Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №608/1113/25 — Чортківський районний суд Тернопільської області

Копія:

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2026 року Справа № 608/1113/25

Номер провадження2-а/608/14/2026

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі :

головуючої судді Запорожець Л. М.

за участю секретаря с/з Фаштиковської М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові справу адміністративного судочинства за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В позовній заяві вказав, що 18 вересня 2024 року в м. Тернополі, вул. Коновальця, 8, головним спеціалістом-інспектором з паркування сектору конторю за паркуванням ТЗ УМІ ТМР управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради Кравчуком Олександром Олександровичем винесено постанову РАП № 2489893268, про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 гривень.

В постанові вказано, що 06 вересня 2024 року о 11 год. 21 хв. водій транспортного засобу Ford, д.н.з. НОМЕР_1 в м. Тернопіль, вул. Оболоня здійснив стоянку на майданчику для платного паркування, з не оплатою вартості послуг за користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш, як на 10 хвилин користування майданчиком, чим порушено ч. 1 ст. 52-2 ЗУ «Про дорожній рух» та абз 2 п. 36 Правил паркування транспортних засобів затверджених постановою КМУ №1342 .

Постанову вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки правила паркування він не порушував.

Так, він є особою з інвалідністю, що підтверджується копією посвідчення.

В момент зупинки, відведене для осіб з інвалідністю місце було зайняте, тому він здійснив зупинку у найбільш доступному місці. Саме місце зупинки не було обладнане апаратами для паркування, та не було відомостей про оплату. Попередні рази на місце зупинки до нього підходив працівник з паркування та встановлював обставини. Після того, як він повернувся з ринку до автомобіля 06 вересня 2024 року, на автомобілі не було жодного повідомлення про наявність штрафу чи будь - якого порушення. Постанова у його присутності не складалася, права йому роз`яснено не було. Про наявність постанови він дізнався лише 12 травня 2025 року з повідомлення від приватного виконавця Вариводи, що є грубим порушенням порядку притягнення до відповідальності та підставою для скасування постанови.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152-1 КУпАП. Крім цього, уповноважена особа, під час винесення постанови не з`ясувала усіх обставин справи, а також не досліджена взагалі та не доведена суб`єктивна сторона даного адміністративного правопорушення.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Скиба В. М. в судове засідання не з`явилися, на адресу суду поступила заява про розгляд справи у їхній відсутності, позовні вимоги підтримують, просять задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, на адресу суду поступив відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, в задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на обставини, викладені в ньому. Постанову вважає законною, обґрунтованою та об`єктивною, а інспектор з паркування діяв правомірно, у межах своїх повноважень у спосіб, передбачений законом.

Зазначає, що 06.09.2025 року о 11.21 год. водієм транспортного засобу РОКЕ) днз В01281ВВ здійснено стоянку для платного паркування, за адресою Оболоня, з неоплатою за користування майданчиком для платного паркування.

По даному факту головним спеціалістом - інспектором з паркування управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради Кравчуком О.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серія за ч. 1ст.152-1 КУпАП.

Відповідно до ч. 3 ст. 279-1 КУпАП, якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу вказану ст. 14-2 КУпАП на місці, інспектор з паркування зобов`язаний розмістити на лобовому склі повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності.

Постанова про накладення адміністративного стягнення винесена після встановлення відповідальної особи відповідно ст.279-1 Кодексу України про накладення адміністративного стягнення.

У разі не дотримання вимог, а саме розташування транспортного засобу за відсутності на ньому розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю», а також не на спеціально відведеному місці., отримання послуг з паркування на майданчику для платного паркування повинно бути сплачено на загальних підставах.

Згідно примітки до ст. 14-2 КупАП зазначеної норми режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото (відеофіксації) обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих обєктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів.

Інспектором з паркування, з метою належного фіксування факту порушення правил зупинки, стоянки або паркування водієм транспортного засобу марки РОІШ з державними номерними знаками В01281ВВ здійснено фотофіксацію в кількості сім фото з різних протилежних ракурсів, з відображенням 1) дати і часу (моменту),- 2)місця розташування даного транспортного засобу до нерухомих об;ектів, та встановлено географічні координати що повністю відповідає вимогам Примітки с.14-2 КУпАП.

Відповідно до ч. 1ст. 152-1 КУпАП, порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, є адміністративним правопорушенням, що тягне за собою накладення відповідної о адміністративного стягнення.

Під не оплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти не оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).

Із наданих фотознімків, в якості доказу правомірності винесеного рішення, вбачається, що з моменту першої і до останньої фіксації транспортного засобу пройшло більше 10 хвилин.

В даному випадку, як вбачається з фото матеріалів його транспортний засіб був розміщений на платному місці а не на місці, призначеному для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. В даному випадку не дотримано спеціальної умови, яка визначена законодавством - не на спеціально відведеному місці для паркування ірашлшрінил засобів осіб з інвалідністю.

Паркування транспортного засобу позивачем, особою з інвалідністю на платному паркувальному майданчику не звільняє від обов`язку оплати паркувального майданчика, оскільки законодавцем визначено умови звільнення від оплати, а саме на спеціально відведених (позначених) на цих майданчиках місцях,а також значок «особа з інвалідністю».

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_1 адвокат Скиба В.М. зазначив, що представником відповідача до матеріалів справи долучено фотозображення на яких відсутня відмежувальна лінія синього кольору, яка вказує на належність майданчика для платного паркування, а також відсутній дорожній знак, який вказує на платне паркування. Дані обставини вказують на те, що транспортний засіб сфотографований за межами майданчику для платного паркування.

Також, як заперечення позову представник відповідача вказує, що з моменту першого фото фіксування до останнього пройшло більше 10 хвилин.

Однак, даний довід є лише припущенням, оскільки не відображає повної картини подій, що мали місце.

Так, водій транспортного засобу після стоянки 5 хвилин не обмежений у русі та не вчиняє жодних порушень правил паркування здійснив рух автомобіля з виїздом з майданчику для паркування, зробив проїзд шукаючи інше місце для паркування, зокрема місце для транспортних засобів з інвалідністю та не знайшовши такого, проїхавши навкруги здійснив стоянку автомобіля поблизу першого місця. Такі дії вказують на інше розташування автомобіля та не можуть продовжувати час паркування (за умови доведення платного майданчику), а тому в його діях відсутній склад правопорушення.

При цьому, до матеріалів справи не долучено безпервне відео з місця події та роботи інспекторів.

Незрозумілою є позиція відповідача щодо зазначення позивачем щодо стоянки саме на платній паркувальній зоні.

Так, позивачем дана обставина зазначалась з обставин зазначених у постанові відповідачем, а не з власного доводу.

Більше того, внаслідок відсутності розмежувальних ліній та надіслання копії постанови з додатками позивачу останній взагалі не знав та не розумів щодо якого факту та порушення винесена постанова.

Крім цього, з долучених до матеріалів справи фотозображень неможливо встановити наявність місць для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю та саме здійснення стоянки саме не у тому місці для місць для осіб з інвалідністю.

Враховуючи заяву позивача та його представника, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких мотивів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Судом встановлено, що 18 вересня 2024 року в м. Тернополі, вул. Коновальця, 8, головним спеціалістом-інспектором з паркування сектору конторю за паркуванням ТЗ УМІ ТМР управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради Кравчуком Олександром Олександровичем винесено постанову РАП №2489893268, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 гривень.

В постанові вказано, що 06 вересня 2024 року о 11 год. 21 хв. водій транспортного засобу Ford, д.н.з. НОМЕР_1 в м. Тернопіль, вул. Оболоня, здійснив стоянку на майданчику для платного паркування, з не оплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів, більш як на 10 хвилин користування майданчиком, чим порушив ч. 1 ст. 52-2 ЗУ «Про дорожній рух» та абз 2 п. 36 Правил паркування транспортних засобів затверджених Постановою КМУ №1342.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожньалл руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Празнл дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього рухг, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями ас: бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам., виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

За змістом ч. 1 ст. 152-1 КУпАП порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.

Відповідно до примітки вказаної статті, під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти несплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з' ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до ч.1 ст.52-2 Закону України «Про дорожній рух» при розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення.

Частиною 2 статті 52-2 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами 6 та 7 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб та транспортних засобів, які відповідно до закону та/або рішення відповідної міської, селищної, сільської ради звільняються від оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів на спеціально відведених (позначених) на цих майданчиках місцях.

За змістом ч. 6 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю.

Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів.

Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Разом з тим, частина 7 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачає, що якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

З метою врегулювання порядку надання пільг щодо безоплатного паркування особами з інвалідністю, постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №585 затверджено Порядок надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів (далі - Порядок №585).

Відповідно до п.2 Порядку №585 право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається, зокрема, водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії).

Згідно з п.4 Порядку №585 документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність.

Як встановлено, позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, що підтверджується копією посвідчення. В момент зупинки, відведене місце було зайняте, тому останній здійснив зупинку у найбільш доступному місці. Саме місце зупинки не було обладнане апаретами для паркування, та не було відомостей про оплату.

Зі слів позивача, попередні рази на місце зупинки до нього підходив працівник з паркування та встановлював обставини.

Після того, як позивач ОСОБА_1 повернувся з ринку до автомобіля 06 вересня 2024 року, на автомобілі не було жодного повідомлення про наявність штрафу чи будь - якого порушення. Про наявність постанови позивач ОСОБА_1 дізнався лише 12 травня 2025 року з повідомлення від приватного виконавця Вариводи (скрин -копії додаються), що також є грубим порушенням порядку притягнення до відповідальності.

З диспозиції вказаної статті вбачається, що суб"єктивна сторона вказаного правопорушення характеризується лише прямим умислом.

В свою чергу, матеріали справи доводять, що у позивача був відсутній умисел на ухилення від оплати коштів за паркування, оскільки останній користується пільгами щодо сплати послуг, що стверджується пенсійним посвідченням про наявність З групи, тому в даному випадку відсутній склад, адміністративного правопорушення .

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Так, за змістом ст.ст. 9-12,14-2,16,152-1,245,251,280 КУпАП необхідною і обов`язковою умовою для визнання особи винною у вчиненні певного адміністративного правопорушення, зокрема передбаченого ст.152-1 ч.1 КУпАП, а отже і притягнення такої особи до адміністративної відповідальності із накладенням відповідного адміністративного стягнення, є встановлення події інкримінованого адміністративного правопорушення, а при її наявності всіх обов`язкових ознак його складу. Останнє означає доведення належними, допустимими, достовірними, дійсними та достатніми доказами наявності в діянні цієї особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, всіх обов`язкових ознак складу саме даного адміністративного правопорушення, до яких належить об`єкт правопорушення, об`єктивна та суб`єктивна сторони, а також суб`єкт правопорушення. Якщо відсутня хоча б одна з ознак складу правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі №204/8036/16-а.

При цьому, з огляду на положення ст.77 КАС Українипри перегляді судом спірної постанови відповідача в порядку адміністративного судочинства за даною справою обов`язок доведення перед судом правомірності такої постанови процесуальним законом покладено саме на відповідача, який має надати суду докази правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності спірною постановою за ст.152-1 ч.1 КУпАП.

Відповідач, посилаючись на наявність в діянні позивача ознак об`єктивної сторони інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152-1 ч.1 КУпАП, в першу чергу надає докази фотофіксації паркування позивачем свого автомобіля за викладених у спірній постанові обставин.

Однак, твердження сторони відповідача про те, що позивач здійснив паркування авто на паркомісці, не підтверджуються наявними матеріалами справи, зокрема фотофіксацією місця паркування.

Суд звертає увагу, що з наданих до матеріалів справи доказів, а саме фотокарток неможливо зробити висновок, що це майданчик платного паркування, крім цього, не видно знаків, на спростування позиції позивача.

Згідно Національного стандарту України «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» ДСТУ 4100-2014 (даліДСТУ) (п.10.1.1.) Дорожні знаки потрібно розташовувати так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і темний час доби, була забезпечена зручність експлуатування і обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо).

Ст. 6 Конвенції про Дорожні Знаки і Сигнали 1968 року від 08.11.1968 року визначено, що дорожні знаки встановлюються таким чином, щоб їх легко та своєчасно могли розпізнати водії, для яких вони призначені.

На відповідних фотознімках, наданих до суду, відповідачем наявне зображення виключно транспортного засобу, однак відсутні зображення відповідних знаків. В свою чергу суд немаєправо приймати рішення наприпущеннях, щось домірковувати чи уявлятитого, чогоне побачив на фотографіях.

Відповідно до ст. 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Поряд з цим, в силу презумпції невинуватості, яка встановлена нормою ст.62 Конституції України та підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події та складу правопорушення, зокрема винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія, вина особи та/або інші обов`язкові ознаки складу інкримінованого адміністративного правопорушення мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. На означеній обставині наголосив у своїх правових висновках Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі №463/1352/16-а.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що матеріали адміністративної справи не містять, відповідачем суду не подано, а судом в ході розгляду справи не встановлено доказів, на підставі яких можна б було стверджувати, що в діянні позивача дійсно наявні ознаки об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152-1 ч.1 КУпАП, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність, а отже і можливість задоволення позовних вимог про скасування спірної постанови.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб' єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Відповідно до частини другої вказаної статті позовну заяву щодо оскарження рішень суб"єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів із дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Строки на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності також визначені ст. 289 КУпАП.

Відповідно до указаної статті скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів із дня винесення постанови, а щодо постанов у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів із дня набрання постановою законної сили. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частиною другою статті 291 КУпАП передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Аналіз норм статті 289 КУпАП і частини другої статті 291 КУпАП свідчить, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, може бути оскаржена протягом десяти днів після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Аналогічна правова норма закріплена також у частині другій статті 286 КАС України, відповідно до приписів якої позовну заяву щодо оскарження рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі може бути подано протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Постанову ОСОБА_2 , отримав у повідомленні від приватного виконавця Вариводи 12 травня 2025 року, та оскаржив її вчасно в межах строку 10 днів з моменту отримання 22.05.2025 року.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

При цьому варто зазначити, що презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Статтею 251 КУпАП вказано виключний перелік доказів, що підтверджують винність особи, а саме є доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У постанові по справі №357/10134/17 від 23.10.2019 Верховний Суд звернув увагу на приписи статті 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Відсутність в матеріалах справи будь-якого доказу, як-то наприклад відеозапис з нагрудного реєстратора інспекторів патрульної поліції, який би підтвердив факт порушення позивачем Правил дорожнього руху, свідчить про недоведеність суб" єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним постанови.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, невичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Як роз`яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст.283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такі грубі порушення прав та інтересів особи з інвалідністю позивача ОСОБА_1 є окремою безумовною підставою визнання даної постанови незаконною та скасування її, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 132-1, 245, 251, 278, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 5, 6, 8-10, 72, 77, 90, 241-246, 250, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , жителя с. Нагірянка Чортківського району Тернопільської області до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради, місцезнаходження: м. Тернопіль, вул. Коновальця, 8 Тернопільської області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задоволити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії РАП № 2489893268 від 18.09.2024 року відносно ОСОБА_1 , а провадження у справі - закрити.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Чортківський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано, а разі апеляційного оскарження рішення - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Строк виготовлення повного тексту рішення 13 березня 2026 року.

Суддя: /підпис/

Згідно з оригіналом:

Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/1113/25.

Рішення набрало законної сили " " _______________ року.

Суддя: Л. М. Запорожець

Копію рішення видано " " ______________ року.

Секретар: