Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №331/533/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.02.2026 Справа № 331/533/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/533/26 Головуючий у 1-й інстанції: Клименко Л.В.

Провадження № 22-ц/807/739/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кочеткової І.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

В обґрунтування заяви зазначала, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , звертається до суду про встановлення факту смерті дідуся ОСОБА_2 , громадянина України, який народився у м. Запоріжжя, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в Російській Федерації, м. Москва, від короновірусної інфекції, викликаної вірусом COVID-19.

Факт належності ОСОБА_2 до громадянства України підтверджено на підставі листа УДМС України в Запорізькій області, в якому зазначено, що згідно з обліками УДМС у Запорізькій області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України» є громадянином України.

Щодо обставин смерті ОСОБА_2 їй відомо, що протягом останніх років життя він фактично не проживав за зареєстрованим місцем проживання. Точне місце його проживання в останні роки його життя їй не відоме. Від його дочки ОСОБА_3 (у дівоцтві ОСОБА_4 ), яка мешкає у Російської Федерації, засобами телефонного зв`язку їй було повідомлено, що останні свої роки життя він провів у неї на території РФ, де відповідно і помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від короновірусної інфекції, викликаної вірусом COVID-19, а також надіслано фотокопії документів російського зразка, а саме, свідоцтво про смерть та довідку про смерть, в яких зазначено, що ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , м. Запоріжжя, Україна, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 о 12 год. 00 хв, місце смерті Російська Федерація, м. Москва.

Оскільки факт смерті відбувся на території країни-агресора, вона не має можливості отримати оригінали документів. У свою чергу, Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) їй відмовлено у проханні щодо поновлення актового запису про смерть на підставі Висновку № 255/32.11-03.07.-08.

Зауважувала, що встановлення факту смерті необхідно їй для зняття особи із зареєстрованого місця проживання та реалізації права на приватизацію житла.

Посилаючись на зазначені обставини, просила встановити факт смерті ОСОБА_2 , місце смерті - Російська Федерація, м. Москва, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , 12 год. 00 хв. Допустити негайне виконання рішення у справі. Звернути судове рішення до виконання.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вона звернулась до суду про встановлення факту смерті на підставі ч. 8 ст. 315 ЦПК України.

ОСОБА_2 , громадянин України, помер у 2020 році, проте він залишається зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України заявниця не має можливості отримати оригінали документів про смерть, видані рф. Вона має тільки надіслані дочкою померлого засобами телефонного зв`язку фотокопії свідоцтва про смерть та довідки про смерть російського зразка.

Заявниця звернулась до Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про реєстрацію факту смерті. Їй було відмовлено у реєстрації смерті ОСОБА_2 на підставі Висновку № 255/32.11-03.7-08 через те, що вона не має оригіналу свідоцтва про смерть, що видане іншою державою. У зв`язку з війною російської федерації проти України, вона не має можливості отримати оригінали документів через те, що було припинено консульські відносини. Крім того, не здійснюється легалізація документів, виданих рф, на території України.

Той факт, що суд зазначив в ухвалі, що вона має звернутися до консульських органів рф є помилковим, оскільки суду завідомо відомо про припинення консульських відносин і про те, що вона не може звернутися до консульських органів. Відповідно, вона не має можливості зареєструвати його смерть на території України ні через Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі, ні через консульські установи, через що вона була вимушена звернутися до суду у порядку ст. 315 ЦПК України, оскільки згідно пункту 8 статті 315 ЦПК України у порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Через те, що ОСОБА_2 вважається зареєстрованим за вищевказаною адресою, вона позбавлена можливості провести приватизацію квартири. Відповідно порушені також її майнові права.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Представник Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явився, надавши заяву про розгляд справи у відсутності представника заінтересованої особи.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності представника Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Неявка представника заінтересованої особив судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, ОСОБА_1., перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявник просить встановити факт смерті громадянина України на території іншої держави, що суперечить положенням п. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України. Суд виснував, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту смерті не може бути розглянута в порядку ст. 317 ЦПК України, оскільки смерть фізичної особи сталася не на тимчасово окупованій території України, а на території іншої держави. Беручи до уваги, що заявник звернулась до суду із заявою, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, наявні підстави для відмови у відкритті провадження за вказаною заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , у м. Москва Російської Федерації, про що 23.06.2020 року видано свідоцтва про смерть НОМЕР_1 (а.с. 12).

Згідно довідки про смерть № С-02866 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, помер ІНФОРМАЦІЯ_6 о 12:00 год. у м. Москва Російська Федерація (а.с. 13).

У повідомленні Державного архіву Запорізької області від 05.09.2025 року № 05-07/1-2060 зазначено, що в книгах реєстрації актів цивільного стану відділів РАЦС м. Запоріжжя Запорізької області за 1936-1937 рр., що частково збереглися, актового запису про народження ОСОБА_5 не виявлено (а.с. 9).

Згідно висновку № 255/32.11-03.7-08 про поновлення актового запису цивільного стану встановлено, що відповідно до Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їхньої дії, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, державна реєстрація актів цивільного стану підтверджується витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, відповідними свідоцтвами про державну реєстрації актів цивільного стану, якщо вони не містять незастережених виправлень, дописок чи явних ознак підробки. Заявницею ОСОБА_1 на підтвердження факту смерті свого дідуся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було надано лише копію свідоцтва про його смерть НОМЕР_1 , виданого 23.06.20 Органом ЗАГС Москви № 93 Багатофункціональним центром надання державних послуг. Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану, складеного 18.12.2025 за № 00055432033 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) встановлено, що актовий запис про смерть ОСОБА_2 не складався. Тому у проханні ОСОБА_1 про поновлення актового запису про смерть ОСОБА_2 відмовлено за відсутністю підстав (а.с. 14-15).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; 12) розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках.

Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Відтак, чинне цивільне процесуальне законодавство України передбачає випадки звернення до суду, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого орган державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) може видати свідоцтво про смерть, а саме:

- встановлення факту смерті особи в певний час - у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦСу факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку чи надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

У справі, судове рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, заявниця просить встановити факт смерті ОСОБА_2 на території Російської Федерації, оскільки хоча і має копію свідоцтва про смерть останнього, проте не має іншої можливості отримати оригінал свідоцтва про смерть, надати йому необхідної юридичної сили на території України та, як наслідок, отримати право на приватизацію житла.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть, наявної у матеріалах цивільної справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - м. Москва, Російська Федерація. Свідоцтво видано уповноваженим органом російської федерації. Копія вказаного свідоцтва наявна у заявника.

Відтак, смерть ОСОБА_2 підтверджується належним свідоцтвом про смерть, виданим відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть. Свідоцтво про смерть видано до зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 28 березня 1997 року.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не звернув увагу, що заявниця, звертаючись до суду, не просила встановити факт смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, на підставі стаття 317 ЦПК України, а зверталася стосовно встановлення факту смерті особи в певний час - у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦСу факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).

Отже, суд взагалі не надав оцінку доводам заяви з урахуванням змісту заяви щодо встановлення факту смерті особи в певний час - у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦСу факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України), помилково зазначивши, що заявниця просить встановити факт смерті громадянина України на території іншої держави, що суперечить положенням ч. 1 ст. 317 ЦПК України.

При таких обставинах, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2026 року у цій справі скасуватита направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 09 березня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: І.В. Кочеткова

Е.А. Онищенко