Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №716/895/25 — Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/895/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.03.2026 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючої судді - Пухарєвої О.В.,

з участю секретаря судових засідань - Кульки О.М.,,

представника позивачів - ОСОБА_1 ,

відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідачів - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна цивільну справу за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейний Юрій Іванович про визнання договору дарування недійсним

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до Заставнівського районного суду Чернівецької області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з даним цивільним позовом. В обґрунтування позову позивачі посилалися на те, що вони являються рідними донькою і сином відповідача ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 є їхньою рідною сестрою.

Їхні батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_7 постійно проживали в житловому будинку з погосподарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , як подружжя, були власниками цього нерухомого майна.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня мати та дружина відповідача ОСОБА_7 , внаслідок чого відкрилася спадщина на належне їй майно.

14.09.2021 відповідач ОСОБА_3 уклав договір дарування з відповідачем ОСОБА_2 , на підставі якого подарував останній житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .

Позивачі своєчасно звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті матері. Проте, постановою нотаріуса позивачам відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, що складається з частки належного їх матері житлового будинку, як спільного майна подружжя, оскільки спадкоємцями не пред`явлений правовстановлюючий документ, який би підтвердив право власності померлої матері на цю частку будинку.

Про наявність оспорюваного договору дарування позивачі дізналися 07.05.2024 від ОСОБА_8 , яка повідомила своїй матері ОСОБА_5 про те, що за заявою нового власника ОСОБА_2 були зняті із зареєстрованого місця проживання за цією адресою ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та малолітній ОСОБА_9 .

Посилаючись, що строк позовної давності слід відраховувати з 08.05.2024, позивачі просили суд визнати недійсним договір дарування від 14.09.2021, оскільки відповідач ОСОБА_3 до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини спадкоємцями, відчужив будинок, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, хоча не мав права розпоряджатись не своєю часткою, що належала його дружині. Неправомірні дії відповідачів, щодо укладання оспорюваного договору дарування призвели до порушення спадкових прав позивачів на частку житлового будинку, належну їх матері у спільному майні подружжя.

02.07.2025 на адресу суду від представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Мороз Є.В. надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що їх сторона позовні вимоги не визнає та просить відмовити в задоволенні позову повністю. Як підставу для відмови в задоволенні позову вказують те, що згідно із Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18.10.2010 відповідач ОСОБА_3 був єдиним власником спірного будинку АДРЕСА_1 , тому він мав право володіти, користуватися та розпоряджатися ним на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб. Щодо частки у спільному майні подружжя померлої дружини ОСОБА_3 , то вказала, що право власності було оформлено саме на нього за домовленістю між подружжям, а тому підстав стверджувати, що майно має статус спільного сумісного майна подружжя не має. Жодного документа, який би встановлював, що після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на частку, належну останній в спільному майні подружжя, не має і не може бути. Тому представник вважає, що таке твердження позивачів є надуманим та не підкріпленим жодним доказом.

Також представник відповідачів зазначила, що позовна заява не підлягає задоволенню у зв`язку з сплином терміну позовної давності. Представник посилається на те, що прямим документальним доказом того, що позивачам було відомо про відкриття спадщини та її перелік є рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23.12.2021 в справі № 716/2208/21 про встановлення факту родинних відносин. Таким чином трирічний термін позовної давності сплинув 23.12.2024.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, позов підтримав, просив його задовольнити. Вказав, що спірний житловий будинок в АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки був побудований під час шлюбу батьків позивачів, а саме: відповідача ОСОБА_3 та його покійної дружини ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . З цих підстав колишній власник майна ОСОБА_3 не мав права у шестимісячний строк після відкриття спадщини відчужувати будинок, не зважаючи на те, що свідоцтво про право власності в цілому було оформлено на його ім`я.

Представник відповідачів адвокат Мороз Є.В. судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Також представник просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні вказав, що він позовні вимоги не визнає та просив відмовити в їх задоволенні. Пояснив суду, що він перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 . Спочатку вони побудували будинок із саману, який у 1980 році знесли та на цьому місці спільно побудували інший житловий будинок під АДРЕСА_1 . За домовленістю з дружиною право власності на будинок він оформив на себе у 2010 році. В червні 2021 року його дружина померла та через деякий час він вирішив подарувати будинок доньці ОСОБА_10 , оскільки та доглядала за ним. Вони разом з нею були у нотаріуса, який роз`яснив йому наслідки укладення такого договору. Він підписав договір, оскільки мав на меті його укладення, про існування інших спадкоємців на будинок нотаріусу не повідомив.

Також пояснив, що на момент укладення оспорюваного договору з ним в житловому будинку також проживав його онук, а також онука ОСОБА_11 із своєю сім`єю.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказала, що вона є дочкою відповідача ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її матір ОСОБА_7 , яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з її батьком. За життя останні спільно побудували житловий будинок в АДРЕСА_1 . Крім неї, ще є брат і сестра, однак останні не приймають участі в догляді за татом. Тому, останній прийняв рішення подарувати їй вказаний житловий будинок. 14.09.2021 вони були у нотаріуса де останній роз`яснив татові наслідки укладення такого договору та посвідчив його, оскільки було пряме волевиявлення. Про договір нікому не повідомляли. Після смерті матері вони з батьком відмовилися від прийняття спадщини у вигляді належної матері земельної ділянки. Вона на момент укладення договору знала, що в житловому будинку прописана малолітня дитина та проживає племінниця ОСОБА_11 , однак жодних відомостей про це нотаріусу не надала. Після того, як житловий будинок став її власністю вона зняла з реєстраційного обліку сестру, племінницю та її малолітнього сина ОСОБА_12 .

Третя особа – приватний нотаріус Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейний Юрій Іванович в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, просив розглянути справу без його участі. В своєму письмовому поясненні зазначив, що при посвідченні договору дарування, ним від власника житлового будинку витребувано свідоцтво про смерть дружини, а також власником подана відповідна заява , що той є вдівцем і нерухоме майно відчужується без згоди його покійної дружини, зміст якої відомий обдарованій за договором, що особисто підписалася під такою заявою. Наведені обставини та факти надають право нотаріусу посвідчувати договір відчуження нерухомого майна, не порушуючи при цьому норми чинного законодавства, тому що воля та бажання чоловіка або дружини власника нерухомого майна не може бути відомою та встановленою нотаріусом.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Так судом встановлено, що 20.02.1965 укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 , про що зроблено відповідний актовий запис №3. Після реєстрації шлюбу подружжю присвоєно прізвище ОСОБА_14 . Зазначене підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.02.1965, виданого сільською радою с. Вербівці, Заставнівського району Чернівецької області (а.с.198).

Під час шлюбу у подружжя народилися діти: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.111, 112), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.23,24), ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 20 -22). Також факти родинних відносин підтверджуються: як дочки та матері між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької від 23.12.2021 та ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області про виправлення описки від 05.10.2022 (а.с.25-28); як сина та матері між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 27.01.2022 та ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці про виправлення описки від 03.10.2022 (а.с.30-32).

Як вбачається з архівних витягів з протоколів №8 від 16.04.1968 та № 10 від 21.05.1968 засідань виконкому Юрковецької сільської Ради депутатів трудящих Заставнівського району Чернівецької області Української РСР, заслухавши та обговоривши доповідь голови сільської ради, виконком рішив дозволити колгоспним дворам громадянам ОСОБА_7 , ОСОБА_3 оформити технічну документацію на будівництво жилих будинків на новому виділеному участку правлінням колгоспу №539 0.14 га суміжно з однієї сторони присадибний участок №540-614 0,09 га та з другої сторони присадибний участок №537-613 0,12 га (а.с.200 - 201).

З матеріалів справи встановлено, що 17.12.2009 року виконавчий комітет Юрковецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, заслухавши заяву ОСОБА_3 , своїм рішенням №12/94 вирішив: оформити право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_3 ; видати свідоцтво про оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 ; зобов`язати ОСОБА_3 зареєструвати дане свідоцтво в Запставнівському районному бюро технічної інвентаризації (а.с. 205).

За замовленням №2018 від 25.12.2009 ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок з по господарськими спорудами АДРЕСА_1 (а.с.167-172).

18.01.2010 згідно з рішенням №12/94 від 17.12.2009 виконкомом Юрковецької сільської ради ОСОБА_3 видано свідоцтво Серії НОМЕР_2 про право власності на будинок, житловий, 1980 року побудови в АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку, літньої кухні, сараїв, вбиральні, криниці, огорожі. (а.с.107)

Зазначений в цьому документі об`єкт нерухомого майна зареєстрований 18.01.2010 в Заставнівському РБТІ на праві приватної власності за ОСОБА_3 в реєстровій книзі №3 стор. № 79 реєстровий № 571 (а.с. 108,173).

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів

у часі, норми Сімейного кодексу України (далі – СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до статті 22 КпШС України (від 20.06.1969, втратив чинність з 01.01.2004) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному,дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Правові норми КпШС України, що регулюють сімейні відносини кореспондуються з положеннями СК України від 10.01.2002, який набув чинності з 01.01.2004.

Так, відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) особами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання тощо, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Конструкція норми статей 22, 28 КпШС України, 60, 61 СК України, 368 ЦК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 4 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що спірний житловий будинок був побудований на виділеній кожному із подружжя ОСОБА_14 земельній ділянці та побудований у 1980 році під час дії норм Кодексу про шлюб та сім`ю України, а право власності на нього зареєстровано за чоловіком ОСОБА_3 18.01.2010 під час дії норм Сімейного Кодексу України у період перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у шлюбі.

Доводи представника відповідача що у відповідності до ч.3 статті 368 ЦК України ОСОБА_3 був одноособовим власником спірного житлового будинку на підставі домовленості з дружиною ОСОБА_7 , не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів створення спірного будинку не внаслідок спільної праці, не за спільні кошти подружжя, а за особисті кошти відповідача, або існування будь-якого договору між подружжям про інше, на час отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на це майно, набуте в шлюбі.

Таким чином ОСОБА_3 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спірний житловий будинок з погосподарськими спорудами.

Верховний суд в своїй практиці неодноразово звертав увагу судів на той факт, що незалежно від того на кого з подружжя було зареєстроване нерухоме майно, воно відноситься до об`єкту спільного сумісного майна подружжя.

З огляду наведеного, оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд приходить до висновку про те, що житловий будинок з погосподарськими спорудами АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки зазначене майно набуто за час їх перебування у шлюбі.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 05.10.2021(а.с.34). Після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі на частку житлового будинку, як спільного майна подружжя.

Як вбачається з договору дарування від 14.09.2021, посвідченого Бурдейним Ю.І., приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Загарійчук Василь Дмитрович та ОСОБА_2 уклали цей договір, відповідно до якого, перший передав безоплатно у власність, а друга прийняла у власність як дарунок належний ОСОБА_3 на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

На земельній ділянці площею 0,1369 га знаходяться: житловий будинок, загальною площею 94,90 кв.м., житловою площею 40,40 кв.м., літня кухня, два сараї, вбиральня, криниця та огорожа. Відчужуваний житловий будинок належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Юрковецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області 18.01.2010 та зареєстровано відповідно Заставнівським районним бюро технічної інвентаризації 18.01.2010.

В договорі також йдеться про те, що внаслідок відчуження житлового будинку не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в т.ч. неповнолітніх, малолітніх, недієздатних та інших осіб, яким дарувальник зобов`язаний надати право користування ним за законом чи договором.

Зі змісту оспорюваного договору також вбачається, що дарувальник стверджує, що є вдівцем та відчужуваний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами є його особистою приватною власністю, особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужуване майно (чи його частку) як на спільне сумісне майно, у тому числі і відповідно до статей 60, 74 та 97 Сімейного кодексу України, відсутні (а.с.46-47, 104-130).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно вбачається, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14.09.2021 (а.с.129).

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Згідно з частиною першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняттям спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За приписами ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Встановлено, що за життя ОСОБА_7 заповіту не залишила.

У відповідності до зазначених вимог ЦК України право на спадкування за законом набули діти спадкодавці – ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та її чоловік - ОСОБА_3 .

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1268, ч.1 ст. 1269 та ч. 1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК).

З матеріалів спадкової справи № 257/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 встановлено, що 01.11.2021 до приватного нотаріуса Заставнівського районного нотаріального округу Малітовської Т.М. надійшли заяви позивачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про прийняття спадщини за законом після смерті їхньої матері (а.с. 73,78).

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 своїми заявами, що надійшли до нотаріуса 01.11.2021 відмовилися від прийняття спадщини після ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_3 в своїй заяві висловив небажання отримувати свідоцтво про право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя та на виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності подружжя ( а.с.77, 77 звор. бік).

26.09.2022 приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. позивачам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 видано свідоцтва про право на спадщину за законом по частці кожному на належну спадкодавиці ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1.2266 га , кадастровий номер 7321589700:01:002:0089 (а.с. 93-97).

В травні 2025 року позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у відповідності до ст.1297 ЦК України, звернулися до приватного нотаріуса із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, а саме на належну частку в житловому будинок з господарськими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 ( а.с.98, 98 звор.бік).

Постановою приватного нотаріуса Малітовської Т.М. від 08.05.2025 позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначений житловий будинок у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на житловий будинок, який би підтвердив право власності померлої на нього (а.с. 100 звор.бік).

Відповідно до вимог частини другої статті 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 722 ЦК України передбачено, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

За приписами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Проте, відповідач ОСОБА_3 в порушення вимог статей 316, 317, 319, 321 ЦК України, до сплину шестимісячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини уклав договір дарування від 14.09.2021, предметом якого є житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не маючи майнових прав на спірний будинок в цілому. Таким чином відповідач ОСОБА_3 розпорядившись цим майном до закінчення строку на прийняття спадщини, порушив права спадкоємців, оскільки права володіння, користування та розпорядження вищевказаним майном належали останньому та покійній дружині на праві спільної сумісної власності, що встановлено судом.

У зв`язку з викладеним, відчужуваний відповідачем ОСОБА_3 житловий будинок згідно оспорюваного договору відносився до спільного сумісного майна подружжя і вказана обставина мала бути перевірена та врахована нотаріусом при посвідченні договору дарування після відкриття спадщини після смерті одного із подружжя та до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини спадкоємцями.

З огляду наведеного, суд приходить до висновку, що спірний договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував житловий будинок в АДРЕСА_1 , що є спільною сумісною власністю, розмір часток кожного із подружжя в якому, за життя ОСОБА_7 не було виділено, має бути визнаний недійсним в цілому, оскільки укладений з порушенням вимог закону.

Щодо позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

В п.28 своєї постанови № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

З довідки приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Малітовської Т.М. від 06.03.2025 вбачається прийняття ОСОБА_6 та ОСОБА_5 спадщини після смерті матері в частці кожний (а.с.97 звор.бік).

У матеріалах справи відсутні докази заперечення одним із подружжя ОСОБА_3 права другого з подружжя ОСОБА_7 на набутий у період шлюбу спірний будинок з погосподарськими спорудами.

Ураховуючи зазначене, позивачами не пропущено позовну давність на звернення до суду із цим позовом, оскільки, як встановлено судом, про порушення своїх прав вони дізналися після відкриття спадщини внаслідок смерті матері ОСОБА_17 , прийняття спадщини та встановлення відомостей про те, що житловий будинок вибув із спадкової маси у зв`язку з укладенням батьком ОСОБА_3 спірного договору дарування, тобто з 07 травня 2024 року, дізнавшись, що 15.04.2024 ОСОБА_2 зняла з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . З позовом до суду позивачі звернулися 19.05.2025 в межах трьохрічного строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання спірного договору дарування від 14.09.2021 недійсним.

В прохальній частині позовної заяви позивачі просили суд стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Надаючи відзив на позовну заяву представник відповідачів адвокат Мороз Є.В. просила стягнути на їх користь з позивачів витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 гривень.

Так, згідно частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1-3 статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до правової позиції викладеної у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування по справі.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У відповідності до приписів п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України в позовній заяві ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначено що передній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачі понесли і які очікують понести у зв`язку з розглядом справи становить 25 000 гривень.

Проте, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивачів адвокатом Корнієнко В.М. окрім свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордерів на надання правової допомоги Загарійчуку Д.В. та Томі Н.В. будь яких доказів, зокрема, договору про надання правничої допомоги, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті), опису здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, суду не надано.

За таких обставин, суд відмовляє у стягненні з відповідачів на користь позивачів витрат на правничу допомогу за недоведеністю їх розміру.

Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, то витрати ОСОБА_3 та зеленчук Л.В. , пов`язані з розглядом справи відшкодуванню не підлягають та покладаються на відповідачів.

На підтвердження витрат по сплаті судового збору позивачами надано квитанції до платіжних інструкцій на переказ готівки № 025421002 та № 025421003 від 19.05.2025 про сплату ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судового збору в розмірі по 1211,20 грн кожним (а.с.1,2).

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, то з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 605,6 грн та на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 605,6 грн. Відповідно із ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 605,6 грн та на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 605,6 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування від 14.09.2021, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейним Юрієм Івановичем, зареєстрований в реєстрі № 2139, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути із ОСОБА_3 користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 605,6 гривень та на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 605,6 гривень.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 605,6 гривень та на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 605,6 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду до Чернівецького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Олена ПУХАРЄВА