Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №522/17748/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/918/26

Справа № 522/17748/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Юрченко В.Ю.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 06.08.2025 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення у розмірі 50 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 29.11.2022 приблизно о 18:15 год знаходилися біля будинку АДРЕСА_1 . Між ними виник словесний конфлікт в ході якого ОСОБА_2 завдав ОСОБА_1 удари в потиличну частину голови, від чого останній почав відходити, однак ОСОБА_2 наздогнав ОСОБА_1 та наніс йому декілька ударів ногою в область куприку. В результаті протиправних дій ОСОБА_2 . ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, а саме: забиття м`яких тканин волосистої частини голови, синець ділянки куприка, незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6 днів, тобто легкі тілесні ушкодження. За цим фактом було відкрите кримінальне провадження, однак ухвалою від 21.03.2025 у справі №522/1333/23 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, на підставі ч.1 ст.49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності. Протиправними діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яку останній оцінює у розмірі 50 000 грн, відповідно до обсягу нанесених моральних страждань, переживань, обмежень соціальних зв`язків.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2025 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 24.09.2025.

У зв`язку з отриманням повідомлення про замінування приміщення суду та терміновою евакуацією співробітників та відвідувачів суду, розгляд справи у судовому засіданні 24.09.2025 відкладено на 22.10.2025.

Розгляд справи у судовому засіданні 22.10.2025 відкладено на 17.11.2025, у зв`язку з отриманням повідомлення про замінування приміщення суду та терміновою евакуацією співробітників та відвідувачів суду.

У судовому засіданні 17.11.2025 проведеному за участі представника позивача ОСОБА_3 , з метою належного сповіщення відповідача, розгляд справи відкладено на 24.12.2025.

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги м.Одесі та необхідністю слідувати в укриття, розгляд справи у судовому засіданні 24.12.2025 відкладено на 19.01.2026.

У судовому засіданні 19.01.2026 розгляд справи відкладено на 05.03.2026 у зв`язку з відсутністю електропостачання у приміщення суду.

До суду 16.02.2026 надійшов відзив від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 , згідно якого просить відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування відзиву відзначено, що позивачем не подано доказів існування обставин, які істотно порушили звичайний спосіб його життя, зменшено соціальну активність, погіршено психоемоційний стан або завдано інших негативних немайнових насідків, які могли б обґрунтувати заявлений розмір моральної шкоди.

У судовому засіданні 05.03.2026 поновлено відповідачу строк для подання відзиву та прийнято відзив. Представник відповідача ОСОБА_4 заперечував проти позову.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Представник позивача ОСОБА_3 15.01.2026 подавала до суду клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовну заяву підтримала.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Суд перейшов до стадії проголошення рішення та повідомив, що оголошення рішення суду відбудеться 12.03.2026 об 12:15 год.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 29 листопада 2022 року, приблизно о 18 годині 15 хвилин знаходився біля будинку АДРЕСА_1 . В цей час біля будинку АДРЕСА_1 знаходився потерпілий ОСОБА_1 . Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник словесний конфлікт. В ході даного конфлікту у ОСОБА_2 виник протиправний умисел направлений на спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій умисел, направлений на спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, кулаками правої та лівої руки наніс ОСОБА_1 два удари в потиличну частину голови, від чого останній почав відходити в сторону. Продовжуючи свій умисел, направлений на спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень ОСОБА_2 наздогнав останнього та наніс йому декілька ударів ногою в область куприку. В результаті противоправних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, а саме: забиття м`яких тканин волосистої частини голови (потиличної ділянки ліворуч), синець ділянки куприка, що мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6 днів, та, згідно п. 2.3.5 тяжкості тілесних визначення ступеня «Правил судово-медичного ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України, як: умисне легке тілесне ушкодження.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 21 березня 2025 року у справі №522/1333/23 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження закрито, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Ухвала не оскаржувалася та набрала законної сили 31 березня 2025 року про що наявна відмітка у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З висновку фахівця в галузі судової медицини №54 від 01.12.2022 підтверджується завдання ОСОБА_1 наступних ушкоджень: забиття м`яких тканин волосистої частини голови (потиличної ділянки ліворуч), синець ділянки куприка.

Згідно ч.3 ст. 285 КПК України підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Право заперечувати проти закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням від кримінальної відповідальності, зокрема через закінчення строків давності притягнення до відповідальності, передбачено на підставі того, що закриття провадження по строкам не є реабілітуючою обставиною.

Тому, закриття провадження у кримінальній справі не свідчить про невинуватість обвинуваченого.

Відтак, матеріалами справи підтверджено протиправність дій ОСОБА_2 , які призвели до ушкодження здоров`я ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

ОСОБА_1 був потерпілим у кримінальному провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 , якого було звільнено від відповідальності у зв`язку з закінченням строку давності і кримінальне провадження закрито з нереабілітуючих підстав.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Неправомірними діями відповідача ОСОБА_2 позивачу було завдана моральної шкоди, яка пов`язана з його хвилюванням, переживанням, стресом, терміном розгляду кримінальної справи та авжеж заподіяної шкоди здоров`ю.

Доводи представника відповідача про відсутність доказів спричинення моральної шкоди є безпідставними, адже побиття саме по собі свідчить про наявність моральних страждань.

Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Обов`язок доказування наявності моральної шкоди покладається на позивача.

Суд вважає, що розрахована позивачем моральна шкода є завищеною та неспівмірною до встановлених дій ОСОБА_2 .

Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що було доведено та підтвердження факт моральних страждань позивача з боку відповідача, у зв`язку з чим вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та виходячи із засад розумності, співмірності та справедливості вважає за можливе стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 26 000 грн.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Позивач просить стягнути правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві представник відповідача вказує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг, витраченим часом.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

19 квітня 2023 року між адвокатом Станіславською Анастасією Вікторівною та ОСОБА_1 укладено договір №7/4 про надання правничої (правової) допомоги, згідно п.4.1 якого, за правничу (правову) допомогу, передбачену в п.п.2.1 Договору, замовник сплачує Адвокату гонорар у розмірі визначеному додатком №1 до цього Договору.

Додаток №1 до матеріалів справи не долучено.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 30.07.2025, адвокат надав, а замовник прийняв юридичні послуги щодо участі у судовому засіданні зі стягнення моральної шкоди, підготовки та складення цивільного позову та інших процесуальних документів та дій. Вартість послуг вказаних у п.1 цього Акту становить 8 000 грн.

Разом з тим, згідно детального опису робіт (наданих послуг), Станіславська А.В. надала ОСОБА_1 наступні послуги: консультація, ознайомлення з матеріалами справи – 500 грн, виїзд адвоката в лікарню, на домашню адресу потерпілого, участь у слідчому експерименті за кримінальним провадження – 3 000 грн, підготовка та складення цивільного позову про відшкодування шкоди – 2 000 грн, участь адвоката в судових засідання – 2 500 грн.

Також додано квитанцію до прибуткового касового ордеру №39/7 віл 30.07.2025 на підтвердження сплати вартості правничої допомоги у розмірі 8 000 грн.

Адвокат Станіславська А.В. брала участь у розгляді кримінальної справи №522/1333/23 та перші два пункти детального опису стосуються правової допомоги наданої в рамках розгляду кримінальної справи.

Тобто, до цієї справи слід віднеси підготовка цивільного позову, яка становить 2 000 грн та участь у судових засіданнях, яка становить 2 500 грн, незалежно від кількості судових засідань.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

Спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із моральної шкоди і є типовим; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. У спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог (52%) розподілу підлягає сума у розмірі 2 340 грн (52% задоволених позовних вимог від 4 500 грн витрат на правову допомогу у цивільній справі).

З огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) моральну шкоду у розмірі 26 000 (двадцять шість тисяч) гривень.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 12 березня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар

12.03.26