Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №380/18452/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/18452/24 пров. № А/857/7007/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Державної служби України з питань праці та Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року (суддя- Мричко Н.І., ухвалене в м. Львів) у справі № 380/18452/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держпраці у Львівській області про стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

02 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань праці (далі відповідач), третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держпраці у Львівській області (далі третя особа) про стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 355305 грн 28 коп. за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, без урахування обов?язкових платежів та податків.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду відповідач та третя особа оскаржили його подавши апеляційні скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Вважають, що оскаржуване рішення винесене без належного з`ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт Державної служби України з питань праці у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі 380/18452/24 про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Апелянт Головне управління Держпраці у Львівській області у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі 380/18452/24 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.

Оскільки апеляційні скарги подані на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 визнано протиправним та скасовано наказ Держпраці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці у Львівській області з 06.08.2019. Постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернено до негайного виконання.

Постановою Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №1.380.2019.004183 касаційну скаргу Державної служби України з питань праці залишено без задоволення, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 залишено без змін.

В подальшому, наказом Державної служби з питань праці від 11.08.2021 № 96-кт «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Держпраці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці з 06.08.2019.

Наказом ГУ Держпраці у Львівській області від 11.08.2021 № 356-к «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 № 454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та про допуск до роботи ОСОБА_1 », відповідно скасовано наказ ГУ Держпраці від 06.08.2019 № 454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління з 07.08.2019.

Наказом ГУ Держпраці від 12.08.2021 № 357-к внесено зміни до наказу від 11.08.2021 № 356-к «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 № 454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та про допуск до роботи ОСОБА_1 » в частині заміни дати поновлення позивача з « 07 серпня 2019 року» на « 06 серпня 2019 року».

ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду міста Львова з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області, Державної служби України з питань праці , в якій просив: стягнути з Держпраці на користь позивача 354295 грн 89 коп, без урахування обов`язкових платежів та податків, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі; стягнути з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130250 грн 84 коп, без урахування обов`язкових платежів та податків.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25.07.2023 у справі №463/12584/21 провадження у справі закрито.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07.08.2023 у справі №463/12584/21 передано справу до Львівського окружного адміністративного суду.

В подальшому, представник позивача подав заяву у справі №463/12584/21 про заміну відповідача в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на ГУ Держпраці та залучення Держпраці як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, та зменшення позовних вимог, а саме: стягнути з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122800 грн 69 коп та 355305 грн 28 коп за час затримки виконання рішення суду, а всього 478105 грн 97 коп без урахування обов`язкових платежів та податків;

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 463/12584/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 122800 грн 69 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 463/12584/21 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Державної служби України з питань праці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 463/12584/21.

Позивач вважаючи достатні підстави для стягнення з Державної служби України з питань праці 355305,28 грн за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, звернувся з цим позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

У частині п`ятій статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Абзацом першим статті 3 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин частини перша та друга статті 233 КЗпП України встановлювала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходив з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, які звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 (далі – Закон України № 2352-IX) частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.

Відтак, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У період затримки виконання рішення суду частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.

Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 280/6009/23.

Згідно статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини другої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Пунктом третім частини першої статті 371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Згідно частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Слід зазначити, що наведені приписи Кодексу не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19.

Разом з тим, незгода відповідача із рішенням суду та подальше його оскарження в апеляційному порядку чи касаційному порядках не є підставою для невиконання цього рішення, яке в силу імперативних приписів частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України підлягає негайному виконанню в частині поновлення працівника на роботі/посаді.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 визнано протиправним та скасовано наказ Держпраці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці у Львівській області з 06.08.2019.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернено до негайного виконання.

Постановою Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №1.380.2019.004183 касаційну скаргу Державної служби України з питань праці залишено без задоволення, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 залишено без змін.

Наказом Державної служби України з питань праці від 11.08.2021 № 96-кт «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Держпраці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці з 06.08.2019.

Відтак, позивача поновлено на посаді лише 11.08.2021, тоді як на підставі вищевказаних положень закону позивача належало поновити на посаді негайно після ухвалення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183.

Таким чином, в період з 12.03.2020 по 11.08.2021 відповідач не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов`язок щодо поновлення позивача на посаді заступника начальника ГУ Держпраці у Львівській області.

Позивач звертався до суду про стягнення з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122800 грн 69 коп та 355305 грн 28 коп за час затримки виконання рішення суду, а всього 478105 грн 97 коп без урахування обов`язкових платежів та податків.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі №463/12584/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 позов задоволено частково. Cтягнуто з відповідача на користь позивача 122800 грн 69 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2014 у справі № 463/12584/21 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Державної служби України з питань праці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 463/12584/21.

Підставою для відмови у стягненні за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на користь позивача коштів за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі вказано те, що при вирішенні питання щодо належного відповідача у справі, який у силу приписів статті 236 КЗпП України має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, суду необхідно установити: до повноважень якого органу належить вирішення питання поновлення позивача на посаді та яким органом у спірних правовідносинах видано відповідний наказ про поновлення позивача на посаді.

Та обставина, що у трудових відносинах позивач перебував із ГУ Держпраці і нарахування та виплата заробітної плати здійснювалася саме цим органом, не доводить того, що виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді здійснювалося саме цим суб`єктом владних повноважень.

Враховуючи, що предметом позову є, зокрема стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням або в силу Закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, від встановлення вищеозначених обставин залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов`язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у цій справі.

Відповідно до пункту 17 частини четвертої статті 19 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі Закон № 3166-VI) керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням з міністром, звільняє з посад заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 Закону № 3166-VI керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Також, відповідно до підпункту 2 пункту 5 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі Положення № 96) Держпраці з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів в апарат Держпраці та на керівні посади в її територіальні органи, на підприємства, в установи та організації, що належать до сфери її управління, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і працівників апарату Держпраці та її територіальних органів.

Згідно з пунктом 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до підпункту 11 пункту 11 Положення № 96 голова Держпраці призначає на посаду за погодженням з Першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економіки заступників керівників територіальних органів Держпраці та звільняє їх з посади.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 № 84 (далі Положення № 84), ГУ Держпраці є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.

Згідно з пунктом 9 Положення № 84 ГУ Держпраці очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою Держпраці за погодженням з Міністром соціальної політики України та головою Львівської обласної державної адміністрації. Начальник Управління має двох заступників, у тому числі першого, які призначаються на посади та звільняються з посад Головою Держпраці за погодженням з Міністром соціальної політики України.

Як наказ від 6 серпня 2019 року № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади, так і наказ від 11.08.2021 № 96-кт «Про виконання рішення суду», яким скасований наказ від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » і поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці, приймалися саме Держпраці.

Таким чином, оскільки ГУ Держпраці у Львівській обасті не було стороною в справі №1.380.2019.004183, тому не може відповідати за несвоєчасне виконання судового рішення у ній.

Враховуючи наведене, суд у справі № 463/12584/21 дійшов висновку, що саме на Держпраці був покладений обов`язок щодо негайного і добровільного виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі № 1.380.2019.004183 в частині поновлення позивача на посаді, тому саме Державна служба України з питань праці має відповідати за затримку виконання рішення суду, а не її територіальний орган.

Відтак, з 13.03.2020 (наступний день після ухвалення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду про поновлення на посаді) по 10.08.2021 (день, що передує дню видачі наказу про поновлення позивача на посаді) відповідач не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

Оскільки відповідачем не було вчасно виконано рішення суду про поновлення позивача на роботі, відтак позивач на підставі статті 236 КЗпП України має право на стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок № 100).

Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Розділу І Порядку № 100 цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Розділу ІІІ Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 5 Розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За змістом пункту 10 Порядку № 100 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» виключено пункт 10 Порядку № 100. Вказані зміни набрали законної сили лише 12.12.2020.

Відтак, у разі підвищення тарифної ставки і посадового окладу як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за позивачем зберігався середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

З листа ГУ Держпраці від 27.10.2021 № 14988/1/07-10 видно, що на час звільнення позивача, схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, під категорій та рівнів державних органів була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (із внесеними змінами).

Посадовий оклад за посадою заступника начальника ГУ Держпраці становив: станом на 06.08.2019 - 9690 грн; станом на 01.01.2020 - 10600 грн; станом на 01.01.2021 - 10 600 грн.

Тому, коефіцієнт підвищення посадового окладу заступника начальника управління з 01.01.2020 склав 1,1 (10600 грн / 9690 грн).

Середньоденна заробітна плата – 1009,39 грн (782,17х1,1).

Вказані обставини встановлені рішенням у справі від 04.03.2024 у справі №463/12584/21, яке набрало законної сили.

Відтак, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України з 13.03.2020 по 10.08.2021 включно (516 календарних дні), складає 520845,24 грн (1009,39 грн х 516).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на користь позивача слід стягнути з відповідача середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 13.03.2020 по 10.08.2021 в розмірі 520845,24 грн.

Разом з тим, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позову.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної служби України з питань праці та Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 380/18452/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар