Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №460/7203/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/7203/25 пров. № А/857/43945/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року (головуючий суддя Друзенко Н.В., м.Рівне) у справі №460/7203/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

18.04.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій.

Позов обґрунтовує тим, що у спірний період проходила службу у відповідача. Вважає, що відповідач не вірно розраховував грошове забезпечення, оскільки здійснював розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до отримання грошового забезпечення у не належному розмірі та до зменшення виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, а виплату провести з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, а виплату провести з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин положення пункту 4 Постанови №704 не діяли, незважаючи на набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, попередня редакція пункту 4 Постанови №704 не відновлювалась, а тому відсутні підстави для здійснення перерахунку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 з 06.06.1994 по 25.01.2025 проходила службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, зокрема у спірний період, що відповідачем не заперечується.

Листом від 26.03.2025 відповідач у відповідь на запит позивача повідомив, що грошове забезпечення у спірний період, виплачувалось у повному розмірі, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 (1762 гривні).

Не погоджуючись з діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців – це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військово-службовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (постанова №704), якою, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 (в редакції, чинній на момент її прийняття) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з тим, 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103, пунктом 6 якої внесено зміни до ряду постанов, в тому числі і до постанови №704.

Так, постановою №103 пункт 4 постанови №704 було викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-VIII від 07.12.2017 станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатної особи складав 1762,00 грн.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» №2629-VIII від 23.11.2018 було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

За наведеного, у 2018 та 2019 роках, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення базової величини – 1762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт і залишалися незмінними.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», тобто той пункт, яким в тому числі викладено в новій редакції пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З огляду на вказане, з дати набрання вказаним судовим рішенням законної сили, з 29.01.2020, була відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Колегія суддів зазначає, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 та п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України», Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Серков проти України», встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Таким чином, згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.

Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-VIII від 07.12.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 встановлено у сумі 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ від 14.11.2019 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-ІХ від 15.12.2020 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-ІХ від 02.12.2021 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX від 03.11.2022 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2684 грн.

Спірний період становить з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Тому, враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Щодо перерахунку за вказаний період сум допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

20.07.2018 відповідно до пункту 3 Постанови №704 наказом Міністерства внутрішніх справ України №623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція №623).

Відповідно до пунктів 1-3 розділу ХХХ Інструкції №623 особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням керівника органу управління (підрозділу) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірах їх місячного грошового забезпечення.

Підставами для виплати особам рядового і начальницького складу допомоги для оздоровлення є їх рапорт із проханням надати зазначену матеріальну допомогу та відповідний наказ керівника органу управління (підрозділу) на здійснення виплати грошової допомоги для оздоровлення.

Керівнику органу управління (підрозділу) допомога для оздоровлення надається на підставі його рапорту та наказу вищого керівника (начальника).

Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається за місцем проходження служби.

При визначенні розміру допомоги для оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення беруться посадові оклади, оклади за спеціальним званням, доплати і надбавки постійного характеру та щомісячна премія, які встановлені особі рядового або начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Із аналізу наведених нормативних приписів слідує, що виплата грошової допомоги для оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням осіб рядового і начальницького складу. Відтак, перерахунок розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням зумовлює здійснення перерахунку (донарахування) зокрема, грошової допомоги на оздоровлення.

Судом встановлено, що позивачу грошова допомога на оздоровлення за 2020-2023 роки виплачувалась на підставі наказів: 18.03.2020 №63, від 17.03.2021 №58, від 16.06.2022 №201, від 21.04.2023 №112.

Отже, відповідач також має визначити розмір таких виплат, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.168.5 ст.168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, відповідача слід зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за спірний період, допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 460/7203/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар