Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №446/1860/25 — Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/1860/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2026 року Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Костюк У. І.

секретаря судових засідань: Луківської Л.Б.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янка - Бузька цивільну справу за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,-

встановив:

представниця позивачки ОСОБА_1 - адвокат Білик Р.О. 13.08.2025, через систему «Електронний суд» подала до Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області позовну заяву до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якій просить суд визнати спільним майном подружжя: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 233,7 кв.м. та визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на частину вище вказаного майна..

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 26.12.2019 було розірвано. Під час перебування у шлюбі ними було нажито таке майно, а саме житловий будинок, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно видане виконкомом Банюнинської сільської ради 08.05.2007 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15404136 від 30.07.2007 року та зареєстрований на ОСОБА_2 . Станом на сьогоднішній день ОСОБА_1 та відповідач не можуть дійти спільної згоди щодо визначення між ними, як співвласниками, розміру часток права власності на наведене вище майно. Спірне майно, а саме житловий будинок та земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані за відповідачем та перебувають в його користуванні у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

За результатами автоматизованого розподілу справи, оформленого відповідним протоколом від 13.08.2025, для розгляду цієї справи визначено суддю Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області Костюк У.І..

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України, 19.08.2025 судом отримано відповідь від Державної міграційної служби Західного міжрегіонального управління державної міграційної служби, щодо місця реєстрації відповідача.

Ухвалою суду від 22.08.2025 відкрито провадження в справі, визначено, що розгляд справи проводитиметься за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді від 16.02.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, представником позивачки – адвокатом Білик Р.О. через підсистему «Електронний суд» подана заява, в якій просить суд судове засідання проводити без участі позивачки та її представника. Позов підтримує та просить задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надходило.

Відповідно до ст.. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив. Відтак, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Водночас, судом на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 17.11.1990 Дідилівською сільською радою Кам`янка-Бузького району Львівської області між сторонами був зареєстровано шлюб.

Під час перебування у шлюбі ними було нажито таке майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 233,7 кв. м., житловою площею 150,4 кв. м., який складається з 6- ти житлових кімнат, 3-х коридорів, кладової, кухні, до будинку відносяться такі господарські будівлі літня кухня Б, погріб ПГ, сарай В, споруди К.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.05.2007 ОСОБА_2 є власником будинку, що розташований за адресо: АДРЕСА_1 , підстава рішення виконкому Банюнинської сільської ради, дата 28.02.2007, номер 5 /а.с.16/.

Відповідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого Державним комунальним підприємством Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації №15404136 від 30.07.2007, ОСОБА_2 зареєстрував будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підстава свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 08.05.2007 видане виконкомом Банюнинської сільської ради на підставі рішення №5 від 28.02.2007 /а.с.17/.

Згідно витягу з інформаційної з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 438985253 від 11.08.2025, ОСОБА_2 зареєстрований власником житлового будинку, загальною площею (кв.м.) 233,7 кв.м., житловою площею 150,4 кв.м., який складається з 6- ти житлових кімнат, 3-х коридорів, кладової, кухні, до будинку відносяться такі господарські будівлі літня кухня Б, погріб ПГ, сарай В, споруди К, за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.18/.

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26.12.2019 у справі № 446/1876/19 розірвано шлюб, що зареєстрований Виконавчим комітетом Дідилівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 17 листопада 1990 року, а.з. № 9. /а.с. 13-15/.

Позивачка ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом просить суд визнати за нею право власності на 1/2 спірного нерухомого майна набутого подружжям за час шлюбу.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Главою 26 ЦК України та Главою 8 СК України.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною першою статті 70 СК України та абзацом 1 частини другої статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Також, суд враховує роз`яснення, викладені в пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно з якими вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно -будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Предметом спору в даній справі є житловий будинок АДРЕСА_1 .

Так, судом встановлено, що 08.05.2007 на ім`я ОСОБА_2 було видано свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а згідно витягу про реєстрацію право власності на нерухоме майно, останній 30.07.2007 зареєстрував.

При цьому сторонами в ході судового розгляду не заперечується факт придбання вище вказаного майна в шлюбі за час спільного проживання, тобто не підлягає доказування визначення майна спільним сумісним майном подружжя.

Відтак в ході судового розгляду судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2 набутий під час перебування сторін у шлюбі, а відтак належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Разом з тим судом відзначається, що фактично спір між сторонами виник з приводу поділу вказаного майна.

Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи вище наведене, судом відзначається, що поділ майна може бути здійснений за домовленістю між співвласниками, у зв`язку з чим діє презумпція рівності часток. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливість відступу від рівності часток у випадку поділу майна, що знаходиться в спільній сумісній власності.

Суд звертає увагу, що передбачені законом підстави для відступлення від рівності часток у спільному майні подружжя відсутні, а тому при поділі спірного майна між подружжям суд виходить з рівності часток сторін у справі в об`єкті спільної сумісної власності, тобто по 1/2 частині кожному.

Відтак враховуючи, те що спірне майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя тому за позивачкою ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1/2 частки вищезазначеного майна.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_2 .

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову у даній справі становить 250063, 00 грн.. Отже розмір судового збору обчислюється з розрахунку 250063,00 грн. * 1% = 2500,63 грн.. Таким чином, з урахуванням задоволених вимог позивача на відповідача покладаються судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2500,63 грн., за подання позовної заяви позивачкою і підлягають стягненню в дохід державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд ,-

вирішив :

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна – задоволити повністю.

Визнати спільним майном подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 233,7 кв.м, житловою площею 150,4 кв. м., який складається з 6-ти житлових кімнат, 3-х коридорів, кладової, кухні, до будинку відносяться такі господарські будівлі літня кухня Б, погріб ПГ, сарай В, споруди К, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно видане виконкомом Банюнинської сільської ради 08.05.2007 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15404136 від 30.07.2007.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 233,7 кв. м., житловою площею 150,4 кв. м., який складається з 6-ти житлових кімнат, 3-х коридорів, кладової, кухні, до будинку відносяться такі господарські будівлі літня кухня Б, погріб ПГ, сарай В, споруди К.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 2500,63 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень шістдесят три копійки).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлений 13.03.2026.

Суддя У.І. Костюк