Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №464/4886/25 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/4886/25

пр.№ 2/464/779/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2026 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

у складі: судді Шашуріної Г.О.,

секретар судового засідання Федак Б.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 464/4886/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 1 000 000 гривень, що еквівалентно 26 795,28 доларам США, 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 1 182,78 дол. США, що еквівалентно 49 467,64 гривень, пеню у розмірі 11 126,50 дол. США, що еквівалентно 465 345, 83 гривень, а всього - 1 635 477, 83 грн, що станом на 11.07.2025 згідно з офіційним курсом НБУ еквівалентно 39 104,56 доларів США, покликаючись на невиконання останнім взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 липня 2025 року таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.

Ухвалою судді від 17 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 04 серпня 2025 року частково задоволено заяву про забезпечення позову. Заборонено відчуження частки ОСОБА_2 у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 , у межах суми позову.

Ухвалою суду від 18 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Сторони у судове засідання призначене на 10:30 год 09 березня 2026 року не з`явилися, належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення такого.

Позивач бере участь у справі через свого представника адвоката Валько В.Р., яка скористалася правом, наданим ч.3 ст.211 ЦПК України, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримує та просить задоволити. Щодо ухвалення заочного рішення не заперечила.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого. Відзив на позовну заяву не подав.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи передбачені ст.223 ЦПК України. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч.4 ст.223 ЦПК України).

За умовами ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3)відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням наявності всіх наведених вище умов суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

У зв`язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях. (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

За приписами п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами ст.ст.526, 530, 629 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

За вимогами ч.1 ст.1049 позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Між позивачем та відповідачем, 20 грудня 2023 року укладено договір позики грошових коштів, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сліпеньким Л.Р. та реєстровано в реєстрі за № 2640.

За умовами договору позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 1 000 000,00 гривень, еквівалентну по курсу НБУ 26 795,28 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 20 січня 2024 року; грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору, що підтверджується підписами сторін на даному договорі; повернення позики повинно бути здійснено шляхом повернення всієї грошової суми – 1 000 000,00 грн, еквівалентну по курсу НБУ 26 795,28 доларів США, в готівці та оформлення заяви про повернення грошових коштів, підписи на якій мають бути нотаріально засвідчені; за прострочення виконання зобов`язань за цим договором позичальник виплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення

Верховним Судом у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 361/4822/18 висловлено правову позицію про те, що тлумачення ч.2 ст.524 та ч.2 ст.533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити "валютне застереження" у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі. За загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в ч.2 ст.533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки у даній справі сторони договору позики домовилися про встановлення «валютного застереження», то сума, що підлягала сплаті у гривні, на підставі ч.2 ст.533 ЦК України має визначатися за офіційним курсом долара США.

У даному випадку діє презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), яка не спростована, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням невиконаних відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позики, настання дати повернення суми позики та відсутність доказів повернення позики в повному обсязі відповідно до умов договору та вимог ст.545 ЦК України, суд дійшов висновку про підставність вимог позивача про стягнення з відповідача боргу у розмірі 1 000 000 гривень, що еквівалентно 26 795,28 доларам США.

Розглядаючи вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 1 182,78 дол. США, що еквівалентно 49 467,64 грн, пеню у розмірі 11 126,50 дол. США, що еквівалентно 465 345, 83 грн за прострочення зобов`язання за договором позики, суд зважає на наступне.

Так за вимогами ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України вказаний вище указ було затверджено.

Надалі дію воєнного стану неодноразово було продовжено та такий діє і на даний час.

Беручи до уваги наведене, в умовах воєнного стану позичальник (боржник) не несе відповідальності за невиконання грошового зобов`язання за ст.625 ЦК України та від обов`язку сплати неустойки. Вимоги в цій частині не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є безпідставними.

Отже позов підлягає частковому задоволенню. Суд акцентує увагу, що відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, а тому справа вирішується за наявними матеріалами.

У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати, а саме 9 627,52 грн судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог.

За приписами ч.7 ст.158 ЦПК України у зв`язку із ухваленням рішення про задоволення позову вжиті заходи забезпечення позову ухвалою від 04 серпня 2025 року, за відсутності вмотивованого клопотання учасника справи про скасування таких, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Керуючись ст.ст.12, 13, 82, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 000 000,00 гривень, що еквівалентно 26 795,28 доларам США, а також 9 627,52 гривень судового збору.

Відмовити у решті вимог позову.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3

Повне рішення суду складено 13 березня 2026 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.6 ст.259, ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя Галина ШАШУРІНА