Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №463/8976/19 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/8976/19

Провадження № 2/463/19/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого – судді Нора Н.В.

при секретарі – Заверуха О.Б.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача (ЛМР) – Лондар А.С.

третьої особи – ОСОБА_3

преставника третьої особи - Телішевського І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання незаконними та скасування розпоряджень та реєстрацію права власності,–

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, просить ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати: розпорядження Львівської міської адміністрації №495 від 26.04.1994 року та свідоцтво про право власності на квартиру N? НОМЕР_1 , що видане 26.04.1994 року Львівською міською адміністрацією в частині приватизації комори в підвалі розміром 61,4 кв.м. Визнати незаконним та скасувати: Розпорядження Личаківської районної адміністрації N? 340 від 13.08.2012 року в частині включення в склад квартири N? 1: паливної пл. 13,1 кв.м., санвузла з ванною пл. 4,1 кв.м., та комори пл. 3,5 кв.м. в підвалі та включення в склад квартири N? 1а: санвузла з ванною пл. 5,4 кв.м., коридору пл. 3,2 кв.м., господарського приміщення пл. 18,1 кв.м., комори пл. 6,42 кв.м., сходів пл. 1,6 кв.м. - на першому рівні, та передачу у власність та спірне користування квартир N?1 та N 1а тераси пл. 2,7 кв.м. та коридору пл. 3,2 кв.м., та реєстрацію права власності на вище зазначені приміщення. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивачі по справі є власниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру N? НОМЕР_2 , що видане 16.11.2001 року Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради. Дана квартира розміщена на 2 поверсі даного будинку. На першому поверсі розміщене квартира N? 1, власниками якої є ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру N? НОМЕР_1 , що видане 26.04.1994 року Львівською міською адміністрацією. Зазначила, що під час розгляду цивільної справи N? 463/4069/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зобов?язання про вчинення дій в Личаківському районному суді м. Львова у 2017 році від БТІ та ЕО була витребувана інвентарна справа на будинок АДРЕСА_2 . Після ознайомлення з даними документами, їм стало відомо, про те, що на підставі розпорядження уповноваженого органу відповідача - Львівської міської ради Львівської міської адміністрації N? 495 від 26.04.1994 року що мешканці квартири N? 1 приватизували квартиру АДРЕСА_3 , також ними було приватизовано комору в підвалі розміром 61,4 кв.м. В подальшому розглянувши заяви: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , співвласників кв. АДРЕСА_3 , Розпорядженням Личаківської районної адміністрації N? 340 від 13.08.2012 року затверджено висновок міжвідомчої комісії від 05.06.2012р. (протокол N? 5-21§3). Дозволено співвласникам завершити самовільно розпочате перепланування квартири N? АДРЕСА_3 з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору для виходу на терасу, поділом квартири на дві окремі під номерами 1 та l а і влаштувати двофункційний котел димохідного типу на площі паливної в кв. N? 1 взамін АГВ та двофункційний котел димохідного типу і газову плиту ПГ-4 на площі запроектованої кухні-їдальні в кв. N? 1 а згідно з поданою проектною та технічною документацією. Після завершення перепланування квартира N? 1 буде складатися з передпокою пл. 10,7 кв.м.. кухні-їдальні пл. 16,1 кв.м., житлової кімнати пл. 25,2 кв.м., ванної кімнати пл. 3,2 кв.м., санвузла пл. 0,6 кв.м. Загальна площа становитиме - 55,8 кв.м., житлова площа - 25,2 кв.м. До квартири будуть належати паливна пл. 13,1 кв.м., санвузол з ванною пл. 4,1 кв.м., та комора пл.3,5 кв.м. в підвалі. Квартира N? 1a буде складатися з санвузла з ванною пл. 5,4 кв.м., коридору пл. 3,2 кв.м., господарського приміщення пл. 18,1 кв.м., комори пл. 6,42 кв.м., сходів пл. 1,6 кв.м. - на першому рівні; передпокою пл.6,14 кв.м., кухні-ніші пл.4 кв-м., їдальні пл. 15кв.м., житлової кімнати пл. 13,91 кв.м. - на другому рівні. Загальна площа становитиме - 73,77 кв.м., житлова площа - 13,91 кв.м. У спільному користуванні квартир N?1 та будуть знаходитись тераса пл.2,7 кв.м. та коридор пл. 3,2 кв.м. Вважає, що приватизація мешканцями кв. АДРЕСА_4 комори в підвалі розміром 61.4 кв.м. є незаконною та такою, що порушує права інших мешканців даного будинку, адже комора в підвалі такого розміру не було, це є підвальні приміщення є загального користування для задоволення потреб усіх мешканців будинку. Враховуючи те, що приватизація комори розміром 61.4 кв.м. є незаконною то реконструкція квартири N? 1 за рахунок підвальних приміщень в частині включення в склад квартири N? 1: паливної пл. 13,1 кв.м., санвузла з ванною пл. 4,1 кв.м., та комори пл. 3,5 кв.м. в підвалі та включення в склад квартири N? 1а: санвузла з ванною пл. 5,4 кв.м., коридору пл. 3,2 кв.м., господарського приміщення пл. 18,1 кв.м., комори пл. 6,42 кв.м., сходів пл. 1,6 кв.м. - на першому рівні та передачу у власність та користування квартир N?1 та № la тераси пл. 2,7 кв.м. Також незаконним є передача у власність та спільне користування квартир N? l та № la тераси пл. 2,7 кв.м., адже така тераса знаходиться на прибудинковій території будинку, яка є в користуванні усіх мешканців даного будинку на земельній ділянці, яка перебуває у власності Львівської міської ради. Зазначила, що мешканці квартири N? 3 не давали своєї згоди на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_3 та влаштування тераси. Вважає, що розпорядження N? 495 від 26.04.1994 року Львівською міської адміністрації та свідоцтво про право власності N? НОМЕР_1 від 26.04.1994р., видане відділом приватизації житла міської адміністрації в частині включення в склад квартири N? 1 комори в підвалі пл. 61.4 кв.м. є незаконними. Також є незаконним Розпорядження Личаківської районної адміністрації N? 340 від 13.08.2012 року в частині в частині включення в склад квартири N? 1: паливної пл. 13,1 кв.м., санвузла з ванною пл. 4,1 кв.м., та комори пл. 3,5 кв.м. в підвалі та включення в склад квартири N? 1a: санвузла з ванною пл. 5,4 кв.м., коридору пл. 3,2 кв.м., господарского приміщення пл. 18,1 кв.м., комори пл. 6,42 кв.м., сходів пл. 1,6 кв.м. - на першому рівні та передачу в користування.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 13.11.2019 року у цивільній справі за позовом позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання незаконними та скасування розпоряджень та реєстрацію права власності прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.

Представником відповідача ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву який мотивує наступним. 26 квітня 1994 року Львівська міська адміністрація видала свідоцтво про право власності на квартиру (будинок) N? 19604 (далі по тексту - свідоцтво). Свідоцтво засвідчувало той факт, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 належить на праві спільної сумісної власності гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_11 . Загальна площа квартири становить 99, 8 м. Співвласниками також було приватизовано комору в підвалі заг. площею 61, 4 м2 Свідоцтво було видано на підставі розпорядження Львівської міської адміністрації від 26 квітня 1994 року N? 495. Відтак, правовстановлюючі документи на квартиру N? 1, а саме свідоцтво про право власності у зв?язку з приватизацією майна родиною Відповідача, було отримане на підставі розпорядження Львівської міської адміністрації в межах виконання покладених на неї повноважень і з дотриманням норм чинного на той момент законодавства України з питань приватизації житлового фонду Крім цього звертає увагу суду, що за квартирою родини Позивача, також закріплено підвальне приміщення в цьому будинку (відповідно до копії свідоцтва про право власності N? НОМЕР_2 від 16 листопада 2001 року, що долучено Позивачем до позовної заяви), водночас питання недійсності власного свідоцтва про право власності у відповідній частині чомусь не піднімається родиною Позивача. Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в цій частині є абсолютно безпідставними та не підлягають задоволенню. Щодо скасування розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради зазначає наступне. 2017 році Позивач вже зверталась до Личаківського районного суду м. Львова з аналогічним позовом про скасування розпорядження ЛРА ЛМР N? 340 від 13 серпня 2012 року. Як на підставу позовних вимог Позивач посилалась на той факт, що здійснене Відповідачем та його родиною перепланування квартири АДРЕСА_3 є небезпечним, оскільки «нібито» під час перепланування здійснювалось втручання у внутрішні конструкції будинку, що є загрозою для життя та здоров?я інших співмешканців будинку. Рішенням суду першої інстанції у справі N? 463/3457/17 від 2 серпня 2018 року, що було залишено в силі судом апеляційної інстанції постановою від 28 травня 2019 року, в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Відтак, усі дії щодо реконструкції квартири N АДРЕСА_3 були здійснені Відповідачем та його родиною в межах належного їм на праві власності нерухомого майна, реконструкція жодним чином не зачіпає права та інтереси співмешканців будинку, що виключає необхідність отримання від інших співмешканців будинку дозволу на такі дії. Вищенаведений висновок також встановлено рішенням суду, що набрало законної сили. Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Позивача про скасування розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради не підлягають задоволенню.

Позивачем було подано відповідь на відзив, який мотивує наступним. Приміщення комор у підвалі будинку не є окремим об?єктом нерухомості, не підлягає відчуженню окремо від квартири, та слугує як допоміжне приміщення квартири, а не будинку. Відтак, правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_4 , а саме свідоцтво про право власності у зв?язку з приватизацією майна родиною Відповідача, було отримане на підставі розпорядження Львівської міської адміністрації в межах виконання покладених на неї повноважень і з дотриманням норм чинного на той момент законодавства України з питань приватизації житлового фонду. Однак як вбачається з документів, які були підставою для приватизації власниками квартир АДРЕСА_3 , а саме з довідки про склад сім?ї наймача ізольованої квартири /одноквартирного будинку/ та займані ними приміщення, за наймачем квартири закріплена комора в підвалі площею 23 м.кв.,+ 25,6 м.кв., що становить 48,6 м.кв., а не 61,4 м.кв., як зазначено в оскаржуваному розпорядженні та свідоцтві про право власності на квартиру. Крім того з розрахунку площі квартири що безоплатно приватизується зазначено, що загальна площа квартири становить 99,3 м.кв., про підвал в даному розрахунку взагалі не йдеться. Дані документи суттєво відрізняються від поверхового плану на квартиру АДРЕСА_3 , згідно якого площа підвалу становить вже 61.4 м.кв. Крім того як вбачається з технічного паспорту такі підвальні приміщення складаються з шести приміщень а в довідці зазначено, лише два приміщення. Крім того не зрозуміла позиція органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про передачу усіх підвальних приміщень лише мешканцям квартири АДРЕСА_4 , а мешканцям квартири АДРЕСА_6 в даному будинку комора в підвалі взагалі не надавалась, що суперечить принципу справедливості при розподілі підвальних приміщень, а квартирі N? 3 передано підвальне приміщення в розмір 15 м.кв. Також відповідач заперечуючи щодо скасування розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради покликався на те, що відповідно до проектних пропозицій реконструкції квартири АДРЕСА_3 , проведена третіми особами реконструкція полягає в об?єднанні належного їм цокольного та першого поверху без втручання в несучі конструкції будинку та із збереженням площі цих приміщень. Крім того, реконструкція полягає також в облаштування дверного прорізу на місці віконного отвору для виходу на терасу, яка доступна лише мешканцям квартири АДРЕСА_3 .». Вважає, що право на користування прибудинковою територією є у всіх мешканців будинку, АДРЕСА_2 , а не окремих мешканців, у зв?язку з чим передача частини земельної ділянки мешканцям квартири АДРЕСА_4 та l а в спільне користування є безпідставним та таким, що суперечить вимогам земельного законодавства, адже земельним законодавством не передбачено такої підстави використання земельної ділянки як користування, а є лише передача в оренду та у власність. рім того Львівською міською радою не приймалось рішення, щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації, щодо відведення земельної ділянки та передачі її у використання. Личаківська Районна Адміністрація Львівської Міської Ради не є розпорядником земель міста Львова, а тому будь яке рішення щодо земель Львівської Міської Ради є незаконним. Крім того ми мешканці квартири N? 3 не давали своєї згоди на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_3 та влаштування тераси на прибудинковій території. У зв?язку з чим вважаю, що розпорядження N? 495 від 26.04.1994 року Львівською міської адміністрації та свідоцтво про право власності НОМЕР_3 від 26.04.1994р., видане відділом приватизації житла міської адміністрації в частині включення в склад квартири N? 1 комори в підвалі пл. 61.4 кв.м. є незаконними. Враховуючи безпідставність приватизації підвальних приміщень на підставі вище зазначених рішень також є незаконним Розпорядження Личаківської районної адміністрації N? 340 від 13.08.2012 року в частині включення в склад квартири N? 1 підвальних приміщень: паливної пл. 13,1 кв.м., санвузла з ванною пл. 4,1 кв.м., та комори пл. 3,5 кв.м. в підвалі та включення в склад квартири N? 1а: санвузла з ванною пл. 5,4 кв.м., коридору пл. 3,2 кв.м., господарського приміщення пл. 18,1 кв.м., комори пл. 6,42 кв.м., сходів пл. 1,6 кв.м. - на першому рівні та передачу в спільне користування квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 а тераси пл. 2,7 кв.м. та коридору пл. 3,2 кв.м., та реєстрацію права власності на вище зазначені приміщення.

Відповідачем ОСОБА_4 подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, який мотивує наступним. 3 приводу змісту позовної заяви Позивача та відповіді на відзив вважає за потрібне зазначити наступне. Щодо підвалу слід зазначити, що Позивачем до позовної заяви було надано поверховий план Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації, датований 30 листопада 1948 року, на якому підвал будинку АДРЕСА_2 суттєво відрізняється від того, яким він є станом на сьогодні. Це, зокрема, зумовлено тим фактом, що протягом останніх десятиліть в будинку відбулось принаймні 2 капітальних ремонти. Останній з них відбувся в 1989 році у зв?язку із обвалом даху в нашій квартирі, що був спричинений несанкціонованими ремонтними роботами сусідів на горищі. До моменту здійснення капітального ремонту будинку в 1989 році площі підвальних приміщень були рівномірно розподілені між квартирами Позивача та квартирою його родини. Під час здійснення вищезгаданого капітального ремонту ним, відповідно до наданих проектних пропозицій, крім капітального ремонту в квартирі, було отримано дозвіл на облаштування художньої майстерні в підвалі для малювання. У зв?язку з цим суттєво збільшилась площа підвальних приміщень, а саме на 37, 5 м', власне за рахунок новозбудованої художньої майстерні, будівництво якої здійснювалось за допомогою його родини, площа художньої майстерні ніколи не складала загальну площу підвальних приміщень, оскільки остання була збудована окремо під час капітального ремонту на підставі звернення і до будівництва якої родина Позивача не має жодного відношення, відтак вводить суд в оману щодо фактичного розміру підвальних приміщень, приватизованих моєю родиною в 1994 році. Щодо поділу квартири, слід зазначити, що як вже було вказано в рішенні Личаківського районного суду м. Львова у справі N? 463/3457/17 від 2 серпня 2018 року, що залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року (колії рішення і постанови долучені до відзиву на позовну заяву), «така реконструкція, суд повторюється, проведена виключно в межах належного третім особам цокольного та першого поверхів будинку і жодним чином не стосується ні приміщень позивача, ні тим більше, допоміжних приміщень, що виключає необхідність отримання від інших співвласників будинку згоди на проведення такої реконструкції. Відповідно до проектних пропозицій реконструкції квартири АДРЕСА_3 , проведена третіми особами реконструкція полягає в об?єднанні належного їм цокольного та першого поверху без втручання в несучі конструкції будинку та їх збереженням площі цих приміщень приміщень. Крім того, реконструкція полягає також в облаштування дверного прорізу на місці віконного отвору для виходу на терасу, яка доступна лише мешканцям квартири АДРЕСА_3 .».

Позивачем було подано відповідь на заперечення, який мотивує наступним. Покликання відповідача про те, що виписка з протоколу N? 32 міжвідомчої комісії при Червоноармійському райвиконкомі не є тим органом, який може надавати дозвіл на влаштування художньої майстерні, що такий дозвіл міг би надаватись виключно органом місцевого самоврядування - Червоноармійським райвиконкомом, такого рішення (розпорядження) відповідачем не надано. Крім того влаштування художньої майстерні можливе лише в існуючих приміщеннях, шляхом їх переобладнання (перепланування) під художню майстерню, а фактично таке влаштування здійснено відповідачем, без жодного дозвільного документа, без згоди інших мешканців даного будинку, шляхом нового самовільного будівництва в підвалі багатоквартирного будинку нежилих приміщень, шляхом вивільнення грунтів з пониженням підошви фундаменту будинку в уже існуючому будинку, які в подальшому були приватизовані відповідачем на підставі оскаржуваними мною розпорядженням та свідоцтвом, саме як комора в підвалі площею 61.4 кв.м. Враховуючи вище наведене вважаю, що будівництво відповідачем нових підвальних приміщень було незаконним, а тому підстав для їх приватизації не було, тому свідоцтво в частині цих підвальних приміщень є незаконним. Покликання відповідача на те, що будівництво такої художньої майстерні відбулось під час ремонту за рахунок держави не відповідає дійсності та не підтверджене жодними доказами. Відповідач в своєму запереченні покликається на те, що будництво здійснювалось за допомогою його родини. Враховуючи те, що незаконно новозбудовані підвальні приміщення, увійшли в перелік приміщень, які були приватизовані відповідачем на підставі оскаржуваних розпоряджень та свідоцтва, вважаю, що такі підвальні приміщення не могли бути приватизованими лише виключно відповідачем, адже на цей час таке приміщення вважалось самочинним будівництвом і таке не приймались в експлуатацію.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13.12.2025 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання незаконними та скасування розпоряджень та реєстрацію права власності закрито та призначено до судового розгляду.

В судове засідання з`явились позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , та було надано пояснення аналогічні тим, які ними були викладені в письмових заявах.

Представник відповідача представник відповідача (ЛМР) Лондар А.С. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, просила застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності та відсутності поважних причин пропущення строку позовної давності.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про причини неявки суд не повідомили.

Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

У відповідності ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що позивач по справі є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру N? НОМЕР_2 , що видане 16.11.2001 року Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру N? НОМЕР_1 , що видане 26.04.1994 року Львівською міською адміністрацією власниками квартира N? 1 є ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Розпорядження Львівської міської ради Львівської міської адміністрації N? 495 від 26.04.1994 року що мешканці квартири N? 1 приватизували квартиру АДРЕСА_3 , також було приватизовано комору в підвалі розміром 61,4 кв.м.

Розпорядженням Личаківської районної адміністрації N? 340 від 13.08.2012 року затверджено висновок міжвідомчої комісії від 05.06.2012р. (протокол N? 5-21§3). Дозволено співвласникам завершити самовільно розпочате перепланування квартири N? АДРЕСА_3 з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору для виходу на терасу, поділом квартири на дві окремі під номерами 1 та l а і влаштувати двофункційний котел димохідного типу на площі паливної в кв. N? 1 взамін АГВ та двофункційний котел димохідного типу і газову плиту ПГ-4 на площі запроектованої кухні-їдальні в кв. N? 1 а згідно з поданою проектною та технічною документацією.

Після завершення перепланування квартира N? 1 буде складатися з передпокою пл. 10,7 кв.м. кухні-їдальні пл. 16,1 кв.м., житлової кімнати пл. 25,2 кв.м., ванної кімнати пл. 3,2 кв.м., санвузла пл. 0,6 кв.м. Загальна площа становитиме - 55,8 кв.м., житлова площа - 25,2 кв.м. До квартири будуть належати паливна пл. 13,1 кв.м., санвузол з ванною пл. 4,1 кв.м., та комора пл.3,5 кв.м. в підвалі.

Квартира АДРЕСА_4 буде складатися з санвузла з ванною пл. 5,4 кв.м., коридору пл. 3,2 кв.м., господарського приміщення пл. 18,1 кв.м., комори пл. 6,42 кв.м., сходів пл. 1,6 кв.м. - на першому рівні; передпокою пл.6,14 кв.м., кухні-ніші пл.4 кв-м., їдальні пл. 15кв.м., житлової кімнати пл. 13,91 кв.м. - на другому рівні. Загальна площа становитиме - 73,77 кв.м., житлова площа - 13,91 кв.м.

У спільному користуванні квартир АДРЕСА_4 та будуть знаходитись тераса пл.2,7 кв.м. та коридор пл. 3,2 кв.м.

З висновку експерта від 24.05.2024 року вбачається, що підвальні приміщення квартири АДРЕСА_2 були збудовані шляхом виїмки ґрунту в існуючому будинку в період між 1971 та 1993 роками. Підвальні приміщення квартири АДРЕСА_2 були збудовані разом з будинком ~ в 1938 році. Встановити чи проводилась виїмка грунту в цих приміщеннях - неможливо. Підтвердити чи спростувати пониження рівня фундаменту будинку АДРЕСА_2 - неможливо.

Із заяви на прийняття спадщини вбачається, що ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Спадщину прийняла ОСОБА_6 . Також спадкоємцями за законом є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Із заяви № 573 ОСОБА_4 від 10.05.2022 року вбачається, що ОСОБА_4 від прийняття спадщини відмовився на користь ОСОБА_6 .

Із заяви № 574 ОСОБА_5 від 10.05.2022 року вбачається, що ОСОБА_5 від прийняття спадщини відмовився на користь ОСОБА_6 .

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі №638/2304/17.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.06.2024 року у справі №128/1243/22).

Таким чином, захисту підлягає лише порушене право особи, а не вірогідне його порушення в майбутньому. Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі №468/129/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 року по справі №367/2271/15-ц зробила висновок, що суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст.317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Таким чином, суд вважає, що діях відповідачів є порушення права позивача, а тому позивач, має право вимагати від відповідача усунення перешкод у здійсненні ним права володіння, і користування спільним майном, шляхом скасування рішень щодо передачі у приватну власність мешканцям квартири N? 1.

В матераілах справи наявна заява в якій відповдач просить суд застосувати позовну давність при вирішенні даної справи за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі у всіх відмінках - Конвенція), кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року по справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» (заява № 39843/98).

У рішенні по справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року (заява № 23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року по справі «Мельник проти України»).

Крім того, з рішення ЄСПЛ від 27 червня 2000 року по справі «Іліан проти Туреччини» (заява № 22277/93) слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

У рішенні від 17 січня 1970 року по справі «Delcourt v. Belgium» (заява № 2689/65) ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенню цього положення.

Водночас, у рішенні по справі «Белле проти Франції», ЄСПЛ зазначив, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як вбачається з матераілів цивільної справи в 2017 році Позивач вже зверталась до Личаківського районного суду м. Львова з аналогічним позовом про скасування розпорядження ЛРА ЛМР N? 340 від 13 серпня 2012 року. Як на підставу позовних вимог Позивач посилалась на той факт, що здійснене Відповідачем та його родиною перепланування квартири АДРЕСА_3 є небезпечним, оскільки «нібито» під час перепланування здійснювалось втручання у внутрішні конструкції будинку, що є загрозою для життя та здоров?я інших співмешканців будинку.

Рішенням суду першої інстанції у справі N? 463/3457/17 від 2 серпня 2018 року, що було залишено в силі судом апеляційної інстанції постановою від 28 травня 2019 року, в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

У вищезгаданому рішенні судом вказано, що «Позивач натомість, не надала суду жодного доказу про те, що проведена третіми особами реконструкція призводить до погіршення житлових умов мешканців квартири N? 3 та загрожує обвалом будівлі, при тому що, така реконструкція, суд повторюється, проведена виключно в межах належного третім особам цокольного та першого поверхів будинку і жодним чином не стосується ні приміщень позивача, ні тим більше, допоміжних приміщень, що виключає необхідність отримання від інших співвласників будинку згоди на проведення такої реконструкції.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.

Таким чином, рішенням у справі N? 463/3457/17 від 2 серпня 2018 року, що було залишено в силі судом апеляційної інстанції постановою від 28 травня 2019 року, в задоволенні позовних вимог було відмовлено у з`язку з тим, що позивач не надала суду жодного доказу про те, що проведена третіми особами реконструкція призводить до погіршення житлових умов мешканців квартири N? 3 та загрожує обвалом будівлі, при тому що, така реконструкція, суд повторюється, проведена виключно в межах належного третім особам цокольного та першого поверхів будинку і жодним чином не стосується ні приміщень позивача, ні тим більше, допоміжних приміщень, що виключає необхідність отримання від інших співвласників будинку згоди на проведення такої реконструкції, оскільки в позові було відмовлено, питання позовної давності судом не досліджувалось.

Суд звертає увагу, що як вбачається із матеріалів справи,позивач, відповідно до змісту позовних вимог, просить: визнати незаконним та скасувати розпорядження Львівської міської адміністрації N? 495 від 26 квітня 1994 року та свідоцтво про право власності на квартиру N? НОМЕР_1 , що видане 26 квітня 1994 року; Визнати незаконним та скасувати розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради N? 340 від 13 серпня 2012 року в частині.

Згідно з висновками Великої палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.04.2019 року у справі №523/10225/15-ц та від 19.11.2019 року у справі №911/3677/17, позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 25.07.2018 року у справі №522/31199/13-ц, від 10.10.2019 року у справі №357/9126/17-ц, від 13.11.2019 року у справі №148/1923/16-ц, від 19.02.2020 року в справі №490/14627/14-ц, від 26.01.2022 року в справі №442/7773/17, від 25.10.2022 року в справі №686/25261/19, від 02.11.2022 року в справі №344/19567/19, від 22.02.2023 року в справі №686/18606/21.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16 зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із ч. 3, ч. 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, відмовити у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності можна лише за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасно подати позов, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому навіть доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, не буде достатнім.

Суд зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року по справі № 6-2469цс16 і підтримана в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 року по справі № 920/497/18, від 19.02.2019 року по справі № 910/1426/15-г, від 05.02.2019 року по справі № 911/479/18, від 06.11.2018 року по справі № 925/473/17 та від 21.08.2018 року по справі № 904/8827/17.

У своїх доводах позивачка стверджує, що під час розгляду цивільної справи N? 463/4069/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зобов?язання про вчинення дій в Личаківському районному суді м. Львова у 2017 році від БТІ та ЕО була витребувана інвентарна справа на будинок АДРЕСА_2 . Після ознайомлення з даними документами, їм стало відомо, про те, що на підставі розпорядження уповноваженого органу відповідача - Львівської міської ради Львівської міської адміністрації N? 495 від 26.04.1994 року що мешканці квартири N? 1 приватизували квартиру АДРЕСА_3 , також ними було приватизовано комору в підвалі розміром 61,4 кв.м.

Судом було встановлено, що позивач по справі є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру N? НОМЕР_2 , що видане 16.11.2001 року Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру N? НОМЕР_1 , що видане 26.04.1994 року Львівською міською адміністрацією власниками квартира N? 1 є ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Розпорядження Львівської міської ради Львівської міської адміністрації N? 495 від 26.04.1994 року що мешканці квартири N? 1 приватизували квартиру АДРЕСА_3 , також було приватизовано комору в підвалі розміром 61,4 кв.м.

Розпорядженням Личаківської районної адміністрації N? 340 від 13.08.2012 року затверджено висновок міжвідомчої комісії від 05.06.2012р. (протокол N? 5-21§3). Дозволено співвласникам завершити самовільно розпочате перепланування квартири АДРЕСА_3 з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору для виходу на терасу, поділом квартири на дві окремі під номерами 1 та l а і влаштувати двофункційний котел димохідного типу на площі паливної в кв. N? 1 взамін АГВ та двофункційний котел димохідного типу і газову плиту ПГ-4 на площі запроектованої кухні-їдальні в кв. N? 1 а згідно з поданою проектною та технічною документацією.

Натомість, позивач щонайменше з 16.11.2001 року проживає по сусідству із ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в будинку АДРЕСА_2 , окрім цього позивачкою не доведено, коли вона дізналася, а також що не могла раніше дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, за захистом яких звернулася до суду.

Таким чином, суд зазначає, що позивач мав можливості та обов`язок знати про порушене його право, позивач щонайменше з 16.11.2001 року проживає по сусідству із ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в будинку АДРЕСА_2 , а тому суд приходить до висновку, що позивач міг довідатися і довідався про порушення свої прав та інтересів набагато раніше ніж у 2017 році. При цьому, позовну заяву зареєстровано судом 22.10.2019 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд приходить до висновку, що судові витрати у даній справі не підлягають розподілу.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

в задоволенні позовупозовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання незаконними та скасування розпоряджень та реєстрацію права власності – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Нор Н.В.