Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №420/6741/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6741/25

Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2025 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року;

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення 21.05.2019 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, в сумі 61794,93грн.;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити з 22.05.2019 року по день фактичної виплати індексації (11 лютого 2025 рік) середній заробіток, обрахунок якого здійснити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів №100 від 08.02.1995 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення 21.05.2019 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, в сумі 61794,93грн. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 року по 18.01.2023 року включно у сумі 127226,32 грн. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року. У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що законодавство, яке регулює трудові відносини, жодним чином не пов`язане з законодавством, яке регулює відносини в галузі проходження військової служби, а трудове право і військове право є окремими, самостійними галузями права. Апелянт вказує про помилковість застосування КЗпП при вирішенні спорів, пов`язаних із проходженням військової служби, так як військова служба вже врегульована власним спеціальним та загальним законодавством. З наведеного, на думку апелянта, слідує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосування норм КзПП при вирішенні даної справи. На думку апелянта, мотивувальна частина рішення містить неповний аналіз релевантних джерел права, мотивів застосування тих чи інших норм, підстав для врахування правових висновків Верховного Суду, всупереч вимогам частини 4 статті 246 КАС України.

Щодо виплати компенсації втрати частини доходів апелянт зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 420/20866/24 в/ч НОМЕР_2 зобов`язано здійснити позивачу нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року. Зазначене рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 420/20866/24 набрало законної сили 27 січня 2025 року, за результатами апеляційного перегляду.

Апелянт вказує, що після набрання рішенням законної сили, 11 лютого 2025 року, в/ч НОМЕР_2 було нараховано та виплачено позивачу суму перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 420/20866/24. Апелянт вважає, що нарахування та виплата, на виконання рішення суду, здійснено протягом місяця з затримкою на 15 днів (з часу набрання законної сили судового рішення), без порушення строків виплати). Вказує, що в даній справі у в/ч НОМЕР_2 виник обов`язок виплатити компенсацію втрати частини доходів лишу з часу набрання законної сили судовим рішенням, тобто з 27 січня 2025 року. Зазначає, що сума перерахунку індексації грошового забезпечення позивача виплачена йому за рішенням суду в порядку його виконання, не є об`єктом для компенсації в розумінні вищенаведених норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, та не може нараховуватися компенсація згідно з Законом № 2050-ІІІ у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки норми цього Закону на вказану виплату не поширюються, а виплату компенсації в/ч НОМЕР_2 повинні лише з часу виникнення обов`язку здійснити нарахування та виплати (з часу набрання законної сили судового рішення).

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом.

Згідно витягу з наказу прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) від 21.05.2019 року №223-ОС (по особовому складу), ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) в запас Збройних Сил України на підставі наказу начальника прикордонного загону від 17.05.2019 року №217-ОС, з 21 травня 2019 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 року у справі №420/9293/21, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2022 року визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нездійснення нарахування та виплати на день звільнення ОСОБА_1 21.05.2019 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2012 - 2014 роки.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2012-2014 роки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не включення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , як розрахункової величини у травні 2019 року при нарахуванні та при визначенні розміру одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щомісячної додаткової грошової винагороди за бойове чергування та премії за результати несення служби.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо прийняття рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), яке викладене у формі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 вiд 21.05.2019 року № 223-ос в частині виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за 17 повних календарних років служби відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу V наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні передбачену п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 19 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за бойове чергування та премії за результати несення служби

На виконання вказаного рішення суду, 27 січня 2022 року відповідач нарахував та виплатив позивачу компенсацію за невикористані днi додаткової відпустки за 2012-2014 роки та недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 27 303,08 грн.

З довідки від 08.02.2022 року № 43 судом встановлено, що військова частина НОМЕР_2 при виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані днi додаткової відпустки за 2012-2014 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні, яка становила 33 916,86 грн, утримала податок з доходів фізичних осіб у розмірі 6105,03 грн та військовий збір у розмірі 508,75 грн, у зв`язку із чим позивач на картковий рахунок отримав 27303,08 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року у справі №420/4130/22 визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 року по 27 січня 2022 року.

Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані днi додаткової відпустки за 2012-2014 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошової компенсації за невикористані днi додаткової відпустки за 2012-2014 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 6105 грн.03 коп.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 420/4130/22 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року скасовано в частинні зобов`язання НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 року по 27 січня 2022 року.

Прийнято в цій частині постанову, якою зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 травня 2019 року по 27 січня 2022 у розмірі 25 699,90 грн (двадцять п`ять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять гривень дев`яносто копійок).

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року залишено без змін.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 420/20866/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії щодо відмови нарахувати та виплати індексацію різниці грошового забезпечення з 01.03.2018 по 21.05.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) у відмові нарахувати та виплатити індексацію різниці грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 21.05.2019 рік, відповідно до абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.05.2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у фіксованій величині 3719,37 грн. в місяць, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

В матеріалах справи наявна довідка Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 28.02.2025 р. №130 про розмір виплаченої індексації згідно рішення суду з 01.03.2018 по 21.05.2019, видана ОСОБА_1 , виплачено згідно рішення суду 65099,93 грн. Утримано військовий збір — 3255,00 грн. (а.с. 10).

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що на виконання рішення суду у справі № 420/20866/24 військовою частиною НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін) 11 лютого 2025 року йому було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.05.2019 рік в сумі 61794,93 грн.

Як зазначено у позові, 12 лютого 2025 року позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону з проханням нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року, по день фактичної виплати 11 лютого 2025 року, та середній заробіток за весь час затримки з 22 травня 2019 року по день фактичного розрахунку 11 лютого 2025 року.

З матеріалів справи вбачається, що на звернення позивача НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України листом №09/А-1233/1529 від 03.03.2025 надали особисту картку грошового забезпечення, довідку-розрахунок нарахованих та виплачених сум відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 по справі № 420/20866/24 та повідомили, що у зв`язку з відсутністю правових підстав та всупереч чинному законодавству України, НОМЕР_1 прикордонний загін не може здійснити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів з порушенням строків їх виплати (а.с. 7).

Вважаючи протиправними дії відповідача позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дій НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення 21.05.2019 року, остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, в сумі 61794,93грн є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом: визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення 21.05.2019 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, в сумі 61794,93грн; зобов`язання НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 року по 18.01.2023 року включно у сумі 127226,32 грн.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати та про часткове задоволення вказаних вимог шляхом: визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року; зобов`язання НОМЕР_1 прикордонного загону нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Що стосується позовних вимог в частині виплати середнього заробітку за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України, в редакції чинній до 19.07.2022 року, було визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України на підставі змін, внесених Законом №2352-IX від 01.07.2022 року, діє в наступній редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Питання застосування статті 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин вже вирішувалося Верховним Судом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з наказу прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) від 21.05.2019 року №223-ОС (по особовому складу), ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) в запас Збройних Сил України на підставі наказу начальника прикордонного загону від 17.05.2019 року №217-ОС, з 21 травня 2019 року.

Як вже встановлено судом, позивачу 11.02.2025 року нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 61794,93 грн.

Отже, при звільненні позивача з ним не проведено повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, в якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року є неможливим.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

З прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 420/21662/23.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що позивача було виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) в запас Збройних Сил України на підставі наказу начальника прикордонного загону від 17.05.2019 року №217-ОС, з 21 травня 2019 року. Між тим, остаточний розрахунок проведено лише 11.02.2025 року (що не заперечується сторонами).

З огляду на викладене, період стягнення середнього заробітку необхідно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього, а саме:

період з 22 травня 2019 року (оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат) по 18 липня 2022 року - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та висновки Верховного Суду, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року;

період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 11.02.2025 року, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року.

Так, обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.3. Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки відповідача від 20.03.2025 р. № 174 про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 за березень та квітень 2019 р., розмір отриманого позивачем грошового забезпечення у березні 2019 року складає 12063,80 грн, а розмір отриманого грошового забезпечення у квітні 2019 року складає 8259,80 грн. (а.с. 39).

З огляду на викладене, загальний розмір виплаченого грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (березень, квітень 2019 року) склав 20323,6 грн. (12063,80 грн. + 8259,80 грн.).

Сукупна кількість робочих днів за цей період – 41.

Тому, середній заробіток позивача становить 495,70 грн. (20323,6 грн. : 41 день).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 року по 18.07.2022 року складає 793 робочих дні; з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 132 робочих днів.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 22.05.2019 року по 18.07.2022 року становить 393091,10 грн. (495,70 грн. х 793 календарний день).

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки невиплаченої суми (61794,93 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 22.05.2019 по 18.07.2022 становить 15,72 % (61794,93 / 393091,10 * 100%).

Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача (за період з 22.05.2019 по 18.07.2022) підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 61793,92 грн, тобто 15,72 % від 393091,10 грн.

Період стягнення з 19.07.2022 по 18.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача (за період з 19.07.2022 по 18.01.2023) сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 65432,40 грн (495,70 *132) грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 127226,32 грн. (61793,92 +65432,40).

Що стосується позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходів колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 12 вересня 2024 року у справі № 400/5837/23 та інш.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 200/15033/21.

Колегія суддів зазначає, що компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багато інших).

У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем 11 лютого 2025 року на виконання рішення суду у справі №420/20866/24 виплачено на користь позивача кошти у сумі 61794,93 грн.

Тобто, у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу індексації грошового забезпечення у належному розмірі, що є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходу.

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року (моменту порушення строку виплати індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі №420/20866/24) по 11.02.2025 року (дата фактичної виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/20866/24).

Під час розгляду справи колегією суддів також враховані правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2025 року у справі №420/16557/24.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року; зобов`язання НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Єщенко