Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №462/1282/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1282/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

встановив:

позивачка ОСОБА_1 звернулась до Залізничного районного суду м. Львова з адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 07.02.2026 року серії ЕНА № 6627995 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП з накладенням на останню адміністративного стягнення у виді штрафу розмірі 340,00 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі від 07.02.2026 року серії ЕНА № 6627995 позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 340,00 грн. Позивачка зазначає, що 07.02.2026 року, керуючи автомобілем по вул. Шевченка у м. Львові, вона здійснила поворот у місці, де відсутня широка суцільна біла лінія дорожньої розмітки 1.2, зазначена у постанові патрульного поліцейського. Стверджує, що поліцейський патрульної поліції не надав належних доказів порушення нею правил дорожнього руху, не ознайомив її з ними та не врахував її пояснень щодо відсутності порушення, а розгляд справи, на її думку, проводився однобічно, без дослідження обставин та доказів. Також позивачка зазначає, що у місці здійснення повороту була нанесена лише жовта горизонтальна розмітка 1.4, що не забороняє виконання повороту, та відсутні забороняючі дорожні знаки. Вважає, що твердження поліцейського, викладені в оскаржуваній постанові, не відповідають дійсності, а обставини справи свідчать про відсутність у її діях адміністративного правопорушення. Таким чином, на переконання позивачки, постанова є незаконною у зв`язку з чим остання просить суд позовні вимоги задовольнити та скасувати таку, а також проводити подальший розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 19.02.2026 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку ст. 286 КАС України, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

05 березня 2026 року від представника відповідача Шкробака О. М. через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. Відзив мотивовано тим, що сторона відповідачазаперечує проти позову та вважає постанову законною та обґрунтованою. Зазначає, що факт вчинення позивачкою адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП підтверджується відеозаписами з нагрудного відеореєстратора інспектора та службового транспортного засобу, а також фотознімками місця події. Вказує, що на даній автоділянці дороги розташований дорожній знак 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів», а стан розмітки, зокрема часткова затертість на бруківці, не змінює її правового значення як суцільної лінії. Таким чином, відповідач вважає, що долучені до відзиву докази підтверджують вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а суб`єктивні твердження позивачки про відсутність порушення спрямовані виключно на уникнення адміністративної відповідальності. Просить позовну заяву залишити без задоволення а розгляд справи проводити без участі відповідача.

У судове засідання учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились.

В силу вимог ч. 3 ст. 268 КАС України та з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.10.2024 року у справі № 990/147/23, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а тому суд постановив проводити судовий розгляд справи за відсутності належним чином повідомлених учасників справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Із змісту ст. 5 КАС України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 07.02.2026 року Інспектором 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції Бобеляком Ю. Я. винесено постанову серії ЕНА № 6627995 про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративного стягнення у виді штрафу розмірі 340,00 грн. Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 07.02.2026 року близько 14 год. 22 хв. на вул. Шевченка, 69 у м. Львові, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Kia Sportage», д.н.з. НОМЕР_1 , перетнула суцільну лінію дорожньої розмітки 1.2., яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, чим порушила п. 34 ПДР України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП /а.с. 7/.

Статтею 7 КУпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Положеннями ст. 222 КУпАП України встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про порушення Правил дорожнього руху.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі – Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Оскаржуваною постановою позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, відтак інспектор діяв в межах наданих йому повноважень.

Згідно із ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – ПДР України). Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 1.3, 1.9. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 1. розділу 34 ПДР України, горизонтальна розмітка 1.2 (широка суцільна лінія) позначає край проїзної частини (крайова розмітка) автомобільних доріг та вулиць, межі смуги для руху маршрутних транспортних засобів або велосипедної смуги.

Дорожній знак 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів» - це смуга призначена для руху транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів, якщо рух такою смугою здійснюється попутно загальному потоку транспортних засобів. Дія знака поширюється на смугу руху, над якою він установлений. Якщо знак установлений праворуч від дороги, його дія поширюється на праву смугу руху. Водію, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, дозволено виконувати поворот із цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини.

Згідно п. 8.1.-8.2. ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.

Згідно ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

У спірній постанові зазначено, що позивачка, керуючи транспортним засобом, перетнула суцільну лінію дорожньої розмітки 1.2. Суд встановив, що підставою для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП є підтвердження факту керування позивачкою транспортним засобом «Kia Sportage», д.н.з. НОМЕР_1 . Зокрема, факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується відеозаписом, наданим представником відповідача (файл clip-1.mp4), який зафіксував вчинення інкримінованого порушення. Вказаний відеозапис долучено представником відповідача до відзиву в електронній формі засобами програмного забезпечення «Електронний суд» до заяви вхідний № 5793 від 05.03.2026 року.

Слід зауважити, що на долученому відеозаписі з відеореєстратора службового автомобіля, оглянутому судом також вбачається розміщення дорожнього знака 5.11, позивачка здійснювала рух саме смугою для руху маршрутних транспортних засобів, адже такий продубльовано дорожньою розміткою, зокрема, широкою білою лінією (1.2), що позначає край проїзної частини (крайова розмітка) автомобільних доріг та вулиць, межі смуги для руху маршрутних транспортних засобів або велосипедної смуги. Після безпосереднього виявлення вчинення водієм виконання повороту з перетином суцільної лінії дорожньої розмітки 1.2 ПДР працівники поліції наздогнали та зупинили даний транспортний засіб під керуванням позивача.

Також, відтворення відеозапису адміністративного правопорушення підтверджує як наявність на дорожньому покритті дорожньої розмітки 1.2., так і факт її перетину у зоні смуги для руху маршрутних транспортних засобів (згідно з дорожнім знаком 5.11), що забороняє виконання маневру транспортним засобом «Kia Sportage», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням таким транспортним засобом позивачкою.

Отже, на відеозаписі, наданому відповідачем до відзиву, зафіксовано факт вчинення позивачкою інкримінованого їй адміністративного правопорушення, а також процедуру оформлення матеріалів правопорушення та розгляду справи інспектором. Тому вказані відеозаписи визнаються судом належними доказами по справі.

Натомість, позивачкою не надано жодного доказу, яким би підтверджувались викладені в позовній заяві обставини, а надані відеозаписи не спростовано.

Відтак, суд дійшов висновку, що доводи позивачки є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а також спростовуються матеріалами справи.

Позивачкою не доведено порушення відповідачем будь-яких правових норм щодо розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, не встановлено невикористання відповідачем передбачених законом засобів доказування, обов`язковість використання яких була б встановлена законом. В той же час, сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для сумніву, що відповідач діяв неправомірно.

Суд зазначає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладено на відповідача, отже саме він зобов`язаний довести правомірність складання постанови про притягнення позивача до відповідальності, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем ПДР України.

Водночас суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

У відповідності до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у п. 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Згідно положень ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

До такого ж висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 751/5437/17.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17 викладено позицію про те, що хоч КАС України і покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідача, однак це не може розумітися таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов`язку доказування своїх вимог.

Аналогічна правова позиція підтримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 520/2261/19.

Крім цього, вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, поліцейський, який є посадовою особою та виконує посадові інструкції, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись Правилами дорожнього руху України, встановив порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України та виніс законну постанову у справі про адміністративне правопорушення.

Щодо доводів позивачки про відсутність у постанові належних доказів вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, слід зазначити, що у даному випадку необхідно враховувати висновки Верховного Суду, згідно з якими правильним є висновок, що вказаними відеозаписами підтверджуються обставини викладені у оскаржуваній постанові та спростовуються доводи позивача щодо недопущення порушень Правил дорожнього руху, а окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Аналогічний за своєю суттю і змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 753/4366/17, від 11.09.2018 року у справі № 826/11623/16, від 14.08.2018 року у справі № 826/15341/15.

Щодо доводів позивача про порушення прав через не надання для ознайомлення та дослідження доказів вчинення правопорушення слід зазначити таке.

Згідно з відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції (clip-0.mp4, часові відмітки 14:26:36, 14:26:46) вбачається, що інспектором роз`яснено позивачці її права, передбачені ст. 63 Конституції та ст. 268 КУпАП, а також запропоновано надати для ознайомлення відеозапис з зафіксованим правопорушенням, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи позивачки про порушення її прав та однобічного розгляду справи.

Відтак, суд дійшов висновку, що доводи позивачки не спростовують доводів відповідача та доказів у справі.

Згідно з п. 57 рішення Європейського суду з прав людини в справі «O’Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Оцінюючи вищеописані зібрані та досліджені докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак суд вважає, що при ухваленні оскаржуваної позивачем постанови про притягнення його до відповідальності факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення був доведений поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами.

З огляду вищевказані обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення та застосувати адміністративне стягнення за вищевказане правопорушення, доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність позивачкою у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено. Отже, виходячи з наведеного, суд вважає, що указаний адміністративний позов слід залишити без задоволення.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ст. 132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом вимог ст. 139 КАС України у випадку залишення позову без задоволення, витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 122, 247, 251, 252, 287-293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 19, 25, 90, 168, 246, 258, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ухвалив:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: 79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19.

Суддя: Постигач О. Б.