Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №333/990/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 04.03.2026 Справа № 333/990/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/990/24 Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г.

Провадження № 22-ц/807/101/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

при секретарі: Камаловій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2025 року у справі за заявою Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7», заінтересовані особи - ОСОБА_1 , Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Комунальне підприємство «Градпроект», про заміну стягувача у виконавчому документі,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року представник КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» Ямаєва Ю.С. звернулася до суду з заявою про заміну стягувача у виконавчому документі, заінтересовані особи - ОСОБА_1 , Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, КП «Градпроект».

В заяві зазначала, що Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 27.09.2024 року видано виконавчий лист № 333/990/24 про звільнення частини нежитлового приміщення № 66 підвального поверху (літ. А-5), загальною площею 20,0 кв.м., у складі приміщення № 2, площею 17,1 кв.м., та місць загального користування площею 2,9 кв.м., в будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 .

На підставі рішення Запорізької міської ради від 05.10.2023 № 9 «Про припинення комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» шляхом приєднання до комунального підприємства КП «Градпроект», КП «Градпроект» є правонаступником усіх прав, обов`язків та майна КП «ВРЕЖО № 7».

Згідно акту приймання-передачі № 15 від 30.04.2024 року (п. 88) частина нежитлового приміщення № 66 підвального поверху (літ. А-5), загальною площею 20,0 кв.м., у складі приміщення № 2, площею 17,1 кв.м., та місць загального користування, площею 2,9 кв.м., у будинку АДРЕСА_1 передано з господарського відання КП «ВРЕЖО №7» в господарське відання КП «Градпроект».

Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст. 442 ЦПК України, представник КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» просила суд замінити стягувача - Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» на його правонаступника - Комунальне підприємство «Градпроект» у виконавчому документі - виконавчому листі № 333/990/24, виданому Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 27.09.2024 року.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2025 року заяву Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» задоволено.

Замінено стягувача - Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» на його правонаступника - Комунальне підприємство «Градпроект» у виконавчому документі – виконавчому листі № 333/990/24, виданому Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 27.09.2024 року про звільнення частини нежитлового приміщення № 66 підвального поверху (літ. А-5), загальною площею 20,0 кв.м., у складі приміщення № 2, площею 17,1 кв.м., та місць загального користування, площею 2,9 кв.м., в будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що ухвала Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2025 року порушує його права як боржника; заява КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» не відповідає вимогам діючого цивільно-процесуального законодавства України, а саме, ч. 3 ст. 175 ЦПК України; подані до суду копії документів не завірені відповідним чином, отже, є недопустимими доказами. Крім того, на момент ухвалення рішення про виселення, позивач, заявник (КП «ВРЕЖО № 7) вже не був належним позивачем у справі, оскільки не був власником нежитлового приміщення. Відповідно, такий не може бути й стягувачем у виконавчому провадженні.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Від представника Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» Кіжнер А.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін, розглянути справу без участі представника КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7».

Вказує, що заявник не зазначив у скарзі яке саме його право, як боржника у виконавчому провадженні, порушує оскаржувана ухвала.

Відповідач зазначає, що в порушення вимог ч. 3 ст. 175 ЦПК України в заяві КП «ВРЕЖО № 7» про заміну стягувача у виконавчому документі, стягувач не зазначив обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, не зазначив докази на підтвердження вказаних обставин, не зазначив зміст вимог та обґрунтування, чому саме необхідно провести зміну стягувача, та з яких підстав стягувач вважає, що він не має можливості брати участь у виконавчому провадженні. Проте, зазначене відповідачем не відповідає дійсності. КП «ВРЕЖО №7» зазначає, що заява про заміну стягувача у виконавчому документі не розглядається як новий спір, а стосується лише процесуального питання переходу права вимоги. Суд перевіряє, чи є законні підстави для заміни сторони та чи підтверджуються ці підстави належними документами, а не досліджує по суті спір, що був підставою для видачі самого виконавчого документа.

Інші учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Крім того, ОСОБА_1 подав заперечення на відзив, вказує, що 25 червня 2025 року під час розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження суд звернув увагу, що згідно рішення Запорізької міської ради від 05.10.2023 № 9 «Про припинення комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7», позивач - КП «ВРЕЖО № 7» втратило свою цивільну дієздатність щодо частини нежитлового приміщення № 66 підвального поверху (літ. А-5), загальною площею 20,0 кв.м., у складі приміщення № 2, площею 17,1 кв.м., та місць загального користування, площею 2,9 кв.м., у будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим заяву було задоволено. На вказане рішення скаржник посилався ще у 2024 році при розгляді справи судом, проте, судом йому не було надано належної оцінки. З цих підстав вважає, що відбулося порушення принципу рівності учасників справи перед законом.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися.

Від ОСОБА_1 надійшло клопотання з проханням визнати причину неявки відповідача (апелянта) в судове засідання поважною, відкласти розгляд апеляційної скарги на іншу дату, з урахуванням строку знаходження відповідача на стаціонарному лікуванні. Проте, жодних доказів перебування на стаціонарному лікуванні скаржником до клопотання не додано. В обґрунтування клопотання про відкладення скаржник також зазначає, що ним подано заяву, в зв`язку із виїздом за межи міста Запоріжжя, про участь в розгляді справи у режимі ВКЗ. У зв`язку з тим, що у даний час в країні відбувається війна, інфраструктура міст зазнала значні ушкодження. НЄК України введені по містам стабілізаційні відключення енергоспоживання, з метою збереження електроенергії. В місці, де він мешкає, діють графіки аварійних відключень, та світло подають на 2-3 години на добу, на час розгляду справи, 4 березня 2026 року буде відсуне електропостачання, що зробить неможливим його участь в режимі ВКЗ, із за неможливості приєднатись до системи електронного суду. Вважає, що зазначена причина неявки у судове засідання є поважною, та не є обставиною, яку можливо розглядати, як зловживання відповідачем своїми правами, а у суду є всі підстави для відкладення розгляду справи.

Як зазначалося вище, у відзиві на апеляційну скаргу представник КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» Кіжнер А.О. просить розглянути справу без участі представника КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7».

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, представник КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» - у відзиві, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України) та враховуючи, що справа вже неодноразово призначалась до розгляду, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що за рішенням Запорізької міської ради від 05.10.2023 № 9 до КП «ГРАДПРОЕКТ», як єдиного правонаступника, перейшли всі права та обов`язки стягувача, в тому числі, і обов`язки стягувача за виконавчим листом Жовтневого районного суду міста Запоріжжя, виданим 27.09.2024 у справі № 333/990/24, тому суд виснував про задоволення заяви КП «ВРЕЖО № 7» про заміну стягувана у виконавчому документі.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в провадженні Жовтневого районного суду міста Запоріжжя перебувала цивільна справа № 333/990/24 за позовом Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» до ОСОБА_1 , третя особа – Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, про розірвання договору оренди та виселення.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 07.08.2024 року позов комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» задоволено; розірвано договір оренди № 494/2 від 31 січня 2020 року частини нежитлового приміщення № 66 підвального поверху (літ. А-5), загальною площею 20,0 кв.м., у складі приміщення № 2, площею 17,1 кв.м., та місць загального користування, площею 2,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Комунальним підприємством «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» та ОСОБА_1 ; звільнено частину нежитлового приміщення № 66 підвального поверху (літ. А-5), загальною площею 20,0 кв.м., у складі приміщення № 2, площею 17,1 кв.м., та місць загального користування, площею 2,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» судовий збір у розмірі 6 056,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення 27.09.2024 Жовтневий районний суд міста Запоріжжя видав виконавчий лист № 333/990/24.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2024 року у цій справі залишено без змін.

На підставі рішення Запорізької міської ради від 05.10.2023 № 9 «Про припинення комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» шляхом приєднання до комунального підприємства КП «Градпроект», КП «Градпроект» є правонаступником усіх прав, обов`язків та майна КП «ВРЕЖО № 7».

Згідно акту приймання-передачі № 15 від 30.04.2024 року (п. 88) частина нежитлового приміщення № 66 підвального поверху (літ. А-5), загальною площею 20,0 кв.м. у складі приміщення № 2, площею 17,1 кв.м., та місць загального користування, площею 2,9 кв.м., у будинку АДРЕСА_1 передано з господарського відання КП «ВРЕЖО № 7» в господарське відання КП «Градпроект».

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до частин першої та другої статті 55 ЦПК України уразі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

На стадії виконавчого провадження заміна сторони відбувається відповідно до статті 442 ЦПК України, яка регламентує, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

Правонаступництво має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.

Наведені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 та від 03 грудня 2025 року в cправі № 902/388/18.

Так, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальних правовідносинах її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірних матеріальних правовідносинах. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріальних правовідносин та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула в цих правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки, або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Наведені висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (пункт 77 постанови).

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17).

Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відомості з ЄДР можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації. Проте у випадках заміни сторони у зобов`язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в ЄДР щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації (пункт 35 постанови).

При цьому, Верховний Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 вересня 2020 року в справі № 296/443/16 сформулював висновок, що тлумачення вказаних норм свідчить, що у статтях 104, 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

Встановивши, що на підставі рішення Запорізької міської ради від 05.10.2023 № 9 «Про припинення комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7», КП «ВРЕЖО №7» приєднано до комунального підприємства КП «Градпроект», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для заміни стягувача виконавчого провадження його правонаступником.

Висновки суду відповідають вимогам закону і фактичним обставинам по справі, а також підтверджуються зібраними по справі доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2025 року порушує права скаржника як боржника, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

Посилання у скарзі на те, що заява КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» не відповідає вимогам діючого цивільно-процесуального законодавства України, спростовані під час апеляційного розгляду справи. Так, заява про заміну сторони виконавчого провадження стосується процесуального питання переходу права вимоги, суд при розгляді заяви перевіряє чи є законні підстави для заміни сторони та чи підтверджуються ці підстави належними доказами.

Щодо посилань у скарзі на те, що подані до суду копії документів не завірені відповідним чином, колегія суддів зазначає, що заява КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» була подана разом із доказами з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, жоден з учасників справи не заявляв про те, що подані до суду документи викликають сумнів з приводу їх достовірності або є підробленими. Підстави вважати подані КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» документи недопустимими доказами відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з вищевказаним рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 07.08.2024 року, яке набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наводить таких аргументів і доводів, які спростовують висновки суду першої інстанції про задоволення заяви, вони дублюють заперечення проти задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи учасників справи перевірені та їм дана належна оцінка.

Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування судового рішення, колегія суддів не вбачає.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат.

Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 13 березня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков