Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №376/433/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 376/433/24 Головуючий у суді першої інстанції - Віговський С.І.

Номер провадження № 22-ц/824/5732/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Сквирського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, поданою представником Шпаковською Мариною Ігорівною, на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року, постановлену під головуванням судді Віговського С.І., у місті Сквира, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, відповідно до якого просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з ним.

До проведення підготовчого судового засідання сторони дійшли висновку щодо можливості укладення мирової угоди, за якою сторони не заперечують проти: позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначення постійним місце проживання дитини ОСОБА_3 , місце проживання батька ОСОБА_1 .

Про що подали до суду спільну письмову заяву, в якій просили затвердити вказану мирову угоду.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за якою: позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 . Визначено постійним місце проживання дитини ОСОБА_3 , місце проживання батька ОСОБА_1 . Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав - закрито.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник особи, яка не брала участі у справі, проте яка вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки - Сквирського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було враховано, що обов`язок виконання оскаржуваної ухвали покладається на Сквирський відділ ДРАЦС, який в порушення ч. 4 ст. 19 СК України, не було залучено останній до розгляду у вказаній справі.

Вказує, що 25 листопада 2025 року надійшли для розгляду та виконання матеріали справи № 30.1-42/1824 від 11 листопада 2025 року, сформовані Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про внесення змін до актового запису про народження на підставі оскаржуваної ухвали про позбавлення батьківських прав.

Враховуючи зазначене, апелянт вважає, що оскаржуване судове рішення впливає на його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Оскаржуваною ухвалою порушено норми матеріального права, оскільки мирова угода не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Такі права є невідчужуваними, тому батьки не можуть домовитися про їх припинення. Мирова угода порушує інтереси дитини та суперечить імперативним нормам Сімейного кодексу України.

23 лютого 2026 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що вони є безпідставними та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Оскаржувана ухвала відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.

Апелянт помилково ототожнює окреме провадження з позовним. Оскаржуваною ухвалою прямо встановлено, що суд розглядав позовну заяву, а відтак твердження про «заявників» та «відсутність заінтересованих осіб» не відповідають характеру спірних правовідносин і спростовуються матеріалами справи. Крім того, оскаржуваною ухвалою права чи інтереси Сквирського відділу ДРАЦС не порушено.

Представник апелянта у справі та відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи до суду не з`явилися.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Представник позивача у справі ОСОБА_1 - ОСОБА_5 заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт не спростовують обставин та висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі суду. Вважає судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, тому просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав.

До проведення підготовчого судового засідання сторони дійшли висновку щодо можливості укладення мирової угоди, за якою сторони не заперечують проти: позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначення постійним місце проживання дитини ОСОБА_3 , місце проживання батька ОСОБА_1 .

Про що подали до суду спільну письмову заяву, в якій просили затвердити вказану мирову угоду. Зазначена спільна заява та мирова угода приєднані до справи.

Сторони дійшли мирової угоди, згідно з якою усвідомлюють, що затвердження умов мирової угоди призводитиме до закриття провадження у справі і неможливості повторного звернення до суду з тотожним позовом.

На підставі викладеного, районний суд прийшов до висновку про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Постановляючи ухвалу про затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами у справі, та закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався ст.207, п.5 ч.1 ст.255 ЦПК України й виходив із того, що мирова угода укладена сторонами добровільно, на підставі взаємних поступок та в межах предмета спору. Суд дійшов висновку, що умови мирової угоди є визначеними й виконуваними, не суперечать вимогам закону та не порушують прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб.

Проте з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 7 ст. 49 ЦПК України сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 207 ЦПК України до ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Частиною 5 ст. 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (п. 5 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами.

Затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства, має бути виконаний за правилами ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України.

Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.

При визнанні мирової угоди цивільний процесуальний закон покладає на суд обов`язок перевірити чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз`яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 5 ст. 207 ЦПК України, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, є невиконуваними, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, відповідно до якого просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з ним.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за якою: позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 . Визначено постійним місце проживання дитини ОСОБА_3 , місце проживання батька ОСОБА_1 . Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав - закрито.

11 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про внесення до актового запису про народження № 4, складеного 08 липня 2015 року Виконавчим комітетом Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області - позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо її малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до супровідного листа від 11 листопада 2025 року № 30.1-42/1824 Білоцерківський відділ ДРАЦС направив до Сквирського відділу ДРАЦС у Білоцерківському районі Київської області Київського МРУМЮ України матеріали справи про внесення відомостей про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для внесення відомостей до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 32).

Таким чином у апелянта як уповноваженого органу державної влади виник обов`язок щодо вчинення дій, які передбачені ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану".

Відповідно до положень статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження (частина перша статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану").

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті

Відповідно до частин першої, шостої статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. Після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану.

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюються Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання (далі - Правила), затвердженими наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5.

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Підпунктами 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил визначено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану, постанова адміністративного суду.

Отже, органи державної реєстрації актів цивільного стану за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується і доводами апелянта в частині того що постановлена у справі ухвала щодо затвердження мирової угоди впливає на їх права та обов`язки в частині внесенні відповідних змін до актового запису, а тому відповідність вказаної ухвали нормам чинного законодавства є обов`язковою умовою для вчинення апелянтом відповідних змін до актового запису цивільного стану.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині відповідності вище вказаної ухвали нормам чинного законодавства колегія суддів враховує наступні норми права та відповідні їм обставини справи.

Так, згідно до ч.ч. 4,5 статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення вимог ч. 4 ст. 19 СК України орган опіки та піклування Сквирської міської ради не було залучено до участі у розгляді даної справи, письмовий висновок щодо розв`язання спору між сторонами на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні також поданий не був.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 20 «Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав» висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування повинні бути додані документи, які підтверджують викладені у ньому обставини.

Відповідно до вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (надалі Конвенції), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Таким чином, постановляючи оскаржувану ухвалу про затвердження мирової угоди між сторонами, за якою позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції мав на підставі належних та допустимих доказів встановити чи не порушує така мирова угода прав малолітнього ОСОБА_3 та чи якнайкраще забезпечує інтереси останнього.

Законність затвердження мирової угоди визначається дотриманням вимог ст. 207 ЦПК України, зокрема тим, що угода не має порушувати права, свободи, інтереси та (або) обов`язки інших осіб, зокрема й тих, які не є стороною та підписантом мирової угоди.

Таким чином, затверджуючи мирову угоду, укладену між сторонами у справі, судом першої інстанції не повно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, допущено порушення норм процесуального права, мирову угоду між сторонами затверджено без належної перевірки дотримання вимог ст. 207 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, крім того враховує, що судом першої інстанції не було вирішено позов ОСОБА_1 про позбавлення батьківських справ по суті, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст. 379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сквирського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, подану представником Шпаковською Мариною Ігорівною, задовольнити частково.

Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року, скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв