Рішення від 05 березня 2026 р. у справі №675/621/25 — Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/621/25

Провадження № 2/675/72/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2026 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Короля О.В., за участю секретаря судового засідання Беліци М.О., учасників справи:

представник позивача: не з`явився,

представник відповідачів 1, 2: не з`явився,

представник третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Ізяславська міська рада Шепетівського району Хмельницької області про встановлення нікчемності заповіту та виключення із Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (по тексту рішення – ОСОБА_1 , позивач) звернувся через свого представника до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовною заявою до ОСОБА_2 (по тексту рішення – ОСОБА_2 , відповідач 1), ОСОБА_3 (по тексту рішення – ОСОБА_3 , відповідач 2); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Ізяславська міська рада Шепетівського району Хмельницької області про встановлення нікчемності заповіту та виключення із Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту складеного 18.09.2024 ОСОБА_4 (по тексту рішення – ОСОБА_4 , спадкодавець) на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого старостою Щуровецького старостинського округу Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області 18.09.2024, зареєстрованого у Реєстрі за № 16-35.

Позовні вимови обгрунтовані наступними обставинами.

Так, вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 15.10.2024, яка приходиться позивачу, ОСОБА_1 , рідною бабою. Після її смерті відкрилась спадщина. За покликанням представника позивача спадкова справа №73178179 відкрита державним нотаріусом Ізяславського нотаріального округу Довбиш В.П.

Звертає увагу, що під час подачі позивачем заяви про прийняття спадщини, як спадкоємцем першої черги за представленням, йому стало відомо про те, що спадкова справа уже відкрита на підставі заповіту, посвідченого старостою Щуровецького старостинського округу Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області – Сліпчук Ларисою Володимирівною.

При цьому, до складу спадщини за даним заповітом входять шість земельних ділянок, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в с. Підлісці, і, які належали спадкодавцю на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки: серії ЯЖ № 953633, площею 0, 51 га; серії ЯЖ № 960874, площею 1, 69 га; серії ЯЖ № 960875, площею 1, 53 га; серії ЯЖ № 953634, площею 0, 50 га; серії ЯЖ № 960876, площею 1, 53 га; серії ЯЖ № 953635, площею 0, 50 га. Зазначає, що одна земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0, 0737 га, кадастровий номер 6822189200:03:003:0003 розташована в с. Підлісці Шепетівського району Хмельницької області, одна земельна ділянка для будівництва, обслуговування господарських будівель та споруд, площею 0, 25 га, кадастровий номер 6822189200:03:003:0002 розташована в с. Підлісці Шепетівського району Хмельницької області та житловий будинок з усіма надвірними будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_1 .

Особливу увагу звертає, що спадкодавець, ОСОБА_4 , на дату складання заповіту 18.09.2024 важко хворіла та перебувала в постільному режимі, а також потребувала постійного стороннього догляду, а тому заповіт складався за місцем її реєстрації та фактичного проживання.

На думку позивача в заповіті відсутня інформація про місце складання заповіту, що є порушенням абзацу 2 п. 2.1 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5.

Зі змісту заповіту випливає, що він був складений старостою Щуровецького старостинського округу зі слів ОСОБА_4 .

Просить врахувати, що відповідно до положень абз. 6 п. 1.4 глави 1 розділу 3 наказу Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5 посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний у голос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Натомість у заповіті ОСОБА_4 відсутня викладена власноруч заповідачем інформація про те, що заповіт записано з її слів, прочитаний нею у голос та відповідає її волевиявленню.

На думку позивача, відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Враховуючи викладене позивач вважає, що заповіт складений старостою Щуровецького старостинського округу від імені ОСОБА_4 є нікчемним правочином, так як складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

08.05.2025 представником відповідачів 1, 2 подано відзив на позовну заяву, у відповідності до змісту якого вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вказує, що мотивуючи свої позовні вимоги, позивач виходить з того, що, дослівно, «спадкодавець, ОСОБА_4 , на дату складання заповіту 18 вересня 2024 року важко хворіла та перебувала в постільному режимі, а також потребувала постійного стороннього догляду, а тому заповіт складався за місцем її реєстрації та фактичного проживання». Також вказує, що в заповіті ОСОБА_4 відсутня викладена власноруч заповідачем інформація про те, що заповіт записано з її слів, прочитаний нею у голос та відповідає її волевиявленню. Це всі підстави, які дозволили позивачу зробити висновок про нікчемність заповіту від 18.09.2024 року з мотивів порушення вимог щодо його форми та посвідчення.

Жодних доказів того, що спадкодавець, ОСОБА_4 , на день складання заповіту важко хворіла та перебувала у «постільному режимі» сторона позивача не надає, не міститься таких доказів і у додатках до позовної заяви. Відповідно, будь-яких доказів неналежного волевиявлення спадкодавця стосовно складання заповіту сторона позивача також не надає - ані доказів недієздатності або обмеженої дієздатності спадкодавця, ані доказів підписання заповіту спадкодавцем під впливом тяжкої для спадкодавця обставини і на вкрай невигідних умовах.

Вказує, що якщо проаналізувати вимоги щодо форми правочину та наслідки її недотримання після прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів» № 738-ІХ від 19.06.2020, то можна дійти висновку, що у разі, якщо правочин вчинений без дотримання вимог щодо його форми він може кваліфікуватися як:

(а) нікчемний, у випадку якщо встановлений такий наслідок недотримання письмової форми на рівні закону (наприклад, ч. 2 ст. 1055, ч. 1 ст. 1257 ЦК);

(б) вчинений, але заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України).

У заповіті, посвідченому старостою Щуровецького старостинського округу Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області 18.09.2024, чітко вказано як місце складання заповіту - с. Щурівці Шепетівського району Хмельницької області, так і час його складання - 10 година.

Сторона відповідача цей факт підтверджує та наполягає на тому, що посвідчення заповіту відбувалося в с. Щурівці в приміщенні Щурівецької сільської ради.

Жодних доказів того, що посвідчення заповіту спадкодавця ОСОБА_4 , як нотаріальна дія, відбувалося за межами приміщення органу місцевого самоврядування, сторона позивача не надає.

При цьому, звертає увагу, що згідно усталеної судової практики Верховного Суду, посвідчення заповіту навіть поза межами нотаріального округу не є підставою для визнання такого заповіту нікчемним.

Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

Також з посиланням на практику Верховного Суду вказує, що місце складення заповіту не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є реквізитом заповіту. Відсутність у заповіті вказівки на місце його складення не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність).

Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК, зокрема у статтях 1247, 1248, 1249, 1253 ЦК України.

Також зазначає, що відсутність у заповіті певних реквізитів, які не позбавляють можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо, не може розцінюватися як порушення форми заповіту.

Таким чином, враховуючи усе вищенаведене, вважає, що можна дійти висновку, що будь - яких підстав для визнання заповіту від 18.09.2024, складеного спадкодавцем ОСОБА_4 та посвідченого старостою Щуровецького старостинського округу Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області немає. Підстави, викладені у позовній заяві, є по суті спробую занадто формалістичного підходу до тлумачення ч. 1 ст. 1257 ЦК України та таким, що порушує основоположний принцип свободи заповіту. В свою чергу позивач не оспорює той факт, що заповіт дійсно було підписано ОСОБА_4 , що на її волевиявлення не впливали будь-які фізичні вади чи психічні хвороби, що вона розуміла значення своїх дій та могла керувати ними, що заповіт складено не внаслідок інших тяжких обставин. Не оспорює позивач і той факт, що заповіт посвідчено повноважною на те особою місцевого самоврядування і в межах старостинського округу.

09.05.2025 через систему «Електронний суд» подано пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Представник третьої особи зазначає, що ознайомившись із змістом копії заповіту, який знаходиться в матеріалах справи слід зазначити, що місцем складання заповіту зазначено село Щурівці Шепетівського району Хмельницької області. Докази того, що заповіт складався за місцем проживання заповідача, а не за місцем зазначеного у заповіті в матеріалах справи відсутні.

Що стосується твердження про відсутність викладення власноруч заповідачем інформації про те, що заповіт записано з її слів, прочитано нею у голос та відповідає її волевиявленню звертає увагу на те, що відсутність рукописного напису заповідача щодо прочитання саме уголос та складання заповіту з його слів, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину нікчемним (недійсним), оскільки вказана інформація увійшла до складу посвідчувального напису і була зазначена старостою. Таку позицію підтримує і КЦС ВС у своїй постанові від 09.07.2020 у справі № 520/11797/16-ц.

При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього».

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, Ізяславська міська рада вважає даний позов необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі на підставах, що в ньому викладені та просив їх задовольнити з урахуванням досліджених письмових доказів та показань свідків.

Представник позивача просив врахувати, що староста Щуровецького старостинського округу Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області Сліпчук Л.В. не дотрималася положень абз. 6 п. 1.4 глави 1 розділу 3 наказу Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5. На думку представника позивача матеріали справи підтверджують відсутність волевиявлення спадкодавця ОСОБА_4 , оскільки відсутнє викладення власноруч заповідачем інформації про те, що заповіт записано з її слів, прочитано нею у голос та відповідає її волевиявленню.

Як вважає представник позивача механічне (друковане) зазначення старостою інформації про те, що заповіт записано з її слів, прочитано нею у голос є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину нікчемним.

Також вважає, що інформація про складення заповіту в приміщенні старостату є недостовірною, бо це спростовується свідченнями рідних спадкодавця, з яких випливає, що остання на час складення заповіту була вдома та була фізично нерухомою.

Звертав увагу і на те, що у старости на момент складення заповіту були відсутні оригінали підтверджуючи документів, які фігурують в заповіті, зокрема, і зазначених там земельних ділянок.

Представник відповідачів 1, 2 у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву. Акцентував увагу на тій обставині, що ані позивач, ані його представник не оспорюють, що заповіт підписаний заповідачкою ОСОБА_4 . Як і не вказують на якість психічні чи фізичні вади здоров`я спадкодавця, що могли би перешкодити розуміти їй значення власних дій і можливості керувати ними.

На переконання представника відповідачів 1, 2, допитані в ході судового розгляду свідки зі сторони позивача не були безпосередніми очевидцями як складення заповіту, так і лікування ОСОБА_4 , в тому числі і на момент складення та підписання заповіту. Доводи представника позивача щодо заперечення ним зазначеного у заповіті місця його укладення, як і відсутності в старости правоустановлюючих документів на майно, яке там зазначене, просив відхилити як безпідставні та такі, що не мають значення в контексті заявлених позовних вимог.

Також просив врахувати і моральний аспект, а саме ту обставину, що відповідачі 1, 2, будучи учасниками бойових дій, займалися доглядом ОСОБА_4 та з 20.04.2024 проживали з нею однією сім`єю аж до її смерті. Вказує, що відповідачі 1, 2, крім всього іншого здійснили поховання ОСОБА_4 , а тому враховуючи усі ці обставини є логічною та послідовною поведінка спадкодавця поділити спадкове майно між онуком-позивачем, який перебуває за межами України та онуком і його дружиною – відповідачами 1, 2, які проживали з нею та піклувалися про неї.

Представник третьої особи у поданій суду заяві в порядку ч. 3 ст. 211 ЦПК України просив розглядати справу без участі уповноваженої особи Ізяславської міської ради.

Суд, вивчивши доводи позивача, викладені у позовній заяві, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, позицію представника заінтересованої особи, викладену у поданому поясненні, допитавши свідків, перевіривши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 15.10.2024 Ізяславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис про смерть №501 від 15.10.2024.

Відповідно до повідомлення державного нотаріуса Ізяславської державної нотаріальної контори Хмельницької області Вікторії-Маріанни Довбиш від №726/01-16 від 25.06.2025 та інформаційних довідок зі Спадкового реєстру вбачається, що в Ізяславській державній нотаріальній конторі Хмельницької області заведено спадкову справу за №299/2024 р. після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно матеріалів спадкової справи вбачається, що із заявами про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 звернулися позивач та відповідач 1 та 2.

Як встановлено з матеріалів спадкової справи за №299/2024 р. після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання в селі Щурівці Шепетівського району Хмельницької області о 10 годині 18.09.2024 на випадок своєї смерті зробила заповідальне розпорядження.

Так, належні земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 953633, площею 0, 51 га та серії ЯЖ № 960874, площею 1, 69 га заповіла ОСОБА_2 .

Інші дві земельні для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 960875, площею 1, 53 га; серії ЯЖ № 953634, площею 0, 50 га заповіла ОСОБА_1 .

Ще дві земельні для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 960876, площею 1, 53 га та серії ЯЖ № 953635, площею 0, 50 га ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_3 .

Ще одну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0, 0737 га, кадастровий номер 6822189200:03:003:0003 розташовану в с. Підлісці Шепетівського району Хмельницької області та земельну ділянка для будівництва, обслуговування господарських будівель та споруд, площею 0, 25 га, кадастровий номер 6822189200:03:003:0002, розташовану в с. Підлісці Шепетівського району Хмельницької області, житловий будинок з усіма надвірними будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 заповіла в рівних долях ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно змісту заповіту, який міститься в матеріалах справи, встановлено, що заповіт складено 18.09.2024 о 10 год. 00 хв. старостою Щуровецького старостинського округу Ларисою Сліпчук, зареєстровано в реєстрі за №16-35.

Зі змісту цього заповіту вбачається, що зміст статей 1235, 1241, 1253, 1254 ЦК України ОСОБА_4 роз`яснено старостою Щуровецького старостинського округу.

У тексті заповіту зазначено, що «цей заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 . Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_4 власноручно та підписаний нею о 10 год. 00 хв. у моїй присутності». Вказаний текст написано машинописним текстом, та в графі «Підпис» проставлено власноручний підпис ОСОБА_4 .

Також старостою засвідчено, що особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено.

У ході судового розгляду було допитано також і свідків, заявленими сторонами по справі.

Свідок ОСОБА_5 , яка являється старостою Щуровецького старостинського округу Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області у судовому засіданні розповіла, що 18.09.2024 до приміщення сільської ради приїхала ОСОБА_3 з ОСОБА_4 , яка в свою чергу повідомила, що хоче розпорядитися своїм майном, зокрема кількома земельними ділянками. Як пояснила свідок ОСОБА_5 , ОСОБА_4 вказала яке майно і на кого хоче його заповісти, після чого такий заповіт було складено та прочитано вголос для заповідачки, вона з ним погодилася та підписала. Також вказала, що ОСОБА_4 хотіла і включила в заповіт ОСОБА_3 , бо та її доглядає. Такий заповіт неодноразово прочитала для заповідача, сама ОСОБА_4 також його прочитала.

Крім цього даний свідок повідомила і те, що заповідачку привезла до приміщення сільської ради ОСОБА_6 , це могла бачити і бібліотекарка ОСОБА_7 , оскільки бібліотека також в цьому ж приміщенні.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що являється бібліотекарем, що знаходиться в приміщенні сільської ради в селі Щурівці та є хрещеною матір`ю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Також розповіла, що у 2024 році була очевидцем того, як ОСОБА_11 та ОСОБА_4 приїхали до сільської ради для складення заповіту. Пояснила, що в цей день ОСОБА_12 та ОСОБА_13 її запитали де, знаходиться кабінет старости. Вона їх особисто провела до кабінету старости, де знаходилася деякий час, де, з поміж іншого, ОСОБА_4 розповіла, що хоче заповісти частину майна ОСОБА_14 та ОСОБА_10 , а також один пай для ОСОБА_3 .

Крім цього, свідок пояснила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до приміщення привезла ОСОБА_15 . Також повідомила, що з огляду на те, що вона є сусідкою відповідачів, то їй достеменно відомо, що фактично доглядала ОСОБА_4 саме ОСОБА_16 .

При цьому, також вказала, що бабуся ОСОБА_17 вже «злягла» після того як вона приїжджала до старости для складення заповіту.

Свідок ОСОБА_18 повідомила, що фактично проживає в селі Топори, але часто їздила до своєї бабусі ОСОБА_4 в гості та на свята. Про обставини укладення, посвідчення заповіту ОСОБА_4 їй особисто нічого не відомо тільки зі слів інших осіб.

Вказала, що 02.09.2024 ОСОБА_4 проведено операцію, і вже після перебування в лікарні і до часу смерті, остання не могла сама пересуватися та була прикутою до ліжка.

В ході допиту повідомила, що в лікарні не відвідувала свою бабусю, а після лікарні – один раз, коли саме - не пам`ятає.

Також свідок ОСОБА_18 вказала, що вважає розподіл майна, що записаний в заповіті є несправедливим по відношенню до ОСОБА_1 , оскільки "мало би бути все навпіл".

Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні повідомила, що позивач по справі є батьком її дитини, була його представником під час оформлення спадкових прав, оскільки він виїхав за кордон. Зазначила, що доглядала за ОСОБА_4 , зокрема, коли вона 10 днів перебувала в лікарні, однак про обставини укладення, посвідчення заповіту ОСОБА_4 їй особисто нічого не відомо, а тільки зі слів ОСОБА_3 .

Також, вказала, що ОСОБА_3 їй повідомила про складання заповіту вже вдома після операції.

Ухвалючи рішення по суті заявлених позовних вимог, судом враховано також наступне.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).

За змістом частин першої – третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (абзац 1 частини другої статті 1248 ЦК України).

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (абзац 2 частини другої статті 1248 ЦК України).

Вимоги, щодо форми та порядку посвідчення заповіту, встановлені статтями 1247–1253 ЦК України.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.06.2022 в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».

Доводи в обгрунтування позову, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення з огляду на порушенням абзацу 2 п. 2.1 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5, суд відхиляє.

Дійсно приписами вказаного порядку визначено, що посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Разом з цим, на думку суду, відсутність рукописного напису заповідача щодо прочитання саме уголос та складання заповіту з його слів, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину нікчемним (недійсним), оскільки вказана інформація увійшла до складу посвідчувального напису і була зазначена старостою.

Подібний висновок, викладений і в постанові КЦС ВС від 09.07.2020 у справі № 520/11797/16-ц.

Посилання на вимоги «Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5, є недоречним.

По-перше, наведений нормативно-правовий акт не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України.

По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в ньому містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України).

Суд враховує, що заповідач ОСОБА_4 у заповіті особистим підписом засвідчила, що заповіт прочитаний нею вголос особисто, відповідає її внутрішній волі, підписаний власноручно.

Необхідно врахувати і те, що дійсність підпису заповідача у заповіті, складання заповіту за відсутності у останньої необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту по своїй суті позивачем взагалі не оспорюється.

Покликання представника позивача, що інформація про складення заповіту в приміщенні старостату є недостовірною, і відповідно порушенням вказаного вище Порядку, спростовуються дослідженими доказами.

Крім цього, суд вказує і на те, що до показань свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 відноситься критично в силу того, що вони не були очевидцями подій, пов`язаних з оформленням та підписанням заповіту. Їх показання грунтуються виключно зі слів інших осіб.

Більше того, свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні виказувала очевидну незгоду зі спірним заповітом, вказуючи на явну його несправедливість та необхідність розподілу спадкового майна навпіл між братами Захарчуками.

Судом врахована і та обставина, що свідок ОСОБА_19 була представником позивача, зокрема, з питань що стосувалися оформлення його спадкових прав, і, він же є батьком їх спільної дитини.

При цьому показання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , зокрема в частині, що стосується часу лікування ОСОБА_4 , та часу і місця складення заповіту та відповідно неможливості, з їх слів, вчиняти будь-які значимі дії заповідачем, в тому числі складання заповіту поза місцем проживання, суд не бере до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та показаннями інших свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , які на відміну від цих показань, логічно та послідовно доповнюють одне одного, не суперечать по своїй суті та змісту.

Суд констатує, що позивачем не надано будь-яких підтверджуючих офіційні медичних документів, що би могли підтвердити факти про які повідомили свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 про обставини та час лікування ОСОБА_4 .

Також судом враховано, що заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.05.2021 у справі №522/9893/17 виснувала, що контекстуальний аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.

Покликання представника позивача, що у старости на момент складення заповіту були відсутні оригінали підтверджуючи документів, які фігурують в заповіті, зокрема, і зазначених там земельних ділянок не знайшли свого підтвердження.

У будь-якому випадку, така обставина не має суттєвого значення в контексті заявлених підстав та предмету позову.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На думку суду, досліджені докази вказують про відсутність підстав вважати, що складений 18.09.2024 старостою Щуровецького старостинського округу Ларисою Сліпчук заповіт є нікчемним, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

Тим самим, з огляду на зазначене вище, на предмет та підстави позову, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 83, 89, 141, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 06.03.2026.

Суддя Олександр Король