Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №160/35959/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 рокуСправа №160/35959/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача - військової частини НОМЕР_1 (ІК ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), щодо відмови позивачу – ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) в звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;

- зобов`язати відповідача - військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби позивача - ОСОБА_1 на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 04 січня 2026 року, тобто після закінчення строку Контракту;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у листі-рішенні від 28 жовтня 2025 року за вих. № 3056-Р відповідач визначив, що під час дії воєнного стану, всі контракти, строк яких закінчується, можуть продовжуватись понад встановлені строки та не можуть бути припинені з такої підстави, як «закінчення строку контракту», оскільки в законодавстві України передбачено продовження такого контракту на період воєнного стану. Однак, в силу приписів чинного законодавства звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Контракт було укладено саме під час дії воєнного стану, а саме 04 січня 2023 року. Позивачем, у відповідності до вимог пункту 4 Контракту, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту, проінформовано відповідача про небажання подальшого проходження військово служби в лавах Збройних Сил України та висловлено прохання звільнити його з військової служби у відповідності до вимог підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», маючи такі права. Однак відповідач, всупереч вимог законодавства, зокрема абзацом другим пункту 2 частини восьмої статті 23, підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та волевиявленню позивача, відмовив у задоволенні рапорту ОСОБА_1 , маючи намір продовжити дію Контракту. Позивач вважає, що із настанням обставини закінчення строку контракту у військовослужбовця виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов`язок забезпечити його реалізацію. На переконання позивача, лист-рішення військової частини є протиправними діями та незаконним рішенням, що підлягає оскарженню, адже закінчення строку дії контракту є безумовною підставою, передбаченою підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для звільнення з військової служби.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

18.02.2026 року до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позовом, вважає його необґрунтованими, таким що суперечать вимогам чинного законодавства, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просить відмовити повністю. Відзив обґрунтовано тим, що контракт був підписаний позивачем 04 січня 2023 строком на 3 роки, під час дії «особливого періоду». Також, серед умов контракту відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп.«ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Натомість прописано право Міністерства оборони України продовжувати строк дії контракту понад встановлені строки під час особливого періоду. Із вказаними положеннями контракту ОСОБА_1 був згоден, про що свідчить його власноручно виконаний підпис. Окрім того, термін контракту спливав лише 04.01.2026, тобто на дату звернення із рапортом та його розгляду по суті підстави для звільнення позивача за наведеною нормою закону були безпідставні. Позивачу відмовлено в задоволення його рапорту про звільнення з військової служби за п.п. «ж» п. З ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки контракт про проходження військової служби у ЗСУ укладений ним із Міністерством оборони України відповідно вимог ч. 8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» продовжується понад встановлені строки до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Наголошував на тому, що позивачем не дотримано вимоги п.4 Контракту, оскільки у встановлений строк із рапортом про відмову в укладенні із ним нового контракту не звернувся, не відмовився укладати контракт, тому наявні підстави для продовження дії попереднього контракту - до оголошення демобілізації. Зауважив, що відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №372 від 30.12.2025 солдат ОСОБА_1 , відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) №100-РС, з 30.12.2025 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та переведений до військової частини НОМЕР_5 , тому відповідач не мав правових підстав для прийняття рішення щодо звільнення позивача з військової служби. З огляду на вищевикладене відповідач вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку Військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача допущено не було, тому позовні вимоги не обґрунтовані належними доказами та не підлягають задоволенню.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04.01.2023 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_6 було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі - Контракт).

Відповідно до пункту 1 Контракту позивач взяв на себе зобов`язання, зокрема: проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду – і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби.

Пунктом 3 Контракту визначено, що цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 (три) роки.

Контракт набрав чинності 04 січня 2023 року, у відповідності до пункту 11 Контракту.

Під час проходження військової служби позивача було переведено для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

27.10.2023 року позивач звернувся до в Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, який зареєстрований за вих. №6971-р від 27 жовтня 2025 року, в якому зазначив, що станом на 04.01.2026 року вислужив встановлені законом строки, на підставі чого повідомив про своє небажання продовжувати військову службу та просив звільнити його з лав Збройних Сил України.

У відповідь на рапорт позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 надано лист-рішення від 28 жовтня 2025 року за вих. № 3056-Р, в якому повідомлено, що твердження позивача про те, що він "станом на 04.01.2026 року вислужив встановлені законом строки" є передчасними. Позивачу надано роз`яснення, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/202 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, строк якого продовжено згідно з Указом Президента України №26/2025 від 14 січня 2025 року. На теперішній час існує нагальна необхідність у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України.

Крім того визначено, що нормою статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що на період дії воєнного стану для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлений строк.

Підсумовуючи вищевикладене, відповідач зазначив, що під час дії воєнного стану, всі контракти, строк яких закінчується, можуть продовжуватись понад встановлені строки та не можуть бути припинені з такої підстави, як «закінчення строку контракту», оскільки в законодавстві України передбачено продовження такого контракту на період воєнного стану.

Вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 в звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 68 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Згідно із статтею 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

За змістом частин 1-3 та 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ (тут і надалі – в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частинами 1-3 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється:

громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до ч.2 статті 23 Закону №2232-ХІІ для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, встановлюються, зокрема, такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки.

Частиною 3 статті 23 Закону №2232-ХІІ визначено, що для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом в особливий період та призначаються на посади, крім осіб, зазначених в абзаці другому цієї частини, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Для військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше двох місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом в особливий період (крім періоду дії воєнного стану), строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється один рік або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на один рік або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію або на строки, визначені частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини 8 статті 23 Закону №2232-ХІІ для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

Як встановлено з матеріалів справи, станом на дату подання позивачем рапорту - 27.10.2025 року, діяла редакція Закону №2232-ХІІ від 22.09.2025 року, де у підпункті "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 зазначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Проте, вказані зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 року (далі - Закон №3633-ІХ).

Таким чином, пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII зазнав суттєвих змін з моменту укладання позивачем Контракту про проходження військової служби, а саме доповнений підпунктом «ж», на підставі якого позивач просив звільнити його зі служби.

Водночас, станом на дату укладення Контракту, строки військової служби під час дії особливого періоду визначались ч.9 ст.23 Закону №2232-XII (редакції від 29.10.2022 року), п.2 якої передбачав, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

При цьому, пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII не містив приписів про звільнення з військової служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Згідно з п.15 наведеного вище Положення, з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, зокрема, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Отже, контракт про проходження військової служби — це добровільна письмова угода, що укладається між громадянином України та Державою (в особі Міністерства оборони України) для встановлення правових відносин, умов та строків служби.

За загальними правилами у контракті зазначаються предмет, істотні та додаткові умови, строк дії контракту та реквізити сторін. За взаємною домовленістю сторони можуть визначити додаткові умови контракту про проходження військової служби, що не суперечать законодавству та не звужують обсяг прав особи.

Як встановлено з матеріалів справи, 04.01.2023 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_6 було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі - Контракт).

Відповідно до пункту 1 Контракту позивач взяв на себе зобов`язання, зокрема: проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду – і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби.

Пунктом 3 Контракту визначено, що цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 (три) роки.

Пунктом 4 Контракту передбачено, що сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Контракт набрав чинності 04 січня 2023 року, у відповідності до пункту 11 Контракту.

Отже, зі змісту укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України Контракту випливає, що сторони узгодили такі умови Контракту, як:

- зобов`язання позивача проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду – і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції чинній на момент укладання контракту) відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби;

- строк дії контракту 3 роки, проте в разі настання особливого періоду – і понад встановлений строк Контракту;

- зобов`язання сторін не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

На момент укладання Контракту від 04.01.2023 чинне законодавство містило імперативну норму, що дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, яка на момент укладання Контракту не містила приписів про звільнення з військової служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Вказане положення також закріплено у абз.2 п.1 спірного Контракту від 04.01.2023, з яким погодився позивач під час його укладення і підписання. Умови контракту у встановоленом упорядку не змінені, отже підлягають застосуванню.

Водночас, внесені Законом №3633-ІХ від 11.04.2024 року суттєві зміни до Закону №2232-XII, зокрема до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII не скасовують укладений 04.01.2023 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України Контракт, не вносить зміни в суттєві та додаткові умови проходження позивачем військової служби та не свідчать про автоматичне скасування домовленостей, досягнутих сторонами до внесення відповідних змін до законодавства, а тому, на переконання суду, не можуть бути підставою для автоматичного звільнення позивача з військової служби, всупереч умовам Контракту.

Окрім того, як вбачається зі змісту пункту 4 Контракту сторони узгодили, що вони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Враховуючи те, що Контракт було укладено 04.01.2023 року, строк його дії закінчувався 04.01.2026 року, отже про бажання або небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами позивач був зобов`язаний повідомити відповідача не пізніше ніж до 04.10.2025 року, тоді як рапорт про небажання продовжувати військову службу було подано лише 27.10.2025 року, що свідчить про порушення позивачем умов п.4 Контракту.

Окрім того, термін Контракту спливав лише 04.01.2026 року, тоді як із рапортом про звільнення позивач звернувся до відповідача 27.10.2025 року, тобто на дату звернення із рапортом та на час його розгляду по суті підстави для звільнення позивача за наведеною нормою закону були відсутні, оскільки строк дії Контракту на той момент ще не закінчився.

Також, з наданих відповідачем документів судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №372 від 30.12.2025 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 06.12.2025 року №100-РС на посаду оператора відділення протидії технічним засобам розвідки взводу протидії технічним засобам розвідки батареї перехоплювачів безпілотних літальних апаратів військової частини НОМЕР_5 , з 30.12.2025 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та переведено до Військової частини НОМЕР_5 .

Отже, станом на 04.01.2026 року (час закінчення строку дії Контракту) Військова частина НОМЕР_1 не мала правових підстав для прийняття рішення щодо звільнення позивача з військової служби, оскільки він з 30.12.2025 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та переведений до Військової частини НОМЕР_5 .

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи позивачу в звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України, отже дії Військової частини НОМЕР_1 є правомірними, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволення позовної заяви слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судових витрат пов`язаних з розглядом цієї справи відсутні, отже розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.03.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса