Вирок від 12 березня 2026 р. у справі №154/3960/25 — Володимирський міський суд Волинської області

154/3960/25

1-кп/154/283/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченої ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимирського міського суду Волинської області за заходами відеоконференцзв,язку в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030510000608 від 08.08.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Ковель, Волинської області, українки, громадянки України, з вищою освітою, судимої 05.02.2026 Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.1 ст.317, ч.2 ст.317, ч.2 ст.307, ст.ст.75,76 КК України до п,яти років позбавлення волі з іспитовим строком три роки, одинокої матері, яка має на утриманні двох малолітніх дітей та одну неповнолітню дитину: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місця реєстрації відсутнє, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 відповідно до постанови Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2025 №159/193/25, провадження 3/159/266/25, яка постановою Волинського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року залишена без змін та набрала законної сили 04.02.2025, була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на яку накладено адміністративне стягнення у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів громадян 17000 гривень( сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів строком на 1 (один) рік.

Разом з тим, ОСОБА_4 , 07.08.2025, о 12-31год, діючи умисно, будучі обізнаною, що вона позбавлена права керування та зобов,язана виконувати вищевказане рішення суду, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, маючи реальну можливість виконати дане судове рішення, умисно керувала по вул.Молодіжна, с.Зимне, Володимирського району, Волинської області, автомобілем марки «Peugeot”, державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані наркотичного сп`яніння, чим порушила вимоги п.2.1 «а» ПДР, аж поки не була виявлена та зупинена працівниками СРПП Володимирського РВП ГУНП у Волинській області.

Обвинувачена ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину у скоєнні інкримінованого їй злочину визнала повністю, фактичні обставини справи підтвердила, пояснила, що щиро кається у вчиненому і дала показання, які повністю узгоджуються з описовою частиною цього вироку. Зібрані по справі докази визнає та їх не оспорює. Зазначила, що за керування транспортного засобу в стані наркотичного сп`яніння була притягнута до адміністративної відповідальності та позбавлена права керування, разом з тим, в порушення вимог закону 07.08.2025 керувала транспортним засобом, оскільки особа, який перебував за кермом утік, а вона залишилась в машині сама з малолітньою дитиною, тому усвідомлюючи протиправність своїх дій, будучі позбавленою права керування автомобілем, сіла за кермо автомобіля та поїхала, аж поки її не виявили та не зупинили працівники поліції. Пояснила, що щиро кається у вчиненому, зрозумів протиправність своїх дій. Просила суд суворо її не карати. Також пояснила, що є військовослужбовою особою, в теперішній момент перебуває в декретній відпустці, є одинокою матір`ю, самостійно виховує трьох неповнолітніх дітей, четверта дитина досягла повноліття та навчається у військовому ліцеї. Щодо доходів, отримує виплати соціальної допомоги, дітей виховує та утримує сама, проживає з дітьми в належному їй будинку садівничого товариства, однак зареєструвати місце реєстрації в ньому позбавлена можливості. Крім того, просила повернути їй вилучений автомобіль, якій отримала від волонтерів під час проходження військової служби. В подальшому має намір відновити право керування та користуватись даним транспортним засобом.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин кримінального провадження, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч.3ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються та вважає можливим обмежити обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченої та дослідженням матеріалів, що характеризують її особу.

При цьому суд з`ясував правильність розуміння обвинуваченою змісту цих обставин, з`ясував, чи не має сумнівів в добровільності її позиції, а також роз`яснив обвинуваченій, та всім учасникам справи що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини справи та кваліфікацію інкримінованого правопорушення в апеляційному порядку.

Таким чином, вина обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого правопорушення, є повністю доведеною, а дії правильно кваліфікованими за ч.1 ст.382 КК України як умисне невиконання постанови суду, що набрало законної сили.

При обранні міри покарання суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, особу обвинуваченої, яка має вищу освіту, є військовослужбовцем, натепер перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, є одинокою матір`ю та сама виховує двох малолітніх дітей та одну неповнолітню дитину, що свідчить про міцні соціальні зв`язки. Без реєстрації, але має постійне місце проживання, за яким характеризується негативно, протягом року притягалась до адміністративної відповідальності, зловживає наркотичним засобами, підтримує відносини з особами, які вчиняють адміністративні та кримінальні правопорушення, на обліку у РУП за місцем проживання не перебуває, на обліках в спеціалізованих установах також не перебуває, 05.02.2026 засуджена Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.1 ст.317, ч.2 ст.317, ч.2 ст.307, ст.ст.75,76 КК України до п`яти років позбавлення волі з іспитовим строком три роки. Вину у скоєному злочині визнала, зробила для себе відповідні висновки.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої, суд визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі N 1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Водночас, суд звертає увагу на те, що мета покарання, зокрема, виправлення осіб та запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень, може бути досягнута лише тоді, коли кримінальне покарання буде для обвинуваченого важким, але у той же час реальним щодо його виконання.

Суд, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_4 покарання враховує вимоги ч.2 ст.61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Беручи до уваги дані про особу винної, яка є одинокою матір`ю самостійно виховує трьох неповнолітніх дітей, перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, її важкий матеріальний стан, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, думку сторони публічного обвинувачення, за наявності обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченої, а саме щире каяття, відсутності обтяжуючих обставин, поведінки самої обвинуваченої та не настання тяжких наслідків від скоєного, суд, повною мірою врахувавши наведене, вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України покарання у виді штрафу в мінімальних межах передбачених санкцією статті, оскільки саме таке покарання буде відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченої та буде необхідним і достатнім для досягнення мети не лише кари, а й буде слугувати для виправлення ОСОБА_4 та попередження скоєння нею нових злочинів та не становитиме особистий надмірний тягар для особи.

Судом також встановлено, що 05.02.2026 ОСОБА_4 засуджена Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.1 ст.317, ч.2 ст.317, ч.2 ст.307, ст.ст.75,76 КК України до п`яти років позбавлення волі з іспитовим строком три роки.

Кримінальне правопорушення за ч.1 ст.382 КК України ОСОБА_4 вчинено 07.08.2025, тобто до ухвалення вироку Ковельським міськрайонним судом Волинської області від 05.02.2026.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 15 лютого 2021 року (справа № 760/26543/17, провадження № 51-3600 кмо 20) якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.

У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч.4ст.70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально виконуються самостійно.

Враховуючи, що цим вироком обвинуваченій призначається покарання у виді штрафу, тобто таке, яке відбувається реально, кримінальне правопорушення вчинене 07.08.2025 року, тобто до постановлення вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2026 року, яким обвинувачену було звільнено від відбування покарання з випробуванням та який залишився незмінним, цей вирок та вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2026 року мають виконуватися самостійно.

Цивільний позов та витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні відсутні.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді від 13.08.2025 слід скасувати.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8500 (вісім тисяч п,ятсот) грн.

Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області яким засудждено ОСОБА_4 за ч.1 ст.317, ч.2 ст.317, ч.2 ст.307, ст.ст.75,76 КК України до п`яти років позбавлення волі з іспитовим строком три роки - виконувати самостійно.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не застосовувався.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Володимирського міського суду Волинської області від 13.08.2025 – скасувати.

Відповідно до ст.100 КПК України речові докази – оптичний диск з відеозаписами із нагрудної боді-камери та з відеореєстратора службового автомобіля наряду Вояж -13 – зберігати в матеріалах справи; автомобіль марки «Peugeot”, державний номерний знак НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію вказаного автомобіля J773000 – повернути ОСОБА_4 .

На вирок суду може бути подана апеляція до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_8 устовойт