Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №140/16154/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/16154/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Костюкевича С.Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації, Управління інфраструктури Волинської обласної військової (державної) адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Волинської обласної військової (державної) адміністрації (далі - Волинська ОДА, відповідач 1), Управління інфраструктури Волинської обласної військової (державної) адміністрації (далі - Управління інфраструктури Волинської ОДА, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування розпорядження Волинської ОДА від 19.11.2025 № 120-ос «Про звільнення ОСОБА_2 »; визнання протиправним та скасування наказу Управління інфраструктури Волинської ОДА від 19.11.2025 № 88-ос «Пpo звільнення ОСОБА_2 »; поновлення на посаді начальника управління інфраструктури Волинської ОДА; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вважаючи протиправними розпорядження Волинської ОДА від 19.11.2025 № 120-ос «Про звільнення ОСОБА_2 » та наказ Управління інфраструктури Волинської ОДА від 19.11.2025 № 88-ос «Пpo звільнення ОСОБА_2 », ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву представник Волинської ОДА позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні. Вказав, що розпорядженням Волинської ОДА від 02.07.2025 № 383 припинене Управління інфраструктури Волинської ОДА, реорганізувавши його шляхом приєднання до Департаменту економіки, інвестиційної діяльності та регіональної політики Волинської ОДА. З урахуванням згаданого розпорядження видане розпорядження начальником Волинської ОДА від 02.07.2025 № 85-ос «Про попередження ОСОБА_3 про наступне звільнення». Зазначає, що на виконання вимог Закону України «Про державну службу» (далі – Закон № 889) листом від 03.07.2025 № 4932/42/2-25 відповідачем виконані вимоги закону і позивачу було запропоновано вакантні посади державної служби, суб`єктом призначення на які є начальник обласної адміністрації. Вважає, що суб`єкт призначення з метою дотримання вимог статті 87 Закону № 889, вживав всіх можливих заходів для працевлаштування відповідача, запропонувавши вакантні посади державної служби категорії «Б» та як виключення вакантні посади категорії «В».

У відзиві на позов представник Управління інфраструктури Волинської ОДА позовні вимоги заперечив та просив відмовити у позові. Вказав, що розпорядженням Волинської ОДА від 02.07.2025 № 383 припинене Управління інфраструктури Волинської ОДА (код ЄДРПОУ 42304390), реорганізувавши його шляхом приєднання до Департаменту економіки, інвестиційної діяльності та регіональної політики Волинської ОДА. З урахуванням згаданого розпорядження видане розпорядження начальника Волинської ОДА від 02.07.2025 № 85-ос «Про попередження ОСОБА_2 про наступне звільнення», при цьому на виконання вимог Закону №889 позивачу було запропоновано вакантні посади державної служби.

В поданій до суду відповіді на відзив позивач з доводами відзивів не погодився з підстав, викладених у позовній заяві. Звернув увагу суду, що листами від 03.07.2025 №4932/42/2-25 та від 22.07.2025 №5436/42/2-25 Волинської ОДА йому було запропоновано ряд посад.

Зазначив, що 29.07.2025 на адресу Волинської ОДА ним було скеровано заяву щодо надання згоди на призначення на посаду начальника управління містобудування та архітектури облдержадміністрації (категорія «Б»), проте листом Волинської ОДА від 01.08.2025 № 5749/42/2-25 відмовлено у призначенні на дану посаду з помилковим зазначенням про відсутність 5-річного досвіду роботи, який згідно з вимогами чинного законодавства є обов`язковим для призначення на цю посаду в частині стажу організаційної і професійної роботи за фахом у сфері містобудування та архітектури. Вважає, що у нього наявний 6-річний стаж роботи за таким фахом, а відмову у призначенні через відсутність такого стажу вважає незаконною

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

10.04.2019 наказом відповідача 1 № 6-ос ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника управління – начальника відділу містобудівного кадастру та моніторингу Управління містобудування та архітектури Волинської ОДА, як такого, що переміг в конкурсі на зайняття посади державної служби.

16.03.2020 на підставі наказу відповідача 1 № 4-ос ОСОБА_1 переведений на посаду заступника начальника управління – начальника відділу містобудівного кадастру, моніторингу та земельних відносин Управління містобудування та архітектури Волинської ОДА, у зв`язку із змінами у штатному розписі управління.

Із записів трудової книжки ОСОБА_1 від 11.04.2019 слідує, що:

- 06.05.2022 згідно наказу відповідача 1 №17-ос від 06.05.2022 позивач звільнений із займаної посади за п. 5 ст. 36 КзПП України в порядку переведення в Департамент інфраструктури Волинської ОДА;

- 09.05.2022 відповідно до наказу відповідача 1 №30-ос від 06.05.2022 позивач в порядку переведення призначений на посаду заступника директора департаменту – начальника управління капітального будівництва департаменту інфраструктури Волинської ОДА;

- 09.06.2022 наказом відповідача 1 №43-ос від 09.06.2022 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно ст. 86 ЗУ «Про державну службу», за п. 1 ст. 36 КзПП України за згодою сторін;

- 10.06.2022 згідно наказу відповідача 1 №53-ос від 09.06.2022 позивач був призначений на посаду директора департаменту інфраструктури Волинської ОДА граничний строк переведення на який становить 12 місяців з дня припинення/скасування воєнного стану.

Розпорядженням Волинської ОДА №202 від 19.03.2025 Департамент інфраструктури Волинської ОДА перейменовано на управління інфраструктури Волинської ОДА.

Розпорядженням Волинської ОДА №78-ос від 13.06.2025 посаду директора Департаменту інфраструктури Волинської ОДА перейменовано на посаду начальника управління інфраструктури Волинської ОДА.

02.07.2025 розпорядженням Волинської ОДА № 383 припинене Управління інфраструктури Волинської ОДА (код ЄДРПОУ 42304390) шляхом приєднання до Департаменту економіки, інвестиційної діяльності та регіональної політики Волинської ОДА.

02.07.2025 видане розпорядження начальника Волинської ОДА № 85-ос «Про попередження Степана Білана про наступне звільнення» (з урахуванням розпорядженням Волинської ОДА № 383 від 02.07.2025).

Листом Волинської ОДА від 03.07.2025 №4932/42/2-25 ОСОБА_1 було запропоновано наступні вакантні посади: - начальник управління містобудування та архітектури облдержадміністрації (категорія «Б»); - начальник відділу забезпечення діяльності керівництва апарату облдержадміністрації (категорія «Б»); - начальник відділу – головний бухгалтер відділу фінансового-господарського забезпечення апарату облдержадміністрації (категорія «Б»); - головний спеціаліст відділу проходження державної служби управління персоналом апарату облдержадміністрації (категорія «В»); - головний спеціаліст сектору мобілізаційної роботи апарату облдержадміністрації (категорія «В»); - провідний спеціаліст сектору режимно-секретної роботи апарату облдержадміністрації (категорія «В»); - провідний спеціаліст відділу роботи із зверненнями громадян апарату облдержадміністрації (категорія «В»); - провідний спеціаліст сектору з питань запобігання та виявлення корупції облдержадміністрації.

Листом Волинської ОДА від 22.07.2025 №5436/42/2-25 продубльовані запропоновані 03.07.2025 вакантні посади державної служби категорії «Б» і «В».

29.07.2025 на адресу Волинської ОДА позивачем скеровано заяву щодо надання згоди на призначення на посаду начальника управління містобудування та архітектури облдержадміністрації (категорія «Б»).

01.08.2025 листом Волинської ОДА №5749/42/2-25 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні на посаду начальника управління містобудування та архітектури облдержадміністрації (категорія «Б»), із зазначенням – за відсутністю необхідного 5-ти річного досвіду роботи згідно з вимогами ст. 14 Закону України «Про архітектурну діяльність» в частині стажу організаційної і професійної роботи за фахом у сфері містобудування та архітектури.

Листом Волинської ОДА від 15.09.2025 № 6720/56/2-56 ОСОБА_1 додатково було запропоновано посаду державної служби (категорія «Б») завідувача сектору мобілізаційної роботи апарату Волинської ОДА.

Листом Волинської ОДА від 01.10.2025 №7111/56/2-25 додатково до пропозицій наявних вакантних посад державної служби, наданих попередніми листами, позивачу запропоновано вакантну посаду державної служби (категорія «Б») начальника управління молоді та спорту Волинської ОДА.

Листом Волинської ОДА від 23.10.2025 № 7728/56/2-25 повідомлено про відмову у призначенні на посаду начальника управління молоді та спорту Волинської ОДА (категорія «Б») з підстав не погодження кандидатури на дану посаду Міністерством молоді та спорту України, викладеного в листі цього міністерства від 21.10.2025 №1126/9.1.

17.11.2025 ОСОБА_1 подано до Волинській ОДА письмове пояснення про відмову від запропонованих в листі відповідача №8189 від 10.11.2025 йому посад з підстав невідповідності його кваліфікаційним навикам та досвіду роботи.

19.11.2025 Волинською ОДА прийнято розпорядження «Про звільнення ОСОБА_3 » №120-ос у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу з припиненням державної служби.

19.11.2025 управлінням інфраструктури Волинської ОДА було видано наказ № 88-ос «Пpo звільнення ОСОБА_2 », на підставі якого проведено повний розрахунок при звільненні.

Вважаючи, що відповідачами порушено порядок та процедуру звільнення під час прийняття оскаржуваних розпорядження та наказу, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Закону «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 (далі – Закон №586-XIV) визначено, що склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» №1160-ІV від 11.09.2003, їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій. Типове положення про структурні підрозділи місцевої державної адміністрації та рекомендаційний перелік її структурних підрозділів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 47 Закону №586-XIV, фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Гранична чисельність, фонд оплати праці працівників і витрати на утримання місцевих державних адміністрацій та їх апаратів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, в межах виділених асигнувань, визначає голова відповідної місцевої державної адміністрації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №91 «Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій» установлено граничну чисельність працівників Волинської обласної державної адміністрації, у тому числі апарату, з 01.10.2025 у кількості 524 працівники.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції України та частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889.

Відповідно до статті 5 Закону №889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 83 Закону №889 державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87 цього Закону).

Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону №889, пунктом 4 частини першої якої передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону № 889 визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Частиною четвертою статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно положень частини першої статі 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов`язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.

Таким чином, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію.

Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

З дослідженого судом Розпорядження Волинської ОДА №202 від 19.03.2025 «Про зміну назв та граничної чисельності окремих структурних підрозділів Волинської ОДА», яке додано до позову, вбачається, що у новоствореному управлінні інфраструктури (без зміни коду ЄДРПОУ) встановлено граничну чисельність – 14 штатних посад. А з дослідженого судом розпорядження Волинської ОДА №383 від 02.07.2025 «Про припинення управління інфраструктури Волинської ОДА» вбачається, що одночасно були внесені зміни до розпорядження Волинської ОДА №59 щодо структури ОДА, де позицію «управління інфраструктури виключено, а граничну чисельність Департаменту економіки, куди приєднувалось припинене Управління інфраструктури, було збільшено з 28 до 42 штатних посад (тобто додано 14 штатних посад ліквідованого управління)». Однак, відповідачами не надано жодних обґрунтувань щодо критеріїв визначення кола працівників для такого переводу, що не відповідає принципам, закладеним у Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VІ від 06.02.2012.

З огляду на викладене у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що на підставі розпорядчого акта №383 від 02.07.2025 фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Управління інфраструктури Волинської ОДА (код ЄДРПОУ 42304390), шляхом приєднання до Департаменту економіки, інвестиційної діяльності та регіональної політики Волинської ОДА.

Виходячи з цього, суд зазначає про обов`язок Волинської ОДА дотримуватися у спірній ситуації процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII).

З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, суд досліджує відповідні положення Закону №889-VIII у взаємозв`язку з нормами КЗпП України.

Аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку про персоналізований характер попередження працівників про наступне вивільнення, що зумовлено необхідністю забезпечення правового захисту працівників. При цьому, законодавцем не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про наступне вивільнення, однак таке попередження має бути адресоване саме конкретному працівнику та мати певну документальну форму вираження, що виключатиме, в подальшому, будь-які спори щодо недотримання процедури вивільнення працівника та переліку пропонованих йому посад.

Підпункт 4 пункту 21 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений Постановою КМУ від 20 жовтня 2011 року №1074 дотримання порядку звільнення працівників пов`язує з письмовим попередженням про таке звільнення працівників.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 № 1285-IXчастину 3статті 87 Закону №889 викладено в такій редакції:

« 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».

Вказана норма набула чинності з 06.03.2021, на час попередження про звільнення Голова Волинської ОДА мав обов`язок запропонувати позивачу, як державному службовцю, іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей з урахуванням переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.

Суд зазначає, що станом також на день звільнення позивача частина 3 статті 87 Закону №889 чітко закріплювала, що державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону № 889-VIII Національне агентство України з питань державної служби також роз`яснювало за №132-р/3 від 15.03.2021 окремі питання процедури звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: «Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Таким чином, оновлені положення частини третьої статті 87 Закону з 06 березня 2021 року передбачають обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону пропонувати державному службовцю відповідну посаду з урахуванням положень абзацу другого частини третьої статті 87 Закону».

Також в роз`ясненні №197-р/з від 18.09.2025 Національного агентства України з питань державної служби щодо пропозиції іншої посади державної служби у разі припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення зазначено, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон) з огляду на наведені норми Закону вбачається, що у разі настання обставин, визначених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону, суб`єкт призначення або керівник державної служби має обрати вакантну посаду або посаду тимчасово відсутнього державного службовця, за яким відповідно до Закону зберігається посада державної служби. При цьому така посада має відповідати професійній підготовці і професійній компетентності державного службовця. Тобто, одночасно з попередженням про звільнення на зазначеній підставі державному службовцю має бути запропонована відповідна рівнозначна, а за відсутності відповідної рівнозначної - нижча посада державної служби.

Суд погоджується з позицією позивача, що відповідач 1 за поданим відзивом, фактично зводить свої обов`язки за частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» виключно до формального пропонування вакантних посад, ігноруючи правові наслідки прийняття такої пропозиції державним службовцем.

Водночас, положення ч. 3, 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у системному зв`язку з принципами правової визначеності та добросовісності суб`єкта владних повноважень означають, що: пропозиція вакантної посади є юридично значущою дією; надання державним службовцем згоди на переведення породжує у суб`єкта призначення обов`язок реалізувати таке переведення, за відсутності передбачених законом перешкод.

Саме така правова позиція викладена у роз`ясненні НАДС від 18 вересня 2025 року № 197-р/з, у якому прямо зазначено, що у разі прийняття державним службовцем пропозиції посади державної служби відмова у його призначенні не допускається.

Посилання у відзиві відповідача 1 на те, що лист НАДС має виключно інформаційний характер, не спростовує його правового значення.

Національне агентство України з питань державної служби є центральним органом виконавчої влади, який відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної служби.

Таким чином, роз`яснення НАДС не створює нових правових норм, але є офіційним тлумаченням порядку застосування статті 87 Закону, яке підлягає врахуванню судом при вирішенні спору. Ігнорування такого роз`яснення фактично означало б відхід від єдиного підходу до застосування законодавства про державну службу.

Щодо покликань у додаткових поясненнях від 07.01.2026 відповідача 1 на необов`язковість роз`яснення НАДС від 18.09.2025 № 197-р/з, суд погоджується з позицією позивача, що відповідач 1 невірно вважає роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 18.09.2025 № 197-р/з як такі, що «не заслуговують на увагу» з підстав їх ненормативного характеру.

Позивач не ототожнює роз`яснення НАДС із нормативно-правовим актом та не стверджує, що воно встановлює нові правові норми. Посилання на зазначене роз`яснення здійснюється як на офіційну позицію центрального органу виконавчої влади, який відповідно до статті 13 Закону України «Про державну службу» забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної служби. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що ненормативні акти, листи та роз`яснення органів влади не створюють правових норм, однак можуть враховуватися судом як джерело тлумачення законодавства, якщо вони не суперечать закону та узгоджуються з його змістом.

Твердження представника облдержадміністрації про «суперечливість» роз`яснення НАДС є безпідставним. Зміст роз`яснення полягає у тому, що суб`єкт призначення не має дискреції відмовляти у переведенні державному службовцю на раніше запропоновану посаду, за умови, що така посада відповідає професійній підготовці та професійній компетентності державного службовця. Зазначене положення повністю узгоджується з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» та не створює нових правил, а лише конкретизує зміст законодавчої норми. А наведена відповідачем 1 судова практика (справи №212/1743/17-а, №200/591/19-а, №826/2426/16, №420/37916/24) стосується випадків, коли листи або роз`яснення використовувалися як самостійна правова підстава для прийняття рішень, що є принципово відмінним від обставин цієї справи. У даному ж випадку роз`яснення НАДС використовуються не як джерело права, а як підтвердження офіційного розуміння спеціальним органом змісту статті 87 Закону у сукупності з нормами закону та усталеною судовою практикою Верховного Суду щодо гарантій при звільненні державних службовців. Саме по собі посилання відповідача 1 на ненормативний характер роз`яснення НАДС не спростовує ключової обставини, а саме відповідач фактично визнає, що пропонував позивачу посади, призначення на які було об`єктивно неможливим, або щодо яких він наперед знав про відсутність необхідних правових передумов для призначення.

Роз`яснення НАДС не є нормативно-правовим актом, однак його використання як джерела офіційного тлумачення спеціального законодавства не суперечить ані статті 7 КАС України, ані практиці Верховного Суду, і не звільняє відповідача 1 від обов`язку довести реальне, а не формальне виконання вимог статті 87 Закону України «Про державну службу».

Щодо посилання в розпорядженні № 120 від 19.11.2025 про звільнення позивача на норми ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII від 12.05.2015 як на підставу для відмови в позові через викладені в ньому норми, суд вважає за необхідне зазначити.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

03.07.2025 позивач отримав попередження про наступне звільнення за підписом начальника Волинської ОДА.

Проте, ні ст. 10 чи ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ні іншими положеннями даного закону не врегульовано питання припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з ліквідацією посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, а отже необхідно керуватися спеціальним законом, який регулює відносини щодо припинення державної служби із зазначених підстав є саме Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, зокрема ч. 3 ст. 87 даного Закону.

До спірних правовідносин, які пов`язані саме з припиненням державної служби з вищевказаних підстав, підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, а саме ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу». В свою чергу, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не підлягають застосуванню, у даній справі що стосується питання відсутності підстав для запропонування позивачу інших наявних вакантних посад.

Отже, положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не звільняє суб`єкта призначення від обов`язку дотримуватись положень ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» під час процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу.

Частина 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», яка є спеціальною нормою, не містить жодних виключень, за наявності яких суб`єкт призначення звільнявся би від обов`язку дотримуватись положень даної норми під час здійснення процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, в т.ч. й щодо переведення державного службовця за його згодою на одну з вакантних посад.

За таких підстав, незалежно від того, чи призначений державний службовець на посаду без проведення конкурсу на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», чи за результатами проведеного конкурсу, суб`єкт призначення у разі здійснення процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з ліквідацією посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, зобов`язаний перевести державного службовця за його згодою на одну з вакантних посад.

В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

Частиною 2 статті 64 Конституції України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України було введено воєнний стан.

З метою врегулювання окремих питань трудових відносин між працівником та роботодавцем в умовах воєнного часу, враховуючи необхідність забезпечення збалансованості між скороченням видатків роботодавців на оплату відпусток, надурочних годин, годин роботи у святкові та вихідні дні тощо, та забезпеченням мінімально необхідних прав та гарантій працівників, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-IX (далі – Закон №2136).

Статтею 1 Закону №2136 передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами 2 та 3 статті 1 Закону №2136 передбачено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З огляду на зазначене, судом не встановлено, що даним законом обмежено гарантоване Конституцією України, а саме частиною 6 статті 43, право громадян на захист від незаконного звільнення.

Водночас, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» взагалі не врегульовано питання припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з ліквідацією посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу.

Таким чином, відповідач 1 був зобов`язаний запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням його кваліфікації та інших обставин. Верховний суд у постанові від 13.03.2025 в справі №320/13326/23 погодився із вищезазначеною позицією апеляційного адміністративного суду в подібних правовідносинах.

Отже, можливість звільнення на підставі пункту 1 частини 1статті 87 Закону №889-VІІІ законодавцем безпосередньо була пов`язана з відсутністю можливості запропонувати відповідну посаду, а також у разі відмови державного службовця від переведення на запропоновану посаду.

Суд зауважує, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня звільнення, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону №889-VIII рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служб урахуванням рівнів державних органів.

Відповідач 1 надав додаткові пояснення та документи до матеріалів позову, якими підтвердив наявність вакантних посад, а саме: штатні розписи апарату Волинської ОДА та окремих структурних підрозділів на день попередження позивача про наступне звільнення та Списки посад та працівників станом на день звільнення позивача, які досліджені судом, де вбачається більше 30-ти вакантних посад державної служби у відповідача 1 на момент попередження позивача про звільнення та звільнення.

Поряд з тим ОСОБА_1 не були запропоновані всі вакантні посади, а лише ті, про які зазначено в листах відповідача 1 до позивача.

Отже, у розглядуваному випадку відповідач 1 як роботодавець не повністю виконав свій обов`язок щодо надання працівнику пропозицій усіх наявних вакантних посад для їх зайняття, оскільки не запропонував позивачу вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку він може виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо із дня попередження про звільнення й до дня звільнення.

Подання позивачем письмового пояснення від 17.11.2025 про відмову від запропонованих відповідачем 1 посад в листі від 10.11.2025 № 8189, що були наявні по інших самостійних структурних підрозділах відповідача (одна з яких категорії «Б» головного бухгалтера, що не відповідає отриманій позивачем освіті, інші – категорії «В», частина з яких вакантні на період з відпустки по догляду за дитиною) не змінює висновок суду про те, що відповідачем 1 були запропоновані не всі вакантні посади державної служби.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач 1 запропонував дві посади, прийняв заяви позивача про згоду, однак відмовив у призначенні, що свідчить про непослідовність та формальний підхід до реалізації гарантій, передбачених статтею 87 Закону України «Про державну службу». Це є внутрішньо суперечливим та свідчить про зловживання процедурою пропозиції вакантних посад. Пропозиція посади, на яку особа завідомо не може бути призначена, не може вважатися належним виконанням обов`язку роботодавця, оскільки така пропозиція не створює реальної альтернативи звільненню.

Відповідач 1 в додаткових поясненнях від 07.01.2026, посилається на судову практику у справі №755/12428/22, однак вона є такою, що не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на істотну відмінність фактичних обставин та правового регулювання. У зазначеній справі судами було встановлено, що позивачу реально та неодноразово пропонувалися вакантні посади, запропоновані посади відповідали його досвіду, освіті та кваліфікації, і саме позивач самостійно обирав посади, які не відповідали його професійному рівню, що і стало підставою для законного звільнення.

Натомість у даній справі ситуація є принципово іншою, оскільки відповідач 1 пропонував позивачу частину посад, призначення на які було об`єктивно неможливим (у зв`язку з обов`язковістю погодження центрального органу виконавчої влади або наявністю спеціальних кваліфікаційних вимог, яким позивач, за твердженням самого відповідача, не відповідав). Пропозиція таких посад не створювала реальної альтернативи звільненню, а носила формальний характер, де позивач фактично не міг претендувати на заявлені вакантні посади, тобто має місце формальне виконання відповідачем 1 обов`язку з пропозиції вакантних посад без реального наміру забезпечити переведення чи призначення позивача.

Наведена відповідачем вищевказана судова практика не підтверджує правомірність його дій, а навпаки — опосередковано підтверджує позицію позивача про те, що вирішальним є не кількість запропонованих посад, а їх реальна доступність та відповідність професійним компетентностям особи.

Як встановлено судом, письмове попередження про наступне звільнення винесено відповідачем 03.07.2025. Разом з тим, з 08.07.2025 по 14.07.2025; з 15.07.2025 по 18.07.2025 позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листками не працездатності від 08.07.2025 № 17908923-2033179277-1.1 та від 15.07.2025 № 17908923-2033288651-1.1, після чого з 19.07.2025 по 01.08.2025 знаходився на роботі в управлінні інфраструктури облдержадміністрації.

З 01.08.2025 по 05.08.2025; з 06.08.2025 по 14.08.2025; з 15.08.2025 по 22.08.2025; з 23.08.2025 по 29.08.2025; з 01.09.2025 по 05.09.2025; з 06.09.2025 по 14.09.2025; з 15.09.2025 по 19.09.2025; з 20.09.2025 по 24.09.2025; з 25.09.2025 по 03.10.2025; з 06.10.2025 по 10.10.2025; з 11.10.2025 по 19.10.2025; з 20.10.2025 по 24.10.2025; з 27.10.2025 по 31.10.2025; з 01.11.2025 по 07.01.2025 знову хворів та перебував на лікарняному, що підтверджується листками не працездатності.

З розпорядження Волинської ОДА від 02.07.2025 № 85-ос «Про попередження ОСОБА_3 про наступне звільнення», ураховуючи розпорядження начальника Волинської ОДА Івана Рудницького від 02.07.2025 № 383 «Про припинення управління інфраструктури Волинської ОДА», позивача попереджено про наступне звільнення з посади начальника управління інфраструктури Волинської ОДА на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» 03.07.2025, а звільнено 19.11.2025, тобто після спливу 30 календарних днів з моменту ознайомлення з таким попередженням про звільнення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Також, ч. 5 вищевказаної статті передбачає, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Окрім того, в частині 1 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також зазначено, що у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Однак, відповідач 1 не виконав свій обов`язок про звільнення позивача в межах 30-ти денного календарного строку з моменту попередження, не прийнявши розпорядження про звільнення на підставі ч. 5 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», а також на підставі частини 1 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Що стосується звільнення позивача із займаної посади начальника управління інфраструктури Волинської ОДА 19.11.2025, в частині повідомлення по наступне звільнення відповідачем у розпорядженні від 02.07.2025 № 85-ос «Про попередження Степана Білана про наступне звільнення» не конкретизовано самої дати звільнення, а прописано лише посилання на норму закону - ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» згідно з якою суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Разом з тим, відповідач 1 у своїх листах від 03.07.2025 № 4932/42/2-25 та від 22.07.2025 № 5436/42/2-25 у яких пропонує вакантні посади зазначає, що про згоду на призначення на одну із запропонованих посад потрібно повідомити до 01.08.2025 про що 29.07.2025 на адресу Волинської ОДА позивачем було скеровано заяву щодо надання згоди на призначення позивача на посаду начальника Управління містобудування та архітектури облдержадміністрації (категорія «Б»). 01.08.2025 ОСОБА_1 отримав лист Волинської ОДА від 01.08.2025 № 5749/42/2-25 про відмову на призначення його на посаду начальника управління містобудування та архітектури облдержадміністрації (категорія «Б»), після чого відповідач не приймав жодного рішення про звільнення аж до 19.11.2025, чим в свою чергу порушив процедуру звільнення, оскільки ним не дотримано терміни звільнення, надавши письмову відмову про призначення на одну із запропонованих посад. Такі ж самі дії відповідач 1 вчиняє, коли пропонує додатково іншу посаду, на яку позивач погодився, а відповідач відмовив. Тобто, дії відповідача з 01.08.2025 по 19.11.2025 фактично призвели до невизначеності у трудових відносинах після завершення термінів попередження, встановлених законодавством, що в свою чергу призвело до порушення суб`єктом владних повноважень вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Невиконання вимоги після попередження про звільнення протягом 30 календарних днів та наступне звільнення зі значним запізненням, свідчить про порушення суб`єктом призначення порядку звільнення, що є підставою для поновлення на роботі. Тобто, відповідач 1 був зобов`язаний, або звільнити у визначений строк або повідомити позивача про продовження їхніх трудових відносин, чого зроблено не було.

Щодо доводів відповідача 1 в додаткових поясненнях від 07.01.2026 про відсутність порушень строків звільнення та дискреційність його повноважень.

Доводи відповідача 1 про те, що звільнення позивача після спливу 30 календарних днів з моменту попередження не порушує вимог статті 87 Закону України «Про державну службу» з огляду на дискреційний характер повноважень суб`єкта призначення, є помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

Частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» прямо встановлено, що державний службовець попереджається про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів. Зазначений строк є гарантією стабільності публічної служби, має імперативний характер спрямований на забезпечення реальної можливості переведення або працевлаштування.

Закон не передбачає можливості довільного продовження або «відкладення» моменту звільнення після спливу 30-денного строку з мотивів розсуду суб`єкта призначення.

Також, посилання відповідача 1 на частину п`яту статті 87 Закону України «Про державну службу» є юридично некоректним. Формулювання розпорядження може бути видане у період тимчасової непрацездатності не змінює та не скасовує обов`язковість дотримання 30-денного строку попередження та не надає суб`єкту призначення права ігнорувати процесуальні гарантії, встановлені тією ж статтею.

Отже, зазначена норма регулює лише допустимість видання розпорядження під час лікарняного, а не питання строків звільнення після попередження.

Відтак, не скасовує гарантій держслужби, покликання відповідача 1 на частину першу статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки зазначений Закон є загальним, правовідносини публічної служби врегульовані спеціальним Законом України «Про державну службу», а спеціальний закон не містить норм, які дозволяють ігнорувати або модифікувати 30-денний строк попередження. Застосування загального закону не може погіршувати правове становище державного службовця порівняно зі спеціальним Законом.

Відповідач 1 помилково ототожнює право видати розпорядження під час лікарняного з правом довільно визначати момент звільнення поза межами, встановленими Законом.

Дискреційні повноваження, на які посилається відповідач 1, можливі лише у випадку наявності кількох правомірних альтернатив, кожна з яких відповідає вимогам Закону. У даному випадку Закон не передбачає альтернативних строків звільнення після спливу 30 календарних днів і суб`єкт призначення зобов`язаний діяти відповідно до встановленої процедури, а не на власний розсуд.

Отже, питання дотримання строків звільнення не є сферою дискреції, а є сферою обов`язкового правового регулювання. Тобто, фактичне звільнення позивача після спливу встановленого Законом строку свідчить про порушення процедури звільнення, ігнорування імперативних гарантій статті 87 Закону, неправомірне використання категорії «дискреції» для виправдання процесуальних порушень. Саме по собі формальне посилання на судову практику щодо дискреційних повноважень не може легітимізувати відступ від чітко визначених Законом строків.

Таким чином, доводи відповідача 1 про дискреційний характер його повноважень у питанні строків звільнення не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про державну службу», оскільки 30-денний строк попередження є імперативною процесуальною гарантією, недотримання якої тягне протиправність звільнення незалежно від мотивів та суб`єктивної оцінки суб`єкта призначення.

Також на переконання суду, відмова відповідача 1 зазначена в листі 5749/42/2-25 від 01.08.2025 у призначенні позивача на вакантну посаду начальника управління містобудування та архітектури облдержадміністрації, на яку ОСОБА_1 заявою від 29.07.2025 надав свою згоду, як такий, що володіє 6-річним професійним досвідом за фахом, із зазначенням відповідачем 1 – за відсутністю необхідного досвіду роботи згідно з вимогами ст. 14 Закону України «Про архітектурну діяльність» в частині стажу організаційної і професійної роботи за фахом у сфері містобудування та архітектури не менше 5 років (помилково відповідачем 1 вказано як наявний 3 роки 25 днів) не ґрунтується на вимогах законодавства.

Так, з досліджених судом дипломів про вищу освіту: №2101779, ДСК №276874, ВК №28261421 вбачається, що ОСОБА_1 здобув фах: менеджмент організацій, спеціаліста із землеустрою та кадастру та магістра із архітектури та будівництва, а за даними трудової книжки з 11.04.2019 по 06.05.2022 працював у Волинській ОДА на посадах начальника відділу містобудівного кадастру та моніторингу - заступника начальника управління містобудування та архітектури, а з 09.05.2022 по 23.06.2025 – начальником управління капітального будівництва - заступником та директором Департаменту інфраструктури.

З дослідженого судом Положення про управління містобудування та архітектури, де працював позивач на посаді начальника відділу містобудівного кадастру та моніторингу з 11.04.2019 о 06.05.2022, вбачається, що дане управління та її керівник в тому числі координує діяльність в межах області системи містобудівного кадастру, аналізує розробку містобудівної документації, готує рішення щодо комплексного планування територій на регіональному рівні та сфери планувань, забудови та використання територій та їх архітектурного вигляду у адміністративно-територіальному устрої, забудови населених пунктів на території області, організовує ведення містобудівного кадастру, моніторингу та земельних відносин, збереження об`єктів архітектурної та містобудівної спадщин, а також координує діяльність підприємств, установ та організацій, які виконують роботи, надають послуги у сфері містобудування та архітектури, де в позивача загальний строк перебування на посаді – 3 роки 25 днів.

З дослідженого судом Положення про департамент інфраструктури, його структурний підрозділ – управління капітального будівництва та повноваження їх керівників, де позивач працював з 09.05.2022 по 23.06.2025 на посадах начальника управління капітального будівництва – заступника директора Департаменту та директора Департаменту інфраструктури вбачається, що на даний Департамент та його структурні підрозділи покладаються функції в тому числі з організації та координації в галузі будівництва, реконтрукції об`єктів житлової, виробничої та комунальної інфраструктури, капітального будівництва, дорожнього господарства, інженерно-транспортної інфраструктури, де в позивача строк перебування на цих посадах становить 3 роки 1 місяць 13 днів.

Оскільки сфера містобудування та архітектури в області за вищевказаним Положенням охоплює і організацію та координацію в галузі будівництва населених пунктів та районів, їх планування й забудову, в тому числі і архітектурно-планувальну, інженерну та транспортну інфраструктуру, беручи до уваги, що позивач з 09.05.2022 по 23.06.2025 виконував обов`язки та перебував на посадах, що передбачають організацію та координацію діяльності і у сфері будівництва об`єктів житлової, виробничої та комунальної інфраструктури, відтак, неврахування періоду роботи позивача з 09.05.2022 по 23.06.2025 (3 роки 1 місяць 13 років) до роботи за фахом при відмові відповідача 1 у призначенні на вакантну посаду начальника Управління містобудування та архітектури облдержадміністрації через «відсутність необхідного 5-річного досвіду професійної роботи за фахом» при фактично наявному стажі такої роботи за фахом більше 6-ти років, порушує вимоги абз. 2 ч. 3 п. 3 ст. 87 Закону №889 щодо пропонування держслужбовцю іншої рівнозначної посади державної служби, що є самостійною підставою для визнання наказу та розпорядження про звільнення з посади у зв`язку із скороченням чисельності (штату) протиправними та поновлення на посаді такої особи.

Отже, за встановлених у цій справі обставин, зазначене розпорядження Волинської ОДА №120-ос від 19.11.2025 щодо звільнення позивача з посади та наказ відповідача 2 про звільнення № 88-ос від 19.11.2025 є протиправними, та визнаються такими, що були винесені усупереч вимог Закону № 889-VIІІ, зокрема статті 87, що проявилося у порушенні процедури припинення держслужби через недотримання строків звільнення, формальне пропонування вакантних посад відповідно до компетентності, незаконна відмова від переведення на запропоновану посаду, через відсутність необхідного стажу при фактично наявному стажу роботи за фахом, а також у невиконанні відповідачем 1 зобов`язання щодо пропонування всіх вакантних посад державної служби в апараті та структурних підрозділах, що є істотними порушеннями процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, які впливають на остаточний її результат, яким в контексті цієї справи є спірні розпорядження та наказ про звільнення. Наслідком цих порушень є те, що такі оскаржувані акти видані усупереч вимог, передбачених ст. 87 Закону № 889-VIІІ, не відповідають критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, а отже підлягають скасуванню як протиправні.

Схожий підхід щодо застосування статті 87 Закону № 889-VI Верховний Суд висловив у постановах від 22 грудня 2022 року у справі №640/17678/21, та від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21 та в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 07.03.2023 в справі №280/7020/21.

Доводи відзиву відповідачів про законність та обґрунтованість рішень про звільнення позивача з посиланням на те, що перед його винесенням було додержано необхідних умов, які передують звільненню, а саме, на виконання вимог частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» позивача було належним чином повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, правомірність оскаржуваного розпорядження та наказу жодним чином не доводять, оскільки як встановлено судом, зазначені рішення відповідачами були прийняті з порушенням встановленої законом процедури.

При вирішенні даної справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, ОСОБА_1 слід поновити на посаді з якої його звільнено, а саме: начальника управління інфраструктури Волинської ОДА з 20.11.2025.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці за правилами», передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два повні календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

З дослідженого судом розрахункового листа по зарплаті ОСОБА_1 за 2025 рік вбачається, що той перед звільненням в липні-листопаді часто перебував на лікарняному, а в квітні-травні 2025 року перебував у щорічній відпустці, тому на переконання суду розрахунок середнього заробітку слід брати за два місяці: лютий – березень 2025 року, де позивач відпрацював всі робочі дні. Так, кількість фактично відпрацьованих позивачем робочих днів у лютому 2025 року склала 20 днів, у березні – 21 робочий день, всього 41 робочий день, а тому середньоденна заробітна плата становитиме 2 531,32 грн (39 874,84 грн + 63 909,66 грн / 41 робочий день).

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Позивач був звільнений 19.11.2025, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.11.2025 (наступний день після звільнення) по 13.03.2026 (до дня ухвалення рішення у справі) становить 82 робочих дні.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 207 568,24 грн (2 531,32 грн х 82 робочих дні).

Отже, на користь позивача належить стягнути 207 568,24 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу(підпункт168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Отже, Управління інфраструктури Волинської ОДА, як податковий агент відповідно до норм Податкового Кодексу України та, як страхувальник відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язане виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

При цьому, суд зауважує, що у пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Крім того, відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З урахуванням вищенаведених положень рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 51 892,25 грн.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата незаконно звільненому працівнику, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Указана норма права, окрім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Також у постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що за змістом частини другої статті 235 КЗпП України при поновленні на роботі виплата працівнику середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про державну службу», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Волинської обласної військової державної адміністрації від 19.11.2025 № 120-ос «Про звільнення ОСОБА_3 ».

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління інфраструктури Волинської обласної державної військової адміністрації від 19.11.2025 № 88-ос «Про звільнення ОСОБА_3 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління інфраструктури Волинської обласної військової державної адміністрації з 20.11.2025.

Стягнути з Управління інфраструктури Волинської обласної державної військової адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 207 568,24 грн (двісті сім тисяч п`ятсот шістдесят вісім гривень 24 копійки).

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 51 892,25 грн (п`ятдесят одну тисячу вісімсот дев`яносто дві гривні 25 копійок) підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Волинська обласна військова державна адміністрація (43027; Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 9; код ЄДРПОУ 13366926).

Відповідач 2: Управління інфраструктури Волинської обласної військової державної адміністрації (43027; Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 9; код ЄДРПОУ 42304390).

Суддя С.Ф. Костюкевич