Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №191/607/24 — Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/607/24

Провадження № 2/191/210/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 березня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Порошиної О.О.

за участю секретаря – Будакової Х.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Миргородський Вадим Петрович, до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Миргородський В.П. звернувся до суду з позовом в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру, обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що 03 жовтня 1998 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору ОСОБА_2 придбав у власність вказану квартиру, сплативши продавцю ОСОБА_3 обумовлену вартість квартири. Зазначений договір на підставі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» був зареєстрований на Придніпровській товарній біржі і не підлягав нотаріальному посаідченню.

05 грудня 2001 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Сторони в договорі погодили, що продаж квартири відбудеться за ціною 19000,00 грн. і ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 вказану грошову суму, про що останній власноручно склав розписку, і зобов`язався в строк до 01 лютого 2002 року посвідчити договір в нотаріальному порядку. При цьому між сторонами була досягнута домовленість про те, що ОСОБА_2 певний час залишиться проживати у вказаній квартирі пока не придбає інше житло за рахунок грошових коштів, отриманих від продажу квартири у ОСОБА_1 . При цьому строк такого проживання не повинен перевищувати 01 лютого 2002 року. На виконання умов договору ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 правовстановлюючі документи на квартиру і один екземпляр ключів від квартири, а другий екземпляр повинен був віддати під час виселення з квартири, але не пізніше 01 лютого 2002 року.

Приблизно до середині січня 2002 року ОСОБА_2 проживав у вказаній квартирі, позивач ОСОБА_1 періодично навідувалася до нього і ОСОБА_2 повідомляв, що займається пошуками житла в іншому місті і відразу після придбання житла вони підуть до нотаріуса і посвідчать укладений договір купівлі-продажу квартири. Однак в середині січня 2002 року ОСОБА_1 навідалася до квартири, але двері їй ніхто не відчинив. Наступного дня вона знову навідалася до квартири, але двері знову ніхто не відчинив. Від сусідів вона дізналася, що декілька днів тому ОСОБА_2 виселився з квартири і виніс свої речі. Тоді ОСОБА_1 сама відчинила двері і, зайшовши в квартиру, побачила, що квартира пуста, всі речі ОСОБА_2 вивіз з квартири, мобільного телефону він на той час не мав, куди саме виїхав ні сусідів, ні ОСОБА_1 він не повідомив.

Таким чином, ОСОБА_2 порушив досягнуту домовленість щодо нотаріального посвідчення укладеного між сторонами договору купівлі-продажу квартири, ухилився від такого посвідчення і зник у невідомому напрямку.

У лютому 2002 року ОСОБА_1 поселилася до квартири і з того часу по сьогоднішній день проживає в ній, здійснює поточні ремонти. ОСОБА_2 . ОСОБА_1 більше жодного разу не бачила, його теперішнє місце проживання невідоме.

На даний час ОСОБА_1 має намір розпорядитися вказаною квартирою, однак не має змоги, оскільки в нотаріальному порядку укладений нею з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири не посвідчений, що суттєво обмежує її право власності.

Вважає, що оскільки ОСОБА_4 повністю сплатила ОСОБА_2 обумовлену вартість квартири, отримала від нього правовстановлюючі документи на квартиру і ключ від квартири, вона зі своєї сторони повністю виконала умови договору купівлі-продажу квартири, але ОСОБА_2 ухилився від нотаріального посвідчення договору, оскільки, не попередивши ОСОБА_1 , виїхав з квартири у невідомому напрямку, не виконавши обіцянку посвідчити договір нотаріально. Просить суд визнати дійсними договір купівлі-продажу вказаної квартири і визнати за позивачем право власності на неї.

Представник позивача ОСОБА_5 завчасно надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча неодноразово викликався в судові засідання, однак на адресу суду повернуті поштові конверти з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що він з позивачем ОСОБА_1 є сусідом. Протягом тривалого часу вона проживає в квартирі за адресою: розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Раніше власником квартири був ОСОБА_2 , але приблизно о 2002 – 2003 роках він казав, що буде виїзджати до Ізраілю і продав вказану квартиру.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням того, що представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, суд вважає за необхідне розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та винести заочне рішення.

Під час судового розгляду справи по суті судом були оглянуті письмові докази по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Факт належності відповідачу ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , підтверджується копією договору купівлі-продажу нерухомого майна №334/Ф3 від 03 жовтня 1998 року, посвідченого Придніпровською товарною біржею, а також повідомленням КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації «ДОР» №21 від 21 квітня 2023 року, згідно якого вказана квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 .

З оригіналу договору купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2001 року вбачається, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Сторони в договорі погодили, що продаж квартири відбудеться за ціною 19000,00 грн. і ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 вказану грошову суму, про що останній власноручно склав розписку, і зобов`язався в строк до 01 лютого 2002 року посвідчити договір в нотаріальному порядку. При цьому між сторонами була досягнута домовленість про те, що ОСОБА_2 певний час залишиться проживати у вказаній квартирі пока не придбає інше житло за рахунок грошових коштів, отриманих від продажу квартири у ОСОБА_1 . При цьому строк такого проживання не повинен перевищувати 01 лютого 2002 року.

З оригіналу розписки від 05 грудня 2001 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 19000,00 грн. за продаж належної йому квартири, про що власноруч склав розписку і зобов`язався в строк до 01 лютого 2002 року посвідчити договір купівлі-продажу квартири в нотаріальному порядку.

Згідно копії технічного паспорту вищезазначена квартира має загальну площу 21,5 кв.м., житлову площу 11,8 кв.м., та складається з коридору площею 2,2 кв.м.; санвузлу площею 2,8 кв.м.; кухні площею 4,7 кв.м.; кімнати площею 11,8 кв.м.

Копією Акту СМКП «ЖЕК-2» №655 від 29 лютого 2024 року відповідач ОСОБА_2 дійсно з 2001 року по теперішній час не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно копії Акту СМКП «ЖЕК-2» №660 від 01 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 зі слів сусідів з 2003 року постійно проживає у зазначеній квартирі.

Отже, із зазначених документів вбачається, що фактично договір купівлі-продажу квартири між сторонами був укладений і виконаний, позивач протягом тривалого часу проживає у вказаній квартирі, але нотаріально договір не був посвідчений з вини відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.47 ЦК України 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержавння в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.47 ЦК України 1963 року якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, що однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Зі змісту ст.5 ЦПК України вбачається, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У даному випадку відповідач ОСОБА_2 безповоротно ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, оскільки не повідомивши ОСОБА_1 виїхав із квартири у невідомому напрямку, що явно свідчить про його небажання посвідчувати договір у нотаріуса і його місцезнаходження по сьогоднішній день невідоме.

Позивач ОСОБА_1 в свою чергу втратила можливість нотаріально посвідчити договір, оскільки без особистої участі продавця квартири ОСОБА_2 або його представника таке посвідчення неможливе.

Таким чином, суд вважає наявність фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановленою.

На підставі викладеного, керуючись ст.220 ЦК України, ст.ст.11, 12, 13, 141, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Миргородський Вадим Петрович, до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру задовольнити у повному обсязі.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 грудня 2001 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 21,5 кв.м., житловою площею 11,8 кв.м., яка складається з коридору площею 2,2 кв.м.; санвузлу площею 2,8 кв.м.; кухні площею 4,7 кв.м.; кімнати площею 11,8 кв.м.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. О. Порошина