Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №524/15234/25 — Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/15234/25

Провадження №2/524/912/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2026 року

Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі:

головуючого судді – Ковальчук Т. М.,

за участю секретаря судових засідань – Воблікової І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі – позивач, Банк, АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 (далі – відповідач, ОСОБА_1 ) 50179,36 грн заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2018 року, а також 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.

На обґрунтування своїх позовних вимог зазначило, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б/н від 02 квітня 2018 року та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг.

На підставі укладеного Договору позичальник отримав такий платіжний інструмент: кредитну картку номер – НОМЕР_1 , строк дії – 03/19, тип – «MasterCard Platinum». Для користування кредитним лімітом у подальшому позичальник також отримав такі платіжні інструменти: кредитну картку номер – НОМЕР_2 «MasterCard Platinum»; кредитну картку номер – НОМЕР_3 «MasterCard Platinum», строк дії – 03/20 та 03/23. Окрім того, 05 березня 2020 року позичальник підписав власноруч Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодив їх умови. Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник помер. У заяві від 03 серпня 2022 року, наявній в матеріалах спадкової справи до майна позичальника, відповідач зазначила, що на день смерть позичальника залишилася спадщина, яку вона приймає. Станом на день подання позовної заяви заборгованість у сумі 50179,36 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту, за договором не погашена.

Ухвалою від 10 грудня 2025 року суд відкрив провадження у справі для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач надав суду відзив, у якому зазначив, що наявна в матеріалах справи Анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 02 квітня 2018 року, вказаних позивачем «умов кредитного договору №б/н від 02.04.2018» – не містить. Заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 05 березня 2020 року, яка містить 7 варіантів кредитного ліміту, разом із таблицею також не містять «конкретних умов кредиту», на які погодився спадкодавець. Окрім того, позивач не додав до позову належного підтвердження одержання спадкодавцем коштів, які є предметом спору, в заявленому розмірі. У матеріалах справи відсутній доказ того, що позивач дійсно надав спадкодавцю позику в сумі 50179,36 грн. З наданої позивачем виписки за договором зафіксовано надходжень на суму 411178,8 грн, а витрат на 461358,16 грн. Водночас позивачем до витрат спадкодавця кожного першого числа місяця автоматично нараховувались до списання з рахунку останнього відсотки, які не були узгодженні та не були належним чином закріплені відповідним кредитним договором, що є безпідставним стягненням відсотків за використання кредитного ліміту за відсутності підписаного між сторонами кредитного договору з узгодженням конкретних умов та конкретної відсоткової ставки. Таких списань за вказаний період, починаючи з грудня 2019 по листопад 2021 було 24 на загальну суму 36570,10 грн. Також у період із листопада 2019 року по вересень 2021 року банк стягував зі спадкодавця щомісячну комісію по 300,00 грн на загальну суму 7800,00 грн. З вказаного вбачається, що відповідно до наданої позивачем виписки «тіло кредиту» може дорівнювати лише 5809,26 грн (за розрахунком: заявлена позивачем заборгованість по «тілу кредиту» 50179,36 мінус безпідставно списані відсотки 36570,10 та мінус комісія 7800,00 дорівнює різниці в сумі – 5809,26). Саме цю суму позивач може визнати, як таку, яку спадкодавець дійсно міг використати в споживчих цілях, використовуючи банківську карту, як продукт банківських послуг, а не як продукт кредитного договору. Окрім того, спадкодавцю неправомірно нараховано заборгованість за комісію в сумі 7800,00 грн, адже встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної лінії, яка за законом повинна надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату не передбачено жодними умовами договору; обов`язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених щомісячними списаннями, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована плата за комісію, щодо обслуговування кредиту та прострочена плата за обслуговування кредиту не підлягає стягненню з відповідача. Також відповідач для забезпечення реального виконання судового рішення просить врахувати її тяжкий майновий стан та у разі задоволення позовних вимог здійснити розстрочку виконання судового рішення по 1000,00 грн щомісячно.

У відповіді на відзив позивач заперечував щодо доводів відповідача, вказав, що, підписавши заяву банк та клієнт зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку – Договорі банківського обслуговування в цілому. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку позичальника – баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами у справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи у справі не призначались. Позивач також звертає увагу на презумпцію правомірності правочину, закріплену статтею 204 ЦК України. Тарифами банку з обслуговування кредитної картки «MasterCard Platinum» передбачено, що щомісячна комісія за обслуговування складає 300,00 грн. Щодо розстрочення виконання рішення суду позивач вказує, що надання розстрочки на невизначений строк є надмірним та суттєво порушує законні інтереси банка, який, відповідно до судового рішення, має право на повне та своєчасне задоволення своїх вимог; розстрочка на такий тривалий строк нівелює принцип обов`язковості виконання судового рішення, суттєво знецінюючи стягнуту суму внаслідок інфляції та тривалого очікування. Окрім того, позивач вважає, що у прийнятті до розгляду відзиву на позовну заяву має бути відмовлено, оскільки він поданий не у строк, визначений ухвалою суду про відкриття провадження у справі.

Разом із відповіддю на відзив позивач подав клопотання про витребування доказів, а саме у ТОВ «Бюро технічної інвентаризації» завірені належним чином копії матеріалів стосовно об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що позивач не зазначає мету витребування інформації стосовно конкретного об`єкта нерухомості, та не обґрунтовує, яке саме відношення запитувана інформація має до предмета спору, та не надає доказів, що в нього виникли труднощі із самостійним отриманням цього доказу. Доводи, наведені у запереченнях на відповідь на відзив, аналогічні доводам відзиву на позовну заяву.

Окрім того, позивач надіслав суду пояснення, аналогічні за змістом тим, які були зазначені у відповіді на відзив.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється з урахуванням заяв представників сторін.

Згідно з частиною першою статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Щодо підстав для прийняття відзиву на позовну заяву суд вважає за необхідним зазначити, що 26 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Оловятенко О. Ю. звернулася до суду з заявою про відкладення судового засідання та ознайомлення з матеріалами справи. Як убачається з матеріалів справи, 27 січня 2026 року представник відповідача отримала доступ в підсистемі «Електронний суд» до матеріалів справи та отримала електронну копію ухвали про відкриття провадження, якою визначений п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для надання відзиву. Відзив на позовну заяву відправила в підсистему «Електронний суд» 10 лютого 2026 року, а отже у строк, визначений ухвалою суду.

Окрім того, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів, оскільки воно належним чином не обґрунтоване, зокрема, не наведено обставин, які може підтвердити такий доказ.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором (частина перша статті 1056-1 ЦК України).

Суд установив, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б/н від 02 квітня 2018 року та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг. Окрім того, підписав Паспорт споживчого кредиту.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 були видані кредитні карти типу «MasterCard Platinum»

Отже, 05 березня 2020 року позичальник, підписавши власноруч заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, погодив, зокрема, такі умови: тип кредиту та розмір кредитного ліміту – відновлювана кредитна лінія до 100000 грн (пункт 1.2 Договору); тип кредитної карти – картка «MasterCard Platinum»; строк кредитування – 20 років (пункт 1.2 Договору); процентна ставка, відсотків річних – 37,2%, тип процентної ставки – фіксована (пункт 1.3 Договору); порядок повернення кредиту встановлено у пункті 1.4 Договору.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Як убачається з матеріалів спадкової справи, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Наведені обставини сторони не заперечують.

На підтвердження наявної заборгованості позивач надав виписку за період із 23 березня 2009 року по 03 листопада 2025 року та розрахунок заборгованості за договором б/н від 04 квітня 2018 року, укладеним з ОСОБА_2 , сума якої станом на 30 жовтня 2025 року становить 50179,36 грн. Зокрема, зазначено, що всього витрат – 461358,16 грн, а надходжень – 411178,80 грн, баланс на кінець періоду становить мінус 50179,36 грн.

Отже, після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у банку виникло зобов`язання надати кредитний ліміт на відкритий поточний рахунок позичальника, а у останнього виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають у результаті використання цього кредитного ліміту, та повернути кредит.

Згідно з частиною першою статті 525, частиною першою статті 526 та статтею 629 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності доказів отримання позичальником кредитних коштів та безпідставності стягнення відсотків за використання кредитного ліміту за відсутності підписаного між сторонами кредитного договору з узгодженням конкретних умов та конкретної відсоткової ставки, оскільки наведене спростовується дослідженими матеріалами справи.

Так, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15: «Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, було встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором».

У пункті 52 постанови Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі 916/735/23 викладено висновок про те, що доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, але не виключно: судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами – є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

Водночас суд погоджується з доводами представника відповідача щодо відсутності підстав для стягнення визначеної позивачем 7800,00 грн комісії та враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Так, Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

У частині п`ятій статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз наведених норм, дає підстави для висновку про те, що платежі за додаткові та супутні послуги можуть включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем під час укладення кредитного договору. За таких обставин положення зазначеного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо вирішення клопотання відповідача, яке було подано разом із відзивом на позовну заяву, про розстрочку виконання рішення, суд вважає за необхідним зазначити наступне.

За правилами статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), – встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої чи членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Статтею 33 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», зокрема, передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Отже, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 10 постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25 вересня 2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018 зазначено, що підставою для застосування статті 435 ЦПК України і статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Тобто, такі обставини повинні виникнути після ухвалення судового рішення та мають бути об`єктивними та такими, що не залежать від волі сторін. Підстави, які зумовлюють необхідність розстрочки виконання рішення, мають оціночний характер, так як законодавцем не надано його вичерпного переліку.

Суд вважає, що відповідач передчасно заявляє таке клопотання, крім того, не надає доказів випадку винятковості, який відповідно до вимог статті 435 ЦПК України є обов`язковою умовою для розстрочення виконання рішення суду, а матеріальне становище не має характеру особливої або виняткової обставини.

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на викладене, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме вважає доведеними вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 42379,36 грн без урахування комісії за користування кредитом.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, відповідно до статті 141 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме судовий збір в сумі 2045,71 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-78, 81, 89, 133, 141, 263–265, 279, 352, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором від 02 квітня 2018 року в сумі 42379 (сорок дві тисячі триста сімдесят дев`ять) грн 36 коп. та 2045 (дві тисячі сорок п`ять) грн 71 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Т. М. Ковальчук