Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №683/2944/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 683/2944/25

Провадження № 22-ц/820/231/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ТОВ «Діджи Фінанс» зазначило, що 30 червня 2021 року ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір про споживчий кредит №101798876 (далі – кредитний договір), за умовами якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачці кредит у розмірі 20 000 грн, а та зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти та комісію. На підставі договору факторингу №09Т від 30 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» відступило позивачу за плату право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим на дату відступлення права вимоги новому кредитору виникла заборгованість у розмірі 87 000 грн, яка складається з 20 000 грн тіла кредиту, 65 000 грн відсотків, 2 000 грн комісії.

За таких обставин ТОВ «Діджи Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 свою користь 87 000 грн заборгованості за кредитним договором, 2 422 грн 40 коп. судового збору, 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 000 грн, з яких: 20 000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 5 000 грн – заборгованість за відсотками, 2 000 грн – заборгованість за комісією.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 751 грн 67 коп. витрат зі сплати судового збору та 1 551 грн 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позову відмовлено.

Суд керувався тим, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором, а тому з неї на користь ТОВ «Діджи Фінанс» як нового кредитора слід стягнути вказану заборгованість. Проценти за кредитом підлягають нарахуванню у межах строку кредитування (20 днів), а саме за період з 30 червня 2021 року до 20 липня 2021 року. Матеріали справи не містять доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до умов кредитного договору, внаслідок чого позов у частині решти процентів є безпідставним. У зв`язку з розглядом справи товариство понесло витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, які слід покласти на відповідачку пропорційно розміру задоволених вимог.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 60 000 грн процентів та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з умовами кредитного договору строк кредитування був визначений як на пільгових умовах, так і на стандартних (базових) умовах, до 18 вересня 2021 року (80 днів). У межах цього строку ТОВ «Мілоан» нарахувало ОСОБА_1 проценти за користування кредитом у розмірі 65 000 грн, які підлягають стягненню на користь позивача. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про неправильність заявленого позивачем розміру процентів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 не подала відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, неправильно витлумачив норми статей 526, 1048, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), не врахував норми статей 3, 627 ЦК України, статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі – Закон №1023-ХІІ).

У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду слід змінити в частині мотивів прийнятого рішення.

В решті апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

30 червня 2021 року ТОВ «Мілоан» (кредитодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) уклали в електронній формі кредитний договір, за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати відповідачці грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 20 000 грн, а та, у свою чергу, зобов`язалася повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (пункти 1.1, 1.2 кредитного договору).

Кредитний договір укладений сторонами дистанційно шляхом пропозиції ОСОБА_1 укласти цей договір (анкета-заява №101798876) і прийняття пропозиції ТОВ «Мілоан». ОСОБА_1 підписала кредитний договір електронним підписом (одноразовим ідентифікатором).

Пунктами 1.3, 1.4 кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 20 днів з 30 червня 2021 року; термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) – 20 липня 2021 року.

Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 27 000 грн (пункт 1.5 кредитного договору).

Згідно пунктів 1.5.1, 1.5.2, 1.6 кредитного договору: комісія за надання кредиту – 2 000 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом – 5 000 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (пункт 2.1 кредитного договору).

За змістом пункту 2.2.1 кредитного договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату), вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п. 1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначною п. 1.6 договору, в сумі та на умовах, визначених п. 2.3 договору.

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору (пункт 2.2.2 кредитного договору).

Із положень пункту 2.3.1.1 кредитного договору слідує, що позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі – Правила). Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Того ж дня, тобто 30 червня 2021 року, ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 (платіжна карта НОМЕР_1 ) 20 000 грн кредитних коштів.

Натомість, остання в установлений кредитним договором строк не повернула грошові кошти, не сплатила проценти за користування ними та комісію за надання кредиту.

Станом на 18 вересня 2021 року розмір заборгованості за кредитним договором склав 87 000 грн, із яких – 20 000 грн тіло кредиту, 65 000 грн – проценти, 2 000 грн – комісія.

30 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» (клієнт) і ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) уклали договір факторингу №09Т (далі – договір факторингу), за умовами якого ТОВ «Мілоан» за плату відступило позивачу своє право грошової вимоги до боржників за рядом договорів, у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

Із пункту 4.1 договору факторингу слідує, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання цього договору.

Тоді ж ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Діджи Фінанс» підписали реєстр прав вимог, із якого слідує, що товариство набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором на суму заборгованості 87 000 грн, у тому числі – 20 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 65 000 грн – заборгованість за відсотками, 2 000 грн – заборгованість за комісією.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Із положень пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України слідує, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

При укладенні будь-якого договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

Зобов`язання має виконуватися належним чином, у тому числі відповідно до умов договору та вимог закону.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Зібрані докази вказують на те, що ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір, у якому досягли згоди з усіх істотних умов, а саме щодо розміру кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, підстав сплати комісії, прав і обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо.

На виконання умов кредитного договору ТОВ «Мілоан» перерахувало грошові кошти (20 000 грн) на картковий рахунок ОСОБА_1 , яка не повернула кредит, не сплатила проценти та комісію в установлені кредитним договором строк і розмірі.

Надалі ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором, а тому з неї на користь ТОВ «Діджи Фінанс» як нового кредитора слід стягнути заборгованість.

Водночас суд неправильно визначив строк кредитування за кредитним договором.

Із матерівалів справи слідує, що ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 кредит 30 червня 2021 року. З 30 червня до 20 липня 2021 року тривав пільговий строк кредитуваня, під час якого ТОВ «Мілоан» нараховувало ОСОБА_1 проценти за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом у розмірі 250 грн на день.

Оскільки до 20 липня 2021 року ОСОБА_1 не повернула кредит і продовжила користування кредитними коштами, то відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору з 21 липня 2021 року строк кредитування був продовжений (пролонгований) на стандартних (базових) умовах. При цьому ОСОБА_1 стали нараховуватися проценти за стандартною (базовою) процентною ставкою у розмірі 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом – 1 000 грн на день. Указаний строк кредитування закінчився 18 вересня 2021 року.

Відтак строк кредитування за кредитним договором тривав з 30 червня до 18 вересня 2021 року, внаслідок чого ТОВ «Мілоан» правомірно нарахувало ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами в указаний період.

Висновок суду першої інстанції про тривалість строку кредитування з 30 червня по 20 липня 2021 року (20 днів) не ґрунтується на умовах кредитного договору.

Суд першої інстанції помилкового послався на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16), щодо припинення права кредитора нараховувати передбачені договором проценти після спливу строку кредитування, оскільки у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, кредитор нарахував проценти в межах цього строку.

Також суд першої інстанції не врахував наступне.

Однією з основних засад цивільного законодавства, визначених у статті 3 ЦК України, є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Преамбулою Закону №1023-ХІІ встановлено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини та виборі контрагента, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Умовами кредитного договору може бути встановлена плата позичальника за користування кредитними коштами (проценти), її розмір і порядок внесення боржником. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору, відповідно до яких фінансовим установам забороняється встановлювати для споживачів непропорційно великі суми компенсації.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 виснував, що під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначено, що керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

ТОВ «Діджи Фінанс» просить стягнути з ОСОБА_1 проценти у розмірі 65 000 грн, який більше ніж у три рази перевищує розмір неповернутого кредиту (20 000 грн).

Відтак заявлений до стягнення розмір боргу не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, а тому розмір стягуваних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» процентів слід зменшити до 5 000 грн.

Суд першої інстанції помилково не звернув уваги на вказані обставини, але фактично правильно визначив розмір стягуваних з ОСОБА_1 процентів.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

Під час розгляду справи суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи та не застосував правильно норми чинного законодавства, хоча зробив правильні висновки по суті вирішеного спору.

У зв`язку з цим, мотивувальну частину рішення суду слід змінити.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки має місце неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на те, що апеляційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» на рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості за кредитним договором залишена без задоволення, на ОСОБА_1 не можуть бути покладені судові витрати товариства в апеляційному суді.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.

Заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Сагайдак І.М.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 27