Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №420/18829/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18829/25

Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Бітова А.І.,

Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на корить ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку, нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8.02.1995 №100 у розмірі 130 700,43грн..

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та не погодившись із виплаченим розміром сум грошового забезпечення звернулася до суду із позовом у справі №420/12166/24.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2024р. у справі №420/12166/24 ВЧ НОМЕР_1 перерахувала на користь позивачки грошове забезпечення.

Враховуючи наявність підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на корить ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Постанови КМУ від 8.02.1995 №100 в розмірі 37 309,12грн..

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткового скасування рішення суду з прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено із ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, у зв`язку із чим позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.

Враховуючи те, що виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки здійснюється не більш як за шість місяців, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку у розмірі 37 309,12грн..

Проте, з таким висновком суду першої інстанції щодо компенсації середнього заробітку не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду частково скасовує та приймає в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 у період з 19.05.2022р. по 9.02.2024р. проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 9.02.2024р. №40 була звільнення з військової служби у запас.

Позивачка вважала, що за період служби їй не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення, у зв`язку із чим вона звернулась до суду в рамках справи №420/12166/24.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2024р. у справі №420/12166/24 визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.05.2022р. по 31.12.2022р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р.; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.05.2022р. по 31.12.2022р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 1.01.2023р. по 12.05.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р.; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 1.01.2023р. по 12.05.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р.; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні календарні дні щорічної додаткової відпустки як одинокої матері за період з 2019 по 2024 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 9.02.2024р.; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні календарні дні щорічної додаткової відпустки як одинока матір за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 9.02.2024р..

18.06.2025р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/1166/24 на розрахунковий рахунок позивачки надійшла виплата грошового забезпечення.

Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі – Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р..

Як вбачається із обставин справи, на момент звільнення з військової служби наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 9.02.2024р. №40 старшого матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 , помічника начальника служби тилу ВЧ НОМЕР_1 , на підставі наказу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 01.02.2024 року № 21-РС, відповідно до підпункту “г” пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” звільнено з військової служби у запас через такі сімейні обставини або інші поважні причини (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) та 9.02.2024р. виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2024р. по справі №420/12166/24 позивачці виплачено 129 393,4грн..

Спірний період у цих правовідносинах охоплює з 10.02.2024р. по 10.08.2024р. та становить 183 дні.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі – Порядок №100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Оскільки, позивача звільнено зі служби 9.02.2024р., то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення, яке фактично виплачене за грудень 2023р. та січень 2024р. з урахуванням складових, які не мають разового характеру.

Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: 21 475,31грн. (грудень 2023р.) + 21 475,31грн. (січень 2024р.) / 62 день = 692,75грн..

Відтак, сума середнього заробітку за період з 10.02.2024р. по 10.08.2024р. складає 126 773,25грн. (183 дні х 692,75грн.).

При цьому, судова колегія враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8.10.2025р. у справі №489/6074/23 щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022р..

Так, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, в даному випадку апеляційний суд вважає, що розрахунок середнього заробітку за період з 10.02.2024р. по 10.08.2024р. повинен бути розрахований з урахуванням принципу пропорційності.

Апеляційним судом встановлено, що згідно із Доводкою про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні було нараховано 15 741грн. + 9 969,3грн. + 7 870,5грн. + 173 151грн. = 206 731,8грн..

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, що на день виключення зі списків позивачці мало бути виплачена 28 140,06грн. (грошове забезпечення, виплачене у добровільному порядку) + 129 393,4грн. (грошове забезпечення, виплачене на виконання рішення суду у справі №420/12166/24) = 157 533,46грн..

Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (129 393,4грн. х 100% / 157 533,46грн. = 82,14%).

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:

183 дні х 692,75грн. = 126 773,25грн. х 82,14% = 104 131,55грн., що становить 82,14% суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків особового складу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 309,12грн., а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати в частині щодо визначення суми виплати та прийняти в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025р. скасувати в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на корить ОСОБА_1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 в розмірі 37309,12 грн. (тридцять сім тисяч триста дев`ять гривень, дванадцять копійок).

Прийняти в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на корить ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку, нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100, у розмірі 104 131,55грн. (сто чотири тисячі сто тридцять одна гривня 55 копійок).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: А.І. Бітов

О.В. Єщенко