Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №240/9369/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9369/25

Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

12 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 26.12.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» частини першої ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 31.08.2021.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 позов задоволено частково, ухвалено:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 26 грудні 2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити із 31 жовтня 2023 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» частини першої ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням у частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що із заявою від 31.10.2024 позивач звернувся до ГУ ДФС у Луганської області для забезпечення виконання вимог Порядку №3-1, оскільки попередня заява яка була подана у 2021 році втрачена у зв`язку із окупацією м. Сєверодонецьк у Луганській області, де знаходилось ГУ ДФС у Луганській області.

З посиланням на приписи статті 55 Закону №2262-XII позивач стверджує, що його у діях відсутня будь-яка вина щодо не відправлення документів до відділу Пенсійного фонду у 2021 році. ОСОБА_1 звернувся до органу в якому він працював із заявою про призначення пенсії згідно вимог чинного законодавства. ОСОБА_1 був позбавлений права звертатись до органу пенсійного фонду безпосередньо, оскільки чинний Порядок №3-1 не передбачав такої можливості. Те, що ДФС у Луганській області тривалий час не направляло документи до органу Пенсійного фонду, а згодом і не виконувало рішення суду щодо направлення поданої ОСОБА_1 заяви про призначення пенсії та відповідних документів не може свідчити про вину ОСОБА_1 . Натомість, ОСОБА_1 звернуся із відповідної заявою про призначення ще у вересні 2021 року, що встановлено також у оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням у частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у 2024 році, після набрання чинності Постановою № 119, тому відповідач не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.

З урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що наказом Головного управління ДФС у Луганській області від 30.08.2021 №115-0, ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції ДФС.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28.01.2022 у справі №360/6933/21 ухвалено зобов`язати Головне управління ДФС у Луганській області оформити та направити необхідні документи до відповідного органу Пенсійного фонду України для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби».

У мотивувальній частині рішення суду від 28.01.2022 у справі №360/6933/21 вказано: "Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив службу в податковій міліції ГУ ДФС в Луганській області та був звільнений з 31.08.2021 у зв`язку з припиненням Державної фіскальної служби України наказом Державної фіскальної служби України від 26.08.2021 № 1232-о, наказом ГУ ДФС у Луганській області від 30.08.2021 № 115-о. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить: 17 років 09 місяців 11 днів. При цьому наказом від 16.09.2021 № 125-о змінено пункт наказу ГУ ДФС у Луганській області від 30.08.2021 № 115-о в частині зарахування до вислуги років на пільгових умовах (без урахування календарної вислуги) при звільнені зі служби ОСОБА_1 , що складає 28 років 02 місяці 11 днів.

Враховуючи вищевикладене, період часу 28 років 02 місяці 11 днів (пільгова вислуга) є календарною одиницею виміру та повинен бути врахований до «вислуги років», яка підлягає обчисленню та застосуванню в порядку статей 12, 17 та 17-1 Закону № 2262-ХІІ та Постанови № 393, разом із визначеним періодом часу 17 років 09 місяців 11 днів.

Як наслідок, на дату звільнення 31.08.2021 позивач мав вислугу більше 25 календарних років, у зв`язку із чим позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ."

31.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою від про призначення пенсії за вислугу років.

Головне управління ДФС у Луганській області оформило та направило до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подання від 05.11.2024 про призначення пенсії ОСОБА_1 .

До подання додано розрахунок вислуги років на пенсію, у якому вказано, що вислуга років на 31 серпня 2021 року для призначення пенсії складає: Час служби у календарному обчисленні - 17 років 09 місяців 11 днів. Час служби у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 10 років 05 місяців 00 днів; Всього - 28 років 02 місяці 11 днів. Всього років (загальний страховий стаж) на 31 серпня 2021 року для призначення пенсії складає 28 років 02 місяці 11 днів.

За результатом розгляду поданих документів, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняло рішення від 26 грудня 2024 року "Про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 " яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до Закону № 2262-ХІІ, оскільки для призначення пенсії необхідна вислугу 25 календарних років і більше, а календарна вислуга років позивача на день звільнення 31.08.2021 становить 17 років 09 місяців 11 днів.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на призначення пільгової пенсії у вересні 2021 року, коли діяла редакція Порядку №393 до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119, мав 28 років пільгового стажу при необхідному 25 років, тому у позивача наявні всі умови для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII.

При цьому, із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 31.10.2024. Тому, з урахуванням приписів статті 50 Закону №2262-XII належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» частини першої ст. 12 Закону №2262-XII з 31.10.2023.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Відповідно до статті 1 Закону №2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно із пунктом «в» статті 12 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.

Відповідно до статті 2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Згідно із пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» – «д», «ж», «з» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині 2 статті 17 цього Закону.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Стаття 171 Закону № 262-XII передбачає, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

17.07.1992 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (Постанова № 393), якою затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.

Варто зауважити, існує два різні правові виміри вислуги років:

- вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ;

- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ.

Станом на час звільнення позивача зі служби (30.08.2021) діяла редакція пункту 3 Постанови № 393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.

Постановою «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» № 119 від 16 лютого 2022 року (Постанова № 119), яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, до зазначеної Постанови внесені зміни, відповідно до яких Постанову № 393 доповнено пунктом 21 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.».

Пункт 3 Постанови №393 (в редакції Постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Тобто, названий пункт визначає види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії. Виникнення у колишнього поліцейського права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

У рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України № 5-р(I)/2019 від 12 липня 2019 року Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини 1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для переведення позивача на пенсію за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16 та від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23, вирішуючи питання можливості застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення,

Необхідно зауважити, що Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень для встановлення однакового правового регулювання у статті 12 Закону № 2262-XII та Постанові № 393 розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

З огляду на положення статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 21 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Відтак, умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого визначальним у спірних правовідносинах є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Ураховуючи те, що він звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у 2024 році, після набрання чинності Постановою № 119, тому суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, від 15 вересня 2023 року у справі № 380/10714/22, від 23 квітня 2025 року у справі № 200/4394/24.

Встановлено, що на день звільнення позивача, вислуга років в календарному обчислені становила 17 років 09 місяців 11 днів.

Станом на дату звернення позивача (31.10.2024) із заявою до відповідача про перерахунок пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ діяла нова редакція підпункту «в» пункту 3 Постанови № 393, тому в пенсійного органу були відсутні підстави для зарахування позивачу періоду проходження служби в пільговому обчисленні до календарної вислуги років для призначення пенсії, адже такий період ураховується тільки для визначення розміру пенсії.

Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, відповідач правомірно відмовив позивачу в задоволенні його заяви про здійснення перерахунку та виплату пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років, яка призначається за умови наявності вислуги тривалістю 25 календарних років, відповідно до положень Закону № 2262-ХІІ.

Таким чином оскаржувана відмова є правомірною.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись вказаними положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що судове рішення ухвалено на користь суб`єкта владних повноважень, яким не понесено витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.