Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №175/9267/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/9267/25

Провадження № 2/175/1982/25

РІШЕННЯ

Іменем України

"13" березня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Коломоєць Т.А., представника позивача – адвоката Павленко І.О., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача – адвоката - Алейниченко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду с-щя Слобожанське цивільну справу № 175/9267/25 за позовною заявою ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна, до ОСОБА_1 про визначення розміру часток у спільній сумісній власності, припинення права спільної сумісної власності, скасування рішення про державну реєстрацію, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна, до ОСОБА_1 про визначення розміру часток у праві приватної спільної сумісної власності, у якій позивач просить суд: визначити, що розмір часток у спільній сумісній власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками становить, а саме: розмір частки ОСОБА_2 у спільній сумісній власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 становить 3/4 частини, яку відповідно успадковує ОСОБА_1 за заповітом; розмір частки ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 становить 1/4 частини. Право спільної сумісної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 припинити.

В обґрунтуванні позовної заяви зазначено про те, що батьки позивача та відповідача ОСОБА_3 , 1939 року народження та ОСОБА_4 , 1940 року народження перебуваючи в шлюбі (шлюб укладено 26.01.1963 року) побудували в 1971 році будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, згідно з законодавством, що діяло на той період часу вони мали у власності спільне майно подружжя, що має належати їм у рівних долях по 1/2 частці. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько - ОСОБА_4 . Після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 мати – ОСОБА_2 та неповнолітня сестра ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в рівних частках успадкували після смерті батька 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (тобто по 1/4 частці кожній), а також ОСОБА_5 як дружині видано свідоцтво про право власності за законом від 17.12.1985 року на 1/2 частку мотоцикла з коляскою після смерті чоловіка. В реєстраційному посвідченні від 14.04.1986 року, що зареєстровано в реєстровій книзі №13 за реєстровим номером № 133 вказано, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в цілому зареєстрований за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , але їх частки (3/4 та 1/4) відповідно не вказані, тобто виникла спільна сумісна власність, бо частки не були розраховані. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір – ОСОБА_2 , яка залишила на ім`я позивача заповіт від 14.02.2013 року. Спадкова справа № 15/2024 заведена приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В.А. в установлені законом строки, але визначити частки нотаріус не має можливості, бо на запит до КП «БТІ» Слобожанської селищної ради отримала лист-відповідь вих. №719 від 10.05.2024 року, в якому частки також не визначено. Також з відповідачем – ОСОБА_1 позивач не має можливості в добровільному порядку визначити частки, тому оригінали документів (реєстраційне посвідчення на домоволодіння) відповідач відмовляється надати нотаріусу, у зв`язку з чим позивач отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.06.2025 року (вих. №84/02-31), тому вимушена звертатися до суду з даним позовом та визначити розмір часток у спільній сумісній власності, щоб в подальшому нотаріус мала можливість видати позивачу свідоцтво про прав власності за заповітом на 3/4 частки. Спадкове майно (домоволодіння), що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з виготовленим технічним паспортом від 05.06.2025 року складається з будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, а саме: житлового будинку (А1-1), а2 - прибудова, а3 - ганок, Б1 – літня кухня, пг – погріб, В1 - сарай, Г1 - сарай, Д1 – вбиральня, І - змощення, №1-6 споруди на земельній ділянці площею 1470 кв. м. Таким чином, позивач та відповідач по справі є спадкоємцями після смерті їх батьків та відповідно є співвласниками вищевказаного домоволодіння, але через те, що частки не визначено, позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а також не може визначитися з розміром компенсації відповідачеві за належну їй частку або ж провести виділ часток в натурі при розподілі будинку між ними. Оскільки законодавством не передбачено визначення між нами часток в позасудовому порядку, а в добровільному порядку з відповідачем не вдається домовитися про визначення розміру часток в домоволодінні, тому позивач звернулася до суду з даною позовною заявою, просила визначити частки наступним чином: за ОСОБА_2 3/4 частини домоволодіння (1/2 частка набута в шлюбі як спільне майно подружжя +1/4 частка успадкована після смерті чоловіка); за ОСОБА_1 1/4 частка домоволодіння успадкованої після смерті батька, адже в свідоцтві про право на спадщину за законом від 17.12.1985 року домоволодіння належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в цілому (3/4+1/4). Враховуючи, що позивач має заповіт від своєї матері ОСОБА_2 та відповідно її частка за заповітом на житловий будинок складається з 3/4 частини домоволодіння, а відповідно у ОСОБА_1 1/4 частина. Таким чином, вищеперераховані обставини змусили позивача звернутися до суду з позовом.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано у провадження судді Краснокутської Н.С.

21.07.2025 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про відкриття загального позовного провадження та цією ж ухвалою було призначено підготовче судове засідання у справі.

04.11.2025 року через підсистему «Електронний суд» на адресу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовної заяви у повному обсязі та стягнути витрати на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідача. В обґрунтуванні відзиву на позовну заяву заначено про те, що ОСОБА_2 не подавала заяву про віднесення спірного житлового будинку до спільного майна подружжя і про належність їй його частки, як це було передбачено ст. 52 Закону Верховної Ради УРСР «Про державний нотаріат» 25.12.1974 № 3377-VIII, а навпаки подала заяву у якій зазначила про те, що цей житловий будинок є особистою приватною власністю померлого та вона не претендує на отримання свідоцтва про право власності на його частину як спільного майна подружжя, тому зазначений будинок в цілому увійшов до складу спадщини після померлого та був успадкований за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частинах по 1/2 кожній, що свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та про відсутність підстав для задоволення її позовної заяви.

03.09.2025 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановленого ухвалу про витребування доказів у цивільній справі № 175/9267/25 за позовною заявою ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна до ОСОБА_1 про визначення розміру часток у праві приватної спільної сумісної власності.

02.09.2026 року відповідач ОСОБА_1 долучила до матеріалів справи довідку про стан здоров`я, лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до якої за нею зареєстровано частка домоволодіння.

На виконання ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03.09.2025 року, якою було витребувано докази суду було надано матеріали спадкової справи № 15/2024 року, які було заведено після смерті ОСОБА_2 та матеріали спадкової справи № 556/85, які було заведено після смерті ОСОБА_4 .

У матеріалах спадкової справи № 15/2024 року, які було заведено після смерті ОСОБА_2 наявні наступні документи, а саме:

- заява про вступ у спадщину від ОСОБА_1 ;

- копія паспорту ОСОБА_1 ;

- копія РНОКПП ОСОБА_1 ;

-копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;

- копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ;

- копія заповіту ОСОБА_2 ;

- копія витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі;

- копію довідки про реєстрацію та проживання за однією адресою за спадкодавцем на час відкриття спадщини;

- копію свідоцтва про укладання шлюбу;

- копію свідоцтва про розірвання шлюбу;

- копію свідоцтва про одруження;

- копію інформаційної довідки зі спадкового реєстру;

- копію витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі;

- копію інформаційної довідки зі Спадкового реєстру;

- копію листа нотаріуса;

- копію листа БТІ.

У матеріалах спадкової № 556/85, які було заведено після смерті ОСОБА_4 наявні наступні документи, а саме:

- копію заяви про вступ у спадщину;

- копію свідоцтва про смерть;

- копію свідоцтва про одруження;

- копію свідоцтва про народження;

- копію технічного паспорту мотоцикла;

- копію заяви ОСОБА_1 ;

- копію виписки з рішення;

- копію довідки;

- копію довідки-характеристики;

- копію свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок;

- копію свідоцтва про право власності;

- копію свідоцтва про право на спадщину за законом.

До закінчення підготовчого судового засідання, у зв`язку з тим, що відповідачем було долучено витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно про розмір частки, позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій позивач просив суд: визначити розмір часток у спільній сумісній власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками, що вказані в реєстраційному посвідченні від 14.04.1986 року та визнати право власності за ОСОБА_2 у спільній сумісній власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на 3/4 частини, яку відповідно успадковує ОСОБА_1 за заповітом; за ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1/4 частини. Право спільної сумісної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , припинити. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.06.2025 року державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської О.В. та відповідно скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

19.11.2025 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та цією ж ухвалою справу було призначено до судового розгляду, у судове засідання викликано свідків.

У судових засіданнях брали участь позивач та її представник адвокат – Павленко І.О. Позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що вимоги позовної заяви підтримує, просить її задовольнити, посилалась на те, що мати завжди казала, що буде складати заповіт на неї, але не казала на яку саме частку будинку буде заповіт. Адвокат Павленко І.О. підтримала позовні вимоги, надала суду пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та уточненій позовній заяві, просила суд задовольнити уточнені позовні вимоги, зауважила на тому, що будинок це спільне нажите майно подружжя, батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_2 , оскільки вони перебували в шлюбі з 1963 року, а будинок був зареєстрований в 1971 році, а тому по законодавству вони мали право на цей будинок по 1/2 частки, тому просила визнати частки наступним чином - за ОСОБА_2 у спільній сумісній власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 - 3/4 частини, яку відповідно успадковує ОСОБА_1 за заповітом; за ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 - 1/4 частини.

Під час судових засідань відповідач ОСОБА_1 з позовом не погодилась, просила відмовити в його задоволенні, посилалась на те, що волевиявлення матері ОСОБА_2 було таким, щоб будинок їм, дочкам, дістався у рівних частках.

Представник відповідача – адвокат Алейниченко М.М. підтримала доводи викладені у відзиві на позовну заяву, просила в задоволенні позову відмовити, зауважувала на тому, що будинок був особистою власністю батька ОСОБА_4 , оскільки цей будинок належав його матері і це сторони не заперечують, окрім того і сама ОСОБА_2 усвідомлювала цей факт, що підтверджується її Заявою про вступ у спадщину, власноруч підписаною, яка мається в спадковій справі, заведеної після смерті ОСОБА_4 , в якій зазначено, що ОСОБА_2 по відношенню до вкладу та будинку роз`яснено зміст ст. 22 КПШС УССР, оскільки вклад та будинок є особистою власністю померлого та на долю в загальному майні вона не претендує, також із цієї заяви вбачається, що майном подружжя вона вважає тільки мотоцикл. Таким чином, адвокат зазначила, що житловий будинок є особистою приватною власністю померлого ОСОБА_4 та був успадкований за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частинах по 1/2 кожній. Просила в задоволенні позовних вимог відмовити.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, була повідомлена належним чином про дату, час та місце слухання справи.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що він чоловік відповідача ОСОБА_1 , він знав ОСОБА_2 , зазначив, що його жінка здійснювала догляд за матір`ю, яка завжди казала, що будинок її та його жінки, а тому матір хотіла, щоб цій будинок дістався донькам в рівних долях, вказав, що не знає хто саме будував цей будинок.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона донька відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 її бабуся, яка померла 2 роки тому. Вона постійно з нею спілкувалась і, з її слів, знає, що цей будинок належав матері дідуся ОСОБА_4 і саме вона віддала цей будинок діду, в якому потім почали жити дід ОСОБА_4 та баба ОСОБА_2 .. Баба ОСОБА_2 завжди казала, що будинок буде належить двом донькам ОСОБА_1 та ОСОБА_1 по 1/2 частки тобто порівну.

04.03.2026 року суд видалився на стадію ухвалення судового рішення, оголосивши час його проголошення: 12год. 00 хв. 13.03.2026.

Суддя, вивчивши матеріали справи, заслухавши свідків, сторін, їх представників, дослідивши докази, дослідивши копії спадкових справ, дійшов такого висновку.

Згідно з свідоцтвом про одруження НОМЕР_1 від 26.01.1963 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, про що було зроблено актовий запис № 5, прізвище чоловіка та дружини після укладання шлюбу – ОСОБА_9 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 15.01.1965 року, батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Згідно з актом № 23 від 23.02.1972 року, будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 .

Відповідно до акту приймання індивідуального житлового будинку ОСОБА_4 було передано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 22.05.1984 року, ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 64.

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 14.02.1986 року, виданого Дніпропетровським МБТІ у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані – ОСОБА_2 (пай) та ОСОБА_1 на праві приватної власності, що виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17.12.1985 року та записано у реєстрову книгу № 13 за реєстровим № 133.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17.12.1985 року, після смерті ОСОБА_4 його майна успадкували – ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 дане домоволодіння належало – ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 15.08.2023 року, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 79.

Відповідно до заповіту, зареєстрованого у реєстрі за № 151, номер бланку ВТВ № 588492, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповіла усе належне їй майно ОСОБА_1 .

Згідно з витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі № 33266282 від 14.02.2013 року, було зареєстровано заповіт за № 54159539 у спадковому реєстрі, який було заповідачем – ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 75691926 від 05.02.2024 року, після смерті ОСОБА_2 було заведено спадкову справу № 71949466.

Згідно з листом КП «БТІ» Слобожанської селищної ради вих. № 719 від 10.05.2024 року, який було надіслано приватному нотаріусу Дніпровського районного нотаріального округу було зазначено про те, що на запит від 07.05.2024р. № 111/02-14 повідомляємо. Згідно даних архіву КП «БТІ» станом на 31.12.2012 р., архівна справа № 2894, за адресою: АДРЕСА_1 . Власник: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (російською мовою). Форма власності: приватна Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право на спадщину за законом. видане 17.12.1985 року Дніпропетровською райдержконторою, зареєстроване в реєстрі за № 2893 та зареєстроване в БТІ 14.04.1986 pоку за реєстр. № 13-133. Опис майна: житловий будинок А загальна площа 69,8 кв.м, житлова площа 50,8кв.м, матеріал стін шлакобетон, побудований у 1938р.; літня кухня - Б; погріб – під Б; сараї – В,Г; вбиральня -Д; колодязь -№4; огорожа -№1-3; мощення - І.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії вих. № 84/02-31, ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право власності на спадщину після смерті матері – ОСОБА_2 у зв`язку з тим фактом, що нею не було надано документи, що підтверджують право власності на спадкове майно.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта (довідка № 441793155 від 02.09.2025 року) ОСОБА_1 належить 1/2 права спільної часткової власності на житловий будинок садибного типу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом також було досліджені Спадкові справи після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ..

Вирішуючи даний спір суд застосовує такі норми права.

Ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути серед інших і визнання права, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що за своєю суттю такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що «порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19)».

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Позивач та його представник обґрунтовують позовні вимоги про визначення часток у праві спільної сумісної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 тим, що нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно, що входить до складу спадщини тому, на думку позивача, необхідно визначити розмір частки, яка належала спадкодавцеві на час відкриття спадщини у судовому порядку, відтак позивач звернувся до суду з позовом про визначення розміру часток співвласників житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно розділу 2 глави 10 п. 4.14 «Порядку ведення нотаріальних дій нотаріусами України», при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно до п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову І практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на обєкт нерухомого майна.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі №6-164цс12, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Згідно з Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року №227/3750/19, оформлення спадщини через визнання права власності судом допускається тільки за умови, якщо це право не можна захистити в нотаріальному порядку.

Таким чином, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 14 серпня 2024 року в справі № 522/3974/20, визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству, і тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Натомість належним способом захисту порушеного права позивача в такому випадку є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування.

У постанові Верховного Суду у складі КЦС від 18 січня 2023 року у справі № 466/1403/20 зазначено, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах: від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), від 17 вересня 2024 року у справі № 307/2463/16-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд доходить висновку, що у даній справі позивачем було обрано неефективний спосіб захисту.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що вимоги позивача про визначення часток у праві спільної сумісної власності на житловий будинок за померлою особою ОСОБА_2 не відповідають визначеному у статті 16 ЦК України способу захисту та є неефективним, у зв`язку з чим наявні підстави для відмови у позові.

При цьому суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений можливості захистити право на спадкове майно шляхом подання позову про визнання права власності у порядку спадкування на належні спадкодавцям частки у праві спільної власності на нерухоме майно.

З приводу вимоги про припинення права спільної часткової власності суд зазначає наступне. Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідносин спільної власності (п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України), а й на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (визнання права). ОП КЦС ВС зробила такі висновки про застосування норм права, а сама: за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами 1 та 2 ст. 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки (Постанова Верховного Суду від 9 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23).

З приводу скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.06.2025 року державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської О.В. та відповідно скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частку на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

П. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ним особи.

Таким чином, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

За змістом ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації. При дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.

Таким чином, вимога про припинення права спільної власності та скасування державної реєстрації є передчасною та необґрунтованою.

З урахуванням викладеного позовні вимоги ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна, до ОСОБА_1 про визначення розміру часток у спільній сумісній власності, припинення права спільної сумісної власності, скасування рішення про державну реєстрацію задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Враховуючи викладене, те, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 12, 13, 77, 81, 137, 141, 247, 248, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна, до ОСОБА_1 про визначення розміру часток у спільній сумісній власності, припинення права спільної сумісної власності, скасування рішення про державну реєстрацію відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 13.03.2026 року.

Суддя Н. С. Краснокутська