Постанова від 12 березня 2026 р. у справі №619/2964/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2026 року

м. Харків

справа № 619/2964/25

провадження № 22-ц/818/1146/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії - Тичкової О.Ю., Маміної О.В.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 липня 2025 року, постановлене суддею Овсянніковим В.С.,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі по 5 000 (п`ять тисяч) гривень щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту подачі заяви і до повноліття дитини.

В обґрунтування позову посилається на те, що вони з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18.06.2010 року.

Сторони від шлюбу мають неповнолітню дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дитина проживає разом з матір`ю та знаходяться на повному її утриманні.

Позивачці складно матеріально забезпечувати соціально-побутові потреби дитини, утримувати сина та забезпечувати його усім необхідним, зокрема дитина відвідує спортивні тренування з боксу, приймає участь у спортивних змаганнях, що потребує додаткових витрат задля забезпечення сина необхідним спорядженням: перчатки, капи, боксерки та інше екіпірування.

Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 30 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5 000 (п`ять тисячі) гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.05.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що про розгляд справи не знав, не мав ніяких телефонних розмов із судом або іншими особами щодо вказаної справи. Вказує, що у 2012 році позивач вже зверталась до суду із позовом про стягнення аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та за результатами розгляду справи постановлено рішення, яким з відповідача стягнути аліменти на утримання сина– ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до її повноліття, починаючи з 25.05.2012 року. Зазначає, що у травні 2025 року позивач повторно звернулась із вимогою про стягнення з нього аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі. Вважає, що така вимога є неправомірною, оскільки зміна способу стягнення аліментів може бути здійснена лише за окремим позовом відповідно до ст. 192 СК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Сторони перебувають у шлюбі, який зареєстровано 18.06.2010 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, відповідний актовий запис №742 (а.с. 10).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого Пересічанською селищною радою Дергачівського району Харківської області від 25.01.2011 року, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Як вбачається з матеріалів справи дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають фактично без реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , згідно довідки Солоницівської селищної ради від 07.05.2025, затвердженої належним чином, а також Акту обстеження жиитлово-побутових умов місця проживання ОСОБА_1 старостою с. Пересічне та депутатом Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області, за участі двох свідків - сусідів, затвердженого належним чином та скріпленого печаткою (а.с. 4, 6).

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем (батьком) обов`язку щодо утримання своєї дитини до досягнення нею повноліття.

Підстави для закриття провадження у справі передбачені статтею 255 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що: «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України)».

За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що:

«предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що:

«підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року у справі № 554/527/23 (провадження № 61-11779св23) зроблено висновок, що «суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили».

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України » та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як вбачається з єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним, заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківскої області від 10.09.2012 року, позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина– ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до її повноліття, починаючи з 25.05.2012 року.

Матеріали справи не містять жодних доказів, що позивач вживав до подачі вказаного позову до суду належних заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та доказів ухилення відповідача від сплати аліментів в розумінні ч. 2 ст.191 СК України.

З наведеного вбачається, що вимоги позивача щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вже були предметом судового розгляду в рамках цивільної справи № 2010/3297/12 між тими самими сторонами і з тих самих підстав, та за наслідками їх розгляду винесене судове рішення, яке набрало законної сили та є чинними на теперішній час.

Процесуальне законодавство України не дозволяє позивачу пред`являти новий позов до того ж відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав, з яких вже є ухвалене судове рішення, що набрало законної сили, оскільки це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених цим рішенням суду. Таке повторне звернення фактично спрямоване на ініціювання нового розгляду та вирішення справи, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції на підставі частини першої статті 377 ЦПК України, слід скасувати, а провадження у справі закрити.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду із позовом про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 367, 374, ч. 1 ст. 377, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 липня 2025 року - скасувати.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини – закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.П. Пилипчук

Судді: О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна