Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №600/2994/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2994/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 вартість завданої державі шкоди у розмірі 21831,21 грн.

Поданий позов обґрунтовано тим, що солдат ОСОБА_1 , якого було направлено на стаціонарне лікування до закладу охорони здоров`я під час проходження військової служби, був виписаний з лікувального закладу за порушення госпітального режиму (самовільне залишення навчального закладу), а після виписки не повернувся на місце розташування служби та був відсутній на ній без поважних причин, отримавши при цьому неправомірну виплату грошового забезпечення за період з 29 липня 2024 року по 31 липня 2024 року у розмірі 21831,21 грн. У зв`язку з цим позивач вважає, що зазначеними діями відповідач допустив порушення вимог Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та, відповідно, зобов`язаний відшкодувати завдані державі збитки у зв`язку з безпідставним нарахуванням йому грошового забезпечення у зазначеній сумі.

Ухвалою суду від 30 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи.

З матеріалів справи вбачається, що на адресу відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , було відправлено ухвалу суду, якою відкрито провадження у даній справі.

Проте конверт з такою ухвалою повернувся на адресу суду із зазначенням причини невручення – «адресат відсутній за вказаною адресою».

Частиною одинадцятою статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Пунктом 5 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов?язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов?язки.

Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв?язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду 22.04.2021 у справі №0840/3762/18, від 12.08.2020 у справі №520/1066/2020.

Отже, копія ухвали суду, якою було відкрито провадження у даній справі, не була вручена відповідачу з незалежних від суду причин. Відтак, у силу вимог пункту 5 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що копія ухвали про відкриття провадження у справі вручена відповідачу належним чином.

Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи. Однак своїм правом подати, у встановлений судом строк, відзив на позовну заяву не скористався.

Ухвалою суду від 05 січня 2026 року зупинено провадження у даній адміністративній справі до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Однак постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року скасовано. Справу направлено до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Після надходження до Чернівецького окружного адміністративного суду цієї справи з Сьомого апеляційного адміністративного суду жодних документів від сторін до суду не надходило.

За таких обставин, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №149 від 26 травня 2024 року солдата ОСОБА_1 призначено на посаду стрільця 3-го штурмового спеціалізованого відділення 2-го штурмового спеціалізованого взводу 16-ї штурмової спеціалізованої роти 6-го спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 з 26 травня 2024 року.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04 липня 2024 року №188 солдат ОСОБА_1 є таким, що прибув у район виконання бойових завдань у АДРЕСА_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 липня 2024 року №211 солдат ОСОБА_1 вважався таким, що вибув у лікувальний заклад – НОМЕР_2 військовий мобільний госпіталь (військова частина НОМЕР_3 ) АДРЕСА_3 з 25 липня 2024 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 серпня 2024 року №225 солдата ОСОБА_1 , стрільця 3-го штурмового спеціалізованого відділення 2-го штурмового спеціалізованого взводу 16-ї штурмової спеціалізованої роти 6-го спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 визнано таким, що своєчасно не повернувся із стаціонарного лікування в розташування підрозділу та відсутній на військовій службі. Знято з усіх видів забезпечення, припинено нарахування та виплату грошового забезпечення на час проведення службового розслідування.

30 липня 2024 року командиром військової частини НОМЕР_3 було направлено на адресу позивача лист №590/3174, згідно з яким солдат ОСОБА_1 , який 25 липня 2024 року поступив на лікування у військову частину НОМЕР_3 , був виписаний за порушення госпітального режиму (самовільне залишення медичного закладу).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 серпня 2024 року №6583 призначено службове розслідування відносно солдата ОСОБА_1 у зв`язку із самовільним залишенням лікувального закладу.

Відповідно до Акту службового розслідування від 30 травня 2025 року, який затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31 травня 2025 року №1760, було установлено наступне: солдат ОСОБА_1 , 29 липня 2024 року був виписаний із лікувального закладу за порушення госпітального режиму (самовільне залишення медичного закладу), після виписки не повернувся на місце розташування розвідувального взводу та відсутній на військовій службі без поважних на те причин та без дозволу командирів, та отримав неправомірну виплату грошового забезпечення за період із 29 липня 2024 року по 31 липня 2024 року у розмірі 21831 (двадцять одна тисяча вісімсот тридцять одна) грн 21 коп.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31 травня 2025 року №1760 зобов`язано помічника командира з правової роботи – начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 вирішити питання щодо подання позову відносно солдата ОСОБА_1 для стягнення суми завданих державні збитків, що становлять суму 21831,21 грн. Зобов`язано віднести в повному обсязі на рахунок солдата ОСОБА_1 завдані державі збитки у розмірі 21831,21 грн.

06 червня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 надіслано на адресу відповідача вимогу про сплату у добровільному порядку суму переплати грошового забезпечення у розмірі 21831,21 грн до 15 червня 2025 року шляхом оплати на рахунок військової частини НОМЕР_1 .

Оскільки відповідачем не було добровільно відшкодовано завдану державі шкоду у розмірі 21831,21 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року №1934-XII (далі – Закон №1934-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Статтею 15 Закону №1934-XII визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі – Закон №2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом шостим частини шостої статті 2 Закону №2232-XII визначено, що до видів військової служби належить військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти.

Згідно з пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством.

Поряд з цим частиною другою статті 24 Закону №2232-ХІІ передбачено, що під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Згідно з абзацом 15 частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов`язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 2019 року № 548-XIV (далі - Статут №548-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 11 розділу 1 Статуту №548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю ввести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно з пунктом 16 розділу 1 Статуту № 548-XIV кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Пунктами 26, 27 розділу 1 Статуту №548-XIV встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року №160-IX (далі - Закон №160-IX).

Відповідно до статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Частинами першою, другою статті 3 Закону №160-IX встановлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина друга статті 10 Закону №160-IX).

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Так, згідно з абзацом 2 пункту 9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Відповідно до пункту 12 розділу І Порядку №260 військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Отже, у період перебування військовослужбовця на лікуванні за ним зберігається виплата грошового забезпечення.

Поряд з цим, як встановлено пунктом 15 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Як вбачається зі встановлених у справі обставин, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 липня 2024 року №211 солдат ОСОБА_1 вважався таким, що вибув у лікувальний заклад ( НОМЕР_2 військовий мобільний госпіталь (військова частина НОМЕР_3 ) АДРЕСА_3 ) у зв`язку із пораненням з 25 липня 2024 року.

Однак 30 липня 2024 року (згідно з відбитком штампу реєстрації вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 ) на адресу позивача надійшов лист від військової частини НОМЕР_3 , яка повідомила про те, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 , який 25 липня 2024 року поступив на лікування, був виписаний 29 липня 2024 року з медичного закладу за порушення госпітального режиму (самовільне залишення медичного закладу).

Як свідчать наявні у справі матеріали, після самовільного залишення медичного закладу відповідач не повернувся до місця розташування військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим керівництвом останньої видано наказ від 10 серпня 2024 року №225 про зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення, припинення нарахування та виплати грошового забезпечення на час проведення службового розслідування (за фактом самовільного залишення відповідачем місця служби).

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на військовій службі без поважних причин, а тому не мав права на отримання грошового забезпечення.

Між тим, згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 №1776/6/1405 позивачем здійснено переплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 за період з 29 липня 2024 року 31 липня 2024 року у сумі 21831,21 грн, в той час як фактично у вказаний період відповідач був відсутній за місцем розташування особового складу військової частини НОМЕР_1 та не виконував обов`язки, пов`язані з проходженням військової служби, а, відтак, і не мав права на нарахування й виплату грошового забезпечення.

У зв`язку з цим суд зауважує, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Крім цього, суд заважає і на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №636/93/14-ц, в якій вказано, що у разі, якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Отже, відповідач, який у період з 29 липня 2024 року по 31 липня 2024 року був зобов`язаний перебувати на військовій службі, однак фактично вчинив самовільне залишення як закладу охорони здоров`я, так і місця проходження служби, безпідставно отримав грошове забезпечення за вказаний період, а тому суд приходить до висновку про виникнення у позивача права на стягнення безпідставно (помилково) нарахованих відповідачу коштів у сумі 21831,21 грн.

З огляду на те, що згідно з наявними у справі матеріалами відповідачем у добровільному порядку не відшкодовано збитки, пов`язані з безпідставним нарахуванням йому грошового забезпечення за період з 29 липня 2024 року по 31 липня 2024 року у сумі 21831,21 грн (належних доказів стосовно цього не надано), то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення таких коштів з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Пунктом 3 частини першої статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені у даній справі обставини, суд приходить до висновку, що позивачем доведено правомірність та обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача завданої державні шкоди. Натомість відповідачем не було використано права подання відзиву на позовну заяву та не надано суду жодних доказів на спростування позиції позивача або ж доказів добровільної сплати коштів на відшкодування завданих збитків у сумі 21831,21 грн. Тому заявлений позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зміст указаної норми свідчить про те, що в разі задоволення судом позову суб`єкта владних повноважень стягненню з відповідача підлягають лише судові витрати, які були пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки під час розгляду даної справи не залучались свідки та не проводились експертизи, то відсутні підстави для стягнення з відповідача судових витрат.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 вартість завданої державі шкоди у розмірі 21831 (двадцять одна тисяча вісімсот тридцять одна) грн 21 коп.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 березня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ); відповідач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Суддя О.П. Лелюк