Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №466/11770/25 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/11770/25

Провадження № 2/466/1161/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

12 березня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Ковальчук О.І.

секретаря Пилипців О.-І.І.

справа №466/11770/25

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії

в с т а н о в и в:

15.12.2025 року представник ЛМКП “Львівтеплоенерго” звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, в якій просить постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за період з 01.12.2021 по 31.10.2025 за послуги з постачання теплової енергії (на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, в т.ч. абонплата) у розмірі 2896,89грн. та сплачений судовий збір по справі у розмірі 3028,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , є власником та споживачем послуг з теплопостачання.

Для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП “Львівтеплоенерго” відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості наданих послуг з метою їх оплати.

Житловий будинок за вказаною адресою обладнаний приладом обліку теплової енергії (тепловим лічильником).

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» ЛМКП «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією – суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Зазначає, що з 01 липня 2014 року між сторонами вважається укладеним договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води.

Відтак, з 01.12.2021 року з відповідачем є укладені індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які за своєю, правовою природою є публічними договорами приєднання, типова форма яких затверджена постановами Кабінету Міністрів України №1022, №1023 від 08.09.2021. За умовами вказаних договорів ЛМКП «Львівтеплоенерго» (Виконавець) зобов`язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договорами.

З 01.01.2024 року з відповідачами є укладені індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, які за своєю, правовою природою є публічними договорами приєднання, типова форма яких затверджена постановами Кабінету Міністрів України №1022, №1023 від 08.09.2021. За умовами вказаних договорів ЛМКП «Львівтеплоенерго» (Виконавець) зобов`язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договорами.

Зазначені договори є розміщені на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://lmkp.lte.lviv.ua.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На виконання положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 затверджені Правила надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Правила №830), в які внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022. А постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1182 затверджені Правила надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води (далі - Правила №1182) в які внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1023. Зміни, що були внесені до Правил №830 та Правил №1182, набули чинності з 01.10.2021.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”, та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

Пунктом 5 Індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води також визначено, що витрати теплової енергії на забезпечення Функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) розподіляються на всіх споживачів, у тому числі тих, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

Обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (ФСГВ) - це втрати теплової енергії у трубопроводах та в обладнанні внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, в т.ч. в індивідуальному тепловому пункті.

Абзацом 6 п. 14 Правил №830 передбачено, що відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.

Згідно з абз. п. 24 Постанови №830 обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання та постачання гарячої води.

Таким чином, нарахування теплопостачальною організацією оплати за послуги з опалення місць загального користування співвласникам будинку, які відключені від систем централізованого опалення, законодавчо обґрунтовані та носять обов`язковий характер.

Отже, споживач (відповідач у справі) зобов`язаний оплачувати надані йому житлово- комунальні послуги з теплопостачання.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно ч.2 ст. ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 26 ЗУ “Про житлово-комунальні послуги”, а також п. 45 Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Проте, всупереч встановленим вимогам відповідач не сплачувала за надані та спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 2896,89грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач змушений звернутися до суду та просить позов задовольнити.

Ухвалою від 16.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання представник позивача не прибула, однак надіслала заяву підтримання позовних вимог та про розгляд справи у її відсутності. Просила позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився повторно з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, відзив відповідачем до суду подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі, представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог статтей 280-283 ЦПК України вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, перевіривши зібрані по справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.

Згідно довідки ЛМКП «Львівтеплоенерго» №1 від 10.10.2025 року, відповідач ОСОБА_1 є власником приватизованої квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований у вказаній квартирі та є споживачем послуг з теплопостачання (а.с.6).

Для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП “Львівтеплоенерго” відкритий особовий рахунок № НОМЕР_2 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості наданих послуг з метою їх оплати.

Стаття 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При здійснення своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов`язує.

Житловий будинок за вказаною адресою обладнаний приладом обліку теплової енергії (тепловим лічильником).

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання», Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією — суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Відповідно до п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води відповідає вимогам ст. 634 ЦК України та з 1 липня 2014 року вважається укладеним між: Львівським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго», що є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води у м. Львові для населення згідно норм Закону України «Про житло-комунальні послуги» та споживачем.

З 01.12.2021р. з відповідачем вважається укладений індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання, типова форма яких затверджена постановами Кабінету Міністрів України №1022, №1023 від 08.09.2021р. Зазначені договори є розміщені на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://lmkp.lte.lviv.ua.

Відповідно до п. 5 Індивідуального договору приєднання виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Пунктом 28 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 визначено, що споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Так, відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, якою встановлений порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами, затвердженої Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359: власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньо будинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання належать до інженерного житлового будинку і є його невід`ємною частиною. Відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Згідно з п.2.1.2 Методики, якщо у будинку встановлено загально будинковий прилад комерційного обліку теплової енергії, спожитої на опалення всіх житлових приміщень та місць загального користування, кількість теплової енергії на опалення місця загального користування визначають як частку теплової енергії від загальної витрати на опалення будинку, пропорційно до показів приладів виміру витрат теплоносія.

Пунктом 2.2.2 Методики зазначено, що розподіл визначених величин витрат теплової енергії, спожитої на опалення місць загального користування між окремими помешканнями будинку, які не мають відокремленого входу, пропорційний до їх загальної опалюваної площі. Для кожного помешкання розраховується і коефіцієнт, який відображає частку загального платежу від опалення місць загального користування, що припадає на дане помешкання.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Укладення договорів про надання житлово-комунальних послуг, підготованих виконавцем послуг на основі топового договору, визначено як обов`язок, а не право споживача.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності здійснюється виконавцями відповідних послуг в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Нормою ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відмова споживача від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Згідно ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається і не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Таким чином, споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, оскільки він фактично ним користувався.

Однак, в порушення вказаних норм Закону та чинних договорів, відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань щодо оплати за отримані послуги з постачання теплової енергії, хоча послугами користувався.

Таким чином по квартирі АДРЕСА_1 у відповідача утворилася заборгованість за період з 01.12.2021 по 31.10.2025 за послуги з постачання теплової енергії (на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, в т.ч. абонплата) у розмірі 2896,89грн., що стверджується письмовим розрахунком від 10.11.2025 року, що міститься в матеріалах справи.

Постановою Верховного суду України від 22 грудня 2020 року по справі № 311/3489/18 визначено, що споживач, який відключений від системи централізованого опалення, зобов`язаний брати участь у загальних витратах на опалення, зокрема, місць загального користування.

Позиція Верховного суду України ґрунтується на тому, що спільним майном у багатоквартирному будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачем не подано суду доказів про те, що надані позивачем розрахунки заборгованості та застосовані ним тарифи проведено неправильно, не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження ненадання чи неналежного надання позивачем послуг за спірний період, заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами, а тому позов підлягає задоволенню.

Окрім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 3028,00 гривень.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», заборгованість за період з 01.12.2021 по 31.10.2025 за послуги з постачання теплової енергії (на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, в т.ч. абонплата) у розмірі 2896,89грн. (дві тисячі вісімсот дев`яносто шість гривень вісімдесят дев`ять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 3028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень) сплаченого судового збору.

Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», ЄДРПОУ – 05506460, юридична адреса: 79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Текст рішення складено та підписано 10.03.2026 року.

Суддя О. І. Ковальчук