щодо вирішення цього процесуального питання.

46. Проте висновки ВРП, зокрема щодо ненадання пояснень про наявність поважних причин незвернення з таким запитом раніше, є безпідставними, оскільки він у скарзі на рішення дисциплінарного органу надав вичерпні пояснення поважності причин ненадіслання повторного запиту раніше 19 січня 2021 року, проте такі доводи скарги залишилися без належної оцінки з боку ВРП.

47. Неможливість здійснити повторний запит раніше 19 січня 2021 року зумовлена об`єктивними причинами, зокрема перебуванням судді у відпустці та надмірним судовим навантаженням перед відпусткою. Водночас цим доводам у Спірному рішенні ВРП не надала належної оцінки.

48. Крім того, ВРП не врахувала специфіки (алгоритму) виконання таких запитів, а саме того, що на кожному етапі виконання запиту передбачається безпосередня участь різних осіб, тому слід враховувати людський фактор та об`єктивні обставини, які перешкоджають виконанню подібних запитів протягом 5 днів від дня їх формування.

49. У зв`язку із цим безпосередньо у Шевченківському (Дзержинському) районному суді міста Харкова у 2020-2021 роках (до реалізації можливості надсилати запити електронною поштою) була звичайною практика, що надходження відповіді на запит протягом двох тижнів і більше було допустимим строком виконання такого запиту. Зауважує скаржник, що як надсилання повторного запиту, так і контроль виконання працівниками апарату суду (секретар судового засідання, кур`єр, секретар суду тощо) своїх посадових обов`язків щодо своєчасного виконання зазначених запитів не є обов`язком суду. Ініціювання суддею направлення повторного запиту було актом реалізації права суду та адекватною реакцією на невиконання первісного запиту. За відсутності чітко регламентованого обов`язку судді щодо контролю за виконанням запитів про місце проживання осіб (з визначенням для судді строків вчинення відповідних дій), безпідставними є висновки ВРП про протиправну бездіяльність судді щодо своєчасності вжиття судом заходів з перевірки місця проживання учасників провадження, тим більше в контексті надмірного судового навантаження, про яке сама ж ВРП і зазначає в рішенні.

50. Аналогічно безпідставними, на думку ОСОБА_1 , є висновки ВРП про порушення строку розгляду заяви про забезпечення позову, оскільки у цьому випадку ВРП не врахувала обставин, які перешкоджали надісланню повторного запиту про місце проживання відповідачів раніше 19 січня 2025 року і, як наслідок, вирішенню питання про відкриття провадження у справі раніше, ніж 08 лютого 2021 року.

51. Скаржник, погодившись із тим, що строку розгляду заяви про забезпечення позову, визначеного у статті 153 ЦПК України, дотримано не було, зазначає, що це було зумовлено не неналежним його ставленням до виконання своїх службових обов`язків чи грубою недбалістю, а відсутністю станом на листопад 2020 року - лютий 2021 року правового висновку об`єднаної палати або Великої Палати, в якому було б роз`яснено допустимість розгляду заяви про забезпечення позову, яка подана одночасно з позовною заявою, до відкриття провадження у справі (такий правовий висновок сформульовано об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20).

52. Як зазначає ОСОБА_1 , з огляду на актуальний станом на листопад 2020 року - лютий 2021 року правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 серпня 2020 року у справі № 520/9674/19, він з об`єктивних підстав не розглядав заяву про забезпечення позову до вирішення питання про відкриття провадження, а саме до 08 лютого 2021 року. Отже, оскільки заяву про забезпечення позову розглянуто безпосередньо після вирішення питання про прийнятність позовної заяви, то висновок ВРП про порушення строку, визначеного у статті 153 ЦПК України, є безпідставним.

53. Також ОСОБА_1 зазначає, що висновок ВРП щодо надмірної тривалості строку остаточного вирішення питання щодо прийнятності позовної заяви після її повернення за результатами перегляду Харківським апеляційним судом ґрунтується на тому, що проаналізовані зайнятість судді, високе судове навантаження, періоди відпусток і тимчасової непрацездатності, відображені в Спірному рішенні, з урахуванням процесуальної поведінки судді у справі, не виправдовують допущених порушень, оскільки суддя не вчиняв заходів з належною сумлінністю щодо забезпечення дотримання відповідних процесуальних вимог у встановлені строки.

54. Проте скаржник не погоджується із таким висновком, оскільки після надходження до суду доказів вручення позивачу копії ухвали про залишення позову без руху у строк, визначений у статті 185 ЦПК України, він постановив ухвалу про повернення позивачу позовної заяви.

55. Висновки ВРП про те, що суддя не вчиняв заходів з належною сумлінністю щодо забезпечення дотримання відповідних процесуальних вимог у встановлені строки, є безпідставними та спростовуються викладеними у цій скарзі обставинами, а окрім того, ВРП не конкретизує, яких заходів у такому випадку повинен був вчиняти суддя, та в які строки, з посиланням на відповідне нормативно-правове регулювання цього питання.

56. Йдеться у скарзі й про порушення правил самовідводу членом ВРП Маселком Р. А. під час розгляду дисциплінарної справи Другою Дисциплінарною палатою.

57. Наводячи певні обставини у скарзі, зазначає, що з метою запобігання виникненню у стороннього спостерігача сумнівів у його неупередженості член ВРП Маселко Р. А. повинен був заявити самовідвід від розгляду справи за скаргою ОСОБА_2 .

58. З огляду на викладене порушення членом ВРП Маселком Р. А. порядку заявлення самовідводу мало наслідком ухвалення рішення Другою Дисциплінарною палатою ВРП у складі, який не мав повноважень його ухвалювати, що є самостійною підставою для його скасування.

Рух скарги

59. 06 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати зі скаргою на Спірне рішення.

60. Велика Палата ухвалою від 13 листопада 2025 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 на Спірне рішення.

61. У зв`язку з достроковим припиненням повноважень судді Великої Палати Дашутіна І. В. на підставі розпорядження першого заступника Апарату Верховного Суду від 08 грудня 2025 року № 24/0/30-25 призначений повторний автоматизований розподіл судових справ, зокрема справи № 990SCGC/45/25 (провадження № 11-401сап25).

62. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 грудня 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 990SCGC/45/25 (провадження № 11-401сап25) визначено Кривенду О. В.

63. Ухвалою від 22 грудня 2025 року суддя Великої Палати Кривенда О. В. призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження на 12 лютого 2026 року.

Позиція ВРП

64. У відзиві на скаргу ВРП зазначає про відсутність передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII підстав, з яких рішення Ради, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути скасоване. Вважає, що Спірне рішення прийнято повноважним складом та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, а суддя був належним чином повідомлений.

65. Посилається на те, що Спірне рішення в достатній мірі відповідає критерію обґрунтованості, а зазначені в скарзі обставини, які вже були предметом оцінки ВРП, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому є безпідставними.

66. Просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Спірне рішення - без змін.

Встановлені обставини справи

Відомості про суддю

67. ОСОБА_1 призначений Указом Президента України від 21 червня 2006 року № 559/2006 строком на п`ять років на посаду судді Дзержинського районного суду міста Харкова. Постановою Верховної Ради України від 7 липня 2011 року № 3619-VI обраний на посаду судді цього самого суду безстроково.

68. Згідно із характеристикою, яку надав голова Шевченківського районного суду міста Харкова (вх. № 2428/0/8-25), «суддя ОСОБА_1 характеризується позитивно, проявив себе здібним, знаючим фахівцем; з відповідальністю ставиться до покладених на нього обов`язків; в роботі професійно компетентний, систематично підвищує свій професійний рівень та вивчає діючу судову практику; відзначено його позитивні ділові, моральні особисті якості, що дозволяє йому користуватися повагою серед колег».

69. Суддя ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності:

- Друга Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 27 липня 2020 року № 2277/2дп/15-20 притягнула суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII;

- Третя Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 18 листопада 2020 року № 3147/3дп/15-20 притягнула суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII;

- Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 15 січня 2024 року № 82/1дп/15-24 притягнула суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Рух і обставини дисциплінарної скарги

70. До ВРП 06 липня 2021 року надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова ОСОБА_3.

71. У дисциплінарній скарзі ОСОБА_2 , яка є пенсіонеркою та інвалідом третьої групи, зазначила, що «під впливом шахрайських дій» вона уклала договір позики для оплати послуг на надання правничої допомоги на суму 9640 доларів США, хоча насправді отримала 3000 доларів США, який був забезпечений іпотекою квартири, у якій вона проживає. Договором була передбачена неустойка у розмірі 5 % від усієї суми позики за кожен день прострочення. У зв`язку з відсутністю можливості із серпня 2020 року виконувати боргове зобов`язання, їй було нараховано заборгованість на суму понад 90 000 доларів США, сплатити яку вона не мала можливості у зв`язку з непрацездатністю за віком та станом здоров`я.

72. Скаржниця повідомила, що у зв`язку із цим 11 листопада 2020 року вона звернулася до Дзержинського (нині - Шевченківського) районного суду міста Харкова з позовом про визнання недійсними окремих положень договору позики (щодо штрафних санкцій) та 13 листопада 2020 року - з позовом про зміну правовідношення.

73. За результатами автоматизованого розподілу перший позов з позовними вимогами щодо визнання недійсними окремих положень договору позики передано на розгляд судді Штих Т. В., справі присвоєно номер 638/15608/20, другий позов - щодо зміни зобов`язання в частині зменшення розміру пені за цим самим договором позики - судді ОСОБА_1., справі присвоєно номер 638/15761/20.

74. Суддя Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА_1. не вживав жодних дій щодо розгляду позовної заяви протягом тривалого часу, аж допоки 08 лютого 2021 року на підставі клопотання представника відповідача - адвоката Циплинського Д. О. не постановив ухвалу про повернення позовної заяви у зв`язку зі зловживанням позивачкою процесуальними правами шляхом подання до суду кількох позовів з тим самим предметом та з тих самих підстав. Ухвала була оприлюднена з порушенням встановлених строків після щоденних звернень представника ОСОБА_8. до апарату суду та судді.

75. Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 лютого 2021 року скасував, а справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

76. На думку ОСОБА_2 , суддя ОСОБА_1. під час вирішення питання про відкриття провадження у справі вчинив низку порушень, якими, зокрема, є: порушення строків, передбачених статтями 185-187 ЦПК України, обмеження доступу до правосуддя, ухвалення судового рішення без з`ясування всіх обставин справи, несвоєчасне внесення відомостей до ЄДРСР.

77. ОСОБА_2 вважала, що наведені нею обставини є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарні проступки, визначені підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

78. Законом України від 09 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та Законом України від 06 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону № 1798-VІІІ в частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

79. Зокрема, запроваджено інститут дисциплінарних інспекторів ВРП, до повноважень яких належить здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг та підготовки дисциплінарних справ до розгляду Дисциплінарною палатою ВРП.

80. На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 02 січня 2025 року дисциплінарну скаргу ОСОБА_2 передано для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору ВРП - доповідачу Ільницькому О. В.

81. 26 лютого 2025 року Верховна Рада України ухвалила Закон України № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» (набрав чинності 25 квітня 2025 року), згідно з яким до Закону № 1402-VІІІ унесено такі зміни: доповнено пункт 31 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду»; доповнено додатком «Перелік місцевих загальних судів, що перейменовуються».

82. Ураховуючи зазначене, Дзержинський районний суд міста Харкова перейменовано на Шевченківський районний суд міста Харкова.

83. Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 19 лютого 2025 року № 289/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , оскільки в його поведінці можуть вбачатися ознаки складу дисциплінарних проступків, визначених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, а також пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до ЄДРСР.

84. Водночас Друга Дисциплінарна палата ВРП не виявила в діях судді ознак, які могли б свідчити про вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «г» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

85. Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1798-VІІІ за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 дисциплінарний інспектор 26 березня 2025 року підготував висновок, який передав на розгляд Другої Дисциплінарної палати ВРП (вх. № 274/0/10-25).

86. Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено такі фактичні обставини.

87. 21 березня 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (позичальники) та ОСОБА_4 (позикодавець) уклали договір позики на суму 9640 доларів США, за змістом якого позикодавець передав у власність позичальникам грошові кошти на строк до 21 березня 2022 року з відповідним графіком погашення (не пізніше 21 числа кожного місяця, починаючи із квітня 2019 року до березня 2022 року (поточні повернення) по 140 доларів США; не пізніше 21 квітня 2022 року - 4740 доларів США).

88. Пунктом 5 цього договору встановлено відповідальність за прострочення виконання зобов`язання, а саме за прострочення виконання своїх зобов`язань позичальник повинен сплатити на користь позикодавця пеню в розмірі 5 % від усієї суми позики за кожен день прострочення, починаючи з третього дня.

89. Для забезпечення виконання зобов`язань боржників за договором позики 21 березня 2019 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , від імені якого діяла П`ятницька М. Ю. - з іншої, укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 житловою площею 29,5 кв. м, загальною площею 53,1 кв. м. Договір іпотеки встановлював право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі прострочення сплати боргу.

90. 27 лютого 2020 року первісний кредитор ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір відступлення права вимоги за договором позики на користь нового кредитора - ОСОБА_5 . Також цього дня ці самі особи уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором.

91. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 виконували вимоги договору позики щодо сплати поточних повернень у розмірі 140 доларів США у гривневому еквіваленті щомісяця, внаслідок чого сума основного зобов`язання зменшилась до 7680,00 доларів CШA.

92. ОСОБА_5 через приватного нотаріуса Клопотову Л. Ю. 19 жовтня 2020 року надіслала позичальникам вимоги про усунення порушень, відповідно до яких ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було запропоновано добровільно погасити нараховану кредитором заборгованість відповідно до умов договору з урахуванням пені за прострочення виконання зобов`язання за договором позики (суму основного боргу в розмірі 7680,00 доларів США та 37 320,00 доларів США нарахованої пені) та попередила про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку несплати вказаної заборгованості.

93. У зв`язку із цим 05 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Київського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_6 , про визнання правочину недійсним, який Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 10 листопада 2020 року у справі № 953/18060/20 залишив без руху та ухвалою від 15 січня 2021 року - повернув позивачці.

94. 11 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_6 , про визнання правочину недійсним (пункт 5 договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малаховою Г. І. 21 березня 2019 року, реєстр. № 671, на суму 9640 доларів США), за яким суд ухвалою від 30 листопада 2020 року у справі № 638/15608/20 відкрив провадження та призначив підготовче засідання на 08 лютого 2021 року.

95. Надалі Дзержинський районний суд міста Харкова у цій справі ухвалою від 08 лютого 2021 року застосував захід процесуального примусу до позивачки у вигляді штрафу за одночасне звернення з декількома позовами до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, а ухвалою від 16 листопада 2021 року за заявою представника позивачки - адвоката Колісниченка А. С. - залишив позовну заяву без розгляду.

96. Постановою від 01 червня 2021 року Харківський апеляційний суд скасував ухвалу від 08 лютого 2021 року про застосування до позивачки заходу процесуального примусу, оскільки не встановив у її діях зловживань процесуальними правами.

97. 13 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_6 , про зміну зобов`язання (зменшення пені), у якій просила змінити зобов`язання за пунктом 5 договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малаховою Г. І. 21 березня 2019 року, реєстр. № 671, зменшивши розмір пені до 2973,01 грн.

98. Позовна заява надійшла до суду 16 листопада 2020 року, справі було присвоєно єдиний унікальний № 638/15761/20, за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді ОСОБА_1

99. Разом з позовною заявою ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила суд заборонити відповідачеві та іншим особам вчиняти дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до вирішення спору по суті; заборонити будь-якому реєстратору вчиняти будь-які реєстраційні дії з реєстрації права власності, обмежень або обтяжень щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , до вирішення спору по суті та накласти арешт на вказану квартиру до вирішення спору по суті.

100. Заяву згідно із протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16 листопада 2020 року передано судді ОСОБА_1.

101. 19 листопада 2020 року суддя ОСОБА_1. направив запити щодо місця реєстрації відповідачів - фізичних осіб до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області.

102. У відповідь на електронні запити суду від 19 листопада 2020 року на адресу суду Дзержинського районного суду міста Харкова 21 грудня 2020 року надійшли повідомлення Державного підприємства «Інформаційні судові системи», в яких зазначалося про неможливість однозначної ідентифікації запитуваних осіб для надання відповіді про реєстраційні номери облікової картки платників податків.

103. 19 січня 2021 року суддя ОСОБА_1. повторно надіслав запити щодо місця реєстрації відповідачів - фізичних осіб до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, відповіді на які отримав 25 січня 2021 року.

104. 25 січня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Циплинського Д. О. надійшло повідомлення про зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами у зв`язку з поданням позовів із заявами про забезпечення позову до районних судів міста Харкова та про надання результатів їх розгляду.

105. Дзержинський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_3. ухвалою від 08 лютого 2021 року залишив без задоволення заяву про забезпечення позову. Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року залишив цю ухвалу без змін.

106. Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_3. від 08 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 їй повернуто з підстав зловживання нею процесуальними правами відповідно до статті 44 ЦПК України, а саме: подання позову з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, до тих самих відповідачів.

107. Відповідно до відкритої інформації в ЄДРСР ухвали від 08 лютого 2021 року у справі № 638/15761/20 надіслано до ЄДРСР 17 лютого 2021 року та зареєстровано 18 лютого 2021 року.

108. 23 лютого 2021 року представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Баранов Т. О. оскаржив ухвали про повернення позовної заяви та про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

109. Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року задовольнив апеляційну скаргу адвоката Баранова Т. О., подану в інтересах ОСОБА_2 , скасував ухвалу Дзержинського районного суду від 08 лютого 2021 року про повернення позовної заяви та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

110. Підставою скасування стало встановлення судом апеляційної інстанції того, що у справі № 638/15608/20, провадження в якій відкрито ухвалою від 30 листопада 2020 року, яку суд першої інстанції вважав справою про аналогічний предмет, з тих самих підстав і між тими самими сторонами, предметом позову є визнання пункту 5 Договору позики недійним. Проте предметом спору у справі № 638/15761/20 є розмір пені, яку позивач просив зменшити на підставі статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому зазначені вимоги не є тотожними, а позовну заяву повернуто без додержання положень процесуального права.

111. У зв`язку з порушенням умов договору позики від 21 березня 2019 року та невиконанням ОСОБА_2 та ОСОБА_6 вимог про усунення порушень, нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І. вчинила виконавчий напис від 01 березня 2021 року № 338, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок задоволення вимог стягувача - 9640,00 доларів США - заборгованість за тілом позики, та 20 360,00 доларів США - заборгованість із пені.

112. На підставі вказаних виконавчих написів приватний виконавець Ярмоленко О. В. відкрив виконавчі провадження № 64789099 за боржником ОСОБА_2 та № 64789073 за боржником ОСОБА_6 , у межах яких виніс постанови від 13 квітня 2021 року про опис та арешт майна боржників, яке є предметом іпотеки.

113. Господарський суд Харківської області рішенням від 17 жовтня 2023 року у справі № 922/2432/21 (643/8790/21) визнав зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Східний апеляційний господарський суд постановою від 07 лютого 2024 року залишив це рішення без змін.

114. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про порушення чинного законодавства при зверненні до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису із зазначенням суми заборгованості, яка не є безспірною, що, своєю чергою, є безумовною підставою для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

115. Господарський суд Харківської області ухвалою від 23 червня 2021 року у справі № 922/2432/21 фізичної особи ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийняв заяву до розгляду з підстав заявлення нею про прострочені зобов`язання у загальному розмірі 1 617 671,92 грн (у тому числі прострочена заборгованість перед ОСОБА_5 на загальну суму 210 671,92 грн, яка виникла в результаті відступлення боргових зобов`язань попереднім кредитором ОСОБА_4 за договором позики від 21 березня 2019 року на користь нового кредитора ОСОБА_5 за договором про відступлення права вимоги від 27 лютого 2020 року, яка була визнана як грошова вимога кредитора у справі про неплатоспроможність Господарським судом Харківської області ухвалою від 15 листопада 2021 року) та про те, що вона не може самостійно погасити наявну суму заборгованості перед кредиторами у зв`язку з відсутністю належного рівня доходу для погашення такого розміру заборгованості. Господарський суд Харківської області постановою від 17 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2022 року, визнав ОСОБА_2 банкрутом, увів процедуру погашення боргів.

116. 01 липня 2021 року матеріали справи № 638/15761/20 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_6 , про зміну правовідношення було повернуто до Дзержинського районного суду міста Харкова.

117. Дзержинський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_3. ухвалою від 07 липня 2021 року залишив без руху позовну заяву згідно із частиною третьою статті 185 ЦПК України у зв`язку з відсутністю додатків відповідно до переліку додатків у позовній заяві, а також копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідно до кількості учасників, відсутністю підтвердження сплати судового збору за подання позовної заяви при недоведеності підстав для задоволення клопотання про звільнення від його сплати; запропоновано позивачці усунути недоліки позовної заяви, зазначені в тексті ухвали, протягом 10 днів із дня отримання цієї ухвали.

118. Згідно з відкритими відомостями ЄДРСР за єдиним унікальним номером справи та провадження ухвалу надіслано для оприлюднення 13 липня 2021 року, зареєстровано 13 липня 2021 року, забезпечено надання загального доступу 14 липня 2021 року.

119. Матеріали справи містять супровідні листи про надіслання ухвали від 07 липня 2021 року:

від 07 липня 2021 року (згідно з листом Шевченківського районного суду міста Харкова від 28 квітня 2025 року, вих. № 03-06/ЕП-1048/25, створено в автоматизованій системі документообігу суду КП «Д-3» (далі - АСДС) 13 липня 2021 року та згідно з реєстраційною карткою вихідного документа надіслано ОСОБА_2 30 листопада 2021 року (вих. № 638/15761/20/79267/2021), на підтвердження наводиться посилання на реєстр надіслання № Р-22-29.11.2021);

від 02 лютого 2022 року (створено в АСДС 22 лютого 2022 року; відомості про надіслання відсутні);

від 19 вересня 2022 року (створено в АСДС 26 жовтня 2022 року; відомості про надіслання відсутні);

від 03 березня 2025 року (створено в АСДС 04 березня 2025 року та згідно з реєстраційною карткою вихідного документа надіслано ОСОБА_2 04 березня 2025 року (вих. № 638/15761/20/21840/2025), на підтвердження надається посилання на реєстр надіслання № Р-22-04.03.2025).

120. Дзержинський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_3. ухвалою від 01 квітня 2025 року повернув позовну заяву ОСОБА_2 у справі № 638/15761/20 у зв`язку з невиконанням вимог ухвали від 07 липня 2021 року, згідно з якою заяву було залишено без руху.

121. Відповідно до відкритої інформації в ЄДРСР цю ухвалу надіслано до Реєстру та зареєстровано 07 квітня 2025 року, надано для загального доступу 08 квітня 2025 року.

Короткий зміст рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП

122. Друга Дисциплінарна палата ВРП погодилася із пропозицією дисциплінарного інспектора - доповідача та своїм рішенням від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 притягнула суддю Шевченківського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

123. Ухвалюючи зазначене рішення, Друга Дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

124. З огляду на зазначене формальна відмова в доступі до правосуддя є грубим порушенням конституційних прав особи на судовий захист і не може використовуватися судами без належної ретельної перевірки наявності нормативних і фактичних підстав, які перешкоджають зверненню особи до суду та їх розгляду. А суддя несе персональну професійну відповідальність, яку повинен усвідомлювати, за забезпечення прав особи під час здійснення правосуддя.

125. Відповідні процесуальні норми визначають нормативний порядок реалізації суддею повноважень, які полягають в оперативній та повній перевірці звернення особи до суду на предмет його прийнятності для отримання судового захисту.

126. Посилаючись на норми статей 175, 177, 185, 186 ЦПК України, Друга Дисциплінарна палата ВРП зазначила, що згідно з усталеною правовою практикою основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову), є предмет і підстава.

127. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

128. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які зумовлюють певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

129. Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (наприклад, постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19).

130. Отже, звернення з вимогами до суду у справі № 638/15608/20 (про визнання недійсним правочину - пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України) та у справі № 638/15761/20 (про зміну правовідношення - пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України) не давало судді підстав для висновку про зловживання позивачкою процесуальними правами та повернення позовної заяви, тим самим відмовляючи стороні процесу у захисті порушеного, на її думку, права чи законного інтересу. Відсутність зловживання правом з боку позивачки була підтверджена судом апеляційної інстанції.

131. За встановлених обставин у судді настільки очевидно не було підстав для висновку про зловживання позивачкою своїми правами, що його дії з повернення позовної заяви є кричущим порушенням.

132. Допускаючи безпідставне повернення позовної заяви з виходом за межі процесуальних повноважень, чим фактично відмовив особі в доступі до правосуддя, суддя ОСОБА_1. інкримінував позивачці зловживання процесуальними правами та повернув позов як процесуальну санкцію щодо її добросовісної процесуальної поведінки, що підтверджено за наслідками перегляду у встановленому процесуальному порядку.

133. Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила, що тривале затягування з ухваленням відповідного рішення всупереч наявності можливості оперативно вирішити питання про прийнятність для отримання захисту прав та інтересів особи свідчить про неналежне ставлення судді ОСОБА_3. до своїх основних обов`язків та мало істотні негативні наслідки для подальшого правового статусу ОСОБА_2 , а саме банкрутство.

134. Надалі, після повернення позовної заяви, суддя ОСОБА_1. продовжував створювати перешкоди в реалізації особою права на звернення до суду шляхом порушення визначеної процесуальної черговості оцінки позовної заяви за умовами прийнятності, постановивши ухвалу про залишення без руху позовної заяви від 07 липня 2021 року.

135. Друга Дисциплінарна палата ВРП зауважила, що ухвала від 07 липня 2021 року про залишення позовної заяви без руху була постановлена наступного дня після звернення з дисциплінарною скаргою, однак не була належним чином надіслана та отримана стороною для усунення недоліків, на які суд вказав як процесуальну перешкоду для відкриття провадження. Встановлені невідповідності між порядком створення, надіслання супровідних листів підтверджують фактичну недбалість, яка перешкодила особі реалізувати її процесуальні права для отримання ефективного та своєчасного судового захисту.

136. Ухвалу про повернення позовної заяви суддя ОСОБА_1. прийняв лише 01 квітня 2025 року (що перебуває у хронологічній послідовній відповідності між датою надіслання ухвали про відкриття дисциплінарної справи та отримання запиту на надання пояснень під час підготовки справи до розгляду 26 лютого 2025 року, повторним надісланням копії ухвали ОСОБА_2 04 березня 2025 року та наданням строку для можливості застосування процесуального наслідку у вигляді повернення позовної заяви).

137. Водночас, на відміну від ухвали про залишення без руху, рішення про повернення позовної заяви є об`єктом апеляційного оскарження у разі, якщо сторона не згодна з висновками суду щодо недоліків поданої позовної заяви. Оскільки одним із недоліків позовної заяви ухвалою від 07 липня 2021 року суд визначив відсутність підтвердження сплати судового збору при відмові за недоведеністю підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору, то невиконання обов`язку щодо постановлення ухвали про повернення позовної заяви після закінчення наданого судом строку об`єктивно створювало перешкоди для особи на забезпечення доступу до суду, в тому числі, у частині здійснення контролю за наявністю підстав для застосування судом першої інстанції відповідних (у цьому випадку фінансових) обмежень її прав.

138. Обраний спосіб повернення позовних заяв у встановлених дисциплінарним органом життєвих обставинах, у яких перебувала ОСОБА_2 протягом листопада 2020 року - лютого 2021 року, не давав їй змоги отримати дієвий та оперативний захист від надмірних фінансово-правових вимог, натомість суддя обрав формальний підхід щодо оцінки заявлених нею позовних вимог, який зумовив безпідставне (як встановлено за результатами апеляційних переглядів) звинувачення у зловживанні процесуальними правами.

139. Друга Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що з огляду на однозначність формулювань позовних вимог, попередній професійний досвід діяльності судді ОСОБА_3. допущення помилок у кваліфікації спірних правовідносин (предмета позову), а також тривале незавершення процедури ухвалення процесуальних рішень у справі, що перебувала у провадженні судді, в частині оцінки прийнятності позовної заяви - стало наслідком очевидно несумлінного ставлення судді до виконання професійних обов`язків, що призвело до незаконної відмови в доступі до правосуддя (в частині незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви).

140. Підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ для кваліфікації відповідних діянь визначає необхідність встановлення, що їх вчинено умисно або внаслідок недбалості. Відомостей, які свідчили б про умисел у поведінці судді ОСОБА_1 під час підготовки справи до розгляду, не встановлено. Натомість з урахуванням викладеного вище суддя з огляду на власний професійний досвід мав розуміти обставини та наслідки дій і рішень, однак допустив недбалість під час виконання професійних процесуальних обов`язків, що призвело до негативних наслідків для скаржниці.

141. Важливим елементом належної правової процедури судового захисту прав, свобод та інтересів особи є процесуальні строки, визначені в законодавстві.

142. Щодо встановлених обставин дисциплінарної скарги Друга Дисциплінарна палата ВРП зауважила, що, крім наведених вище положень про строки процесуальних дій і рішень суду при оцінці прийнятності позовної заяви для розгляду, частина перша статті 153 ЦПК України визначає, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

143. Така оперативність повністю узгоджується із завданнями інституту забезпечення позову - запобігти ускладненню чи неможливості виконання рішення суду та гарантувати ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

144. У контексті гарантій гласності та відкритості судового процесу згідно із частиною третьою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

145. Згідно з пунктом 1 розділу III Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням ВРП від 19 квітня 2018 року № 1200/15-18, електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до ЄДРСР у день його виготовлення засобами АСДС.

146. Дослідження послідовності руху справи у провадженні судді ОСОБА_1. свідчить про те, що він не дотримався процесуальних строків, а саме:

1) ухвалу про повернення позовної заяви, яка надійшла до провадження судді 16 листопада 2020 року, було прийнято лише 08 лютого 2021 року; водночас відповідь на запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області первинно надійшла 21 грудня 2020 року, повторний запит було надіслано лише 19 січня 2021 року; відповідь із підтвердженням територіальної юрисдикції суду надійшла 25 січня 2021 року. Отже, питання відкриття провадження вирішувалося без належних підстав зі значним затягуванням;

2) заяву про забезпечення позову було розглянуто замість дводенного строку через 84 календарних дні;

3) ухвалу від 08 лютого 2021 року надіслано для оприлюднення до ЄДРСР через дев`ять календарних днів після її винесення, а ухвалу від 07 липня 2021 року - через шість календарних днів;

4) після постановлення ухвали від 07 липня 2021 року про залишення позовної заяви без руху як проміжного процесуального рішення тривалий час - до 01 квітня 2025 року залишалося не вирішеним питання прийнятності позовної заяви для цілей відкриття провадження або повернення позовної заяви з можливістю подальшого апеляційного оскарження позивачкою.

147. Водночас за результатами підготовки справи до розгляду не встановлено обставин, які могли б об`єктивно виправдати підстави та причини допущення порушення суддею.

148. Аналіз суб`єктивних та об`єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов`язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків.

149. Пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

150. Отже, як зауважила Друга Дисциплінарна палата ВРП, важливим елементом для встановлення відомостей про склад дисциплінарного проступку є очевидна безпідставність недотримання строків розгляду справи (заяви, скарги). Сам лише факт недотримання строку розгляду справи (заяви, скарги), встановленого законом, не може автоматично вказувати на наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді.

151. Дисциплінарна палата зазначила, що дослідженню підлягає питання додержання розумності строків розгляду справи судом в умовах порушення суддею ОСОБА_1 строків, установлених законом.

152. Так, Друга Дисциплінарна палата ВРП, зазначила, що використання розрахункового методу на підставі наданого навантаження судді, яке відповідає загальному високому рівню навантаження в Дзержинському районному суді міста Харкова протягом 2020-2021 років через недоукомплектованість штату суддів (здійснювали правосуддя 15 суддів, нормативно-розрахована кількість - 39 суддів; https://rsu.gov.ua/mzs-2021-maps), із застосуванням рекомендованих показників середньої тривалості розгляду судових справ при ухваленні рішень та здійсненні заходів з питань організаційного забезпечення діяльності судів, затверджених ВРП рішенням від 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20, свідчить про те, що з 01 липня 2020 року до 30 червня 2021 року суддя ОСОБА_1 виконав понад трикратне робоче навантаження щодо здійснення правосуддя.

153. Щодо решти строків, яких не дотримався суддя, порівнюючи співвідношення нормативної та фактичної тривалості та ходу і умов процесуальної діяльності, їх можна вважати розумними. Натомість перевищення строку розгляду заяви про забезпечення позову в 42 рази, а також недотримання визначеного процесуального строку усунення недоліків позовної заяви та вирішення питання відкриття чи повернення позовної заяви Друга Дисциплінарна палати ВРП вважає безпідставним невжиттям заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом.

154. Під час підготовки справи до розгляду не встановлено відомостей і фактичних даних, які свідчили б про умисел у поведінці судді ОСОБА_1 . Водночас склад дисциплінарного проступку відповідно до пункту 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ у частині безпідставності невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом, не вимагає для кваліфікації визначення умислу, а визначає достатнім невстановлення поважних підстав недотримання строків. Оскільки під час дисциплінарного провадження таких поважних підстав не встановлено, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя мав можливість здійснити розгляд справи у визначений процесуальним законом строк виходячи з власного професійного досвіду, розумів обставини та наслідки такої своєї бездіяльності, очевидно, що причиною порушення стало допущення недбалості під час виконання професійних процесуальних обов`язків.

155. Дисциплінарний орган також установив, що частина причин такого затягування зумовлена неналежним функціонуванням апарату суду та недобросовісним виконанням працівниками суду своїх посадових обов`язків (наприклад, пункт 2 частини другої статті 66 ЦПК України до обов`язків помічника судді відносить здійснення оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим учасникам справи відповідно до вимог процесуального законодавства, а також контроль своєчасності надсилання копій судових рішень).

156. Однак, хоч відомчими інструкціями з діловодства і передбачено порядок формування та зберігання судових справ, у яких ідеться про діяльність працівників апарату в цьому аспекті, але суддя не може залишатись осторонь цього процесу, адже після здійснення автоматизованого розподілу судових справ (процесуальних документів) їх передано конкретно визначеному судді.

157. Належне здійснення правосуддя є обов`язком кожного судді, який детально визначено у статті 56 Закону № 1402-VІІІ. Обов`язок судді сумлінно виконувати покладені на нього обов`язки регламентований відповідними процесуальними законами та передбачає, зокрема, дотримання суддею порядку і строків розгляду судових справ, виготовлення судових рішень у строки, передбачені чинним законодавством, забезпечення можливості реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, здійснення контролю за перебігом дій працівників апарату у справі, яка перебуває у провадженні судді.

158. Зазначені обов`язки судді є професійними стандартами, що формують ту модель поведінки, яку суддя повинен ставити собі за взірець і якої повинен дотримуватися. Проте під час здійснення правосуддя у цій справі суддя ОСОБА_1 не продемонстрував такої поведінки.

159. Надаючи правову кваліфікацію діям судді ОСОБА_1 , Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що дії судді не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення судді до службових обов`язків та вчинені внаслідок грубої недбалості, що має негативні наслідки для особи, яка є стороною у справі.

160. Отже, Друга Дисциплінарна палата ВРП зазначила, що такі дії судді ОСОБА_1 слід кваліфікувати як безпідставне невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом, що кваліфікується як дисциплінарний проступок, визначений пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

Короткий зміст рішення ВРП

161. ВРП за наслідками розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 «Про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишила це рішення без змін.

162. Ухвалюючи Спірне рішення, ВРП виходила з такого.

163. Щодо кваліфікації дій та рішень судді за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ ВРП зазначила, що, притягуючи суддю ОСОБА_1 до відповідальності, її Друга Дисциплінарна палата нормативною підставою відповідальності вважала саме істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя.

164. З огляду на значення конституційного права на судовий захист (статті 55 Конституції України), що гарантується і конвенційними зобов`язаннями згідно зі статтею 6 Конвенції, підтверджене практикою Конституційного Суду України та ЄСПЛ, створення незаконних перешкод у реалізації цього права вже є самодостатньою дією, що формує об`єктивну сторону складу відповідного дисциплінарного проступку.

165. Такими процесуальними порушеннями, які зумовили незаконну відмову в доступі до правосуддя, були: порушення процесуального порядку прийняття рішення про прийнятність позовної заяви від моменту безпідставного затягування строку вирішення відповідних процесуальних питань (згідно зі статтею 185, 187 ЦПК України), які виявилися у протиправній бездіяльності щодо своєчасності вжиття судом заходів з перевірки місця проживання учасників провадження (понад два місяці); прийняття та надіслання ухвали від 07 липня 2021 року про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків (яка фактично залишалася ненадісланою до 04 березня 2025 року - понад 3 роки і 7 місяців, протягом яких справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_3.); недодержання нормативних строків вирішення питання для забезпечення можливості особи отримати ефективний та своєчасний захист її порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод і інтересів; безпідставність повернення позову ухвалою від 08 лютого 2021 року ОСОБА_2 у зв`язку із зловживанням нею процесуальними правами відповідно до статті 44 та пункту 6 частини четвертої статті 185 ЦПК України, що, як встановлено судом апеляційної інстанції, стало наслідком процесуального порушення.

166. З приводу того, що повернення позовної заяви стало наслідком добросовісної суддівської помилки як обставина, що виключає склад правопорушення у діях судді, ВРП підтримала висновки її Другої Дисциплінарної палати, оскільки фактичне чітке формулювання індивідуалізуючих ознак позовів у частині їхнього предмета, що відповідає різним нормативним способам захисту, у справах № 638/15608/20 (про визнання недійсним правочину - пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України) та № 638/15761/20 (про зміну правовідношення - пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України) не давало судді законних підстав для висновку про зловживання позивачкою процесуальними правами та повернення позовної заяви, як таких, що є тотожними позовами, які подані до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав.

167. Зважаючи на зазначену сукупність обставин, ВРП дійшла висновку про кричущість допущеного порушення, ураховуючи його очевидність для судді, наявність достатнього досвіду і можливості при добросовісному ставленні до виконання службових обов`язків його уникнути, наслідку для подальшої можливості отримати ефективний судовий захист, якого потребувала позивачка.

168. ВРП також зазначила, що, незважаючи на те, що інкриміноване судді ОСОБА_1 порушення відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону

№ 1402-VІІІ є формальним за своїм складом і не вимагає встановлення додаткових наслідків, крім як незаконна відмова в доступі до правосуддя, не можна погодитися з твердженням судді, що його поведінка не мала для позивачки ОСОБА_2 жодних інших негативних наслідків у тому числі, через відсутність причинно-наслідкового зв`язку із її банкрутством.

169. ВРП зазначила у своєму рішенні, що тривалий нерозгляд справи в суді призвів не до втрати інтересу ОСОБА_2 до захисту її прав в обраний нею спосіб, а у зв`язку зі зміною обставин (у тому числі відкриття провадження про визнання неплатоспроможності) подальший судовий розгляд «втратив усякий сенс». Звернення з дисциплінарною скаргою 06 липня 2021 року з підстав відсутності інформації у ОСОБА_2 про подальший рух справи після скасування ухвали про повернення позовної заяви в апеляційному порядку суперечить висновку, якого дійшов суддя ОСОБА_1 . Навпаки ОСОБА_2 прагнула отримати ефективний захист порушених, на її думку, прав, однак, не отримавши його своєчасно, вважала, що суддя ОСОБА_1. щодо неї вчинив проступок і його поведінка з розгляду поданого позову є однією з причин її життєвої ситуації.

170. Дослідивши зміст поданої ОСОБА_2 скарги, ВРП погодилася, що дисциплінарний орган не вийшов за її межі.

171. Отже, ВРП дійшла висновку про законність і обґрунтованість ухвалення рішення її Другою Дисциплінарною палатою про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ щодо істотного порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя, допущеного через недбалість.

172. Щодо кваліфікації дій та рішень судді за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ ВРП зазначила таке.

173. Повторно встановлюючи обставини справи, ВРП дійшла висновку, що її Друга Дисциплінарна палата допустила неточності в оцінці фактичних обставин щодо надходження відповіді на запит про встановлення місця проживання учасників справи - фізичних осіб - відповідачів для встановлення територіальної підсудності справи на виконання вимог абзацу другого частини першої статті 187 ЦПК України, оскільки відповідь на надіслані судом запити до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області не надходила до кінця січня 2021 року, у зв`язку із чим суд звернувся з повторними запитами 19 січня 2021 року.

174. Однак така помилка жодним чином не вплинула на кінцеву оцінку порушення строків здійснення відповідних процесуальних дій у своїй сукупності під час вирішення судом питання прийнятності позовної заяви.

175. Сама форма запиту містить застереження про надання інформації про його виконання у 5-денний строк відповідно до вимог частини сьомої статті 187 ЦПК України. Натомість із повторним запитом суддя звернувся лише через два місяці після попереднього, не надавши пояснень, які б могли свідчити про наявність поважних причин, які виправдовували таке тривале затягування з боку суду щодо вирішення цього процесуального питання.

176. ВРП звернула увагу, що відповідь на повторний запит надано за шість календарних днів, що свідчить про практику оперативного розгляду відповідних запитів, яка очевидно не могла не бути відома судді та мала спонукати його до оперативнішого реагування на тлі відсутності відповіді протягом такого тривалого часу. А надходження відповіді у справі, нехай і від іншого органу, 21 грудня 2020 року давало можливість додатково звернути увагу на наявність невиконаних запитів та тривалий строк розгляду питання прийнятності позовної заяви поза межами розумних строків. Ці обставини свідчать про бездіяльність унаслідок недбалого ставлення судді щодо розгляду справи.

177. Щодо доводів судді ОСОБА_1. про дотримання ним окремо строку постановлення ухвали про повернення позовної заяви 01 квітня 2025 року, після отримання підтвердження надіслання ухвали про залишення без руху та усунення недоліків від 07 липня 2021 року, ВРП зазначила таке.

178. Під час визначення складу відповідного проступку оцінці підлягала не окрема процесуальна дія, а хід і загальна тривалість строку остаточного вирішення питання прийнятності позовної заяви після її повернення за результатами перегляду Харківським апеляційним судом, тому ВРП дійшла висновку, що проаналізовані її дисциплінарним органом обставини: зайнятість судді, високе судове навантаження, періоди відпусток і тимчасової непрацездатності, на які суддя посилається як на підставу заперечення кваліфікації безпідставності недотримання строків, з урахуванням процесуальної поведінки судді у справі, не виправдовують допущених порушень, оскільки суддя не вчиняв заходів з належною сумлінністю щодо забезпечення дотримання відповідних процесуальних вимог у встановлені строки.

179. Цей висновок, як зазначила ВРП, відповідає і посиланню на порушення кваліфікації щодо тривалості розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, хоч суддя / скаржник наводить правову позицію Верховного Суду, яку, за твердженням із його скарги, суддя ОСОБА_1. використовував, вирішуючи питання про розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

180. Правова природа заходів забезпечення позову як оперативних заходів для забезпечення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, установлених законом, визначає загальний підхід щодо визначення невідкладності їх застосування на підставі частини першої статті 153 ЦПК України (розгляд не пізніше двох днів із дня надходження заяви без повідомлення учасників справи).

181. А тому навіть з огляду на необхідність первинного вирішення суддею питання прийнятності позовної заяви в цілому щодо підсудності справи, зволікання з отриманням відповідного підтвердження місця проживання відповідачів та подальше - з 25 січня до 8 лютого 2021 року - відкладення вирішення цього питання, зважаючи на обставини справи, свідчить про недотримання нормативного строку та невідповідність критеріям розумності фактичного строку розгляду, оскільки вирішення цього питання не було складним, не потребувало виконання додаткових процесуальних формальностей, як видно зі змісту ухвали про відмову в забезпеченні позову, не містило додаткового детального обґрунтування, що могло б вплинути і виправдати тривалість вирішення питання.

182. Отже, ВРП дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ у частині невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом.

183. Не встановила ВРП і процесуальних порушень при розгляді скарги її Другою Дисциплінарною палатою, на які посилався суддя ОСОБА_1.

184. ВРП зазначила, що її Друга Дисциплінарна палата під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді ОСОБА_1 урахувала характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, ступінь його вини, наявність інших непогашених дисциплінарних стягнень та дійшла обґрунтованого висновку про те, що пропорційним і достатнім є застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

185. За результатами дослідження строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, зважаючи на момент вчинення дисциплінарних проступків - у листопаді 2020 року після порушення строків розгляду заяви про забезпечення позову та допущення незаконної відмови в доступі до правосуддя згідно з ухвалою від 08 лютого 2021 року, враховуючи триваючий характер правопорушення в цій частині до постановлення ухвали про повернення позовної заяви 01 квітня 2025 року, а також співвіднісши їх із надходженням дисциплінарної скарги 06 липня 2021 року, періодами тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці і здійснення відповідного дисциплінарного провадження, ВРП дійшла висновку, що строк накладення дисциплінарного стягнення на суддю ОСОБА_1 , передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VІІІ, не закінчився.

186. Таким чином, ВРП вважає, що зібрані матеріали дисциплінарної справи оцінені з достатньою повнотою і підтверджують вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а наведені суддею у скарзі доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності і не дають підстав для скасування цього рішення.

Позиція Великої Палати

187. Велика Палата, перевіривши матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, дослідивши наведені в скарзі на рішення ВРП доводи, виходить з такого.

188. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

189. З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

190. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

191. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

192. Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів. Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач, суддя, скаржник, їх представники.

193. У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

194. Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

195. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

196. Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51

Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

197. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

198. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

199. На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення,та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.

200. Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

201. Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

202. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

203. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

204. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

205. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

206. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

207. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

208. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

209. Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

210. Як убачається з матеріалів справи, на засіданні ВРП 16 вересня 2025 року при розгляді скарги судді ОСОБА_3. були присутні 11 членів ВРП. Спірне рішення підписане всіма членами Ради, які брали участь у його ухваленні.

211. Члени ВРП, які входять до Другої Дисциплінарної палати, і ухвалювали на засіданні цієї палати рішення щодо ОСОБА_1 , участі у розгляді скарги на зазначене рішення Радою не брали.

212. Отже, Спірне рішення ухвалено повноважним складом ВРП.

213. На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасоване також у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.

214. З копії матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду скарги (лист від 05 вересня 2025 року № 7188/0/19-25). Зазначену інформацію оприлюднено й на офіційному вебсайті ВРП.

215. 16 вересня 2025 року в засіданні ВРП з розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 суддя ОСОБА_1. не брав участі, оскільки 15 вересня 2025 року подав до ВРП заяву, в якій просив засідання ВРП 16 вересня 2025 року проводити без його участі, при цьому зазначив, що скаргу підтримує, просить її задовольнити та скасувати повністю оскаржуване рішення і закрити провадження.

216. Вказані обставини підтверджуються витягом з протоколу № 78 засідання ВРП від 16 вересня 2025 року та заявою ОСОБА_1 від 15 вересня 2025 року (вх. № 2405/3/6-25 від 16 вересня 2025 року).

217. Ураховуючи викладене, Велика Палата дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

218. Оцінюючи рішення ВРП від 16 вересня 2025 року № 1951/0/15-25 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIяк підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності.

219. Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII установлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, як, зокрема, умисне або внаслідок недбалості - незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

220. Пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстави безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

221. Щодо кваліфікації дій судді за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIслід зазначити таке.

222. Норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону

№ 1402-VIII визначають три самостійних склади дисциплінарного проступку:

1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя;

2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків;

3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

223. Поняття «істотне порушення норм процесуального права» для кваліфікації дисциплінарного правопорушення є оціночним та не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень. Таке порушення повинне стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя і які не викликають складності у їх застосуванні, тобто синонімом цього поняття є грубе порушення.

224. Істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя має бути умисним або вчиненим унаслідок недбалості.

225. Притягуючи суддю ОСОБА_3. до відповідальності, ВРП та її Друга Дисциплінарна палата підставою відповідальності вважали саме істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя. Зважаючи на значення конституційного права на судовий захист (стаття 55 Конституції України), що гарантується і конвенційними зобов`язаннями згідно зі статтею 6 Конвенції, підтверджене практикою Конституційного Суду України та ЄСПЛ, створення незаконних перешкод у реалізації цього права вже є самодостатньою дією, що формує об`єктивну сторону складу відповідного дисциплінарного проступку.

226. ВРП та її Дисциплінарна палата встановили, що такими процесуальними порушеннями, які зумовили незаконну відмову в доступі до правосуддя, були: порушення процесуального порядку ухвалення рішення про прийнятність позовної заяви від моменту безпідставного затягування строку вирішення відповідних процесуальних питань (згідно зі статтями 185, 187 ЦПК України), які виявилися у протиправній бездіяльності щодо своєчасності вжиття судом заходів з перевірки місця проживання учасників провадження (понад два місяці); прийняття та надіслання ухвали від 07 липня 2021 року про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків (яка фактично залишалася ненадісланою до 04 березня 2025 року - понад 3 роки і 7 місяців, протягом яких справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_3.); недодержання нормативних строків вирішення питання для забезпечення можливості особи отримати ефективний та своєчасний захист її порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод і інтересів; безпідставність повернення позову ухвалою від 08 лютого 2021 року ОСОБА_2 у зв`язку зі зловживанням нею процесуальними правами відповідно до статті 44 та пункту 6 частини четвертої статті 185 ЦПК України, що, як установив суд апеляційної інстанції, стало наслідком процесуального порушення.

227. З приводу того, що повернення позовної заяви стало наслідком добросовісної суддівської помилки, що виключає наявність складу дисциплінарного проступку у діях судді, ВРП обґрунтовано підтримала висновки Другої Дисциплінарної палати про те, що фактичне чітке формулювання індивідуалізуючих ознак позовів у частині їхнього предмета, що відповідає різним нормативним способам захисту, у справах № 638/15608/20 (про визнання недійсним правочину - пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України) та № 638/15761/20 (про зміну правовідношення - пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України) не давало судді законних підстав для висновку про зловживання позивачкою процесуальними правами та повернення позовної заяви, як таких, що є тотожними позовами, які подані до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав. Крім того, застосування статті 185 ЦПК України передбачає обставину, що на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлено ухвалу про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду, а у справі № 638/15608/20 ухвалою від 30 листопада 2020 року провадження уже було відкрито і було призначене підготовче засідання на 08 лютого 2021 року.

228. Відповідно до повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону № 1798-VIII, ВРП не наділена повноваженнями оцінювати судове рішення та надавати оцінку його змісту. Виключне право на перевірку законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур.

229. Частиною четвертою статті 126 Конституції України серед гарантій незалежності суддів визначається, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

230. Скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків (частина друга статті 106 Закону № 1402-VIII).

231. Притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з винесенням судового рішення має розглядатися як винятковий захід і підлягати обмежувальному тлумаченню з урахуванням принципу незалежності суддів (рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2022 року, у справі «Ющишин проти Польщі», заява № 35599/20, пункт 276).

232. Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

233. У контексті наведених гарантій дисциплінарні палати ВРП, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень.

234. Водночас орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, однак зобов`язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності. Такий правовий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21.

235. Здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинне бути добросовісним. Не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов`язків тлумачення закону та позиція судді щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення, навіть якщо така позиція є помилковою.

236. У будь-якому випадку прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно - з належним ставленням до своїх обов`язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.

237. Зважаючи на сукупність обставин, встановлених у цій справі, Велика Палата не може не погодитися з висновком ВРП та її Дисциплінарної палати про істотність допущеного порушення, ураховуючи його очевидність для судді, наявність достатнього досвіду і можливості при добросовісному ставленні до виконання службових обов`язків його уникнути, наслідку для подальшої можливості отримати ефективний судовий захист, якого потребувала позивачка. У цій справі не досліджується і не ставиться під сумнів зміст переглянутого в апеляційному порядку рішення, яким встановлено процесуальне порушення, але зроблено висновок про неналежне ставлення до власних службових обов`язків судді ОСОБА_1 як під час постановлення ухвали 08 лютого 2021 року, так і в сукупності з подальшою поведінкою щодо надання можливості позивачці реалізувати приписи ухвали від 07 липня 2021 року.

238. Це, як правильно зазначила ВРП, виключає вмотивованість посилання судді ОСОБА_1 на помилку, враховуючи недобросовісність такої процесуальної поведінки та загальний негативний наслідок у частині нівелювання змісту права на судовий захист.

239. Крім того, як підтверджує і сам суддя ОСОБА_1., порушення застосування норм процесуального законодавства встановлено в апеляційному порядку і при скасуванні штрафу щодо ОСОБА_8 за подання «аналогічного» позову у справі № 638/15608/20 суддею Штих Т. В.

240. Велика Палата погоджується з тим, що ВРП визнала безпідставним і твердження судді ОСОБА_1 , що Харківський апеляційний суд не встановлював кричущості допущеного ним процесуального порушення, оскільки завдання процесуального перегляду рішення та дисциплінарного провадження є відмінними, мають різний предмет (рішення суду та поведінка судді при його прийнятті) та нормативні критерії. А тому дисциплінарний орган, оцінивши обставини відмови у правосудді ОСОБА_2 , визначив їх як кричущі процесуальні порушення, зважаючи на викладені вище аргументи.

241. Як правильно зазначила ВРП, незважаючи на те, що інкриміноване судді ОСОБА_1 порушення відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIє формальним за своїм складом і не вимагає встановлення додаткових наслідків, крім як незаконної відмови в доступі до правосуддя, не можна погодитися з твердженням судді, що його поведінка не мала для позивачки ОСОБА_2 жодних інших негативних наслідків, у тому числі через відсутність причинно-наслідкового зв`язку з її банкрутством.

242. Так, звертаючись до суду з позовом, особа визначає порушення її прав, свобод чи інтересів, захист яких бажає отримати у встановленому законом порядку у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (частина перша статті 7, частина перша статті 8 Закону

№ 1402-VIII).

243. Отже, з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини ОСОБА_2 так і не отримала належного правового захисту на підставі її звернення до суду, який не надав належної правової оцінки наявності порушень її прав, не встановив винної особи та, за необхідності, не застосував заходів їх поновлення. ВРП дійшла обґрунтованого висновку, що посилання судді на те, що «допущені ним помилки» при поверненні позовної заяви не вплинули на можливість реалізації особою своїх процесуальних прав і виконання обов`язків, оскільки вона могла звернутися повторно або ж змінити підстави і предмет позову у відкритих провадженнях, не виправдовують допущених порушень, оскільки особа вільно розпоряджається своїми правами, у тому числі на судовий захист, у зв`язку із чим самостійно обирає предмет, підставу позову, відповідачів, а завданням суду є надати їм оцінку у визначеному процесуальному порядку.

244. Велика Палата погоджується з тим, що тривалий нерозгляд справи в суді призвів не до втрати інтересу ОСОБА_2 до захисту своїх прав в обраний нею спосіб, а у зв`язку зі зміною обставин (у тому числі відкриття провадження про визнання неплатоспроможності) подальший судовий розгляд «втратив усякий сенс». Звернення з дисциплінарною скаргою 06 липня 2021 року з підстав відсутності інформації у ОСОБА_2 про подальший рух справи після скасування ухвали про повернення позовної заяви в апеляційному порядку суперечить висновку, якого дійшов суддя ОСОБА_1., адже ОСОБА_2 прагнула отримати ефективний захист порушених, на її думку, прав, однак не отримавши його своєчасно, вважала, що суддя ОСОБА_1. щодо неї вчинив проступок і його поведінка з розгляду поданого позову є однією з причин її життєвої ситуації.

245. ОСОБА_2 не вживала визначених законом заходів щодо відкликання чи відмови від позовної заяви або дисциплінарної скарги, що також спростовує з формальної точки зору припущення судді про втрату інтересу ОСОБА_2 як до судового, так і до дисциплінарного провадження.

246. Посилання скаржника на низку рішень ЄСПЛ на підтвердження того, що за усталеною правовою позицією: заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання; сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, - як правильно зазначила ВРП, не може виправдовувати невжиття суддею визначених процесуальних заходів у встановлені строки щодо забезпечення процесуальних прав особи, оскільки зумовлювало б перекладення відповідальності з держави, від імені якої діє суд, здійснюючи правосуддя, на особу. Практика ЄСПЛ формується як відповідь на порушення прав людини, встановлені Конвенцією, і не має на меті створювати додаткові юридичні зобов`язання для фізичних осіб.

247. Водночас ВРП та її Дисциплінарна палата встановили, що ОСОБА_2 вживала заходів щодо встановлення стадії розгляду її позовної заяви шляхом звернення до працівників апарату суду, оскаржувала процесуальні рішення, звернулася з дисциплінарною скаргою до ВРП, що за формулюванням її змісту теж мало метою забезпечити належний захист її порушених прав у спірних правовідносинах та в судовому провадженні щодо них.

248. Натомість саме процесуальна поведінка судді свідчить про те, що ним не було додержано вимог щодо виконання своїх обов`язків стосовно справедливого, безстороннього та своєчасного розгляду і вирішення судової справи, матеріали якої перебували у його провадженні протягом тривалого часу.

249. ВРП та її Друга Дисциплінарна палата проаналізували і надали оцінку доводам скарги судді ОСОБА_3. у частині відповідальності працівників апарату за порушення із забезпечення розгляду та надіслання копій судового рішення про залишення без руху позовної заяви, після її повернення з суду апеляційної інстанції.

250. Велика Палата вважає слушним посилання ВРП на правовий висновок Великої Палати про те, що суддя не може залишатись осторонь процесу контролю діяльності апарату суду щодо справ, які після здійснення автоматизованого розподілу судових справ (процесуальних документів) перебувають у його провадженні (пункт 168 постанови Великої Палати від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24; провадження

№ 11-74сап24), оскільки здійснення правосуддя є обов`язком саме судді, який деталізовано у статті 56 Закону № 1402-VIII. Обов`язок судді сумлінно виконувати покладені на нього обов`язки регламентований відповідними процесуальними законами та передбачає, зокрема, дотримання суддею порядку і строків розгляду судових справ, виготовлення судових рішень у строки, передбачені чинним законодавством, забезпечення можливості реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, здійснення контролю за перебігом дій працівників апарату у справі, яка перебуває у провадженні судді. Зазначені обов`язки судді є універсальними професійними стандартами, що формують ту модель поведінки, яку суддя повинен ставити собі за взірець і якої повинен дотримуватися.

251. Доводи скарги ОСОБА_1 про нерелевантність цього висновку Великої Палати є безпідставними.

252. Неналежне виконання працівниками апарату суду своїх обов`язків не може виправдовувати суддю в цілях дисциплінарної відповідальності, адже організація ефективної роботи «офісу судді» є його персональним обов`язком і відповідальністю. Суддя несе дисциплінарну та іншу відповідальність за здійснення правосуддя самостійно, і вона не може бути перекладена на інших осіб, як і є неможливим делегування суддею своїх повноважень щодо здійснення правосуддя, оскільки позовна заява перебувала у провадженні судді без остаточного процесуального рішення не незначний період часу, а понад 4 роки і 6 місяців.

253. ВРП надала належну відповідь і на незгоду ОСОБА_1 з тим, що при розгляді дисциплінарної скарги Друга Дисциплінарна палата ВРП, на його думку, «самостійно ініціювала дисциплінарне провадження поза межами строку подання скарги» у частині встановлення та оцінки обставин при кваліфікації, а саме обставин, які виникли після 06 липня 2021 року (дня подання дисциплінарної скарги) та покладені в основу висновків про наявність складу дисциплінарного проступку.

254. Велика Палата неодноразово зазначала, що право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачене законом з метою інформування ВРП як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти і обставини неналежної поведінки судді.

255. Разом з тим підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не власне дисциплінарна скарга з викладеними у ній мотивами, а факт допущення таким суддею порушення закону чи морально-етичних вимог, яке містить склад дисциплінарного проступку. Тому в разі встановлення таких обставин дисциплінарним органом ВРП у процесі розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені в ній мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (наприклад, пункти 85, 86 постанови Великої Палати від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24; провадження № 11-138сап24).

256. Зміст норми частини першої статті 1 Закону № 1798-VIIIчітко вказує на те, що завдання діяльності ВРП розкриваються через задоволення превалюючого публічного інтересу під час реалізації її повноважень, у тому числі щодо забезпечення здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді. А тому межі встановлення обставин не визначаються змагальністю і диспозитивністю реалізації учасником-скаржником свого права, як це характерно для судових проваджень з приводу захисту прав та інтересів у приватних правовідносинах. Це узгоджується з метою відновлення та зміцнення суспільної довіри до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності членів судової влади, на чому універсально наголошують міжнародні стандарти побудови системи дисциплінарної відповідальності як елемента реалізації судової влади в державі.

257. Підстави відповідальності повинні відповідати критеріям законності, тобто бути чітко визначеними, точними і передбачуваними в застосуванні, щоб суддя міг розумною мірою передбачити дисциплінарні наслідки, до яких може призвести та чи інша дія (рішення ЄСПЛ від 15 грудня 2016 року у справі «Хлайфія та інші проти Італії» [ВП], заява № 16483/12, пункт 92; від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» [ВП], заява № 42750/09, пункт 25; від 29 березня 2010 року у справі «Медведєв та інші проти Франції» [ВП], заява № 3394/03, пункт 80).

258. Зміст дисциплінарної скарги дає підстави вважати, що дисциплінарний орган не вийшов за її межі у значенні, яке б порушувало ці стандарти, оскільки розгляд стосувався одних і тих самих осіб, обставин тієї ж судової справи, яка тривала в часі. Водночас, як установила ВРП, суддя володів інформацією про відповідне дисциплінарне провадження з 07 липня 2021 року (дати надіслання запиту члена ВРП про надання пояснень вих. № 1265/0/19-21), проте це жодним чином не вплинуло на процесуальну поведінку судді, який продовжував порушувати порядок розгляду позовної заяви ОСОБА_2 , що й зумовило розвиток ситуації та виникнення додаткових обставин, які були встановлені та досліджені Другою Дисциплінарною палатою ВРП у їх нерозривному взаємозв`язку для забезпечення повноти, всебічності та об`єктивності висновків і прийнятого рішення.

259. З огляду на викладене Велика Палата погоджується з висновком ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII,щодо істотного порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя, допущеного через недбалість.

260. Щодо кваліфікації дій судді за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону

№ 1402-VIII, ВРП насамперед встановила, що її Друга Дисциплінарна палата допустила неточності в оцінці фактичних обставин щодо надходження відповіді на запит про встановлення місця проживання учасників справи фізичних осіб - відповідачів для визначення територіальної підсудності справи на виконання вимог абзацу другого частини першої статті 187 ЦПК України, оскільки відповідь на надіслані судом запити до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області не надходила до кінця січня 2021 року, у зв`язку із чим суд звернувся з повторними запитами 19 січня 2021 року.

261. Однак така помилка не впливає на оцінку порушення строків здійснення відповідних процесуальних дій у своїй сукупності під час вирішення судом питання прийнятності позовної заяви.

262. Обов`язковою умовою для встановлення у діях судді невжиття заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, визначеного законом, є встановлення обставин, які свідчать, що таке мало місце у зв`язку з безпідставним невчиненням суддею дій, спрямованих на забезпечення розгляду справи протягом строку, передбаченого законом, або умисним вчиненням дій, що мали наслідком затягування строків розгляду справи.

263. У своїй практиці ЄСПЛ виходить з того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи та враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і зумовлюють певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік; «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

264. ВРП встановила, що форма зазначеного вище запиту містить застереження про надання інформації про його виконання у 5-денний строк відповідно до вимог частини сьомої статті 187 ЦПК України.

265. Натомість із повторним запитом суддя звернувся лише через два місяці після попереднього, водночас не надав пояснень, які могли б свідчити про наявність поважних причин, які виправдовували б таке тривале затягування з боку суду вирішення цього процесуального питання.

266. Відповідь на повторний запит надано за шість календарних днів, що свідчить про практику оперативного розгляду відповідних запитів, яка, очевидно, не могла не бути відома судді та мала спонукати його до оперативнішого реагування у зв`язку з відсутністю відповіді протягом такого тривалого часу. А надходження відповіді у справі, нехай і від іншого органу, 21 грудня 2020 року давало можливість додатково звернути увагу на наявність невиконаних запитів та тривалий строк розгляду питання прийнятності позовної заяви поза межами розумних строків. Ці обставини свідчать про бездіяльність унаслідок недбалого ставлення судді щодо розгляду справи.

267. Доводи судді ОСОБА_3. про відсутність підстав для притягнення його до відповідальності за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII у частині дотримання ним строку постановлення ухвали про повернення позовної заяви 01 квітня 2025 року після отримання підтвердження про вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху від 07 липня 2021 року є необґрунтованими.

268. Як правильно відповіла ВРП на цей довід, під час визначення складу відповідного проступку, оцінці підлягала не окрема процесуальна дія, а хід і загальна тривалість строку остаточного вирішення питання прийнятності позовної заяви після її повернення за результатами перегляду Харківським апеляційним судом, на підставі чого ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку, що проаналізовані ними зайнятість судді, високе судове навантаження, періоди відпусток і тимчасової непрацездатності, на які суддя посилається як на підставу заперечення кваліфікації безпідставності недотримання строків, з урахуванням процесуальної поведінки судді у справі не виправдовують допущених порушень, оскільки суддею не вчинялися заходи з належною сумлінністю щодо забезпечення дотримання відповідних процесуальних вимог у встановлені строки.

269. Щодо посилання судді ОСОБА_3. на неправильну кваліфікацію його дій стосовно тривалості розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки він при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову застосовував правову позицію Верховного Суду, яка існувала на момент розгляду відповідної заяви, слід зазначити таке.

270. Правова природа заходів забезпечення позову як оперативних заходів для забезпечення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, установлених законом, визначає загальний підхід щодо визначення невідкладності їх застосування на підставі частини першої статті 153 ЦПК України (розгляд не пізніше двох днів із дня надходження заяви без повідомлення учасників справи).

271. А тому навіть з огляду на необхідність первинного вирішення суддею питання прийнятності позовної заяви щодо визначення підсудності справи, зволікання з отриманням відповідного підтвердження місця проживання відповідачів, а також у подальшому протягом періоду з 25 січня до 08 лютого 2021 року відкладення вирішення цього питання свідчить про недотримання нормативного строку та невідповідність критеріям розумності фактичного строку розгляду, оскільки вирішення цього питання не було складним, не потребувало виконання додаткових процесуальних формальностей, як видно зі змісту ухвали про відмову у забезпеченні позову, не містило додаткового детального обґрунтування, що могло б вплинути і виправдати тривалість вирішення питання.

272. Отже, ВРП дійшла обґрунтованого висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII у частині невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом.

273. Щодо доводів скарги судді ОСОБА_3. про допущені, на його думку, Другою Дисциплінарною палатою процедурні порушення (невчасне ознайомлення скаржника з висновком дисциплінарного інспектора; упередженість дисциплінарного інспектора; незаявлення членом ВРП Маселком Р. А. самовідводу) ВРП надала належну відповідь.

274. Водночас зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування Спірного рішення.

275. Так, Велика Палата в постанові від 24 червня 2021 року у справі № 11-2сап21 (пункти 204-207) зазначила, що нормами Закону № 1798-VIII та статті 266 КАС України не передбачено можливості здійснення судового контролю за рішеннями чи діями дисциплінарних органів ВРП.

276. Це обумовлено тим, що за змістом положень Закону № 1798-VIII ВРП, переглядаючи у пленарному складі рішення її дисциплінарних органів про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, має повну юрисдикцію, тобто здатна повною мірою виправити допущені дисциплінарним органом помилки, якщо такі мали місце.

277. Отже, лише рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути предметом судового контролю (частина сьома статті 266 КАС України) і за результатами його перегляду суд може або скасувати таке рішення ВРП, або залишити його без змін. При цьому в разі його скасування ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 Закону № 1798-VIII (частина восьма статті 266 КАС України, частина третя статті 52 Закону № 1798-VIII).

278. Таким чином, недоліки як процедурного, так і сутнісного характеру, допущені Дисциплінарною палатою ВРП, очевидно, не є предметом судового контролю, не можуть бути підставою для скасування судом рішення ВРП, яка має повну юрисдикцію при перегляді рішень її дисциплінарних органів та здатна повною мірою їх усунути, натомість предметом судового контролю, за змістом наведених правових норм, є саме рішення ВРП. У протилежному випадку, надання судом оцінки діям і рішенням дисциплінарних органів ВРП свідчило б про підміну судом ВРП та втручання у її виключні повноваження, а також нівелювало б передбачену законом процедуру повторного перегляду ВРП дисциплінарної справи у випадку скасування її рішення судом.

279. З огляду на викладене Велика Палата погоджується з висновком ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме: істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя, допущеного через недбалість; невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом.

280. Частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII та частиною п`ятою статті 50 Закону № 1798-VIII передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

281. Обираючи вид дисциплінарного стягнення, ВРП, як зазначено у Спірному рішенні, урахувала характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, ступінь його вини, наявність інших непогашених дисциплінарних стягнень та застосувала до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

282. Як зазначено у Спірному рішенні, було враховано, з одного боку, позитивну характеристику судді ОСОБА_1 , значний стаж його роботи на посаді судді (на день розгляду цієї справи - понад 19 років), інформацію щодо кількості розглянутих ним судових справ і матеріалів, а з іншого - допущення суддею очевидної недбалості в організації розгляду та вирішення питання допустимості позовної заяви, неодноразове безпідставне створення перешкод у розгляді такої заяви під штучним приводом щодо зловживання позивачкою своїми процесуальними правами, що могло вплинути на загальне сформоване переконання скаржниці та суспільства про ефективність судового захисту, тривалість порушених строків, наслідки бездіяльності, яка призвела в сукупності до втрати можливості особи реалізувати своє право на судовий захист та стала однією із причин, що зумовила банкрутство особи.

283. Отже, визначене дисциплінарним органом судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців застосоване з урахуванням вчинених ним дисциплінарних проступків, його позитивної характеристики, наявності відомостей щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності та є пропорційним учиненим дисциплінарним проступкам, що відповідає вимогам статті 109 Закону

№ 1402-VIII та статті 50 Закону № 1798-VIII.

284. Інші доводи та міркування, викладені у скарзі ОСОБА_1 , також не спростовують правильності висновків ВРП.

Висновки Великої Палати

285. На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

286. Оскільки ВРП прийняла оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, врахувала всі обставини, що мають значення для прийняття рішення і дійшла обґрунтованого висновку про залишення без змін на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25, Велика Палата вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись статтями 266, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1951/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1951/0/15-25 у справі № 990SCGC/45/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. В. Білоконь С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко Н. С. Стефанів

М. М. Гімон Т. Г. Стрелець

О. А. Губська І. В. Ткач

А. А. Ємець В. Ю. Уркевич

Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова

В. В. Король