Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №2-130/10 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.02.2026 Справа № 2-130/10

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 2-130/10 Головуючий у 1-й інстанції: Фісун Н.В.

Провадження № 22-ц/807/582/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кочеткової І.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2025 року у справі за заявою Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року представник Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова звернувся до суду з заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, в обґрунтування якої зазначав, що 12.04.2010 рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя було задоволено позов Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова про стягнення з ОСОБА_1 коштів за навчання у ВВНЗ та стягнуто з боржника 11 069 гривень 13 копійок (справа № 2- 130/10).

12.04.2010 року Жовтневим районним судом міста Запоріжжя видано виконавчий лист про стягнення з боржника на користь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова 11 069 гривень 13 копійок.

11.02.2013 року державним виконавцем Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 36413309 про стягнення з боржника на користь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова 11 069 гривень 13 копійок.

07.05.2014 року на адресу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова надійшла постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 19.03.2014 державного виконавця Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції по виконавчому провадженню № 36413309 у зв`язку з відсутністю майна боржника

14.04.2015 року до Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова надійшла інформація від Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції про те, що ними винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (без номера) про стягнення з боржника на користь військового інституту 11 209 гривень 13 копійок.

29.04.2015 року на адресу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова надійшла постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 29.04.2015 державного виконавця Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції по виконавчому провадженню № 47191464 у зв`язку з відсутністю майна боржника.

10.09.2015 року на адресу Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції повторно відправлено оригінал виконавчого листа, однак з цього часу незважаючи на неодноразові запити і нагадування офіційна відповідь про відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого листа до Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова не надходила.

Вжитими заходами встановити місцезнаходження виконавчого листа станом на 29.09.2025 року не вдалося.

Станом на 29.09.2025 року строк пред`явлення виконавчого документу до виконання з поважної причини сплив, а тому є необхідність у поновленні процесуального строку для продовження вжиття заходів зі стягнення коштів з боржника.

Посилаючись на вказані обставини, представник Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова просив суд поновити строк пред`явлення виконавчого листа до виконання по справі № 2-130/10.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2025 року у задоволенні заяви Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, представник Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова Слободенюк В.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції помилково ототожнив пропуск строку виключно з поведінкою стягувача, не оцінивши об`єктивні перешкоди, що унеможливлювали виконання рішення.

Звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.09.2020 у справі № 2/27-3538/10, яка прямо вказує, що поважними причинами пропуску строку є об`єктивні труднощі виконання та неефективність дій органів ДВС, а не формальна оцінка активності стягувача.

Зауважує, що виконавчий документ у справі неодноразово повертався органами державної виконавчої служби з підстав відсутності майна боржника, що підтверджується постановами виконавців від 11.02.2013 року, 07.05.2014 року, 29.04.2015 року. Зазначені обставини є незалежними від волі стягувача та прямо свідчать про об`єктивну неможливість виконання рішення, а не про «пасивність».

Вважає, що суд першої інстанції не визначив, у чому саме полягає «пасивність» стягувача, не навів її критеріїв та не оцінив реальні обставини справи, чим порушив принцип правової визначеності.

Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи,неявка якихв судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення заявника, та були пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення процесуальних дій щодо виконання рішення суду; фактичні обставини справи свідчать про пасивну поведінку стягувача, який протягом тривалого часу, з 2015 по 2025 рік не вживав заходів щодо виконання рішення суду.

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.

Як вбачаєтьсяз матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 12 квітня 2010 року позов Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова Національного авіаційного університету грошові кошти в розмірі 11 069 гривень 13 копійок, судовий збір – 110 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривен (а.с. 16-18).

Виконавчий лист про стягнення з боржника на користь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова Національного авіаційного університету грошових коштів в розмірі 11 069 гривень 13 копійок, судового збору – 110 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривен Жовтневим районним судом міста Запоріжжя було видано 24 вересня 2012 року, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - до 23 квітня 2013 року (а.с. 4).

11.02.2013 державним виконавцем Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 36413309 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова Національного авіаційного університету грошових коштів в розмірі 11 069 гривень 13 копійок, судового збору – 110 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривен (а.с. 5).

07.05.2014 на адресу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова Національного авіаційного університету грошових надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції від 19.03.2014 у виконавчому провадженню № 36413309 разом із виконавчим документом (а.с. 6-7).

18.05.2015 до Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова надійшла інформація від Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції про те, що ними 14.04.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова заборгованості в сумі 11 209,13 грн. (а.с. 7 зв.).

14.07.2015 до Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова надійшла постанова державного виконавця Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.04.2015, винесена в ході виконання виконавчого документу: виконавчий лист № 2-130/2010 від 24.09.2012, що видав Жовтневий районний суд міста Запоріжжя, ВП № 47191464 (а.с. 8).

10.09.2015 начальником Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова до Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції було відправлено оригінал виконавчого листа по справі № 2-130/2010 з заявою про прийняття на виконання вказаного виконавчого листа, які отримані Жовтневим ВДВС Запорізького міського управління юстиції 15.09.2015 (а.с. 9).

В подальшому неодноразово на адресу начальника Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції були направлені інформаційні запити з проханням надати відомості щодо відкриття виконавчого провадження (вих. № 2411 від 15.12.2015 року, вих. № 1038 від 12.03.2016 року, вих. № 3117 від 11.07.2016 року, вих. № 2652 від 25.07.2017 року), проте, відповіді отримано не було, не дивлячись на те, що на адресу військового інституту надійшли рекомендовані повідомлення про вручення вказаних поштових відправлень (а.с. 9 зв. - 10, 10 зв. -11).

05.04.2025 за вих. № 519/3371 начальником Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова до Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) була направлена заява щодо надання інформації про перебування на зберіганні виконавчого листа по справі № 2-130/2010, що видав Жовтневий районний суд міста Запоріжжя (а.с. 11 зв.).

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначене конституційне положення знайшло розвиток у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до §§ 51-53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічні положення були закріплені у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об`єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частинами першою, другою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

За частиною першою статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» № 606- XIV від 21 квітня 1999 року (у редакції, чинній на момент набрання законної сили вищевказаним рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 12 квітня 2010 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років.

У пункті 1 частини другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).

Згідно з пунктом 5 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404-VІІІ виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

У силу статті 12 Закону № 1404-VІІІ від 02 червня 2016 року виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Аналіз пункту 5 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VІІІ свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності Законом №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року.

Для пункту 5 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VІІІ від 02 червня 2016 до виконавчих документів, строк пред`явлення за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суть переривання строку полягає у тому, що при настанні зазначених обставин (юридичних фактів) перебіг строку починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується.

Про це було безпосередньо зазначено у частині другій статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV), яка є попередньою редакцією Закону № 1404-VІІІ від 02 червня 2016 року, тоді як у чинній редакції Закону питання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання урегульовано статтею 12, але у ній ця норма відсутня.

Норми щодо переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебувають у системному зв`язку із застосуванням норм, що регулюють завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу.

Отже, з аналізу частин четвертої та п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ вбачається, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення.

Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Таким чином, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону № 1404-VІІІ.

Така позиція узгоджується з подібними правовими висновками, висловленими у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 916/922/16 та у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 303/2642/20.

Як зазначалося вище, постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції від 29.04.2015 було повернуто стягувачеві виконавчий лист № 2-130/2010 від 24.09.2012, який видав Жовтневий районний суд міста Запоріжжя.

10.09.2015 на адресу Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції начальником Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова було відправлено оригінал виконавчого листа по справі № 2-130/2010 з заявою про прийняття на виконання вказаного виконавчого листа, які отримані Жовтневим ВДВС Запорізького міського управління юстиції 15.09.2015.

Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 12 квітня 2010 року у справі за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа № 2-130/2010) не виконане.

Відповідно до статті431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 433 ЦПК України визначено, що у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Підставою для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є факт пропуску стягувачем такого строку з поважних причин.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 127/2-3538/10 поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий лист до примусового виконання.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знайти про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова добросовісно вчиняв дії, спрямовані на виконання рішення суду, зокрема пред`явив до виконання виконавчий лист про стягнення з відповідача на його користь заборгованості в межах встановленого строку. Матеріали справи містять достатні докази на підтвердження пред`явлення виконавчого документу до виконання, а саме копію заяви стягувача про прийняття виконавчого документу до виконання від 10.09.2015 з відміткою про отримання Жовтневим ВДВС Запорізького міського управління юстиції 15.09.2015 (а.с. 9).

Отже, колегією суддів встановлено, що виконавчий лист Жовтневого районного суду міста Запоріжжя щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова грошових коштів було пред`явлено до примусового виконання стягувачем, рішення суду органами ДВС не виконано.

Вказані обставини не можуть негативно впливати на права стягувача, вони не залежали від волі позивача, а тому підстави вважати, що строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа було пропущено з його вини або внаслідок його бездіяльності відсутні. Вказані обставини порушують права стягувача.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року).

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення заяви.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова задовольнити.

Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити нову постанову, якою заяву Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова задовольнити.

Поновити Житомирському військовому інституту імені С.П. Корольова строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-130/2010, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя 24 вересня 2012 року на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 12 квітня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова грошових коштів в розмірі 11 069 гривень 13 копійок, судового збору в сумі 110 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривен.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 09 березня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: І.В. Кочеткова

Е.А. Онищенко