Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №380/13567/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/13567/25 пров. № А/857/47428/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року (суддя Гулкевич І.З., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу за період з квітня 2022 року по грудень 2023 року включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704 (далі – Постанова №704);

зобов`язати в/ч провести ОСОБА_1 за період з квітня 2022 року по грудень 2023 року включно нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704;

визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо позивачу розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704 за період з квітня 2022 року по грудень 2023 року включно;

зобов`язати в/ч виготовити та направити ОСОБА_1 новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704 за період з квітня 2022 року по грудень 2023 року включно;

визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу, грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік, 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704;

зобов`язати в/ч провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік, 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;

визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, 2023 рік, у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704;

зобов`язати в/ч провести нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, 2023 рік, у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;

визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;

зобов`язати в/ч здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022-2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704;

стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних та інфляційні витрати відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч щодо не нарахування та невиплати позивачу за період з квітня 2022 року по 20.05.2023 включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704. Зобов`язано в/ч провести ОСОБА_1 за період з квітня 2022 року по 20.05.2023 включно нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704. Визнано протиправними дії в/ч щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу та військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт з додатками до Постанови №704. Зобов`язано в/ч провести нарахування та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік, 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт з додатками до Постанови №704. Визнано протиправними дії в/ч щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу а військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт з додатками до Постанови №704. Зобов`язано в/ч провести нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт з додатками до Постанови №704. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що згідно з Постановою №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунку розмірів цих окладів у спірний період не застосовується. Також, вказує на пропуск строку звернення до суду.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що встановлення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням із квітня 2022 року та розрахунок місячного грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 та відповідно нарахування інших видів грошового забезпечення, які розраховуються із посадового окладу та окладу за військовим званням, у значно меншому розмірі, є протиправними.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач у період з квітня 2022 року по листопад 2023 року проходив військову службу у в/ч.

Витягом з наказу начальника в/ч (по особовому складу) від 19.11.2023 №1396-ОС, виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектора прикордонної служби 3 категорії-номера обслуги другої групи автоматичних гранатометів станкових відділення автоматичних гранатометів станкових прикордонної застави вогневої підтримки першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування та направити для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі – в/ч-1), з 19.11.2023.

В наказі визначено, що щорічну основну відпустку за 2022 рік не використав, щорічну основну відпустку за 2023 рік тривалістю 30 календарних днів використав.

Витягом з наказу начальника в/ч-1 (про особовий склад) від 26.05.2025 №543-ОС, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії-механіка-водія другого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільненого з військової служби в запас наказом начальника в/ч-1 від 13.05.2025 №483-ОС за підпунктом “г” (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, з 26.05.2025.

Відповідно до особистих карток на грошове забезпечення за період проходження служби за 2022-2023 роки, грошове забезпечення обчислювалось виходячи прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, у травні 2022, березні 2023 року виплачена допомога на оздоровлення, у червні 2022, березні 2023 року – матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

На думку позивача у період проходження військової служби, нарахування грошового забезпечення позивачу відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме протягом 2022-2023 років при розрахунку розміру його грошового забезпечення посадовий оклад та оклад за військовим званням та, відповідно, додаткові види грошового забезпечення були обчисленні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою цієї норми передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно із абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набрала чинності з 01.03.2018.

Відповідно до пунктів 2, 3 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (державні органи).

Пункт 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

У подальшому, пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до Постанови №704.

Зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, який установлював розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 Постанови № 103.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Водночас, текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704 у зв`язку із прийняттям Постанови №103 не змінився, а тому, відповідно, виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 у новій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.

В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Апеляційний суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Разом з цим, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закони України Про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022, 2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.

Таким чином, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

В подальшому після 01.01.2020 така суперечність виникла і продовжувала існувати на час спірних правовідносин.

Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно частини статті 265 КАС нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

У постановах від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, Верховний Суд констатував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналізуючи наведене в сукупності, апеляційний суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача у спірний період такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.

Пунктом 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, інші складові грошового забезпечення, про виплату яких ставить вимогу у позові позивач, та розрахунок яких здійснюється відповідно до посадового окладу військовослужбовця, також підлягають перерахунку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023.

Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), в редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Разом із тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

На підставі викладеного, спірний період з квітня 2022 по 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП, у редакції до внесення змін Законом №2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Щодо періоду з 19.07.2022 по листопад 2023 року, апеляційний суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 21 березня 2025 року по справі №460/21394/23, в якій зазначено, що початок тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за 19.07.2022 по 30.03.2023) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Позивач дізнався про порушення права на належний розмір грошового забезпечення листом в/ч від 27.06.2025 №09/ЗПІ-33/33, яким надано особисті картки грошового забезпечення позивача за 2022-2023 роки, а з адміністративним позовом до суду звернувся 03.07.2025, відповідно строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріально.го та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич