Вирок від 04 березня 2026 р. у справі №336/5254/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 05.03.2026 Справа№ 336/5254/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/5254/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/267/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія: ч. 1 ст. 309 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченої – адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 , прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 5 червня 2025 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Запоріжжя, громадянка України, яка має середню спеціальну освіту, не працює, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,

визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та їй призначено покарання у вигляді 1 року обмеження волі.

На підставі ст. 79 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 2228 грн. 50 коп. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, –

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, за наступних обставин.

26 травня 2025 року, приблизно о 00.10 годині, ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено «PVP», без мети збуту, з метою особистого вживання, знаходячись поблизу зупинки громадського транспорту «308-й магазин» по вулиці Юності, будинок № 85 у місті Запоріжжі, шляхом привласнення знайденого придбала кристалічну речовину білого кольору у полімерному тубусі та продовжила зберігати у власній сумочці, яка була на ній одягнута, для подальшого вживання.

Після чого, 26 травня 2025 року, приблизно о 00.20 годині, продовжуючи рух, біля будинку № 59-А по вулиця Юності у місті Запоріжжі ОСОБА_7 була зупинена працівниками УПП в Запорізькій області для перевірки документів відповідно до положень ст. 29, 32, 34, закону України «Про Національну поліцію». В ході вказаної перевірки у ОСОБА_7 в кишені її сумочки, було виявлено полімерний тубус з кристалічною речовиною білого кольору. Під час проведення огляду місця події, а саме ділянки місцевості біля будинку № 59-А по вулиці Юності у місті Запоріжжя, у період часу з 02 години 00 хвилин до 02 години 07 хвилин, вилучено виявлений у ОСОБА_7 полімерний тубус з кристалічною речовиною білого кольору, яка містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), маса якої складає 0,4386 г (в перерахунку на основу).

Таким чином, ОСОБА_7 незаконно придбала та зберігала без мети збуту особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої – адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом її дій, вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає зміні у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі, суд першої інстанції не врахував, що таке покарання не застосовується до осіб, які мають дітей віком до 14 років.

Разом з тим, ОСОБА_7 має на утриманні малолітнього сина 2022 року народження, тому суд в порушення вимог ч. 3 ст. 61 КК України застосував закон, який не підлягав застосуванню.

Звертає увагу, що передбачений санкцією ч. 1 ст. 309 КК України мінімальний штраф у розмірі 17000 гривень є непосильним для сплати обвинуваченою, становитиме для неї додатковий матеріальний тягар та призведе до погіршення її правового становища.

Покарання у виді виправних робіт також не може бути призначене обвинуваченій ОСОБА_7 , оскільки вона офіційно не працевлаштована та перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

Враховуючи викладене вище, а також те, що обвинувачена ОСОБА_7 раніше не судима, має постійне місце проживання, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, виховує малолітню дитину, щиро розкаялася, суд мав усі підстави для призначення їй покарання у виді пробаційного нагляду.

Просить вирок в частині призначеного покарання змінити та призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді 1 року пробаційного нагляду, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 59-1 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор, також не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом її дій, вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі, суд першої інстанції не врахував, що таке покарання не застосовується до осіб, які мають дітей віком до 14 років.

Разом з тим, ОСОБА_7 має на утриманні малолітню дитину 2022 року народження, тому суд в порушення вимог ч. 3 ст. 61 КК України застосував закон, який не підлягав застосуванню.

Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді 2 років пробаційного нагляду, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 59-1 КК України.

Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, обвинувачену та її захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати і надавши обвинуваченій останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченої підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 309 КК України, є обґрунтованими та підтверджені встановленими органом досудового розслідування обставинами, і в апеляційній скарзі не оспорюються.

Розгляд обвинуваченого акта проводився в порядку ч. 2 ст. 381 КПК України на підставі письмової заяви ОСОБА_7 , складеної в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні.

Переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на наступне.

Як вбачається з резолютивної частини вироку суду, за ч. 1 ст. 309 КК України ОСОБА_7 було призначено покарання у виді 1 року обмеження волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 КК України, покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов`язковим залученням засудженого до праці.

З огляду на ч. 3 ст. 61 КК України, обмеження волі не застосовується, в тому числі, до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Наявною в матеріалах кримінального провадження копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 підтверджено, що у обвинуваченої ОСОБА_7 є малолітня дитина – ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.54).

У зв`язку з тим, що ОСОБА_7 є жінкою, яка має дитину віком до чотирнадцяти років, колегія суддів вважає, що призначаючи їй покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі, суд першої інстанції порушив вищевказані вимоги закону про кримінальну відповідальність, на що обґрунтовано посилаються захисник обвинуваченої та прокурор в апеляційних скаргах.

Обираючи вид та розмір покарання, яке належить призначити обвинуваченій ОСОБА_7 , колегія суддів враховує, що санкцією ч. 1 ст. 309 КК України передбачені покарання у виді штрафу, виправних робіт, пробаційного нагляду та обмеження волі.

Покарання у виді обмеження волі неможливо призначити ОСОБА_7 у зв`язку з наявністю у неї на утриманні малолітньої дитини, покарання у виді виправних робіт – через перебування у відпустці по догляду за дитиною, а у виді штрафу – внаслідок того, що вона не працює та не має стабільного джерела доходу.

Таким чином, єдиним можливим видом покарання, яке може бути призначене обвинуваченій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК України є пробаційний нагляд.

Вирішуючи питання про розмір покарання у виді пробаційного нагляду колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 вчинила кримінальний проступок, раніше не судима, але вже притягувалась до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України і кримінальне провадження щодо неї було закрито з нереабілітуючих підстав, має постійне місце проживання, має на утриманні малолітню дитину, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, разом з тим згідно встановлених судом фактичних обставин кримінального правопорушення була зупинена 26 травня 2025 року співробітниками патрульної поліції о 00 годин 10 хвилин, тобто під час дії у місті комендантської години, на початковій стадії спілкування із працівниками поліції заперечувала факт зберігання особливо небезпечної психотропної речовини, у зв`язку з чим, на переконання колегії суддів, мінімальний розмір покарання у виді пробаційного нагляду не досягне мети покарання.

За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується апеляційної скарги сторони захисту, то колегія суддів погоджується з доводами адвоката про неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, проте підстави для задоволення апеляційної скарги захисника в повному обсязі відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

З огляду на зміст ч. 1 ст. 421 КПК України, ухвалений судом першої інстанції обвинувальний вирок може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати більш суворе покарання лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Зміна даного вироку суду першої інстанції в частині призначеного судом покарання у виді обмеження волі зі звільненням від його відбування на підставі ст. 79 КК України, із призначенням покарання у виді пробаційного нагляду (яке належить відбувати реально) за вимогою апеляційної скарги захисника обвинуваченої фактично означатиме погіршення становища ОСОБА_7 , що за даних обставин є неприпустимим, оскільки суперечить зазначеним нормам кримінального процесуального закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченої підлягає лише частковому задоволенню – в частині визнання обґрунтованими доводами щодо порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 61 КК України у зв`язку із призначенням покарання у вигляді обмеження волі.

Враховуючи вищевикладене, цей вирок суду першої інстанції не може залишатися в силі, та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку та призначенням ОСОБА_11 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у вигляді 2 років пробаційного нагляду, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 5 червня 2025 року у відношенні ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК України покарання у вигляді 2 (двох) років пробаційного нагляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4