Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №640/14932/20 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 640/14932/20

РІШЕННЯ

іменем України

13 березня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС України у м. Києві №Ф-260598-17-У від 11.05.2019 на загальну суму 21030,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва до Головного управління ДПС України у м. Києві з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС України у м. Києві №Ф-260598-17-У від 11.05.2019 на загальну суму 21030,90 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві щодо не виключення ОСОБА_1 , з інформаційних ресурсів та засобів інформаційної системи органів ДФС й облікування ОСОБА_1 в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Голосіївський район м. Києва), як ФОП на загальній системі оподаткування в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для ФОП, у т.ч., які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) й щодо автоматичного нарахування єдиного соціального внеску ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску ФОП ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позов, позивач вказує, що після 2004 року підприємницьку діяльність не здійснював, подав документи на припинення діяльності суб`єкта підприємницької діяльності та не реєструвався як фізична особа-підприємець відповідно до вимог чинного законодавства. За твердженням позивача, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні відомості про нього як про фізичну особу-підприємця, що підтверджується витягом з реєстру.

Позивач також зазначає, що контролюючим органом не проводилися перевірки щодо правильності нарахування єдиного внеску, не складалися відповідні акти перевірки, а сама вимога не містить розрахунку заборгованості, періодів її виникнення, а також сум штрафних санкцій та пені.

На думку позивача, за відсутності державної реєстрації його як фізичної особи-підприємця та відсутності підтверджених підстав для нарахування єдиного внеску у нього не виникало обов`язку зі сплати такого внеску, а тому оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Зауважує, що про вказану вимогу він дізнався лише 22.06.2020 під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 62186587 у відділі державної виконавчої служби. До цього часу вимогу він не отримував та не був обізнаний про її наявність.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою судді Хмельницького окружного адміністративного суду Блонського В.К. від 14.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/14932/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Замінено відповідача, Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 43141267), на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44116011). Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано в ОСОБА_1 письмову інформацію стосовно актуальності позовних вимог. Запропоновано учасникам справи у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали надати суду додаткові пояснення у справі щодо позовних вимог та заперечень на них.

Представник відповідача 14.08.2020 подав до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві як фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування з 26.03.1998 року. Відповідно до вимог Закону України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізичні особи – підприємці є платниками єдиного внеску та зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок незалежно від фінансового стану.

За даними інформаційних систем контролюючого органу позивачем у період 2017–2019 років єдиний внесок не сплачувався, а також не подавалася відповідна звітність, у зв`язку з чим в інтегрованій картці платника було відображено нарахування мінімального страхового внеску за відповідні періоди та сформовано заборгованість зі сплати єдиного внеску.

У зв`язку з наявністю недоїмки засобами інформаційної системи органів ДФС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-260598-17, яка була направлена позивачу рекомендованим поштовим відправленням. Зазначена вимога була повернута поштовим відділенням у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Відповідач зазначив, що позивач не сплатив суму недоїмки, не узгодив її з контролюючим органом та не оскаржив вимогу у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим відповідно до статті 25 Закону №2464 вимогу про сплату боргу було направлено на примусове виконання до органу державної виконавчої служби.

На підставі викладеного відповідач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена відповідно до вимог чинного законодавства, у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом, а тому підстави для її скасування відсутні.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій вказує, що що він не має статусу фізичної особи-підприємця, оскільки відомості про нього відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідним витягом з реєстру. У зв`язку з цим позивач вважає, що у нього відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивач також зазначив, що контролюючий орган не надав належних доказів на підтвердження наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця та не довів правомірність формування оскаржуваної вимоги. При цьому облікові дані інформаційної системи податкового органу, на які посилається відповідач, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для нарахування єдиного внеску.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що податкова вимога, подана відповідачем до суду, відрізняється за змістом від вимоги, яка була направлена до органу державної виконавчої служби, зокрема містить різні реквізити, суми боргу та підписана іншими посадовими особами, що, на думку позивача, свідчить про її неправомірність.

Також позивач зазначив, що відповідач не надав належних доказів направлення йому оскаржуваної вимоги. З огляду на викладене позивач вважає спірну вимогу протиправною та просить суд задовольнити позовні вимоги.

08.07.2021 від позивача до суду надійшла заява про припинення повноважень представника, адвоката Фещенка М.Л., в якій просить не брати до уваги документи, надіслані до суду цим представником у справі №640/14932/20

Позивач 08.07.2021 подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив поновити строк на її подання та доповнити позов новими вимогами, пов`язаними з предметом спору. Заявник зазначив, що відповідно до відзиву відповідача останній продовжує обліковувати позивача в інформаційних ресурсах податкового органу як фізичну особу-підприємця та здійснювати автоматичне нарахування єдиного внеску. На думку позивача, такі дії можуть призвести до подальшого безпідставного формування вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску. У зв`язку з цим позивач вважає, що для ефективного захисту його прав необхідно не лише скасувати оскаржувану вимогу, але й визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиключення його з інформаційних систем податкового органу як фізичної особи-підприємця та зобов`язати відповідача зняти його з податкового обліку як ФОП, внести зміни до інтегрованої картки платника податків і закрити таку картку щодо єдиного внеску.

Позивач зазначив, що такі вимоги є взаємопов`язаними з первісними позовними вимогами та спрямовані на повне та ефективне відновлення порушених прав, а також на запобігання подальшим протиправним діям контролюючого органу. Крім того, позивач просив поновити строк на подання відповідної заяви, посилаючись на те, що пропуск строку був зумовлений неналежним виконанням попереднім представником своїх обов`язків щодо здійснення процесуальних дій у справі.

Суд, дослідивши подану заяву, вважає за можливе поновити позивачу строк для подання заяви про уточнення позовних вимог та прийняти її до розгляду.

Від позивача до суду 23.04.2025 надійшли додаткові пояснення, в яких останній підтвердив актуальність заявлених позовних вимог та зазначив, що відповідач безпідставно нарахував йому заборгованість зі сплати єдиного внеску та виніс вимогу про сплату боргу.

Позивач вказує, що підприємницьку діяльність фактично не здійснював, доходу від такої діяльності не отримував та податкової звітності до контролюючого органу не подавав. При цьому позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004, однак не звертався до державного реєстратора для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру відповідно до вимог законодавства.

На думку позивача, відсутність офіційного підтвердження статусу фізичної особи-підприємця у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а також наявність у Єдиному державному реєстрі відмітки про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію виключає можливість вважати його платником єдиного внеску та учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач також посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, відповідно до яких відсутність підтвердженого у встановленому законом порядку статусу фізичної особи-підприємця виключає можливість покладення на особу обов`язку зі сплати єдиного внеску.

Крім того, позивач зазначає, що відображення податковим органом у інтегрованій картці платника податків відомостей про нарахування єдиного внеску створює для нього негативні правові наслідки, у зв`язку з чим належним способом захисту є зобов`язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника відомості щодо нарахування єдиного внеску, штрафних санкцій та пені.

З огляду на викладене позивач просить суд задовольнити позовні вимоги, скасувати спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника податків відомості щодо нарахування єдиного внеску, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 перебував на обліку за основним місцем обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Голосіївський район м. Києва), як ФОП на загальній системі оподаткування з 26.03.1998.

Після 2004 року позивач не здійснював підприємницької діяльності як ФОП та не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

В інтегрованій картці позивача за кодом платежу 71040000 (для ФОП, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік, I-IV квартали 2018 року та I-IV квартали 2019 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме:

- січень - грудень 2017 року по терміну сплати 09.02.2018 (8 448,00 грн);

- I-IV квартали 2018 року по термінах сплати: 19.04.2018 (2 457,18 грн), 19.07.2018 (2457,18 грн.), 19.10.2018 (2 457,18 грн), 21.01.2019 (2 457,18 грн);

- I-IV квартали 2019 року по термінах сплати: 19.04.2019 (2 754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2 754,18 грн), 20.01.2020 (2 754,18 грн).

За вищезазначений період сплата єдиного внеску відсутня, в зв`язку з чим за позивачем обліковується недоїмка в сумі 29 293,44 грн.

Засобами інформаційної системи органів ДФС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11.05.2019 №Ф-260598-17-У та направлено платнику. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення 19.06.2019 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-260598-17-У повернуто з поштового відділення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Позивач, вважаючи податкову вимога відповідача а також його бездіяльність протиправними, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, в період нарахування боргу недоїмки відповідачем, позивач не здійснював підприємницької діяльності як ФОП.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено та доказів протилежного податковим органом до суду не надано.

Суд зауважує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19).

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, позивач був зареєстрований до 01.07.2004 року.

Водночас, усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

У матеріалах даної справи відсутні докази про подання позивачем державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про нього до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-260598-17-У від 11.05.2019 винесена відповідачем із порушенням норм чинного законодавства України, а тому її необхідно визнати протиправною та скасувати.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску ФОП ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС згідно із Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 (далі Порядок №422).

Саме Порядком №422 регулювалися спірні правовідносини на час їх винкинення.

З метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 затверджено «Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (набрав чинності з 05.04.2021).

Відповідно до п.1 гл.1 розділу II Порядку №422, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Інтегрована картка платника це форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами (п.2 розділу І Порядку №422).

Інтегрована картка платника містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника окремими обліковими операціями в хронологічному порядку.

При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в інтегрованій картці платника розрахункових операцій (п.1 гл.1 розділу II Порядку №422).

Відповідно до п.4, 5 розділу І Порядку №422, відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в інтегрованій карті платника облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Отже, в разі необхідності контролюючий орган має можливість здійснювати коригування облікових показників інтегрованої картки платника, в тому числі в ручному режимі.

Підпунктом 4 п.2 гл.4 розділу V Порядку №422 передбачено, що залежно від інформації, яка завантажена в інформаційну систему органів ДФС з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, одночасно змінюється статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску та в ІКП відображається така інформація щодо оскарження донарахованих сум та прийнятих рішень відповідними органами: 4) інформація з рішення суду, прийнятого по суті.

Так, зокрема, статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку»/ «Вручено, судовий розгляд»/ «Анульовано»). У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус повідомлень- рішень/рішень/вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на «Скасовується в судовому порядку»/ «Вручено, судовий розгляд»/ «Анульовано» при частковому скасуванні.

На підставі інформації про результати судового оскарження (рішення суду, прийнятого по суті) та у разі, якщо донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі підтверджується (статус податкових повідомлень- рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Вручено, судовий розгляд»), та якщо з урахуванням законодавчо встановлених строків вона вважається узгодженою, то в ІКП відображаються облікові показники (операції-) щодо донарахування (поновлення у разі попереднього виключення з обліку)/зменшення суми.

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування /зменшення суми не проводиться.

Аналогічні положення містяться і в Порядку №5.

Відсутність відповідних коригувань у картці позивача призводить до негативних наслідків для нього, що потребує вжиття ефективних заходів захисту, в тому числі, в судовому порядку.

Враховуючи те, що суд визнав протиправною та скасував спірну податкову вимогу, є всі підстави для вчинення відповідачем дій щодо коригування показників інтегрованої картки платника задля відображення дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

При цьому, Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.03.2020 у справі №826/9288/18, зазначено, що аналіз положень пунктів 1, 2 розділу 2 Порядку №422 свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Отже, суд погоджується з доводами позивача, що правильні дані інтегрованих карток про фактичний стан розрахунків з бюджетом є допустимим способом захисту її порушеного права, тому необхідно зобов`язати відповідача привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника податків шляхом виключення недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві зняти його з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вирішуючи заявлену вимогу суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19 щодо наявності у фізичних осіб обов`язку зі сплати ЄСВ з огляду на їх реєстрацію як суб`єктів підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року, констатувала: «статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд».

З огляду на положення п. 3 розділу 2 Порядку №5, в силу яких територіальні органи ДПС формують відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску та проводять заходи, пов`язані з ліквідацією або реорганізацією платників податків.

Відповідно до Порядку № 1162, що затверджений наказом Мінфіну від 24 листопада 2014 року № 1162 та зареєстрований у Мін`юсті 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, встановлено правила взяття на облік платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) шляхом внесення відомостей до реєстру страхувальників та зняття.

Відповідно до п. 4 Порядку № 1162, взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється контролюючим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Відповідно до п. 8 розділу ІV Порядку № 1162, зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей:

процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру;

платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток.

До реєстру страхувальників вносяться відповідні записи із зазначенням дати та причини зняття з обліку платника єдиного внеску.

Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників.

Дані про зняття з обліку платника єдиного внеску (фізичної особи - підприємця) передаються до державного реєстратора.

Отже, наведеними вище нормами обумовлений алгоритм дій контролюючого органу в разі знаття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач не подавав заяву для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 01.07.2004, відомості в ЄДРПОУ державному реєстраторові не подавались. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, оформлене з використанням бланків старого зразка та видане до 01 липня 2004 року, вважається недійсним.

При вирішенні цієї вимоги, суд ураховує, що відповідно до Порядку № 1162 взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) здійснюється територіальними органами Державної податкової служби України.

Отже, за правового регулювання спірних правовідносин, з метою захисту прав позивача, суд вважає що в цій частині позовна вимога підлягає задоволенню у спосіб зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві вчинити дії щодо зняття позивача з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи - підприємця.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги повністю, суд, використовуючи повноваження, передбачені ч. 2 ст. 9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, тому ці витрати потрібно стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, що сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Також у пункті 4 цих Рекомендацій зазначено, що жодна зі сторін не повинна бути позбавлена можливості користуватися послугами адвоката

У пункті 1 Резолюції (78) 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації від 2 березня 1978 року зазначено, що ніхто не може бути в силу перешкод економічного характеру позбавлений можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноважних виносити рішення по цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну правову допомогу в судовому провадженні. При розгляді того, чи така допомога є необхідною, слід враховувати: а) фінансові можливості та зобов`язання відповідної особи; b) очікувані судові витрати.

Положеннями частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

Конституційний Суд України у Рішенні № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30 вересня 2009 року зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3 статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

До заяви про компенсацію судових витрат представником позивача надано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги укладеного між позивачем та адвокатом Фещенко Миколою Леонідовичем від 22.06.2020 №АА8, додаткової угоди від 22.06.2020 №1, довідки про відкриття рахунку, виданої адвокату Фещенко М.Л., меморіального ордеру від 25.06.2020 із зазначеним призначенням платежу - гонорар адвоката з представництва Зубка В.Д. в Окружному адміністративному суді м. Києва щодо скасування вимоги з ЄСВ ГУ ДПС у м. Києві, за договором №АА8 від 22.06.2020 на 5000 грн, квитанції від 25.06.2020 №0.0.17494444659 про оплату гонорару у розмірі 5000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано, що спірні правовідносини не є складними з урахуванням сталої судової практики.

За таких обставин, суд оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку позову, дійшов висновку, що заявлена сума до стягнення є дещо завищеноюю.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у м. Києві задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-260598-17-У від 11.05.2019 на суму 21030,90 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві вчинити дії щодо зняття ОСОБА_1 з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи - підприємця.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:Головне управління ДПС України у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19,м. Київ,04116 , код ЄДРПОУ - 44116011)

Головуючий суддя В.К. Блонський