Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №201/13569/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/13569/25

Провадження № 2/201/1253/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – Демидової С.О.

з секретарем судового засідання Терновою А.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Трошина В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивачів та заперечень відповідача

25 жовтня 2025 року до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом звернулася ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди,в якому просила суд стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» Дніпровської міської радина її користь заподіяну їй внаслідок дорожньо - транспортної пригоди моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 23 грудня 2024 року приблизно 09 год. 15 хв. водій ОСОБА_3 керуючи тролейбусом «Дніпро – Т 203» з інвентаризаційним номером 2616, здійснив рух по проїзній частині дороги пр. Науки в м. Дніпро, з боку вул. Паторжинського у напрямку вул. Архітектора Олега Петрова, де напроти будівлі № 8-г допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 які перетинали проїзну частину у невстановленому для переходу місці справа наліво за напрямком руху зазначеного тролейбуса.

Внаслідок ДТП чоловік позивачки ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці події. Пішохід ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження.

23 грудня 2024 року відомості про дорожньо - транспортну пригоду було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024040000001540. Постановою старшого слідчого в особливо важких справах відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Соломка Д.М. від 29 серпня 2025 року кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.

Відповідачем добровільно було сплачено позивачу в якості відшкодування шкоди 25 000 грн.

Позивач пославшись на вимоги ст. 1168, 1187 ЦК України просила суд стягнути на її користь спричинену моральну шкоду в розмірі 200 000 грн. яка полягає в тому що вона несподівано втратила найдорожчу людину, в результаті чого втратила сон і душевну рівновагу (а.с. 1-3).

01 грудня 2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якій останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог пославшись на їх безпідставність.

23 грудня 2024 року сталася дорожньо - транспортна пригода за участі їх співробітника. Постановою слідчого кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 було закрито за відсутністю в його діях кримінального правопорушення.

Постановою слідчого встановлено, що згідно висновку комплексної судової фототехнічної та авто технічної експертизи № КСЕ-19/104-25/3411 від 06.03.2025 р. слідство прийшло до висновку про те, що в діях водія тролейбуса «Дніпро- Т 203» інвентарний номер 2616, ОСОБА_3 порушень вимог Правил дорожнього руху, які б знаходилися в причинному зв`язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди, при якій було смертельно травмовано пішохода ОСОБА_4 , не вбачається, оскільки він не мав технічної можливості уникнути наїзду на нього шляхом застосування заходів своєчасного екстреного гальмування із зупинкою тролейбуса до місця наїзду.

КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР вважає, що дії пішохода ОСОБА_4 не відповідали вимогам п. 4.7. 4.14. «а» Правил дорожнього руху України згідно яким: пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч (п. 4.7.); пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху (п. 4.14 «а»).

В даній дорожньо-транспортній ситуації пішохід ОСОБА_4 своїми односторонніми діями сам поставив себе в небезпечне для життя становище. Грубе порушення п. 4.7. 4.14. «а» Правил дорожнього руху України пішоходом ОСОБА_4 перебувало в прямому причинному зв`язку з подією ДТП та наслідками, що настали. За вказані порушення пішохід ОСОБА_4 мав би нести адміністративну відповідальність, однак, зважаючи на те, що в результаті ДТП настала його смерть, матеріали виділенню з кримінального провадження не підлягали.

Вважали що до даних правовідносин необхідно застосовувати норми ст. 1193 ЦК України так як дії самого потерпілого сприяли виникненню дорожньо-транспортної пригоди та настанню відповідних тяжких наслідків.

Щодо відшкодування моральної шкоди зазначили, що ними в добровільному порядку було компенсовано позивачу витрати на поховання в розмірі 25 000 грн., стосовно стягнення з них на користь позивача моральної шкоди в розмірі 200 000 грн зазначили що позивачем взагалі не обгрунтовано саме такий розмір спричиненої моральної шкоди (а.с.22-26).

01 грудня 2025 року третьою особою подано пояснення на позовну заяву в яких останній пояснив, що жодної шкоди позивачу він заподіював, дорожньо - транспортна пригода сталася саме через грубу необережність ОСОБА_4 (а.с. 52-54).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 28 жовтня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.10-11).

Ухвалою судді від 31 жовтня 2025 року по даній справі відкрито загальне позовне провадження (а.с. 14-15).

03 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадженні у справі та призначено для судового розгляду по суті(а.с.59-60).

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали заявлені позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог зазначивши що вина водія не доведена, позивачем не надано розрахунку суми моральної шкоди , окрім того судом повинен врахувати ст. 1193 ЦК УКраїни.

Фактичні обставини, встановлені судом

Позивач ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 (а.с.8).

23 грудня 2024 року приблизно 09 год. 15 хв. водій ОСОБА_3 керуючи тролейбусом «Дніпро – Т 203» з інвентаризаційним номером 2616, здійснив рух по проїзній частині дороги пр. Науки в м. Дніпро, з боку вул. Паторжинського у напрямку вул. Архітектора Олега Петрова, де напроти будівлі № 8-г допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 які перетинали проїзну частину у невстановленому для переходу місці справа наліво за напрямком руху зазначеного тролейбуса.

Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди чоловік позивачки ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці події, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 (а.с.9)

23 грудня 2024 року відомості про дорожньо - транспортну пригоду було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024040000001540

Постановою старшого слідчого в особливо важких справах відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Соломка Д.М. від 29 серпня 2025 року кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення (а.с.3-7).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем та відповідачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Між сторонами виник спір щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю в ДТП чоловіка позивачки.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Законодавець у ч.1ст.16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Норми частини 2 та 3статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини 1 статті 1168ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, обов`язок доведення вини власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц).

Шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року по справі № 127/13341/20.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.

Зазначене вище відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постановах :від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі№ 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18),від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).

При цьому, згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі.

Відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року по справі № 450/4163/18.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 727/8980/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 461/8496/15-ц, у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 148/2109/17, від 04 березня 2020 року у справі № 641/3547/17, від 22 липня 2020 року № 520/11029/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/10236/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 199/6848/16-ц.

Судом встановлено, що згідно з постановою від 29 серпня 2025 року про закриття кримінального провадження 23 грудня 2024 року приблизно 09 год. 15 хв. водій ОСОБА_3 керуючи тролейбусом «Дніпро – Т 203» з інвентаризаційним номером 2616, здійснив рух по проїзній частині дороги пр. Науки в м. Дніпро, з боку вул. Паторжинського у напрямку вул. Архітектора Олега Петрова, де напроти будівлі № 8-г допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 які перетинали проїзну частину у невстановленому для переходу місці справа наліво за напрямком руху зазначеного тролейбуса.

Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження та помер на місці події. Пішохід ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження.

Дана дорожньо – транспортна пригода сталася не з вини водія ОСОБА_3 , який не мав технічної можливості уникнути наїзду, а дорожньо – транспортна пригода сталася через нехтування пішоходами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 правил дорожнього руху.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відсутність вини водія та закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від вини потерпілого.

На думку суду, позивач поза розумним сумнівом зазнала моральних та душевних страждань у зв`язку зі смертю близької людини. Наявність у позивача душевних страждань є очевидною.

Водночас судом не встановлено, що подія трапилась внаслідок протиправної поведінки потерпілого ОСОБА_4 , а тому особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має відповідати за завдану позивачеві шкоду незалежно від її вини.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, подія трапилась внаслідок нехтування пішоходами правилами дорожнього руху.

В судовому засіданні умислу у діях потерпілого доведено не було, а постанова слідчого про закриття кримінального провадження є належним та допустимим доказом, оскільки, така стороною відповідача оскаржена не була.

Відтак, суд констатує, що стороною відповідача не спростовано належними та допустимим доказами, відсутність події внаслідок якої позивачу було завдано моральної шкоди.

Відповідно до п. 2Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6„Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" міститься роз`яснення про те, що шкода, заподіяна особі підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи,а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від вини.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій у аналогічних справах.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в)при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.

Особливо примітним і, безперечно, слушним, зважаючи на важливість закріплення однакового розуміння принципів дії механізму захисту особистих немайнових прав потерпілих осіб, є прагнення ЄСПЛ додержуватися послідовної лінії у визначенні розмірів компенсацій, що присуджуються в аналогічних справах.

Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15-ц, а тому (у відповідності до частини 4статті 263 ЦПК України) підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З урахуванням встановлених обставин справи, наявності нехтування потерпілим Правил дорожнього руху, яка сприяла виникненню шкоди, на думку суду, справедливим та розумним розміром відшкодування моральної шкоди на користь позивача в даному випадку буде сума в розмірі 50 000 грн, що враховує глибину та тривалість душевних страждань позивача і відповідає принципу співмірності.

Отже, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення з відповідача на користь позивача оральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду на підставі п. 2 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», та враховуючи, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у сумі 1 211, 20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 355 ЦПК України суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди – задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 32616520) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) спричинену моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 32616520) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1

Відповідач: Комунальне підприємство «Дніпропетровський електротранспорт» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 32616520, м. Дніпро, пр. Сергія Нігояна, 49

Повний текст рішення складено 12 березня 2026 року.

Суддя С.О. Демидова