Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №580/7345/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 року справа № 580/7345/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Ремша Д.С. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) в якій просить:

-визнати протиправною бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в частині неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.05.2025;

-зобов`язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у встановленому законом порядку розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23.05.2025, з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 прийнято відмову від позову. Закрито провадження у справі (суддя Паламар П.Г.).

03.12.2025 Шостий апеляційний адміністративний суд, ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року скасував та направив справу для продовження розгляду.

Справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду судді Орленко В.І. Ухвалою суду від 12.01.2026 прийнято до провадження адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Позов мотивований тим, що під час проходження медичного обстеження, на думку позивача поверхнево було проведено обстеження щодо стану здоров`я та не враховано, що ОСОБА_1 має вкрай серйозні захворювання, не зважаючи на давність виявлених захворювань, не дивлячись на зазначення таких діагнозів та надання необхідних документів, а статус повної придатності до військової служби підлягав перегляду, 23.05.2025 звернувся на адресу командира військової частини НОМЕР_1 , начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 із рапортом (копія додається), у якому просив забезпечити надання законної можливості проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби, видати ОСОБА_1 направлення про проходження військо-лікарської комісії згідно форми 14 додатку до Положення, службову характеристику для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією згідно форми 15 додатку до Положення, медичну характеристику та інші документи, необхідні для проходження медичного огляду, а про результати розгляду даної скарги та прийнятих рішень просив письмово проінформувати, проте вказаний рапорт відповідачем не розглянуто.

14.01.2026 відповідач подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зазначає, що рапорт позивача від 23 травня 2025 року надійшов на адресу відповідача 28 травня 2025 року та був зареєстрований за № М -108. Зі змісту рапорту вбачалося, що на думку позивача при ТЦК та СП йому було поверхнево проведено ВЛК. Вважає себе хворим та потребує повторного ВЛК. Просив видати направлення на ВЛК, Крім того, позивач посилався в рапорті на нормативні документи, які не поширюють свою дію на Державну прикордонну службу України, а саме: Положення про військову-лікарську комісію у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800. На даний рапорт, надано відповідь 17 червня 2025 року за №13/М-108/157, де відповідачем зокрема було зазначено, що питання направлення на медичний огляд ВЛК не є компетенцією Головного центру. Направлення на проходження медичного огляду, у відповідності до Положення про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом МВС України від 25 червня 2024 року №441, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2024 року №1089/42434 (зі змінами), здійснює командир військової частини, в якій проходить військову службу військовослужбовець».

Також, відповідач звертає увагу, що Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Указом Президента від 10.12.2008 року № 1153/2008, Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року N° 170, Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача N 40 від 31.01.2024 року на які покликається позивач не поширюються на Державну прикордонну службу України, яка не входить структурно в склад Збройних Сил України, а є самостійним правоохоронним органом спеціального призначення у відповідності до Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

23.05.2025 ОСОБА_1 звернувся на адресу командира військової частини НОМЕР_1 , начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 із рапортом (копія додається), у якому просив забезпечити надання законної можливості проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби, видати ОСОБА_1 направлення про проходження військо-лікарської комісії згідно форми 14 додатку до Положення, службову характеристику для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією згідно форми 15 додатку до Положення, медичну характеристику та інші документи, необхідні для проходження медичного огляду, а про результати розгляду даної скарги та прийнятих рішень просив письмово проінформувати.

Рапорт позивача від 23 травня 2025 року надійшов на адресу відповідача 28 травня 2025 року та був зареєстрований за № М -108.

На даний рапорт, відповідачем надано відповідь 17 червня 2025 року за № 13/М-108/157, де зазначено: «За результатами розгляду повідомляю, що, у зв`язку з переведенням Вас для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 (наказ начальника Головного центру від 30 травня 2025 року №703-00 «Про особовий склад»), питання Вашого направлення на медичний огляд ВЛК не є компетенцією Головного центру. Направлення на проходження медичного огляду, у відповідності до Положення про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом МВС України від 25 червня 2024 року №441, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2024 року №1089/42434 (зі змінами), здійснює командир військової частини, в якій проходить військову службу військовослужбовець»

Відповідно до наказу № 703-ОС від 30 травня 2025 року, що виданий на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України від 18.03.2025 № 512-ОС, в березні 2025 року позивача рішенням Голови ДПСУ розподілено для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_2 прикордонного загону.

Вважаючи протиправною бездіяльність в частині неналежного розгляду рапорту, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині розгляду рапортів позивача про звільнення з військової служби, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

В свою чергу, правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Відповідно до ч.13 ст.2 Закону №2232-XII громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд, крім випадків, передбачених цим Законом. Порядок проведення медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.

Закон України «Про Статут внутрішньої служби ЗСУ» затверджує Статут та визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України. Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про Статут внутрішньої служби ЗСУ» про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно до статті 29 Закону України «Про Статут внутрішньої служби ЗСУ» за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про Статут внутрішньої служби ЗСУ» начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про Статут внутрішньої служби ЗСУ» за своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу- полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про Статут внутрішньої служби ЗСУ» командир (начальник) зобов`язаний знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями.

Закон України «Про Дисциплінарний Статут ЗСУ» затверджує Статут та визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України. Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до статті 110 Закону України «Про Дисциплінарний Статут ЗСУ» усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності.

Відповідно до статті 111 Закону України «Про Дисциплінарний Статут ЗСУ» заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.

Рапорт позивача від 23 травня 2025 року надійшов на адресу відповідача 28 травня 2025 року та був зареєстрований за №М -108.

Зі змісту рапорту вбачається, що на думку позивача при ТЦК та СП йому було поверхнево проведено ВЛК та потребує повторного ВЛК. Просив видати направлення на ВЛК.

На даний рапорт, надано відповідь 17 червня 2025 року за № 13/М-108/157, де відповідачем було зазначено: «За результатами розгляду повідомляю, що у зв`язку з переведенням Вас для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 (наказ начальника Головного центру від 30 травня 2025 року №703-ОС «Про особовий склад»), питання Вашого направлення на медичний огляд ВЛК не є компетенцією Головного центру.

Направлення на проходження медичного огляду, у відповідності до Положення про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом МВС України від 25 червня 2024 року №441, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2024 року №1089/42434 (зі змінами), здійснює командир військової частини, в якій проходить військову службу військовослужбовець»..

Суд встановив, що наказ відповідача № 703-ОС від 30 травня 2025 року видано на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України від 18.03.2025 № 512-ОС, відповідно до якого в березні 2025 року позивача рішенням Голови ДПСУ розподілено для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_2 прикордонного загону.

Тому, надання іншої відповіді на рапорт позивача ніж звернення з рапортом по місцю проходження військової служби до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону про направлення на ВЛК, знаходилось поза межами компетенції відповідача.

Щодо зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача, суд зазначаю, що у відповідача по справі відсутні підстави для розгляду такого рапорту, оскільки з матеріалів справи встановлено, що позивач є військовослужбовцем НОМЕР_2 прикордонного загону.

Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача в частині прийняття рішення про направлення на ВЛК з огляду на допущення позивачем вищевказаних порушень щодо порядку звернення з рапортом.

Тому суд дійшов висновку, що у відповідача відсутній обов`язок розгляду по суті направлених поштою рапорту позивача про направлення на ВЛК.

Решта доводів позивача, зокрема, щодо стану його здоров`я, висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а судові витрати розподілу згідно зі ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295-297, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Судові витрати не розподіляються.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Копію рішення направити сторонам справи.

Рішення складене та підписане 13.03.2026.

Суддя Валентина ОРЛЕНКО