Вирок від 11 березня 2026 р. у справі №173/263/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/263/26

Номер провадження1-кп/173/89/2026

В И Р О К

іменем України

12 березня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025041430000667 від 08.12.2025 року по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. П`ятихатки, П`ятихатського району, Дніпропетровської області, малограмотного, до закладів загальної освіти не ходив, не одруженого, який не працює, дітей на утриманні не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 173/3743/24 від 07.01.2025, яка набрала законної сили 18.01.2025, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.

В судове засідання ОСОБА_4 з`явився, вину свою визнав, пояснив, що дійсно 09.12.2024 о 17 год. 50 хв. керував автомобілем ВАЗ 21104, державний номерний знак НОМЕР_1 , не маючи посвідчення водія.

В подальшому, ОСОБА_4 , обізнаний про те, що вказаною постановою суду його позбавлено права керування транспортними засобами, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, продовжував керувати транспортним засобом за наступних обставин.

Так, 30.08.2025 о 23 год. 20 хв. в смт. Новомиколаївка по вул. Миру, ОСОБА_4 керував транспортним засобом - автомобілем марки ВАЗ 2103, державний номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія.

За вказаним фактом постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 173/2427/25 від 29.09.2025 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років.

Крім того, 07.09.2025 о 00 год. 15 хв. у м. Верхівцеве по вул. Червона ОСОБА_4 керував транспортним засобом - автомобілем ВАЗ 2103, державний номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія.

За вказаним фактом постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 173/2655/25 від 09.10.2025 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років.

З огляду на вказане, ОСОБА_4 в порушення вимог чинного законодавства, неодноразово вчиняв адміністративні правопорушення на транспорті щодо дотримання вимог Правил дорожнього руху, за що у встановленому законом порядку був притягнутий до адміністративної відповідальності, тобто, достовірно знаючи про наявність рішень суду, якими його позбавлено права керування транспортними засобами, діючи умисно, ухилився від виконання постанови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025року.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчинені інкримінованого йому правопорушення. Пояснив, що 07.01.2025 був присутнім під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, результат розгляду йому відомий, знав що позбавлений права керування транспортними засобами і розмір штрафу. Рішення суд не виконав через відсутність фінансової можливості. Обов`язок не керувати транспортними засобами не виконав по сімейним обставинам. 29.09.2025 не пам`ятає чи був присутнім в судовому засіданні, але постанову отримав та її не виконав, з яких причин пояснити не зміг. 09.10.2025 був присутнім під час розгляду справи, результат розгляду йому відомий. На той час сплатив самий перший штраф, обов`язок не керувати транспортним засобом не виконав через сімейні обставини. Усвідомлює, що вчинив не правильно, шкодує. Додав, що після жовтня 2025 року автомобілем не керував. Посвідчення водія не має.

Оскільки обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та приймаючи до уваги, що прокурор, також не оспорював фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає не доцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин скоєння злочинів, які ніким не оспорюються.

Прокурор у судовому засіданні зазначив, що під час судового розгляду встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, який критично ставиться до скоєного, щиро розкаюється, тому просить суд визнати ОСОБА_4 винуватим та призначити покарання, з урахуванням обставин які як пом`якшують, так і обтяжують відповідальність обвинуваченого, його ставлення до скоєного, за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік та на підставі ст. 75 КК України звільнити останнього від відбування призначеного покарання з іспитовим строком.

Враховуючи викладене, допитавши у судовому засіданні обвинуваченого та частково дослідивши матеріали кримінального провадження, у тому числі ті, що характеризують особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при встановлених судом обставинах доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК України, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Обставиною, яка пом`якшує покарання суд, відповідно до положень ст. 66 КК України визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до положень ст. 67 КК України судом не встановлено.

Разом з цим, суд приймає до уваги досудову доповідь органу пробації від 10.03.2026, згідно з якої орган пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушень, рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення оцінює як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінується як середній. Орган пробації вважає, що виправлення цієї особи можливо без обмеження або позбавлення волі на певний строк. Висновок досудової доповіді має рекомендаційний характер. З досудової доповіді вбачається, що за період з 04.07.2021 по 07.09.2025 ОСОБА_4 одинадцять разів піддавався адміністративним стягненням за вчинення правопорушень передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130, ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Згідно з роз`ясненнями п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».

Крім того, необхідно враховувати позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року, відповідно до якої окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Санкція ч. 1 ст. 382 КК України передбачає покарання у виді штрафу від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Так, мінімальним покаранням є штраф в розмірі від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який відповідно до ч. 1 ст. 26 КВК України засуджений зобов`язаний сплатити у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред`явлення документа про сплату штрафу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 офіційно не працює, не сплатив штрафи накладені на нього постановами по справам про адміністративні правопорушення. Отже, за таких обставин, суд вважає, що призначення покарання у виді штрафу, навіть в мінімальній межі кримінального закону, є для ОСОБА_4 надмірним тягарем, яке він не зможе виконати з об`єктивних причин. Таким чином, суд вважає, що застосування покарання у виді штрафу не буде ефективним заходом примусу для виправлення ОСОБА_4 , а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Разом з цим, ч. 1 ст. 382 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі, яке полягає у триманні особи в умовах ізоляції від суспільства. При цьому законодавець передбачив можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням у разі застосування такого покарання. Судом встановлено, що обвинувачений визнав свою вину у вчиненому за обставин встановлених органами досудового розслідування, щиро покаявся, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив нетяжкий злочин, за таких підстав суд вважає можливим застосувати до нього ст. 75, 76 КК України, надати можливість обвинуваченому виправитись та інтегруватись у суспільство без відбування призначеного покарання. Саме таке покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування з випробуванням на думку суду відповідає особі обвинуваченого.

Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», не лише покарати за вчинення кримінального правопорушення, а й здійснити виправлення особистості, а також запобігти вчиненню ним так і іншими особами злочинів.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України.

Процесуальні витрати та речові докази по кримінальному провадженню відсутні.

Запобіжний захід не обирався і на теперішній час відсутні підстави для його обрання.

На підставі викладеного, керуючись ст. 349, 363-368, 370, 371, 374, 376, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

-періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації,

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Суддя ОСОБА_1