Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №758/5448/17 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/5448/17

Категорія 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Савенко Д. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Центр надання адміністративних послуг, про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зазначала, що у провадженні Подільського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.03.2014 позов задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 17.06.2002.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.03.2014 залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14.05.2014.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 25.12.1997 квартира АДРЕСА_2 (теперішня назва АДРЕСА_3 ) належала на праві приватної власності ОСОБА_8 та членам її сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в рівних частинах кожному. Після смерті ОСОБА_8 належна їй 1/4 частина квартири, в рівних частинах була успадкована ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , про що державним нотаріусом третьої Київської державної нотаріальної контори Бібік С.В., 25.03.2000 було видано свідоцтво про право спадщини за законом.

17.06.2002 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж.О. був посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 7615 договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 (теперішня назва АДРЕСА_3 ), який начебто був укладений між ОСОБА_4 , який діяв від свого імені та на підставі доручення № 426 виданого 15.06.2002 ОСОБА_9 та посвідченого 15.06.2002 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найдою О.М., від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , з однієї сторони та ОСОБА_7 з другої сторони.

22.10.2008 ОСОБА_7 перепродав квартиру АДРЕСА_2 (теперішня назва АДРЕСА_3 ) ОСОБА_3 , відповідно до договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. за реєстровим за №4298.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 13.12.2011, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції у Сумській області.

27.12.2013 ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище після державної реєстрації шлюбу на ОСОБА_6 .

У подальшому ОСОБА_1 звернулася до Державної реєстраційної служби прав на нерухоме майно Головного управління юстиції у м. Києві задля виконання рішень суду, а саме відновлення реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Але в реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 було відмовлено на підставі наявності у державному реєстрі відомостей про арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт нерухомого майна винесеної слідчим слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві по кримінальній справі № 07-8485 від 12.02.2009 року (Дана кримінальна справа порушена за заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , щодо шахрайських дій вчинених відносно них гр. ОСОБА_7 ), на теперішній час досудове розслідування по кримінальному провадженню №42014100070000046 внесеному до ЄРДР 14.03.2014 року (кримінальна справа №07-8485), триває.

Крім того, 16.10.2014 ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С. із заявою на видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті - ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 . Нотаріусом їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, в зв`язку з тим, що відповідно до довідки, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна КВ-2014 №76836 від 30.09.2014 квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. від 22.10.2008 року № 4298.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , вона є єдиною його спадкоємицею.

25.03.2015 вона та ОСОБА_5 подали до Подільського районного суду м. Києва позов до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22.10.2008 між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 недійсним з моменту його укладення, скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом траво власності по 1/2 частині за кожним, зобов`язання Державну реєстраційну службу прав на нерухоме майно Головного управління юстиції у м. Києві зареєструвати право власності на зазначену квартиру.

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 12.08.2015 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 11.05.2016 рішення Подільського районного суду м. Києва від 12.08.2015 скасовано, у задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , відмовлено.

Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 вибула з її володіння не з її волі, на підставі ст. ст. 330, 388 ЦК України, просила витребувати із незаконного володіння у ОСОБА_3 у її власність зазначену квартиру.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 23.11.2020 замінено первісного відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача - ОСОБА_2 .

У подальшому позивачкою було подано уточнену позовну заяву, у якій остання просила витребувати у ОСОБА_2 як добросовісного набувача на її користь квартиру АДРЕСА_1 .

У відзиві на позов ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову вказала наступне.

Вона набула права власності на спірну квартиру за відплатним договором купівлі-продажу, придбавши її в іншої особи, та є третім власником квартири після її відчуження Позивачем, а тому не знала та не могла знати про те, що квартира могла вибути з власності останньої поза її волею.

Під час придбання спірної квартири вона правомірно очікувала, що продавець мала право нею розпоряджатися, а вона після отримання квартири матиме змогу мирно нею володіти.

В Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилися відомості належність продавцю ( ОСОБА_3 ) на праві особистої приватної власності спірної квартири, яку вона набула у власність.

Жодних відомостей щодо обтяжень спірної квартири в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було.

Вона придбала спірну квартиру за ціною 1 440 209 грн. 00 коп. (що становило еквівалент суми 58 000 доларів США), розмір якої не може вказувати на формальність укладення договору, будь-яких родинних відносин або дружніх стосунків між продавцем та покупцем немає, квартира придбана у продавця, який на час відчуження мав на неї право власності, а наявність обтяжень була перевірена нотаріусом.

13.09.2019 вона придбала спірну квартиру, витративши всі накопичені нею за життя грошові заощадження, вона з січня 2000 року є пенсіонеркою, отримує пенсію та не має інших альтернативних джерел доходів.

З метою придбання зазначеної квартири вона відчужила всю належну їй нерухомість.

З 2019 вона не має іншого житла, крім спірної квартири.

Витребування у неї спірної квартири матиме наслідком покладення на неї як добросовісного набувача квартири індивідуального й надмірного тягаря.. позбавлення її права власності на квартиру без компенсації та отримання іншого житла.

Посилаючись на зазначені обставини, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Крім того, ОСОБА_2 подала заяву про застосування строків позовної давності, у якій вказала на те, що про спірна квартира вибула з володіння позивачки у власність ОСОБА_13 17.06.2002 на підставі договору купівлі-продажу квартири.

22.10.2008 ОСОБА_13 продав спірну квартиру ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

13.09.2019 ОСОБА_3 продала їй спірну квартиру на підставі купівлі- продажу.

Позивачка у позовній заяві від 19.04.2017 та уточненій позовній заяві від 04.08.2023 повідомила, що раніше Подільським районним судом міста Києва розглянута справа № 2- 5372/11 за її позовом до ОСОБА_13 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 17.06.2002 та повернення сторін в попередній стан шляхом поновлення реєстрації права власності за Позивачем.

Позивачкою до позовної заяви додані судові рішення у справі № 2-5372/11, а саме: рішення Подільського районного суду міста Києва від 18.03.2014, ухвала Апеляційного суду міста Києва від 14.05.2014, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20.08.2014.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалі від 20.08.2014 встановлено, що «в лютому 2004 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, вимоги якого уточнила в ході розгляду справи, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 17 червня 2002 року, повернути сторони в попередній стан шляхом поновлення реєстрації права власності вказану квартиру за попередніми власниками».

Отже, в лютому 2004 року Позивачці було достеменно відомо про порушення її права та вибуття спірної квартири з її володіння. Даний факт встановлений рішенням суду та не заперечується самою Позивачкою, а відтак є доведеним. Таким чином, Позивачка ще в лютому 2004 року мала безперешкодну можливість звернутися до суду з позовом про витребування спірної квартири в порядку статті 388 ЦК України, але звернулася з таким позовом лише 19.04.2017.

Позивачка у позовній заяві від 19.04.2017 та уточненій позовній заяві від 04.08.2023 також повідомляє, що Подільським районним судом міста Києва розглянута справа № 758/3497/15-ц за її позовом про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 22.10.2008, укладеного між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 .

Судом апеляційної інстанції у даній справі відмовлено в задоволенні позову, оскільки Позивачкою було обрано неналежний спосіб захисту порушених прав.

Обрання способу захисту порушеного права є суб`єктивним правом кожної особи, на яку покладається тягар за неправильно обраний спосіб захисту, а тому обрання неналежного способу захисту порушеного права не є поважною причиною пропуску строку позовної давності.

Заперечуючи проти застосування строку позовної давності представник ОСОБА_1 - ОСОБА_14 , вказала на те, що до даних правовідносин строк позовної давності не застосовується, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі (наприклад, було викрадено).

У судовому засіданні 02.03.2026 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_14 , підтримала позов з викладених у ньому підстав та просила позов задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_15 , у судовому засіданні 02.03.2026 проти задоволення позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити у повному обсязі, також підтримав свою заяву про застосування строків позовної давності.

Треті особи: ОСОБА_3 , Центр надання адміністративних послуг у судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України ухвалив розглядати справу за їх відсутності.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Шевченківської районної держадміністрації від 25.12.1997 власниками квартири АДРЕСА_2 були: ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.03.2000 1/4 частина квартири АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в рівних частках в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_8 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартир від 22.10.2008, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 остання придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 30.09.2014 квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.2008.

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.03.2014, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.05.2014, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 17.06.2002 між ОСОБА_4 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , та ОСОБА_7 .

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.08.2014 зазначені судові рішення були залишені в силі.

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування права власності на об`єкт нерухомого майна, реєстрацію права власності.

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від12.08.2015 позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 22.10.2008. Скасовано державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_5 у порядку спадкування за законом право власності по 1/2 частини зазначеної квартири. Зобов`язано здійснити реєстрацію права власності на квартиру.

Відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 11.05.2016 рішення Подільського районного суду м. Києва від 12.08.2015 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.11.2016 рішення Апеляційного суду м. Києва від 11.05.2016 було залишено в силі.

13.09.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі- продажу спірної квартири, відповідно до якого власником спірної квартири стала ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Як установлено судом, відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.03.2014, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.05.2014, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 17.06.2002 між ОСОБА_4 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , та ОСОБА_7 .

Обґрунтовуючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на продаж належної їм на праві власності спірної квартири не було.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, спірна квартира вибула з володіння позивачки не з її волі іншим шляхом.

Разом з тим, відповідачка просила застосувати строк позовної давності, оскільки позивачка звернулася до суду 12.07.2017, тобто через більше ніж чотири роки після вибуття автомобіля з її власності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Як установлено судом, відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.03.2014 у справі № 2-5372/11 позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 17.06.2002.

Згідно з ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14.05.2014 й ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20.08.2014 установлено, що ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 17.06.2002 у лютому 2004 року.

Тобто про вибуття квартири з власності ОСОБА_1 було відомо ще у лютому 2004 року.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128 гс 19).

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19).

У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року

у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50 гс 20) вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У пункті 122 Велика Палата Верховного Суду вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Заперечуючи проти застосування строку позовної давності представник ОСОБА_1 - ОСОБА_14 , вказала на те, що до даних правовідносин строк позовної давності не застосовується, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі (наприклад, було викрадено). Крім того, вказала на те, що порушення права позивача є триваючим.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

Оскільки про вибуття квартири з власності ОСОБА_1 було відомо ще у лютому 2004 року, у зв`язку з чим вона звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 17.06.2002, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14.05.2014 й ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20.08.2014, обставин на обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності позивачем наведене не було, клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давної ОСОБА_1 заявлено не було, суд дійшов висновку відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав спливу позовної давності.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 74, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), треті особи: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), Центр надання адміністративних послуг (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 19-б), про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.03.2026.

Суддя С. С. Захарчук