Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №460/10533/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/10533/25 пров. № А/857/44054/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 460/10533/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій (головуючий суддя К.М. Недашківська, письмове провадження, м. Рівне), -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач 2), в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № 172850031170 від 25.02.2025; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 09.07.1981 по 06.09.1981 та з 03.10.1988 по 31.12.1991.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує наступним. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено в призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Вважає такі дії Відповідача 1 протиправними, оскільки відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України, а тому вважає порушеним своє право на зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи та просить суд позов задовольнити повністю. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № 172850031170 від 25.02.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 09.07.1981 по 06.09.1981 та з 03.10.1988 по 31.12.1991.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суму судового збору у розмірі 968 грн 96 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права просить таке скасувати, та прийняти нове, яким в задоволені позову відмовити.

02 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу. З підстав, наведених у відзиві вважає що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Рівненського окружного адміністративного сулу від 18 вересня 2025 року.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву Позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та 25.02.2025 винесено рішення №172850031170 про відмову у призначенні пенсії.

Зі змісту рішення вбачається, що позивачка набула пенсійного віку (65 років), але не має необхідного страхового стажу (15 років), так як наявний страховий стаж складає 12 років 2 місяці 22 дні. Зазначено, що за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.05.1981: з 09.07.1981 по 06.09.1981, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу (6.07.85), з 03.10.1988 по 31.12.1991, оскільки некоректно зазначена дата наказу про прийняття на роботу (0/Х.88).

Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 10 цього Закону особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статті 26 Закону № 1058-IV.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Трудова книжка позивача містить записи про спірні періоди роботи.

Зі змісту рішення про відмову вбачається, що до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.05.1981: з 09.07.1981 по 06.09.1981, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу (6.07.85), з 03.10.1988 по 31.12.1991, так як некоректно зазначена дата наказу про прийняття на роботу (0/Х.88).

Однак, в матеріалах справах міститься трудова книжка НОМЕР_1 від 20.05.1981 в якій містяться записи щодо вказаних періодів, які підтверджують що позивач працювала: з 09.07.1981 по 06.09.1981- учнем оператора поштового зв`язку (Костянтинівський райвузол зв`язку); з 03.10.1988 по 31.12.1991 страховим агентом до Інспекції держстрах в м. Костянтинівки.

Вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі Інструкція №162).

Пунктом 1.1 Інструкції №162 визначено, що трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ і організацій, які пропрацювали більше 5 днів, в тому числі па сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та цією Інструкцією.

Пунктом 13 Постанови №656 встановлено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

Відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. Отже, трудові книжки ведуться на підприємствах, установах та організаціях керівником або уповноваженою ним особою в порядку встановленому чинним на момент заповнення трудової книжки нормативно-правовим актом, який регулює порядок заповнення трудових книжок.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на його особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи особи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

З врахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 №172850031170 від 25.02.2025 та Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 09.07.1981 по 06.09.1981 та з 03.10.1988 по 31.12.1991.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 460/10533/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар