Постанова від 12 березня 2026 р. у справі №344/13765/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Суд: Івано-Франківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 12 березня 2026 р.

Справа: №344/13765/25

Суддя: Бойчук І. В.

Справа № 344/13765/25

Провадження № 22-ц/4808/371/26

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2025 року під головуванням судді Пастернак І.А. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В серпні 2025 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.10.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 100959258, у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від товариства кредитні кошти у розмірі 7400 грн.

Відповідно до умов розділу 2 договору, товариство зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід`ємною частиною договору, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua. Згідно умов договору грошові кошти надаються позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше, ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання позичальником чергового траншу за договором. Так, на виконання умов договору грошові кошти були перераховані товариством на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні договору.

В порушення умов договору та правил, позичальник не повернув надані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України 30.12.2024 товариство відступило право вимоги за договором до ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № МВ-ТП/15.

Зобов`язання зі сторони кредитора за договором виконані в повному обсязі, в свою чергу, відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить: 26 566 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачу від первісного кредитора та розрахунком заборгованості позивача. Проценти за договором після розірвання договору не нараховуються. Проте позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення. Виключне право на визначення позовних вимог належить позивачу. У зв`язку з цим, позивач просить стягнути частину заборгованості за договором.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором, яку просить стягнути позивач з ОСОБА_1 становить - 22 866 грн, з яких: заборгованість по кредиту - 7 400 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом – 15 466 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2025 року задоволено частково позов ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» заборгованість за кредитним договором №100959258 від 27.10.2024 року в розмірі 9 620 грн, з яких 7 400 грн – заборгованість за тілом кредиту, 2 220 грн – заборгованість за процентами.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1019,13 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2103,56 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі представник ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що строк дії договору становить тільки 30 днів, а тому безпідставно відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами за період після сплину 30 днів.

Вказує, що сторони при укладанні кредитного договору погодили строк кредитування на розмір процентів за користування кредитними коштами.

За період від 27.10.2024 до 26.11.2024 (включно) кредитодавець надав позичальнику знижку в розмірі 50 % від розміру базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за кредитом здійснювався за дисконтною процентною ставкою 0,50 % від суми кредиту за кожний день користування ним, що становить 182,50 % річних.

Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки) (п. 3.2. договору).

Продовження строку дисконтного періоду, поновлення дисконтного періоду та настання відкладальних обставин нарахування процентів за базовою ставкою, не є зміною істотних умов договору та не потребує змін цього договору та укладення додаткових угод до нього. Усі істотні умови договору в тому числі строк дії договору, загальний розмір кредиту, розмір процентних ставок та порядок їх застосування, погоджені сторонами під час укладення цього договору (п. 8.12.договору).

Отже, дисконтний період це лише період з загального строку кредитування під час якого позичальник має додаткові можливості. Після його закінчення за відсутності продовження з боку позичальника, договір діє до кінця визначеного строку або його дострокового виконання чи розірвання, а позичальник користується кредитними коштами на умовах визначених п. 8.3, 8.7.2 договору.

Після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно, що визначено п.7.4.2. договору.

Договір чітко визначає п`яти річний термін своєї дії та право кредитодавця нараховувати проценти протягом усього цього терміну на умовах фіксованої щоденної ставки.

Кредитний договір 25.05.2025 було достроково розірвано на підставі п. 7.2.2. та 9.1.1.7. про що було повідомлено відповідача і нарахування відсотків було припинено.

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та повернення тіла кредиту не виконав, строк кредитування продовжувався, а тому кредитодавець правомірно нараховував проценти за базовою процентною ставкою (1% вдень) не до дати закінчення дисконтного періоду, а до дати дострокового розірвання договору.

Отже, суд першої інстанції відмовляючи у стягненні процентів за весь період користування кредитними коштами, тобто з 27.10.2024 по 24.05.2025 року нарахованих позивачем, зробив помилковий висновок про те, що строк кредитування складає 30 днів.

Такий висновок суперечить умовам кредитного договору, який продовжував діяти, а відповідач продовжував користуватися кредитними коштами.

Суд першої інстанції безпідставно ототожнив визначений строк дисконтного періоду користування кредитними коштами (30 днів) з датою припинення основного зобов`язання та строку дії кредитного договору, чого ні умови договору, ні закон не передбачають, а тому безпідставно відмовив у стягненні процентів за весь період користування кредитними коштами з 27.10.2024 по 24.05.2025 року нарахованих позивачем.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором № 100959258 від 27.10.2024 року у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс».

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Таліон Плюс, суд вказав, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено кредитний договір в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» на суму 7 400 грн зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 1% в день від суми залишку кредиту.

Відповідач отримав кредит, в подальшому розпорядився цими коштами на власний розсуд, свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконав, кредитні кошти не повернув. З врахуванням цього суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача тіла кредиту в сумі 7 400 грн підлягають до задоволення.

З висновком суду про стягнення тіла кредиту погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 15 466 грн, то суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про їх часткове задоволення.

Суд першої інстанції вказав, що відповідно до п.3.2. сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Суд першої інстанції вказав, що відповідно до розрахунку заборгованості перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» встановлено, що відповідачем не здійснено протягом дисконтного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів. Відтак на думку суду першої інстанції строк дії договору становить 30 днів. Звертаючись з позовом, ТОВ «Таліон Плюс» посилалося на наявність у позичальника заборгованості за звичайними відсотками, нарахованими за користування кредитом, що підтверджується також наданими як доказ розрахунками. Однак, заявлена до стягнення сума відсотків нарахована як за період до прострочення, так і за період після такого прострочення за кредитним договором.

Саме з цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про те, що стягнення з відповідача відсотків в повному обсязі є необґрунтованим.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч.1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Встановлено, що 27.10.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір №100959258, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора QXNM.

Відповідно до пункту 2.1. за цим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у формі кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – Правила).

Відповідно до п.2.2. загальний розмір кредиту за цим договором становить 7400 грн 00 коп. (сім тисяч чотириста грн. нуль коп.). Разом із тим позичальнику на умовах та у порядку, що передбачені цим договором, можуть бути надані додаткові грошові кошти у Кредит шляхом надання додаткових траншів.

Відповідно до п.2.3. кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором у розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту 27.10.2024 (що є датою надання кредиту).

Відповідно до п.3.1. позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 (тридцять) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому відповідно до п.п. 3.2. договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Відповідно до п.3.2. сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного періоду та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Відповідно до п.3.3. для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 (тридцять) днів дисконтного періоду проценти у розмірі 1110 грн 00 коп.

Відповідно до п.5.1. кожен окремий транш за цим Договором надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 5363-54XX-XXXX-4334, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором.

Згідно з п. 7.1. договору сторони дійшли згоди, що рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування – 26.11.2024, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником. У разі пролонгації чи поповнення дисконтного періоду рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення дисконтного періоду, визначену за правилами цього договору.

Відповідно до п. 7.2. договору в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин:

Згідно з п. 7.2.1. закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п 11.1. договору;

Згідно з п. 7.2.2. ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/ припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. договору.

Згідно з п.7.3 договору кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 26.11.2029.

Відповідно до п.7.4.1 протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування чи поновлення дисконтного періоду, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, врахованої відповідно до правил цього договору.

Відповідно до п. п. 7.4.2. після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно.

Відповідно до п.8.1. за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника договором не передбачено.

Відповідно до п.8.2. процентна ставка за користування кредитом є базовою процентною ставкою. Процентна ставка за договором є фіксованою і не підлягає зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Разом з тим, кредитодавець має право в односторонньому порядку зменшити загальну вартість кредиту для позичальника, що не є зміною істотних умов цього договору. У разі якщо позичальник не здійснить повного дострокового погашення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду кредитування, то зобов`язання позичальника по оплаті процентів за користування Кредитом визначаються шляхом множення базової процентної ставки на фактичну кількість днів користування кредитом (від дати видачі першого траншу до закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання). Фактичне значення загальних витрат за договором та загальна вартість кредиту за договором залежить від обраної моделі поведінки позичальника і прораховується в порядку описаному нижче.

Відповідно до п.8.3. Базова процентна ставка складає 1,00 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 365,00 (триста шістдесят п`ять) відсотків річних.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання/припинення його дії, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання (п.11.1 договору).

Відповідно до п.12.4. сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 365,00 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.12.3. за порушення будь-якого з платежів передбачених цим Договором на 14 (чотирнадцять) і більше календарних днів, кредитодавець має право нарахувати, а Позичальник зобов`язаний сплатити на користь кредитодавця неустойку у вигляді штрафу, розмір якого залежить від загального розміру кредиту за цим договором.

Відповідно до п.12.3.1. якщо загальний розмір кредиту за цим договором на момент виникнення права Кредитодавця нарахувати штраф перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати в Україні штраф нараховується в розмірі 5 000% від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання, але не більше половини суми Кредиту, яка була в користуванні Позичальника на дату в яку платіж мав бути сплачений. (а.с.30 зворот-42).

У Паспорті споживчого кредиту до договору № 100959258 від 27.10.2024 р. визначено інформацію та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача,порядок повернення кредиту та інші важливі правові аспекти (а.с.28 зворот-30).

Згідно довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання кредитного договору № 100959258 від 27.10.2024, укладеним між Позичальником/Отримувачем - ОСОБА_1 , та Кредитодавцем/Платником – Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», Кредитодавцем було ініційовано платіжну операцію, шляхом подання надавачу фінансових платіжних послуг платіжної інструкції, а надавачем платіжних послуг з наступними реквізитами: Надавач платіжних послуг Платника: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОТП БАНК", Код банку (МФО): 300528, Код за ЄДРПОУ: 21685166; Надавач платіжних послуг Отримувача: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", Код банку (МФО): 305299, Код за ЄДРПОУ: 14360570; Особа Платника: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», Код ЄДРПОУ 38569246; Особа Отримувача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; Рахунок Платника: НОМЕР_3 ; Транзитний рахунок для перерахування коштів Отримувачу: НОМЕР_4 ; Рахунок/платіжна карта Отримувача: 5363-54XX-XXXX-4334, Термін дії: 04.2028; Сума платіжної операції: 7400,00 грн.; Ідентифікатор платіжної операції: 43002-95961-48473; Дата ініціювання платіжної інструкції: 27.10.2024 13:46:27; Дата завершення платіжної операції (проведення платіжної операції надавачем платіжних послуг): 27.10.2024 13:46:38. (а.с.47).

Між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» 30.12.2024 укладено Договір факторингу № МВ-ТП/15, відповідно до умов якого в порядку та на умовах даного Договору, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором..

Згідно з пунктом 4.1. наявне право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання Реєстру прав вимоги. Майбутнє Право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с.20-22).

В матеріалах справи наявна копія платіжної інструкції за оплату відступлення прав вимоги (а.с.24 зворот).

Відповідно до реєстру прав вимоги від 30.12.2024 первісним кредитором передано ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №100959258 від 27.10.2024 загальний розмір заборгованості 15836 грн., з яких 7400 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 4736 грн. - заборгованість за відсотками, 3700 грн. - неустойка (а.с.23-24).

Згідно розрахунку заборгованості здійсненим ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період з 27.10.2024 по 30.12.2024 заборгованість ОСОБА_1 становить 15762 грн., з яких 7400 грн - нараховане тіло, 4736 грн - нараховані проценти, 3700 грн - неустойка (а.с.25).

Згідно розрахунку заборгованості здійсненим ТОВ «Таліон Плюс» за період з 30.12.2024 по 24.05.2025 заборгованість ОСОБА_1 становить 26 566 грн., з яких 7400 грн - нараховане тіло, 15 466 грн - нараховані проценти, 3700 - неустойка (а.с.26-27).

Згідно виписки АТ КБ «ПриватБанк» за період з 27.10.2024 року по 27.10.2024 року, вбачається зарахування ОСОБА_1 27.10.2024 коштів у сумі 7 400 грн (а.с.96-97).

В спірному випадку матеріалами справи доведено факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

З наданої суду копії кредитного договору №100959258 від 27.10.2024 вбачається, що сторони при укладанні кредитного договору погодили розмір кредиту, строк кредитування та розмір процентів за користування кредитними коштами.

Встановлено, що позичальнику було надано дисконтний період кредитування, що складає 30 (тридцять) днів.

Тому кредитодавець в перші 30 днів від дати укладення кредитного договору з 27.10.2024 надав ОСОБА_1 можливість сплати відсотків в розмірі 50 % від розміру базової процентної ставки яка відповідно до умов договору становила 1%, тому розрахунок за кредитом здійснювався за дисконтною процентною ставкою 0,5 % від суми кредиту за кожний день користування ним.

Сторони погодили, що встановлений строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав.

Продовження строку дисконтного періоду, поновлення дисконтного періоду та настання відкладальних обставин нарахування процентів за базовою ставкою, не є зміною істотних умов договору та не потребує змін цього договору та укладення додаткових угод до нього. Усі істотні умови договору в тому числі строк дії договору, загальний розмір кредиту, розмір процентних ставок та порядок їх застосування, погоджені сторонами під час укладення цього договору.

Відповідно до п.7.4.2. договору після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно.

З умов договору вбачається, що в ньому визначено термін своєї дії та право кредитодавця нараховувати проценти протягом усього цього терміну на умовах фіксованої щоденної ставки.

Однак кредитодавцем договір кредитної лінії №100959258 від 27.10.2024 було достроково розірвано 25.05.2025 на підставі п. 7.2.2. та 9.1.1.7. про що було повідомлено відповідача і з цього моменту нарахування відсотків було припинено.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та повернення тіла кредиту не виконав, строк кредитування продовжився відповідно до умов договору, а тому кредитодавець вподальшому після закінчення дисконтного періоду правомірно нараховував проценти за базовою процентною ставкою 1% вдень до дати дострокового розірвання договору.

Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні процентів за весь період користування кредитними коштами, зробив помилковий висновок про те, що строк кредитування складає тільки 30 днів.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновки суду першої інстанції щодо визначеного строку та розміру стягнутих відсотків за користування кредитом суперечать умовам кредитного договору, який продовжував діяти після закінчення 30 денного дисконтного періоду до моменту його достроково розірвання, а саме до 25.05.2025.

Суд першої інстанції безпідставно ототожнив визначений 30-ти денний строк дисконтного періоду користування кредитними коштами з строком дії кредитного договору, а тому безпідставно відмовив у стягненні процентів за весь період користування кредитними коштами.

З розрахунків заборгованості наданими ТОВ «Таліон Плюс» вбачається, що сума заборгованості за нарахованими відсотками становить 15 466 грн (а.с.26-27).

Отже, проценти підлягають нарахуванню за фактичний період користування кредитом до моменту розірвання договору - 25.05.2025, у зв`язку з чим наданий позивачем розрахунок є належним доказом розміру заборгованості за період з 27.10.2024 року по 24.05.2025, яка становить 22 866 грн, з яких: 7 400 грн заборгованість за кредитом та 15 466 грн заборгованості за процентами.

Суму заборгованості за кредитним договором відповідачем не спростовано, так само не спростовано розрахунок заборгованості, який надано позивачем.

Тому висновок суду першої інстанції про нарахування відсотків лише за 30 днів користування кредитом є помилковим, оскільки 30 днів відповідно до умов договору є лише дисконтним періодом, тоді як загальний строк кредитування становить 5 років, у межах якого позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

Колегія суддів приходить до висновку, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції в частині визначення суми заборгованості слід змінити і стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо задоволення апеляційної скарги, в результаті чого розмір задоволених позовних вимог склав 100 %, розподіл судового збору у суді першої інстанції також підлягає зміні. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання позову в суді першої інстанції в розмірі 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги в суді апеляційної інстанцій в розмірі 3 633,60 грн, що в сумі складає 6 056 грн.

Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).

З наданих суду доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу та оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлені стороною позивача суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню, необхідно змінити.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог, що складає 100 % від заявленої ціни позову, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат у загальному розмірі 5 000 грн.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2025 року в частині стягнення заборгованості за процентами за договором кредитної лінії №100959258 від 27.10.2024 та розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС»(ЄДРПОУ: 39700642, адреса: вул. Жабинського, буд.13, м. Чернігів, 14017) заборгованість за договором кредитної лінії №100959258 від 27.10.2024 в розмірі 22 866 (двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн, з яких: 7 400 грн заборгованість за кредитом та 15 466 грн заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» 6 065 (шість тисяч шістдесят п`ять) грн судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 13 березня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин

Оригінал: reyestr.court.gov.ua