Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №740/3982/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3982/25

Провадження № 2/740/113/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2026 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участі секретаря судового засідання Хомінець Т. В.,

за участі:

представника позивачки – адвоката Деревського С. В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Квацби Р. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , поданим представником – адвокатом Деревським Сергієм Вікторовичем, до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному сумісному майні подружжя,

установив:

У липні 2025 року представник позивачки ОСОБА_2 – адвокат Деревський С. В. звернувя до суду з указаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь позивачки 135 950,00 грн грошової компенсації вартості частки у спільному сумісному майні подружжя, а також стягнути понесені судові витрати зі сплати судового збору, за експертизу та на правничу допомогу.

Позов мотивовано тим, що з 08 січня 2010 року позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 квітня 2025 року шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили 27 травня 2025 року. Під час шлюбу було придбано автомобіль RENAULT LOGAN, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстроване за відповідачем, однак він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з висновком експерта вартість автомобіля становить 271 900,00 грн, а тому позивачка має право на компенсацію половини вартості цього авто в порядку поділу майна подружжя. У добровільному порядку поділ спільного майна між сторонами не здійснено.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03 вересня 2025 року 10:30 год.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позову з тих підстав, що адвокат Деревський С. В., який подав позов, не є належним представником позивачки, оскільки договір про надання правничої допомоги від 11.06.2025, на його думку, містить підроблений підпис позивачки. Відповідач зазначив, що підпис позивачки не відповідає зразкам підпису в паспорті, а також що під час телефонної розмови позивачка повідомила, що не укладала такого договору і не підписувала його. Відповідач також стверджує, що позивачка тривалий час проживає на території Російської Федерації та не перебувала в Україні з початку повномасштабної агресії. У зв`язку з цим він просив суд повернутися до стадії підготовчого провадження, призначити почеркознавчу та технічну експертизу документів, витребувати інформацію про перетин кордону позивачкою, визнати явку позивачки обов`язковою, повністю відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 листопада 2025 року.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про повернення на стадію підготовчого провадження та про визнання явки позивачки у судове засідання обов`язковою.

У судовому засіданні представник позивачки підтримав позов з викладених у ньому обставин та просив задовольнити, посилаючись на те, що оскільки спірний автомобіль придбаний під час шлюбу між сторонами, то позивачка має право на стягнення грошової компенсації вартості частини цього автомобіля в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя. При цьому зауважив, що позивачка до лютого 2022 року, тобто до повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України, постійно приїздила з РФ до України в м. Ніжин до відповідача, приблизно двічі на рік, а тепер вона не має такої змоги. Позивачка є громадянкою України, а тому має право доступу до суду для захисту своїх прав. Позивачка уклала з представником договір на правничу допомогу шляхом обміну документами електронною поштою, підписала та надіслала йому. Те саме стосується актів виконаних робіт.

Відповідач заперечив проти задоволення позову та пояснив, що спірний автомобіль він придбав у 2022 році за свої особисті кошти, коли вже не було фактичних шлюбних відносин із позивачкою, бо вона з 2019 року постійно проживала в РФ, має там бізнес, і не має жодного відношення до купівлі автомобіля.

Також відповідача за його клопотанням допитано судом як свідка, і він пояснив, що у 2010 році він одружився з позивачкою, вона набула громадянство України, а в 2014 році вона поїхала до Росії на заробітки. Вона йому говорила, що набула громадянство РФ у 2015 році. У 2014 році він продав попередній автомобіль «Рено Кенго» перекупам по генеральній довіреності, тоді було складне сімейне становище, потрібні були гроші. Куди потім подівся той автомобіль – він не знає, мабуть продали. На його думку, позивачці потрібні гроші для бізнесу, який вона веде в Росії. Позивач працює на будівництві, неофійно, тому не може підтвердити свій дохід. Стверджував, що купив спірний автомобіль за свої власні кошти.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову та пояснив, що позивачка мінімум із 2013 року не проживає на території України, живе та працює в Росії, має там свій бізнес. Грошові кошти, отримані в разі задоволення позову, підуть на розвиток бізнесу в Росії – державі агресору, що суперечить постанові КМУ щодо врегулювання питань стосовно осіб, пов`язаних з державою – агресором.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Суд установив, що з 08 січня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить копія свідоцтва про шлюбу серії НОМЕР_2 (а. с. 13).

Рішенням (заочним) Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 квітня 2025 року, яке набрало законної сили 27 травня 2025 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб між ними розірвано. Рішення суду мотивовано обставтинами, наведеними позивачем у позові, які не спростовані відповідачкою у зв`язку з неявкою, про те, що спільне життя у сторін не склалося, подружні та сімейні відносини між ними припинені, сім`я існує лише формально. З цих підстав подальше існування сім`ї неможливе (а. с. 14).

Згідно з відповіддю Територіального сервісного центру МВС № 7443 від 20.01.2026 на адвокатський запит, згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів, зазначений у запиті транспортний засіб RENAULT KANGOO, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1461 см куб, 24.02.2011 був зареєстрований за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 15 серпня 2023 року здійснено перереєстрацію цього транспортного засобу на третю особу; зазначений у запиті транспортний засіб RENAULT LOGAN, 2015 року випуску, об`єм двигуна 1461 см куб, 13 жовтня 2022 року був зареєстрований за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 89 – зворот).

Згідно з висновком судового експерта № 4354 від 12 червня 2025 року щодо визначення середньої ринкової вартості транспортного засобу, середня ринкова вартість автомобіля марки RENAULT LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2015 року випуску, становить 271 900,00 грн.

Згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, яка надійшла до суду 05.01.2026 на виконання ухвали суду про витребування інформації, у базі даних не виявлено відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 08.11.2017 по 10.12.2025 (а. с. 85).

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно із ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Частиною 3 ст. 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 61СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За змістом ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Статтею 71 СК України передбачено, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Спосіб захисту має бути ефективним з точки зору положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Крім того, слід зазначити, що суд зобов`язаний виходити з того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й, у першу чергу, відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, а обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав - належним, ефективним та правомірним.

Як убачається з матеріалів справи, вищевказаний автомобіль набуто 13.10.2022 під час шлюбу сторін, який розірвано рішенням суду від 24 квітня 2025 року, яке набрало законної сили 27 травня 2025 року, а тому цей автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, що узгоджується з положеннями ст. 60 СК України.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку належними і допустимими доказами того, що спірний автомобіль є його особистою власністю, не подавав до суду зустрічного позову з цих підстав, а його доводи, висловлені під час розгляду вказаної справи, не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, згідно з презумпцією спільності майна подружжя, позивачці належить 1/2 частини вказаного транспортного засобу, а тому вона має право на грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірного автомобіля.

Щодо доводів представника відповідача стосовно осіб, пов`язаних з державою – агресором, то постановою КМУ від 3 березня 2022 р. № 187 « Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: 1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті. Зазначене обмеження не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України: які є банками або за рахунками яких на підставі нормативно-правових актів або рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій; які є постачальниками електронних комунікаційних мереж та/або електронних комунікаційних послуг, визначеними розпорядженням Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій, прийнятим відповідно до Порядку оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 р. № 812 “Деякі питання оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану” (Офіційний вісник України, 2004 р., № 26, ст. 1696); 2) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, права участі в юридичній особі (акцій, паїв, часток у статутному капіталі або інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь в юридичній особі), прав вимоги до боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання Російською Федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором, крім: безоплатного відчуження/передачі на користь держави Україна; задоволення вимог Національного банку за наданими кредитами рефінансування з підтримки ліквідності банків; відчуження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб або уповноваженою особою Фонду майна банку, щодо якого Національним банком прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; відчуження права участі в юридичній особі за наявності рішення Кабінету Міністрів України про погодження такого відчуження; 3) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, права участі в юридичній особі, прав вимоги до боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, або Російської Федерації, крім набуття ними права власності на такі об`єкти на підставі рішення суду або свідоцтва про право на спадщину.

Отже, положення вказаної постанови КМУ не стосуються спірних правовідносин щодо поділу спільного сумісного майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації вартості частки в майні.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 1 360,00 грн, що підтверджується відповідною квитанцією, долученою до матеріалів справи.

Крім того, позивачем понесено витрати, пов`язані з проведенням судової транспортно-товарознавчої експертизи щодо визначення ринкової вартості транспортного засобу марки RENAULT LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідно до рахунку-фактури № 51 від 12 червня 2025 року вартість проведення експертного дослідження становить 2500,00 грн, що підтверджується наданими до суду платіжними документами.

Також позивачем понесено витрати на правничу допомогу адвоката, що підтверджується наданими доказами (договір, акт виконаних робіт, звіт) та становить 9000,00 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати в загальному розмірі 12 860,00 грн.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 138, 141, 263 - 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 , поданий представником – адвокатом Деревським Сергієм Вікторовичем, до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному сумісному майні подружжя – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію у розмірі 135 950 (сто тридцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 ) судові витрати в загальному розмірі 12 860 (дванадцять тисяч вісімсот шістдесят) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. М. Шевченко