Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №460/4934/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/4934/25 пров. № А/857/25935/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року (головуючий суддя Максимчук О.О.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Рівне у справі № 460/4934/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

17 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області (далі – Управління), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 01.05.2024 №172650006078 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 23.04.2024.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління від 01.05.2024 №172650006078 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» то зобов`язано Управління повторно розглянути заяву від 23.04.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належить до громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ. Суд вказує, що обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки від 18.01.1989 НОМЕР_1 , суд вказав, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис. Щодо не зарахування до його загального страхового стажу період догляду за дитиною потерпілою від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку з 24.04.1997 по 01.12.1999, то суд, зважаючи на те, що дружина позивача перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х річного віку в цей період, вважає таке не зарахування правомірним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що страховий стаж позивача становить 17 років 03 місяці 16 днів, якого недостатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. При цьому вказує, що до загального страхового стажу не враховано період 17.04.1991-15.06.1994рр. згідно трудової книжки від 18.01.1989р. НОМЕР_1 , оскільки виправлені дата про звільнення та дата наказу на прийняття.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був, а відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Тинне Сарненського району Рівненської області. Зареєстрованим місцем проживання позивача з 26.04.1990 є с. Тинне Сарненського району Рівненської області, що підтверджується даними з належного позивачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 29.04.1996.

Позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим позивачу Рівненською обласною державною адміністрацією 11.03.2022.

Відповідно до довідки Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області від 15.02.2022 №549 позивач зареєстрований та проживає в с. Тинне Сарненського району Рівненської області в періоди з 01.01.1986 по 17.12.1986, з 12.1988 (число не зазначено) по 01.1989 (число не зазначено) з 26.04.1990 по даний час.

23.04.2024 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Управління.

01.05.2024 Управлінням прийнято рішення №172650006078, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки страховий стаж позивача становить 17 років 3 місяці 16 днів, якого не достатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. До загального страхового стажу не враховано період з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки від 18.01.1989 НОМЕР_1 , оскільки виправлені дата про звільнення та дата наказу на прийняття. Також не враховано до загального страхового стажу роботи період догляду за дитиною до 12 років постраждалої внаслідок ЧАЕС з 21.04.1997 по 01.12.1999, оскільки згідно уточнюючої довідки від 21.12.2022 року №166, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Немовицький центр первинної медико-санітарної допомоги», у період з 03.02.1997 по 21.04.2000 ОСОБА_2 (мати) перебувала по догляду за дитиною до 3-х річного віку. Термін проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 3 роки 5 місяців 13 днів, загальний термін проживання на забрудненій території складає 32 роки 6 місяців 28 днів. Враховуючи вищевикладене відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ, у зв`язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу роботи, встановленого законодавством порядку.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон №1058-IV.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796-XII.

Згідно зі статтею 49 Закону №796-XI, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

Отже, період проживання та/або праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регулюються Порядком, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з пп. 2 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком, разом з іншими, додаються документи: про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу посвідчення видано Рівненською обласною державною адміністрацією 11.03.2022, відповідно до якого позивач належить до громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачем не заперечується, що період проживання (роботи) позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 3 роки 5 місяців 13 днів, а загальний термін проживання на забрудненій території складає 32 роки 6 місяців 28 днів.

Водночас, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням Управління від 01.05.2024 року №172650006078 є відсутність у позивача необхідного страхового стажу з урахуванням зменшення, а саме страховий стаж позивача складає 17 років 3 місяці 16 днів.

Передумовою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ є наявність двох обов`язкових умов: 1) факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років); 2) наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

З оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що до страхового стажу позивача не зараховано період з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки від 18.01.1989 НОМЕР_1 , оскільки виправлені дата про звільнення та дата наказу на прийняття. Також не враховано до загального страхового стажу роботи період догляду за дитиною до 12 років постраждалої внаслідок ЧАЕС з 21.04.1997 по 01.12.1999, оскільки згідно уточнюючої довідки від 21.12.2022 року №166, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Немовицький центр первинної медико-санітарної допомоги», у період з 03.02.1997 по 21.04.2000 ОСОБА_2 (мати) перебувала по догляду за дитиною до 3-х річного віку.

Так, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У відповідності до п. 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Водночас відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, від 10.12.2020 у справі №195/851/17.

Частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи позивачем надано архівну довідку Комунальної установи «Трудовий архів» від 09.05.2024 №443, яка підтверджує роботу позивача у колгоспі «Перемога» у вищевказаний спірний період.

Враховуючи наведене, а також те, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки позивача відповідачем не надано, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.01.1989.

Враховуючи, що сторони не оскаржують рішення в частині відмови в задоволенні частини позовних вимог, то це не є предметом апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції, а відтак в силу приписів ст. 308 КАС України суд такій оцінку не надає.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції що відповідачем протиправно та безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.01.1989, що порушує права позивача у реалізації конституційного права на соціальний захист.

При цьому належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23 квітня 2024 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, зарахувавши до страхового стажу позивача період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі № 460/4934/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний