Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №140/6370/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/6370/25 пров. № А/857/44206/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року (головуючий суддя Димарчук Т.М., м.Луцьк) у справі №140/6370/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

11.06.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному згідно рішення у справі №140/3616/22; зобов`язати відповідача з 01.01.2025 нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, встановленому рішенням суду у справі №140/3616/22.

Позов обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_1 є непрацюючою пенсіонеркою та громадянкою, що потерпіла від Чорнобильської катастрофи категорії 1. Позивачу, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 у справі №140/3616/22, виплачувалося підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 № 796-ХІІ (Закон № 796-ХІІ). Виплату вказаного підвищення відповідач припинив з 01.01.2025. Позивач вказує, що має право на отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524 “Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення” (Постанова № 1524), а тому звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату з 01.01.2025 вказаної доплати. Листом від 11.02.2025 Пенсійний фонд України повідомив, що за даними Єдиного державного демографічного реєстру наявні відомості про місце її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 12.06.2001, тому доплати як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зазначеній зоні, з 01.01.2025 їй не встановлено. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати доплати відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ та Постанови №1524 (у розмірі, встановленому рішенням суду у справі №140/3616/22), та вказує, що має право на отримання такої доплати з огляду на наявність у неї статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, непрацюючого пенсіонера, постійного проживання в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, при цьому, після 01.01.1993 не змінювала місця проживання за межі зони гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати з 01 січня 2025 року ОСОБА_1 доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19 листопада 2024 року №4059-IX, в сумі 2361 гривня. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 01 січня 2025 року нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19 листопада 2024 року №4059-IX, в сумі 2361 гривня. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що за результатами звірки відомостей в Єдиному державному демографічному реєстрі станом на 01.01.2025 підтверджено факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з 12.06.2001, а тому доплати як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зазначеній зоні з 01.01.2025 їй не встановлено. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням потерпілої від ЧАЕС серії НОМЕР_1 , виданого Волинською ОДА 07.11.2019

Позивач, відповідно до відомостей Єдиного державному демографічного реєстру з 12.06.2001 проживає у смт Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області. Вказаний населений пункт відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 у справі №140/3616/22 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії позов задоволено, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати з 27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 27 жовтня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік).

З матеріалів справи вбачається, що виплату позивачу підвищення до пенсії на виконання вказаного судового рішення було припинено з 01.01.2025.

Листом від 12.02.2025 Пенсійний фонд України повідомив позивача, що за даними Єдиного державного демографічного реєстру наявні відомості про місце її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 12.06.2001, а тому доплати як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зазначеній зоні, з 01.01.2025 їй не встановлено

Не погоджуючись з діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 45 Закону України 09.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (Закон № 4059-ІХ) установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня. Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Відповідно до статті 45 Закону № 4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1524, пунктами 1, 1-1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року. Установлено, що у 2025 році виплата за проживання на забруднених територіях встановлюється у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, як самостійна доплата до пенсії, на яку має право особа згідно із законом.

Отже, у зв`язку із набранням чинності з 01.01.2025 Законом № 4059-ІХ, змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. Статтею 45 Закону № 4059-ІХ чітко регламентовано розмір та підстави виплати у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. При цьому, особам, які після 01.01.1993 змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Колегія суддів зазначає, що позивачу з 01.01.2025 була припинена виплата доплати відповідно до статті 45 Закону № 4059-ІХ з тих підстав, що в Єдиному державному демографічному реєстрі наявні відомості про місце проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення з 12.06.2001. Однак, апеляційний суд вважає, ГУ ПФУ у Волинській області протиправно припинило виплату відповідних доплат, так як відповідачем не надано жодних належних до допустимих доказів відносно того, що після 01.01.1993 позивач змінювала своє місце проживання та виїжджала за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення.

Зокрема, суд апеляційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що довідкою від 30.05.2025 № 849/01-38 виданою директором Маневицького ліцею №2, підтверджується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.09.1991 (наказ про зарахування до школи №44 від 31.08.1991) по 20.06.2002 (протокол №7 від 20.06.2002) навчалася у НВК «Маневицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 – гімназія ім. А.П. Бринського», а відтак позивач проживала у вказаний період в смт Маневичі. Крім того, ОСОБА_1 Маневицькою райдержадміністрацією видана довідка №71 від 23.11.2018 про те, що вона дійсно постійно проживає або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення смт Маневичі і станом на 01.01.1993 прожила або відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Вказана довідка слугувала підставою для видачі посвідчення потерпілого від ЧАЕС, яке дає право на пільги, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання доплати відповідно до статті 45 Закону № 4059-ІХ з огляду на наявність у неї статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи та непрацюючої пенсіонерки, факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, яке не змінювалося після 01.01.1993.

Щодо розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ГУ ПФУ у Волинській області після набрання законної сили рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/3616/22 від 25.05.2022 вчинив дії по його виконанню. Зокрема, відповідач нараховував та виплачував позивачу у період з 27.10.2021 по 31.12.2024 спірне підвищення до пенсії, застосовуючи розрахункову величину - два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, що становило 4540, 00 грн.

Однак, апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що починаючи з 01.01.2025 право на доплату до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, визначається статтею 45 Закону №4059-IX, а не рішенням суду у справі №140/3616/22, оскільки після ухвалення судом вищевказаного рішення відбулися суттєві законодавчі зміни пов`язані із прийняттям Закону №4059-IX.

Як уже зазначалось вище, статтею 45 Закону №4059-IX встановлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Таким чином, позивач має право на отримання доплати у розмірі 2361,00 грн відповідно до статті 45 Закону № 4059-ІХ з огляду на наявність у неї статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи та непрацюючої пенсіонерки, факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, яке не змінювалося після 01.01.1993.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 140/6370/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар