Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №364/113/26 — Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/113/26

Провадження № 2-а/364/3/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2026 , Володарський районний суд Київської області в складі:

головуюча суддя Моргун Г. Л.,

за участю секретаря судового засідання Сіваченко Л.В.,

розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін із особливостями, встановленими статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України, в селищі Володарка, за адміністративним позовом

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 , засоби зв`язку відсутні),

представник позивача: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адвокат, свідоцтво № 1981 від 29.11.2001 року, адреса: АДРЕСА_2 , засоби зв`язку: № тел.: НОМЕР_3 )

до

ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 , № тел.: НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , е-пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформація щодо наявності електронного кабінета відсутня)

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

установив:

30.01.2026 позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та клопотанням про поновлення строку на звернення до суду засобами поштового зв`язку.

02.02.2026, суддя, ознайомившись з позовною заявою та матеріалами справи залишила позов без руху та зазначивши встановлені недоліки надала позивачу строк для їх усунення.

10.02.2026 на усунення недоліків позовної заяви позивач долучив квитанцію про доплату судового збору та одночасно долучив докази поважності пропуску строку звернення до суду із позовною заявою.

У позовній заяві позивач, посилаючись на обставини події та ст.ст. 210, 210-1, 268 КУпАП, ст.ст. 5, 160-161 КАС України, просить суд :

- визнати протиправною та скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення 4БЦРТЦК № 10 від 25.04.2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 про притягнення його – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 гривень;

- скасувати постанову 4БЦРТЦК № 10 від 25.04.2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 про притягнення його – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 гривень;

- витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_5 адміністративну справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;

- закрити провадження у справі ;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Одночасно позовна заява містить клопотання позивача про поновлення строку для звернення до суду, яке мотивоване тим, що про постанову 4БЦРТЦК № 10 від 25.04.2025 він дізнався лише 25 листопада 2025 року, коли намагаючись зняти кошти з власного рахунку. Тоді ж встановив, що рахунок заблоковано державним виконавцем для стягнення коштів на сплату штрафу по постанові 4БЦРТЦК. 26.11.2025 звернувся за допомогою до Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги. Йому, як особі, яка має право на безоплатну правову допомогу було призначено адвоката Марценюк Л.А. Однак остання не відреагувала на таке призначення. Тоді він повторно звернувся до центру і йому було визначено адвоката Безуглу І.С., яка також на зв`язок не вийшла та правової допомоги не надала. Тому він вимушений був звернутися до приватного адвоката, який і допоміг йому звернутися до суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.04.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , щодо нього, ОСОБА_1 , було винесено постанову за наслідками розгляду протоколу серії 4БЦРТЦК № 10 від 26.03.2025, за вчинення правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Зокрема, що він – 26.03.2025 о 17:00 по АДРЕСА_4 , не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою поліцейського, в особливий період, чим порушив вимоги ч.6 ст. 22 ЗУ « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. В результаті на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 гривень.

Посилаючись на норми ст. 235 КУпАП зазначає, що розгляд адміністративної справи відбувся за його відсутності, саму постанову він не отримував та на його адресу вона не направлялася.

16.02.2026 суддею адміністративний позов прийнято до свого провадження та призначено справу до судового розгляду у спрощеному позовному провадженні, з повідомленням, без виклику сторін, із особливостями, встановленими статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України на 26.02.2026. Одночасно витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

26.02.2026 судовий розгляд справи не відбувся та був відкладений на 13.03.2026 , у зв`язку з ненаданням відповідачем у встановлений строк на запит суду матеріалів справи про адміністративне правопорушення, про що суд постановив відповідну ухвалу. Одночасно суд продовжив строк розгляду справи та повторно надіслано ухвалу від 16.02.2026 для виконання.

У встановленому законом порядку учасники справи були сповіщені судом про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Позивач та його представник належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі та про розгляд справи за правилами спрощеного провадження без виклику учасників, шляхом вручення направлення поштових відправлень, представник отримав відповідні процесуальні документи в електронному кабінеті ( а.с. 45, 50, 51, 77, 78, 79, 80).

Відповідач про відкриття провадження та про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений засобами поштового зв`язку та направленням процесуальних документів на офіційну електронну адресу (а.с. 46, 47, 48-49, 52, 75, 76, 81). 26.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_6 подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позовних вимог зазначив, що позивача було повідомлено про час та місце розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, а саме о 12 годині, 25.04.2025, про що свідчить підпис ОСОБА_1 у протоколі. Другий примірник також було вручено позивачу. Звернув увагу суду, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він не мав при собі військово-облікового документу. Одночасно долучено копію справи № 10 про адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП ( а.с. 58-59, 60-74), яка містить:

- рапорт від 26.03.2025 ПОГ СПД №1 ВП №1 Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області капітана поліції Юлії Бобовської;

- протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 26.03.2025;

- запит від 27.03.2025 про отримання відеозапису події від 26.03.2025;

- постанову 4БЦРТЦК № 10 від 25.04.2025;

- заяву про примусове виконання постанови.

Частиною 4 ст. 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

13.03.2026 розгляд справи відбувається відповідно до вимог ст. ст. 19, 257, 286 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження, а відтак учасники справи в судове засідання не викликались.

Сторони не надіслали заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Щодо поновлення процесуального строку звернення до суду з позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення з поважних причин, виходячи з наступних міркувань.

Особливості судового провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Відповідно до частини другої цієї статті позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Аналогічний підхід закріплений і в частині першій статті 289 КУпАП, яка передбачає десятиденний строк на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення з дня її винесення. У разі пропуску цього строку з поважних причин він може бути поновлений за заявою особи, щодо якої ухвалено постанову.

З аналізу наведених норм права вбачається, що законодавець установив спеціальний, скорочений строк звернення до суду для оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, який обчислюється з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Поновлення такого строку можливе лише за наявності поважних причин.

Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.

У кожному конкретному випадку суд має перевірити, чи наводить особа, яка подає заяву про поновлення строку звернення до суду, такі підстави.

Оскільки предметом оскарження у цій справі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний десятиденний строк звернення до суду, який обчислюється з дня ухвалення відповідної постанови.

Як установлено судом, оскаржувану постанову № 4БЦРТЦК № 10 у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-КУпАП винесено 25 квітня 2025 року. З позовом до суду позивач звернувся 30 січня 2026 року, а отже пропустив установлений законом десятиденний строк звернення до суду.

Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку на оскарження постанови, представник позивача зазначив, що позивач не був обізнаний про існування цієї постанови та не знав про притягнення його до адміністративної відповідальності до моменту фактичного отримання її копії 26 листопада 2025 року від державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Як вбачається з долученої до матеріалів справи позивачем копії оскаржуваної постанови вона була винесена без участі позивача та її копія не була вручена у день її винесення особі, оскільки зазначена графа не містить підпису ОСОБА_1 та також зазначена копія не містить записів, щодо направлення постанови засобами поштового зв`язку, відсутній запис і про дату направлення постанови на примусове виконання ( а.с. 11-12).

Суд вважає, що саме з цієї дати позивач уперше дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів шляхом винесення щодо нього оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, і відповідно зміг об`єктивно реалізувати своє право на її оскарження. ОСОБА_1 , маючи статус ВПО (а.с.9) та будучи особою з інвалідністю третьої групи з дитинства довічно (а.с. 10) – 26.11.2025 звернувся до Північного міжрегіонального центру з надання БПД з метою отримання правничої допомоги ( а.с. 33-35). 03.12.2025 йому було визначено адвоката Марценюк Лесю Анатоліївну ( а.с. 37), яка на зв`язок з ним не вийшла та ненадала допомогу для звернення до суду. З огляду на що позивач повторно звернувся до Північного міжрегіонального центру з надання БПД та йому 15.01.2026 було повторно визначено адвоката Безуглу Іванну Сергіївну ( а.с. 39). Однак зазначений адвокат також жодним чином не відреагувала на його звернення і як наслідок правнича допомога йому надана не була. З огляду на зазначені обставини він вимушений був звернутися до приватного адвоката і як наслідок лише 30.01.2026 подав позовну заяву про визнання протиправним дій та скасування постанови звернувся до Володарського районного суду Київської області.

За таких обставин, суд враховує приписи КУпАП , бере до уваги те, що позивач не був присутній під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, заперечував факт свого запрошення, оскаржувану постанову особисто під підпис не отримував, за відсутності в матеріалах справи доказів протилежного, за відсутності інформації про дату отримання позивачем оскаржуваної постанови рекомендованою поштовою кореспонденцією. Одночасно, суд, оцінюючи поважність причин пропуску строку на оскарження постанови, враховав положення частини четвертої статті 9 КАС України, що суд зобов`язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини .

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції).

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, суд бере до уваги клопотання позивача про поновлення строку на звернення та дійшов висновку, що його доводи про поважність причин пропуску строку звернення до суду є обґрунтованими, а тому поновлює йому строк.

Суд, ознайомившись з позовною заявою, матеріалами справи, відзивом та матеріалами адміністративної справи наданої відповідачем на запит суду, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.03.2025 о 17 годині по вул. Лесі Українки в с. Зрайки, Білоцерківського району, Київської області під час перевірки документів встановлено, що громадянин ОСОБА_1 перебуває у розшуку РТЦК та СП. Громадянина було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_7 згідно рапорту від 26.03.2025 ПОГ СПД №1 ВП №1 Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області капітана поліції Юлії Бобовської ( а.с. 63).

26.03.2025 посадовою особою офіцером обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_8 капітаном ОСОБА_5 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КпАП серії 4БЦРТЦК № 10 селище Володарка, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У якому зазначено, що 26.03.2025 о 17 годині по вул. Лесі Українки в с. Зрайки, Білоцерківського району, Київської області не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого представника в особливий період ( а.с. 64-65).

25 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_4 розглянуто адміністративний матеріал і винесено постанову 4БЦРТЦК № 10 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за якою на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. У графі «підпис особи, що притягається до адміністративної відповідальності» наявний підпис позивача.

Також, у графі «Пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідальності» відсутні будь –які записи (а.с. 70-71).

Зі змісту постанови вбачається, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 26.03.2025 о 17:00 по АДРЕСА_4 , не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою поліцейського, в особливий період, чим порушив вимоги ч.6 ст. 22 ЗУ « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. В результаті на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 гривень.

В постанові зазначено, що відповідно до вищезазначених норм Закону у період проведення мобілізації громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`явити його за вимогою уповноваженого представника центру комплектування або поліцейського відповідно до вищезазначених норм Закону у період проведення мобілізації громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`явити його за вимогою уповноваженого представника центру комплектування або поліцейського.

Оскаржувана постанова у графі «копію постанови отримав» не містить дати та підпису позивача, однак наявна відмітка про те, що копію постанови від 25 квітня 2025 року направлено поштою, та запис, що постанова направлена на примусове виконання 27 травня 2025 року.

Так, частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Положеннями статті 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно із статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Також, частиною першою статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Позивач звертаючись до суду вказав, що зазначену постанову 4БЦРТЦК № 10 від 25.04.2025 прийнято з порушенням законодавства, що розгляд адміністративного матеріалу відбувся у його відсутність та він не був обізнаний про її прийняття та не знав про притягнення його до адміністративної відповідальності до моменту фактичного отримання копії постанови від органів ДВС.

Вказані обставини відповідно до частини другої статті 77 КАС України зобов`язують відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення.

При цьому, суд враховує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу адміністративного правопорушення.

Обставини викладені в постанові про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинні бути перевірені за допомогою доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Стаття 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до частини першої статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із частиною третьою статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначена норма є бланкетною, тобто при її застосуванні необхідно застосовувати законодавчі акти, які визначають, зокрема, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.

24 лютого 2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні постановлено ввести воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан в Україні було неодноразово продовжено і він діє і на даний час.

З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 запроваджено загальну мобілізацію.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року і на даний час в Україні діє особливий період.

Згідно із частиною сьомою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п. п. 10-1 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 N 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану, зокрема, мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.

Крім того, абзац четвертий пункту 10-1 Правил зобов`язував уточнити протягом 60 днів свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, тобто в термін до 16 липня 2024 року.

За змістом вимог постанови КМУN721від 18.06.2024 електронний військово-обліковий документ, запроваджений у мобільному додатку порталу Дія або Резерв+, має таку ж юридичну силу, як і паперовий. Відсканувавши QR-код, уповноважені органи можуть перевіряти його чинність й отримати усю необхідну інформацію.

Судом встановлено, що 26.03.2025 позивач під час перевірки облікових даних в період військового стану та оголошення мобілізації не мав при собі військово-облікового документа, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: частину шосту статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 25 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, абзацу 3 підпункту 10-1) пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», передбачених додатком 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, якими передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника. Таких документів , при перевірці позивач не мав та надати для перевірки не зміг собі не мав. Позивач також не надав для перевірки електронний військово-обліковий документ, запроваджений у мобільному додатку порталу Дія або Резерв+, який має таку ж юридичну силу, як і паперовий. Відсканувавши QR-код, уповноважені органи можуть перевіряти його чинність й отримати усю необхідну інформацію.

У своїй позовній заяві позивач не зазначає чи зареєстрував він інформацію про себе у мобільному додатку порталу Дія або Резерв+, де мав можливість згенерувати електронний військово-обліковий документ.

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджено, що позивач 26 березня 2025 року о 17 годині, перебуваючи по вул. Лесі Українки в с. Зрайки , Білоцерківського району, Київської області, не мав при собі військово облікового документу, чим повністю спростовано обставини зазначені позивачем у позовній заяві.

Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період передбачена частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Протокол складений у присутності позивача, даний факт позивачем не заперечувався, про час та місце розгляду справи позивач повідомлений про що свідчить його підпис у протоколі про притягнення до адміністративної відповідальності, клопотань та зауважень від позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило. Отже права позивача в ході складання протоколу та винесення постанови порушені не були. Інших порушень які би вказували на недотримання вимог закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та його розгляді судом не встановлено.

Зважаючи на викладене, оскільки у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною третьою статті 210-1 КУпАП та підтверджується наданими відповідачем доказами. Інших порушень під час складання протоколу та розгляді матеріалів справи не встановлено. Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем доведена правомірність винесення оскаржуваної постанови і тому позовна заява не підлягає задоволенню.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову відповідно до положень ст . 139 КАС України, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72, 77, 90, 241-246, 255, 286, 292, 295 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк для звернення до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Г. Л. Моргун