Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №949/281/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/281/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 року м. Дубровиця

Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , непрацюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 ,

за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

в с т а н о в и в:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 820210 від 19 лютого 2026 року, 17 травня 2025 року о 00 год. 00 хв. на а/д Н-25 км 26+600м пішохід ОСОБА_1 , рухаючись по проїзній частині дороги без світловідбиваючих елементів, вчинив ДТП з т/з TOYOTA LAND CRUISER PRADO, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого т/з отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.п. 4.4; 4.3. Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

До протоколу про адміністративне правопорушення додаються:

- копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №596908 від 20.02.2026 року, складеного за ст. 122-4 КУпАп відносно ОСОБА_2 (а.с.3);

- постанова начальника СВ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області О.В. Коваля від 24.11.2025 року про закриття кримінального провадження (а.с.4-6);

- лист заступника начальника СВ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області В.Пінчука від 12.02.2026 року ОСОБА_3 щодо вирішення питання про притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності (а.с.7);

- резолюція ОСОБА_4 від 12.02.2026 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 для вчинення дій за напрямком службової діяльності (а.с.8);

- копія паспорту ОСОБА_1 (а.с.9);

- оптичний диск з відеозаписом до протоколу ААД №820210 від 19.02.2026 року (а.с.10).

На розгляд справи до суду ОСОБА_1 не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, шляхом направлення телефонограми.

Виходячи з положень ст.ст. 268, 277-2 КУпАП, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальним правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, не є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Отже, ураховуючи вищенаведене, суд оцінює таку поведінку ОСОБА_1 , як небажання останнього особисто прийняти участь в розгляді його справи в суді та вирішує розглянути справу за відсутності останнього.

Європейський Суд з прав людини у рішенні "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року наголосив, що "сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У статті 277 КУпАП встановлено, що справа про адміністративне правопорушення, в тому числі, передбачене ст. 124 КУпАП, розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України" згідно з положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Тож, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП без обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Так, оскільки у відповідності до положень ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП не є обов`язковою, тому, враховуючи наведені положення, вважаю за можливе розглянути справу за наявними доказами за відсутності ОСОБА_1 , який не виявив бажання прибути до суду для розгляду справи відносно нього.

Втім, для з`ясування обставин справи, для допиту у якості свідка було викликано інспектора СРПП ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_7 та ОСОБА_2 - водія автомобіля за участю якого відбулося ДТП, який за судовим викликом у судове засідання на 05 березня 2026 року не з`явився без поважних причин у зв`язку з чим, до нього постановою суду від 05 березня 2026 року було застосовано примусовий привід через відповідний підрозділ НП України.

Інспектор СРПП ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області Красько П.О. повідомив суд, що при порушенні відносно ОСОБА_1 адміністративного провадження керувався постановою начальника СВ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області Коваля О.В. про закриття кримінального провадження від 24 листопада 2025 року та строками встановленими ч. 8 ст. 38 КУпАП. При цьому, ОСОБА_7 не зміг суду пояснити, яким чином та на підставі чого ним було зроблено висновок про порушення ОСОБА_1 п. 4.4. та п. 4.3. Правил дорожнього руху, оскільки матеріали справи таких відомостей не містять. Повідомив, що вказаний висновок зроблений на підставі його припущень.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_2 підтвердив, що близько опівночі 17 травня 2025 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю пішохода ОСОБА_1 , який рухався по проїзній частині дороги в напрямку руху автомобіля, яким він кермував. Оскільки, ОСОБА_1 був в темному одязі без світловідбивних позначок на ньому, а в нього в автомобілі було погане освітлення, тому, коли було здійснено наїзд на ОСОБА_1 , він навіть не зрозумів, що сталося. Лише коли побачив, що у його автомобіля пошкоджене дзеркало, то зупинився.

Тому, в ході надання пояснень, свідок ОСОБА_2 підтвердив, що залишив місце дорожньо-транспортної пригоди та не надав допомоги ОСОБА_1 .

При цьому, свідок ОСОБА_2 зауважив, що не рахує винним у даній ситуації ні себе, ні ОСОБА_1 .

Заслухавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно дотримувати вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно п. 1.3. Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил. Особи, які їх порушують, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, дорожня обстановка це сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.

Стаття 124 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Отже, умовами настання адміністративної відповідальності за вказаною статтею є: 1) наявність порушень учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, 2) наявність пошкоджень транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, 3) наявність причинного зв`язку між порушенням правил дорожнього руху та настанням наслідків у вигляді майнової шкоди.

Таким чином, умовою настання адміністративної відповідальності, а не іншого виду юридичної відповідальності, є наявний причинний зв`язок між порушенням правил дорожнього руху та настанням наслідків у вигляді майнової шкоди.

З роз`яснень, які містяться у п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", вбачається, що суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП, може бути будь-яка особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин. При цьому, пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна має бути наслідком порушення Правил дорожнього руху.

Отже, для притягнення пішохода ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП за порушення ним вимог пунктів 4.3, 4.4 Правил дорожнього руху України має бути наявний причинно-наслідковий зв`язок між його діями та наслідками у вигляді пошкодження майна, а також наявність в його діях вини.

Так, в силу п.п. 4.3, 4.4 Правил дорожнього руху, на порушення яких ОСОБА_1 вказується у протоколі про адміністративне правопорушення, за межами населених пунктів пішоходи, які рухаються узбіччям чи краєм проїзної частини, повинні йти назустріч руху транспортних засобів.

У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні використовувати світлоповертальні елементи (стрічку, наклейку, жилет тощо) або бути в одязі, який має світлоповертальні елементи.

При цьому, п. 2.3.б Правил дорожнього руху, зобов`язує саме водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі саме для забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року у справі № 12рп/2011 про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, вважає за необхідне вказати на таке.

Системний аналіз змісту положень Кодексу України про адміністративні правопорушення в поєднанні із вказаною позицією Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі передбачені статтею 280 КУпАП, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що спричиняють вчиненню адміністративний правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Разом з тим, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).

Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі ст. 2 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При цьому ст. 17 зазначеного Закону визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

В контексті рішення ЄСПЛ "Надточій проти України" (рішення від 15.05.2008, заява №7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого. У своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно роз`яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 Постанови Пленуму ВС України №9 від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов`язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (п. 77 рішення у справі "Барбера, Мессеге і Хабар до проти Іспанії від 06.12.1988, п. 97 рішення у справі "Яношевич проти Швеції" від 23.07.2002).

Водночас, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України" (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі "Авшар проти Туреччини", п. 282). Стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" в цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Заразом, у рішенні від 21.07.2011 у справі "Коробов проти України", ЄСПЛ висловив свою позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних висновків - презумпції факту. Тобто таких, які не залишають місця сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення "поза розумним сумнівом".

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

У даному випадку, вирішуючи питання про відповідальність ОСОБА_1 , суд виходить з того, що склад правопорушення, що передбачений ст. 124 КУпАП, характеризується наявністю порушень учасником дорожнього руху правил безпечного руху і причинним зв`язком між цими порушеннями і наслідками у вигляді шкоди для предметів матеріального світу.

Хоча описана дорожньо-транспортна подія, за версією інспектора поліції, який складав протокол, і завершилася настанням шкоди для транспортного засобу ОСОБА_2 , проте суд не вбачає в діях ОСОБА_1 ознак порушень правил безпечного руху, які могли б потягти за собою настання цієї шкоди.

Відтак, дії ОСОБА_1 , який згідно протоколу мав статус пішохода, не утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Між тим, встановлені судом обставини справи дають підстави констатувати, що в аналізуємій обстановці та зважаючи на обставини, які містяться у постанові про закриття кримінального провадження, а саме з посилань на висновок судової інженерно-транспортної експертизи за експертною діяльністю 10.1 "Дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди" від 21 серпня 2025 року, у цій ДТП водій автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору, повинен був діяти відповідно до технічних вимог п.п. 12.2, 12.6 ґ), 12.3 Правил дорожнього руху.

Так, пунктом 12.2 ПДР України передбачено, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.

Згідно п. 12.6 ґ) ПДР України, поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51 "Початок населеного пункту" дозволяється рух зі швидкістю іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 "Автомагістраль" - не більше 130 км/год.

Відповідно до п. 12.3.ПДР України, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

При тому, що в діях ОСОБА_1 , як пішохода, не зазначено будь-ких порушень Правил дорожнього руху, із чим в судовому засіданні також погодився допитаний у якості свідка ОСОБА_2 .

Таким чином, саме порушення вказаних пунктів ПДР України ОСОБА_2 призвело до наслідків у виді дорожньо-транспортної пригоди з отриманням в результаті цього пішоходом ОСОБА_1 комплексу ушкоджень, які, згідно висновку судово-медичної експертизи №90 від 04 червня 2025 року, відносяться як до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я і без такого, так і до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

До того ж, згідно висновку судової інженерно-транспортної експертизи за експертною діяльністю 10.2 "Дослідження технічного стану транспортних засобів" від 27 червня 2025 року, будь-яких несправностей автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO, д.н.з. НОМЕР_1 , що виникли до дорожньо-транспортної пригоди, не виявлено.

Тож, зважаючи на зазначене, саме водій транспортного засобу, як володілець джерела підвищеної небезпеки, зобов`язаний був здійснити всі необхідні дії, визначені ПДР України, для уникнення зіткнення з пішоходом.

Проте, оскільки протокол про адміністративне правопорушення складений не відносно водія автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 , суд не вправі вдаватися до оцінки правомірності його поведінки на дорозі, а наводить зміст цього положення про безпеку руху на користь правомірної поведінки пішохода.

Хоча сам протокол про адміністративне правопорушення і є доказом в розумінні ст. 251 КУпАП, проте будь-яких інших фактичних на підкріплення висновків працівника поліції, яким був складений цей протокол, суду не надано.

Як випливає із змісту ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Суд наголошує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність у її діях складу та події адміністративного правопорушення. При цьому, стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні вини особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" у цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б з достатністю свідчили про те, що в діях ОСОБА_1 , наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення необхідно закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст. 247, 251, 252, 284, 287, 294 КУпАП,

п о с т а н о в и в:

Закрити провадження в справі щодо ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду Тарасюк А.М.