Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №943/2310/25 — Буський районний суд Львівської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Єдиний унікальний номер №943/2310/25

Провадження №3/943/57/2026

12 березня 2026 року м. Буськ

Суддя Буського районного суду Львівської області Кос І.Б., за участю секретаря судових засідань Дутки С.І., за участю захисника Межвінського С.Д., розглянувши матеріали, які надійшли від заступника начальника Яворівського РВП ГУНП у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає по АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

в с т а н о в и в :

21 листопада 2025 року о 20 год. 30 хв. на вул. Володимира Івасюка, 23 у м. Буську Золочівського району Львівської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук), а від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився під відеозапис, чим порушив вимоги пункту 2.5 ПДР України, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 повторно не з`явився, будучи представленим повноважним захисником – адвокатом Межвінським С.Д., який у судовому засіданні заперечив винуватість свого підзахисного в скоєнні вищевказаного адміністративного правопорушення та просив закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки зазначені в адміністративному протоколі обставини не відповідають дійсності, його вина не доведена та відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Зокрема, захисник покликався на те, що після ознайомлення із матеріалами даної адміністративної справи з`ясувалося, що відсутні належні та допустимі докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що підтверджується рішенням Буського районного суду Львівської області від 16.02.2026 року в справі №943/13/26, котре набрало законної сили від 27.02.2026. Відтак, зважаючи на те, що підстава зупинки його підзахисного працівниками поліції, як інкриміноване йому порушення ПДР за ч. 5 ст. 121 КУпАП та скасування постанови поліцейського серії ЕНА №6198524 від 21.11.2025, що була скасована вказаним судовим рішенням, а тому всі подальші дії поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 , на думку захисника, були незаконними. Крім того, захисник покликався на те, що поліцейські вчинили щодо його підзахисного провокаційні дії, вбачаючи у нього ознаки алкогольного сп`яніння, заставивши його сісти за кермо та перемістити вищевказаний транспортний засіб, після чого відразу звинуватили в керуванні автомобілем у стані сп`яніння. Крім того, захисник покликався на відсутність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння та подальше самостійне проходження ним огляду на стан сп`яніння у КНП «Буська ЦРЛ», де ознак алкогольного сп`яніння у нього не виявлено, що підтверджується відповідним висновком №123 від 21.11.2025. Крім того, захисник ОСОБА_2 покликався на недопустимість адміністративного протоколу, який не може бути єдиним доказом винуватості його підзахисного у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення, а з огляду на відеозапис події транспортний засіб ніхто не зупиняв і поліцейський вигадав неіснуючу причину такої зупинки, що виключало наявність підстав у поліцейського для проведення такого огляду. Таким чином, захисник вважає відсутнім у діянні ОСОБА_1 інкримінованого йому складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки його вина в цьому правопорушенні недоведена «поза розумним сумнівом» та спростовується вищенаведеними обставинами, а тому захисник просив закрити провадження в справі за відсутністю в діях його підзахисного складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Заслухавши доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Вимогами статті 251 КУпАП визначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовується особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконання правил, норм, стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.

З огляду на вимоги ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Диспозицією частини першої статті 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У відповідності до вимог п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Частиною другою статті 266 КУпАП передбачено, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.

Згідно положення п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що діяння ОСОБА_1 містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №519815 від 21.11.2025, яким підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом із явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння пальців рук) та подальшу його відмову від проходження такого огляду на місці зупинки та в медичному закладі під відеозапис на відеокамеру; письмовим направленням поліцейського Зенкова Ю.В. від 21.11.2025 до КНП «Буська ЦРЛ» для визначення стану алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 згідно виявлених поліцейським ознак такого сп`яніння.

Крім того, вина ОСОБА_1 об`єктивно доводиться дослідженим у судовому засіданні відеозаписом події, на якому поліцейським виявлено у нього ознаки алкогольного сп`яніння, проти чого (ознак сп`яніння) водій не заперечував. Після цього, на пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер» чи в медичному закладі КНП «Буська ЦРЛ» водій ОСОБА_1 категорично відмовився під відеозапис.

Зокрема, як об`єктивно слідує із дослідженого судом відеозапису події у ході спілкування із поліцейським та встановлення особи ОСОБА_1 , що такий перебуває за кермом автомобіля марки «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зупиненого на вулиці в м. Буську, де він не висловлював жодних заперечень з приводу некерування ним транспортним засобом, не оспорює його зупинки, жодного разу не вказує, що він не є водієм чи те, що його ніхто не зупиняв, а на прохання поліцейського ОСОБА_1 добровільно перемістив указаний транспортний засіб, що в свою чергу спростовує відповідні доводи захисника Межвінського С.Д. з приводу некерування його підзахисним транспортним засобом чи те, що він просто сидів у автомобілі та поліцейські його не зупиняли, оскільки такі доводи повністю спростовані дослідженим відеозаписом події, на якому ОСОБА_1 перебуває за кермом зупиненого автомобіля та жодних зауважень чи претензій поліцейському не висловлював.

Крім того, суд вважає безпідставними покликання захисника на те, що поліцейські вчинили щодо його підзахисного провокаційні дії, вбачаючи у нього ознаки алкогольного сп`яніння, заставивши його сісти за кермо та перемістити вищевказаний транспортний засіб, після чого відразу звинуватили в керуванні автомобілем у стані сп`яніння, оскільки такі доводи спростовуються відеозаписом події, на якому ОСОБА_1 зробив це добровільного, без будь-якого примусу, як і не заперечував самого ж факту керування ним автомобілем до цього. Більше того, такі доводи сторони захисту спростовуються відсутністю від ОСОБА_1 скарг з приводу можливої провокації працівників поліції.

Разом із тим, на думку суду, видається помилковим покликання захисника на рішення Буського районного суду Львівської області від 16.02.2026 року в справі №943/13/26, яке набрало законної сили, яким підтверджено безпідставність зупинки його підзахисного працівниками поліції та скасовано постанову поліцейського серії ЕНА №6198524 від 21.11.2025, оскільки вказаним судовим рішенням спростовано порушення ОСОБА_1 правил користування ременями безпеки під час керування ним транспортним засобом. Проте, цим судовим рішенням не спростовано керування ОСОБА_1 транспортним засобом із ознаками алкогольного сп`яніння та його відмову на пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку під відеозапис, що є порушенням вимог пункту 2.5 ПДР України та утворює склад адміністративного правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, захисник покликався на відсутність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння та в подальшому він самостійно пройшов огляд на стан сп`яніння у КНП «Буська ЦРЛ», де ознак алкогольного сп`яніння у нього не виявлено (тверезий), що підтверджується відповідним висновком №123 від 21.11.2025.

Проте, суд ставиться критично до наданого стороною захисту висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №123 від 21.11.2025, відповідно до якого у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння виявлено (тверезий), оскільки останньому в провину ставиться лише відмова на вимогу поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, від чого водій відмовився під відеозапис, а не керування ним в такому стані транспортним засобом, що є окремими складами адміністративного правопорушення.

Інші доводи сторони захисту, зокрема щодо відсутності доказів на підтвердження законної підстави для зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , недопустимість адміністративного протоколу та недоведеність його вини «поза розумним сумнівом», на думку суду, не спростовують факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також мають формальний характер, а будь-яких інших доказів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява №63566/00, § 23).

Крім того, слід зазначити, що у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2017 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки.

Відтак, досліджені та перевірені вищенаведеними доказами обставини, які у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011).

Отже, із представлених вище доказів, які у своїй сукупності є логічними та послідовними, об`єктивно убачається те, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а його вина в скоєнні повністю доведена та підтверджена належними і достовірними доказами, а тому його слід визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, оскільки він, будучи особою, яка керує транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння із використанням технічних засобів відеозапису.

Обставини, які пом`якшують чи обтяжують відповідальність ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, у відповідності до вимог ст.ст. 34, 35 КУпАП, судом не встановлено.

Таким чином, ураховуючи характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, відсутність обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами, яке є безальтернативним, спрямованим на виправлення правопорушника та запобіганню вчинення ним нових правопорушень.

Крім того, оскільки відносно правопорушника винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, відтак у відповідності до вимог ст. 40-1 КУпАП, особою на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на користь держави, що відповідає положенню ч. 5 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 7, 34, 35, 40-1, 130, 245, 266, 268, 279, 280, 283, 284, 288, 299, 301, 304, 307, 308 КУпАП, суддя:

п о с т а н о в и в:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) в дохід держави із позбавленням його права керування транспортними засобами строком на один рік.

Стягнути із ОСОБА_1 збір в розмірі 665,60 гривень в користь держави.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Роз`яснити, що у разі несплати правопорушником штрафу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому постанови, у порядку примусового виконання постанови з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу відповідно до положень ст. 308 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду через Буський районний суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, у разі оскарження - після залишення скарги без задоволення.

Суддя І. Б. Кос