Постанова від 12 березня 2026 р. у справі №464/1402/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/1402/25 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.

Провадження № 22-ц/811/2166/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Чижа Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття арешту,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просив скасувати арешт на частку квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову покликався на те, що 15.03.2010 в рамках кримінальної справи № 144-2860, порушеної відносно нього, постановою старшого слідчого СУ ГУ МВС України у Львівській області Кобасяр І.В. накладено арешт на частку квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим, на даний момент позивач більше 7 років не перебуває ні в статусі підозрюваного, ні в статусі обвинуваченого по даній кримінальній справі, ні по будь-яким іншим провадженням. Крім того, згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 22.11.2024, відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності відсутні. Жодних підстав для продовження арешту не існує. Натомість наявність арешту перешкоджає позивачу, як співвласнику користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

На підставі наведеного просив задовольнити його позов.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 20.05.2025 позов задоволено.

Знято арешт з частини квартири АДРЕСА_1 , накладений відповідно до постанови слідчого СУ ГУ МВСУ у Львівській області Кобасяр І.В. від 15.03.2010 у кримінальній справі №144-2860.

Рішення суду оскаржило Головне управління Національної поліції у Львівській області, подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Зазначає, що Національну поліцію України утворено як новий орган, а не реорганізовано як правонаступника міліції. Відтак, відокремленість ГУНП у Львівській області та Головного управління МВС України у Львівській області підтверджується тим, що останнє залишається деліктоздатним і самостійно несе юридичну відповідальність за шкоду, заподіяну його протиправними діями. Суди неодноразово визнавали протиправними дії чи бездіяльність саме ГУ МВС України у Львівській області та зобов`язували його усунути порушення. У разі правонаступництва ГУНП перейняло б усі права та обов`язки, зокрема й відповідальність за дії ГУ МВС, чого не відбулося. З матеріалів справи вбачається, що арешт майна ОСОБА_4 (реєстраційний № 9672769) зареєстрований 29.03.2010 Першою львівською державною нотаріальною конторою на підставі кримінальної справи № 144-2860 від 15.03.2010, за постановою старшого слідчого СУ ГУ МВСУ у Львівській області Кобасяра І.В. Отже, ГУНП у Львівській області не було ініціатором накладення обтяження. Так, позивач не навів жодних протиправних дій ГУНП та не обґрунтував, які саме його права були порушені цим органом у 2010 році, коли ГУНП ще не існувало. Визнання Національної поліції правонаступником органів міліції суперечило б меті реформи. З огляду на викладене, ГУНП у Львівській області, як новостворена з 07.11.2015 установа, не може бути належним відповідачем у даній справі.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , надійшли письмові клопотання про розгляд справи за їх відсутності, тому неявка учасників, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності, а фіксування судового процесу згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру № С-05607 від 28.12.2006, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Вказане також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14430629 від 03.05.2007.

З витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 26666178 вбачається, що на підставі постанови старшого слідчого СУ ГУ МВСУ у Львівській області від 15.03.2010 у кримінальній справі №144-2860 накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ). Вказане також підтверджується постановою старшого слідчого СУ ГУ МВС України у Львівській області Кобасяр І.В. від 15.03.2010, якою накладено арешт на частину спірної квартири.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 20.09.2018 задоволено клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строків давності та обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.190 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 закрито.

Згідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожний громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права власності. Зокрема, встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Вбачається, що визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 покликався на те, що через наявність не скасованого арешту, накладеного на його майно, він позбавлений можливості в повному обсязі розпоряджатися квартирою, тому просив просив скасувати арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року.

При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.01.2021 у справі № 641/1814/20, провадження № 61-18659св20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

У постанові від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновками районного суду про наявність підстав для зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, правильно встановив відсутність підстав для продовження дії обтяження на майно позивача, а також врахував, що наявність арешту впливає на здійснення позивачем його прав, як власника майна,

Надаючи оцінку аргументам Головного управління Національної поліції у Львівській області про те, що воно не є правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, апеляційний суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 04.03.2014 у справі № 21-8а14, від 27.05.2014 у справі № 21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

Аналогічність завдань міліції та поліції встановлена статтею 3 Закону України «Про міліцію» та статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно. Ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується.

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 13.03.2026

Головуючий

Судді