Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №947/12335/24 — Київський районний суд м. Одеси

справа № 947/12335/24

провадження № 2/947/126/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2026 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого - судді Літвінової І.А.,

(секретар суду – Победря О.С.),

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 947/12335/24 за позовом Держаної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства (Адміністрація судноплавства) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з незаконним звільненням працівника,

ВСТАНОВИВ:

У квітня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України матеріальну шкоду у розмірі 443 398,63 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2023 року у справі № 640/2234/21 частково задоволено позов ОСОБА_2 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказаними рішеннями, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ за підписом в.о. голови Державної служби морського та річкового транспорту України ОСОБА_3 від 29.12.2020 № 668-к «Про звільнення ОСОБА_2 », та стягнуто з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 30.12.2020 по 03.10.2022.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2022 у справі № 640/2234/21 Адміністрацією судноплавства видано наказ від 21.10.2022 № 444-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_2 », яким скасовано наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 29.12.2020 № 668-к «Про звільнення ОСОБА_2 » та стягнуто на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17 281,43 гривні. Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 01.03.2023 № 15-П «Про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу» ОСОБА_2 виплачено 344 803,37 гривень.

Позивач стверджує, що ОСОБА_1 завдано позивачу матеріальної шкоди у розмірі 443 398, 63 грн. у зв`язку із прийняттям незаконного наказу від 29.12.2020 № 668-к «Про звільнення ОСОБА_4 ».

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Літвіновій І.А.

Провадження у цивільній справі № 947/12335/24 відкрито ухвалою судді від 21.05.2024 року. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи. Учасникам справи встановлено строк вчинення процесуальних дій. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов, заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (при наявності), клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (у разі необхідності).

11 червня 2024 року на адресу реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками.

Ухвалою суду від 16.10.2024 року було відкладено розгляд по суті цивільної справи № 947/12335/24. Продовжено строк вчинення процесуальних дій учасниками цивільної справи № 947/12335/24. Повторно направлено відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі, запропоновано надати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали та ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач на позов не відзвався. До цього часу від відповідача будь-яких заяв посуті справи чи з процесуальних питань до суду не надходило. Позивач позов не відізвав, що свідчить про не врегулювання між сторонами спірних відносин у позасудовому порядку.

Суд перейшов до заочного розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

В ході розгляду справи суд доходить висновку про задоволення позовних вимог Держаної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства (Адміністрація судноплавства) до ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Правовідносини між сторонами є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Як визначено у ст. 11ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За матеріалами справи судом встановлено, що наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 23.07.2020 № 383-к «Про призначення першого заступника голови Державної служби морського та річкового транспорту України», яким оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 910-р «Про призначення ОСОБА_1 першим заступником Голови Державної служби морського та річкового транспорту України».

Наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту на судноплавства України 12.10.2020 № 510-к «Про покладання виконання обов`язків Голови Державної служби морського та річкового транспорту України на ОСОБА_1 » де зазначено, що ОСОБА_1 приступає до виконання обов`язків Голови Державної служби морського та річкового транспорту України з 13.10.2020 до призначення в установленому порядку.

Відповідно до підпунктів 9, 10 статті 10 Положення про Державну службу Морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 212, Голова Адміністрації судноплавства призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату Адміністрації судноплавства (якщо інше не передбачено законом), укладає та розриває з ними контракти про проходження державної служби у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України; приймає на роботу та звільняє з роботи в порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників апарату Адміністрації судноплавства.

29.12.2020 року ОСОБА_1 видано наказ № 668-к «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2022 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2023 року у справі № 640/2234/21 частково задоволено позов ОСОБА_2 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України. Визнано протиправним та скасовано наказ № 668-к «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на роботі, та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 362 084,80 гривень.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2022 року у справі № 640/2234/21 Адміністрацією судноплавства видано наказ від 21.10.2022 року №444-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_2 », яким скасовано наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 29.12.2020 року № 668-к «Про звільнення ОСОБА_2 » та виплачено на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17 281,43 гривень.

Крім того, наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 01.03.2023 №15-П «Про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу» ОСОБА_2 виплачено 344 803,37 гривень.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2022 у справі № 640/2234/21, яке набрало законної сили, встановлено, що звільнення ОСОБА_2 відбулося з порушенням законодавства, відтак відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Частина друга статті 19 Конституції України встановлює імперативне положення, згідно якого, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Разом з цим, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовано Законом України «Про державну службу» (далі - Закон).

Згідно з змістом частини першої статті 3 Закону, останній регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 5 Закону, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Положеннями статей 134, 237 (далі - КЗпП України) передбачено право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням працівника із займаної посади.

Зокрема, у статті 237 КЗпП України взазначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

Відповідно до статті 80 Закону матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні Державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу нижчеоплачуваної роботи.

У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.

Суб`єктами повної матеріальної відповідальності є службові особи, за наказом чи розпорядженням яких працівника незаконно звільнено чи переведено на іншу роботу.

Право регресної вимоги до такого працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, законодавець покладає на службову особу, винну в незаконному звільнені або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_2 здійснено з порушенням закону, на Відповідача, як особу, за розпорядженням якої працівника було незаконно звільнено, покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Державній службі морського у внутрішнього водного транспорту та судноплавства України.

В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», роз`яснено, що застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

У п. 20 вказаної Постанови визначено, що право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою суми третій особі і з цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Також, у п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 11.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ст. 134 КЗпП України та нової редакції ст. 237 КЗпП України (з 11.04.1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

В п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям, їх працівниками» роз`яснено, що розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. А у п. 8, абзац 101 зазначено, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 134 і ст. 237 КЗпП матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій.

Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі № 663/1169/20 - службова особа, що видала накази про звільнення працівників, які згодом визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненим працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у вказаній справі зауважив, що обов`язок із відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону; відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 завдано позивачу матеріальну шкоду у розмірі 443 398, 63 грн. у зв`язку із прийняттям незаконного наказу від 29.12.2020 № 668-к «Про звільнення ОСОБА_4 ».

Зважаючи на встановлені судом обставини, вимоги позивача до ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_1 підлягає стягненню сума матеріальної шкоди у розмірі 443 398,63 грн., а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 6 651,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1166, 1191 ЦК України, ст.ст. 130, 134, 136, 237 КЗпП, ст.ст. 2, 13, 76 - 81, 141, 200, 206, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354 - 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Держаної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства (Адміністрація судноплавства) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з незаконним звільненням працівника - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Держаної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства (Адміністрація судноплавства) (ЄДРПОУ 41886120; місцезнаходження: 01135 м. Київ, просп. Берестейський, 14) - матеріальну шкоду у розмірі 443 398,63 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Держаної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства (Адміністрація судноплавства) (ЄДРПОУ 41886120; місцезнаходження: 01135 м. Київ, просп. Берестейський, 14) - судовий збір у розмірі 6 651,00 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі та відповідати вимогам, встановленим статтею 285 ЦПК України.

Суддя: І. А. Літвінова