Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №380/7983/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/7983/25 пров. № А/857/34080/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі за його позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

суддя у І інстанції Костецький Н.В.,

час ухвалення судового рішення не зазначено,

місце ухвалення судового рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 11 липня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі – Відділ) від 02.04.2025 №ПШ 111092 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу на суму 17000 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі №380/7983/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у задоволенні позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що наданий позивачем договір позички транспортного засобу від 22.06.2023 з ОСОБА_2 не був нотаріально посвідчений, а отже є нікчемним.

Відповідач із відомостей Інформаційно-комунікаційної системи “Єдиний комплекс інформаційних систем Укртрансбезпеки” встановив, що транспортний засіб марки «Toyota», модель «Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 , заявлений як такий, що використовується ФОП ОСОБА_1 з перевезення пасажирів автомобільним транспортом шляхом подачі заяви про отримання ліцензії від 15.02.2024 № 2953/2/2024, рішення щодо видачі якої було затверджено наказом Укртрансбезпеки від 23.02.2024 № 99 “Про прийняття рішень за результатами розгляду заяв здобувачів про отримання ліцензій”. Саме витяг із ліцензії №99 від 23.02.2024 пред`явив водій ОСОБА_2 посадовим особам Укртрансбезпеки під час рейдової перевірки.

Тому ФОП ОСОБА_1 відповідно до приписів Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон №2344-III) є автомобільним перевізником, який не забезпечив водія дійсним протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу у порушення приписів статті 35 Закону України “Про дорожній рух”, що було в становлено під час перевірки із відображенням у акті від 08.02.2025 № АР086750.

У апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов у повному обсязі.

Свої вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що суду першої інстанції не надав належної оцінки доводам про відсутність у його діях складу адміністративно-господарського правопорушення, яке ставиться позивачу у вину, а також зробив безпідставний висновок про нікчемність договору позички транспортного засобу від 22.06.2023, укладеного з ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 відповідач підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 08.02.2025 працівниками Відділу на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 03.02.2025 №НР000590 та графіку проведення рейдових перевірок проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів. При цьому у м. Львові на пл. Двірцевій, 1 під час перевірки транспортного засобу “TOYOTA, PRIUS”, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (водій ОСОБА_2 ), працівниками відповідача було зроблено висновок про встановлення порушення статті 39 Закону №2344-ІІІ, оскільки при здійсненні пасажирських перевезень легковим автомобілем на замовлення перевізник не забезпечив водія дійсним протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу р.н. НОМЕР_1 у порушення вимог статті 35 Закон України «Про дорожній рух», про що було складено акт від 08.02.2025 №АР086750 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Водій ОСОБА_2 від підпису акта відмовився.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 власником транспортного засобу “TOYOTA, PRIUS”, д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 .

Відповідачем на адресу позивача було направлено повідомлення №16727/33/24-25 від 19.02.2025 про розгляд матеріалів справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, що відбудеться 12.03.2025 о 09:00 у приміщенні Відділу за адресою: Львівська обл., Львівський р-н, с. Малехів, вул. В. Івасюка, буд. 8, 3-й пов.

Відтак, за результатами розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт Відділом було винесено постанову від 02.04.2025 №ПШ 111092 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн.

ФОП ОСОБА_1 не погодився із правомірністю застосування Відділом до нього вказаного адміністративно-господарського штрафу та звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про правомірність притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності оспорюваною постановою Відділу від 02.04.2025 №ПШ111092, оскільки при здійсненні пасажирських перевезень легковим автомобілем на замовлення позивач, як перевізник, не забезпечив водія дійсним протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу д.р.н. НОМЕР_1 у порушення вимог статті 35 Закон України «Про дорожній рух».

Водночас фактичні обставини справи, право відповідача на проведення перевірки та накладення на ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу, а також дотримання процедури проведення перевірки та сам розмір штрафних санкцій позивачем не заперечуються.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регламентовано приписами Закону № 2344-III.

Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт, визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2 Порядку №1567).

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Згідно з пунктом 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку № 1567).

Відповідно до пунктів 21, 22 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Пунктом 22 Порядку №1567 передбачено, у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Згідно із пунктом 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 26 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Пунктом 27 Порядку №1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до матеріалів справи підставою для прийняття оспорюваної постанови був висновок відповідача щодо відсутності у водія позивача документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III.

За приписами частини 1 статті 1 Закону №2344-III у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

Відповідно до вимог частини 1 статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Згідно із абзацом третім частини 1 статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У відповідності до частини 1 статті 39 Закону №2344-II автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Частиною 9 статті 39 Закону №2344-II передбачено документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно до частини 8 статті 35 Закону України «Про дорожній рух» на кожний транспортний засіб, що пройшов обов`язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов`язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.

Як свідчать матеріали справи, у вину позивача відповідачем ставиться здійснення перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону №2344-III.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта про те, що об`єктивна сторона вказаного правопорушення передбачає наявність двох обов`язкових обставин: перевезення пасажирів та відсутність документів, визначених статтею 39 Закону №2344-III.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що на час проведення працівниками Відділу рейдової перевірки транспортного засобу “TOYOTA, PRIUS”, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ФОП ОСОБА_1 , водій ОСОБА_2 здійснював перевезення пасажирів на комерційній основі, оскільки той перебував у салоні автомобіля сам.

У акті перевірки від 08.02.2025 №АР086750 вказано загальні відомості про транспортний засіб (марка, номерний знак); серія і номер свідоцтва про реєстрацію; дані про водія та власника транспортного засобу, однак відсутня інформація про пасажирів, як замовників послуг, а також відсутні пояснення таких пасажирів.

Водночас апеляційний суд наголошує, що акт перевірки є лише одним із доказів, який законодавством не визначено як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Вказаний акт є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб`єктами, однак наведені в акті обставини мають бути підтвердженні іншими доказами.

Із матеріалів перевірки ненеможливо встановити факт попереднього замовлення пасажирами у позивача (водія) послуг із перевезення та договірних умов такого перевезення, суму оплати за проїзд, а отже комерційної основи такого перевезення.

Таким чином, сама лише належність на праві власності автомобіля марки “TOYOTA, PRIUS”, д.н.з. НОМЕР_1 , ФОП ОСОБА_1 , на ім`я якого оформлена ліцензія №99 від 23.02.2024, не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав будь-яких належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки на зазначеному транспортному засобі надавалися послуги з перевезення пасажирів та що позивач є автомобільним перевізником у розумінні вимог Закону №2344-ІІІ.

Водночас суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нікчемність договору позички транспортного засобу від 22.06.2023 з урахуванням того, що такий договір не був нотаріально посвідчений.

Так, відповідно до приписів частини 4 статті 828 Цивільного кодексу України договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

При цьому згідно зі статтею 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Пункт «b» статті 1 Європейської угоди, що стосується праці екіпажів транспортних засобів, здійснюючих міжнародні автомобільні перевезення (дата приєднання Україною 07.09.2005) визначає, що «автомобіль» - це будь-який самохідний автотранспортний засіб, що зазвичай використовується для автомобільних перевезень людей чи вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей чи вантажів; цей термін не охоплює сільськогосподарські трактори.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що відсутність нотаріально посвідчення вказаного договору позички транспортного засобу від 22.06.2023 не свідчить про його нікчемність (недійсність).

Попри те, апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Копію договору позички транспортного засобу від 22.06.2023 року, відповідно до якого ОСОБА_2 виступав належним користувачем автомобіля “TOYOTA, PRIUS”, д.н.з. НОМЕР_1 , було надано відповідачу 01.04.2025 під час безпосереднього розгляду питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а отже такий документ мав бути врахований при прийнятті оспорюваної постанови № ПШ 111092 від 02.04.2025.

За приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З урахуванням наведеного суду апеляційної інстанції вважає висновки відповідача про наявність у діях позивача ознак вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини 1 статті 60 Закону №2344-III, безпідставними, що свідчить про протиправність оспорюваної постанови від 04.02.2025 №124133 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу на суму 17000 грн та необхідність її скасування судом.

Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкової відмови у задоволенні позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати позов ФОП ОСОБА_1 задовольнити.

На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки на користь ФОП ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 2422,40 + 3633,60 = 6056,00 грн.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі №380/7983/25 та позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 02 квітня 2025 року №ПШ 111092 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар